Презентація на тему:
Природозаповідання як одна з ефективних форм збереження біорізноманіття

Природозаповідання як одна з ефективних форм збереження біорізноманіття. Основні категорії заповідних об’єктів. Уявлення про екомережі. Міжнародні та національні програми збереження довкілля Аналіз особливостей розвитку заповідної мережі України

Основні поняття Природо-заповідний фонд Екомережа Природоохоронна система Природне ядро Екокоридор Буферна зона Зона ренатуралізації (на мал. Природне ядро Сивасько-приазовського заповідника) Природно-заповідний фонд – це об’єкти створені людиною або природою, які знаходяться під охороною, і є центрами екологічного виховання. Екологі чна мере жа (Екомережа) — єдина територіальна система, яка включає ділянки природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні, і території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні і лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні території та об'єкти інших типів, що визначаються законодавством України, і є частиною структурних територіальних елементів екологічної мережі — природних регіонів, природних коридорів, буферних зон. Природне ядро,або ключові природні території - це території збереження біотичного та ландшафтного різноманіття та мають важливе біологічне й екологічне значення. Екокоридор – це лінійні елементи, які зв’язують між собою природні ядра. Буферна зона — район, який має на меті збереження двох або більше інших районів (часто, але не обов'язково, держав), на відстані один від одного, з тієї чи іншої причини. Основними типами буферних зон є демілітаризовані зони, деяких обмежувальні зони і зелені пояси. Такі зони можуть бути, але не обов'язково, у складі суверенної держави, утворюючи буферну державу.

Природозаповідання як одна з ефективних форм збереження біорізноманіття Заповідна справа — комплекс організаційних правових наукових економічних і виховних заходів спрямованих на збереження унікальних та типових ландшафтів чи окремих природних об'єктів з науковою, природоохоронною та іншою метою. Заповідна справа в Україні бере початок з часів Київської Русі (зокрема, Ярослава Мудрого), коли здійснювалися перші спроби виділення територій, в межах яких суворо регламентувалися мисливство, вирубування лісу, рибальство та інша господарська діяльність. У XVII-XIX століттях видано ряд законодавчих актів. Становленню заповідної справи значною мірою сприяли наукові дослідження вчених В.Докучаєва, І.Бородіна, Г.Кожевникова, Г.Танфільєва, В.Талієва, Д.Анучина, Г.Висоцького, Г.Морозова та інших, а також діяльність природоохоронних товариств, створених за їх активною участю у Катеринославі (нині Дніпропетровськ), Харкові, Полтаві, Одесі, Миколаєві, на Волині тощо. У 20-х роках XX століття створено мережу заповідників, яка включала Асканію-Нову, Кончу-Заспу, Академічний Степ, Кримський заповідник, Парасоцький Ліс, Хомутовський Степ, Кам'яні Могили, Надморські заповідники. До складу надморських заповідників входили сучасний Чорноморський біосферний заповідник, Азово-Сиваське заповідно-мисливське господарство, заказники Обиточна коса та Білосарайська Коса, Михайлівська Цілина, піщані заповідники у пониззі Дніпра. Дальшого розвитку набула заповідна справа після війни Значну роль у цій справі відіграли українське товариство охорони природи і Комісія АН України з охорони природи, яка працювала в 1955-1967 pp. під керівництвом академіка І. Підоплічка. В 1961 р. степові заповідники об'єднано і разом з Чорноморським передано до АН України, що сприяло піднесенню рівня наукових досліджень в них.

Основні категорії заповідних об’єктів Природні заповідники Біосферні заповідники Національні природні парки Заказники Пам’ятки природи Заповідні урочища Ботанічні сади Дендрологічні і інші парки Природні заповідники - природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки. Біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів. Національні природні парки, що є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Регіональні ландшафтні парки, котрі є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення. Заказники - природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Пам'ятки природи - окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх у природному стані. Заповідні урочища - лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані. Ботанічні сади - об‘єкти, що створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціально створених умовах та ефективного господарського використання рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шляхом створення, поповнення та збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної і освітньої роботи. Дендрологічні парки створюються з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання. Зоологічні парки створюються з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі. Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва - найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.

Уявлення про екомережі Екологі чна мере жа (Екомережа) — єдина територіальна система, яка включає ділянки природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні, і території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні і лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні території та об'єкти інших типів, що визначаються законодавством України, і є частиною структурних територіальних елементів екологічної мережі — природних регіонів, природних коридорів, буферних зон. Екомережа утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов'язань України підлягають особливій охороні.

Основні принципи побудови екомережі Цілісність Єдність Ієрархічність Поліфункціональність Комплементарність Відповідність (на мал. Програма формування екомережі в укараїні Цілісність – формування якісно нового цілого. Єдність – територіально-функціональна, ландшафтна. Ієрархічність - підпорядкованість нижчого рангу вищим. Поліфункціональність – виконання прородно-екологічних, соціальних і економічних завдань. Комплементарність – біорізноманіття, функцій,середовища існування,територій. Відповідність – співмірність наявної природо-антропогенної будови територій з ландшафтною структурою територій.

Основні принципи побудови екомережі Природні ядра Сполучні території Буферні території Території відновлення Території природного розвитку До складових структурних елементів екомережі включаються: а) території та об'єкти природно-заповідного фонду; б) землі водного фонду, водно-болотні угіддя, водоохоронні зони; в) землі лісового фонду; г) полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, які не віднесені до земель лісового фонду; ґ) землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами; д) землі рекреаційного призначення, які використовуються для організації масового відпочинку населення і туризму та проведення спортивних заходів; є) інші природні території та об'єкти (ділянки степової рослинності, пасовища, сіножаті, кам'яні розсипи, піски, солончаки, земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу природну цінність); є) земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України; ж) території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України; з) частково землі сільськогосподарського призначення екстенсивного використання — пасовища, луки, сіножаті тощо; й) радіоактивно забруднені землі, що не використовуються та підлягають окремій охороні як природні регіони з окремим статусом.]

Основні засади розбудови екомережі Відтворення і збереження просторової та функціональної цілісності екосистем. Збереження біотичного різноманіття на генетичному, видовому, екосистемному рівнях. Ренатуралізації особливо цінних деградованих екотопів.( на мал. Програма ренатуралізації боліт.) перші практичні результати відновлення гідрологічного режиму на прикладі виробленого торф'яного родовища "Бартеніха" були представлені в ході проведення недавнього виїзного семінару "Методи відновлення гідрологічного режиму на порушених торфовищах". "Бартеніха", що знаходиться у віданні ГЛХУ "Марії Воложинської досвідчений лісгосп" Мінської області - одна з перших територій, відновлених в рамках реалізації проекту ПРООН-ГЕФ "ренатуралізації та стійке управління торф'яними болотами для запобігання деградації земель, змін клімату та забезпечення збереження глобально значущого біологічного різноманіття ". Учасники семінару ознайомилися з різними типами побудованих водорегулюючих споруд: чотирма шлюзами-регуляторами та 12 глухими обтічними перемичками, принципами їх роботи. - Відновлення гідрологічного режиму на даній території призвело до позитивних змін. Якщо раніше вона представляла собою осушену "торф'яну пустелю", то зараз на більшій частині торфовища рівень води наближається до рівня грунту і залишається стабільним навіть влітку, в самий посушливий період року. А значить, ризик виникнення торф'яних пожеж на даному об'єкті мінімальний, - каже Ольга Чабровская, керівник проекту ПРООН-ГЕФ. Підйом рівня води до поверхні грунту сприяв поширенню болотної рослинності на раніше вироблених торф'яних ділянках. З болотних рослин на затоплених ділянках вже ростуть пухівка і очерет, поступово збільшується частка різних видів осок і мохів. Повторне заболочування матиме велике значення і для біологічного різноманіття регіону. У перший рік після підйому рівнів води тут вже з'явилися такі види птахів, як сірий журавель, бекас, чайка, болотний лунь, малий підорлик, погониші, очеретянка-борсучок. Уже зараз ця ділянка відіграє важливу роль як місце годівлі для мисливських видів тварин: дикого кабана, лося, козулі. Даний проект Програми розвитку ООН (ПРООН), Глобального екологічного фонду (ГЕФ) і Міністерства лісового господарства Білорусі покликаний відновити водно-болотних екосистем 17 порушених і вироблених торф'яних боліт загальною площею понад 40 000 гектарів, скоротити кількість торф'яних пожеж і створити умови для відновлення флори і фауни. В рамках проекту чотири вироблених торфовища відновлені, роботи з відродження п'ятого болота вже завершуються. До кінця року заплановано повернути до життя кілька проектних територій, що допоможе звести до мінімуму виникнення торф'яних пожеж, значно скоротити викиди парникових газів в атмосферу, зупинити деградацію меліорованих грунтів, відновити популяції водно-болотних видів флори і фауни.

Створення цілісної мережі заповідних територій різного рангу і призначення як елемента Європейської екомережі. Збільшення площ наявного заповідного фонду, посилення охорони природних комплексів і впорядкування територій заповідності. WWF Дунайсько-Карпатська програма cпільно з Міністерством екології та природних ресурсів України, Державним природознавчим музеєм НАН України (м.Львів) та Львівським національним університетом імені Івана Франка видала нову корисну та цікаву публікацію “Експрес-оцінка стану територій природно-заповідного фонду України та визначення пріоритетів щодо управління ними“. У виданні представлено результати комплексної експрес-оцінки стану територій природно-заповідного фонду України. Вперше в Україні використана стандартизована світова методика RAPPAM (Rapid Assessment and Prioritization of Protected Area Management). Оцінено 2 біосферні заповідники, 16 природних заповідників, 18 національних природних парків та 1 регіональний ландшафтний парк. Визначено основні пріоритети управління та розвитку територій природно-заповідного фонду України. Методику адаптовано для повторного проведення експрес-оцінки. Опрацьована WWF методика RAPPAM є однією із серії спроб створення інструменту для оцінки ефективності управління природоохоронних територій, який би відповідав критеріям, встановленим Світовою комісією з питань природоохоронних територій (WCPA) протягом 1995-2000 рр.

Поліпшення природних умов середовища життєдіяльності людей. Посилення ролі й відповідальності місцевих громад, органів влади за збереження навколишнього середовища. 26 березня у всьому світі пройшла Міжнародна акція «Година Землі 2011», яка ініційована Всесвітнім фондом природи. Завданнями акції є підвищення обізнаності молоді в питаннях реалізації екологічної політики, необхідності щоденних дій кожного громадянина, підприємств, установ у сфері енергоефективності, збереження навколишнього середовища, ощадливого використання ресурсів задля подолання проблеми зміни клімату і досягнення гармонії з природою.

Створення натуральної моделі і полігонів для відпрацювання біологічних, екологічних, технологічних і соціальних елементів узгодженого розвитку. Підвищення рівня виховання й інформованості населення щодо значення та охорони біотичного різноманіття. Зразу два дослідження у галузі зміни клімату струснули науковий світ. Перше з них – це виявлення стрімкого проникнення південних видів на північ, що зв’язують із Глобальним Потеплінням. Група китайських і британських екологів, дослідивши понад 2000 тисячі видів рослин і тварин, дійшла до висновку, що біологічні види втричі швидше пристосовуються до глобальних змін клімату, ніж то вважалось раніше. Вони також спростували твердження про те, що зміна клімату спричинить вимирання щонайменше 10% видів. Друге дослідження, здійснене великою іспано-американською групою науковців, стосується безпосередньо процесу Глобального Потепління. Вчені, проаналізувавши палеокліматичні дані з моменту останнього температурного мінімуму – 18000 років тому, і дійшли висновку, що усі попередні моделі чутливості клімату до концентрації вуглекислого газу в атмосфері, у значній мірі перебільшували можливі наслідки. З їх дослідження випливає, що за умови справедливості “чутливих моделей”, в останній льодовиковий максимум більша частина планети повинна була вкритись льодовиками (чого не було – авт.), оскільки концентрація вуглекислоти була втричі нижчою за до індустріальний рівень (до 1850 року – авт.). Це дослідження показує, що, відповідно, потепління клімату і його наслідки будуть значно слабшими і м’якшими, ніж прогнозувалось раніше. Важливе, для вивчення біотичного різноманіття, дослідження здійснене у 2011-му канадійськими, американськими і британськими вченими, які спробували по-новому оцінити кількість видів живих орґанізмів, що заселяють Землю. У наукових колах існують дуже суттєві розбіжності в оцінці кількості земних видів – від 3-х до 100 мільйонів. Згідно нових даних на планеті проживає приблизно 8,7 (±1,3) мільйонів видів живих істот, з яких маже 2,2 (±0,18) мільйонів мешкають у глибинах океану. Оскільки сьогодні вченим відомо 1,2 мільйони видів, то їм належиться описати ще 86% наземних і 91% морських нових видів істот.

Особливості розвитку заповідної мережі України Етапутилітарноїохорони Етаппоресурсноїохорони Етаптериторіальноїохорониприроди Етапекологічноїохоронибіосфери віднайдавнішихчасівдо початку XVIIIст початок XVIII ст. - середина XIX ст. ізсерединиXIX ст. досерединиXX ст. здругоїполовиниXX ст. Окреміугіддяохоронялисязоглядунаїхнєгосподарське,мисливськечиобороннезначення(Чорнийліснапівденно-східніймежіКиївськоїРусітаЛитовсько-Руськоїдержави) Зрозвиткомбіологічнихнаук (ботаніки,зоології) йсистематизаціїлюдськихзнаньпромножинувидівживихорганізмівохороніпочалипідлягатиокремівидирослинітварин Грунтувавсянатезіпродоцільністьохоронинайбільшунікальнихкуточківнезайманоїприродипланети,заселенихендемічними,рідкіснимиізникаючимивидамифлоритафауни інтегральнийпідхіддорозв'язанняпроблемизбереженнябіосферитавсіхїїекотонів; у рамкахцьогопідходурозбудовуєтьсяглобальна мережа такзванихбіосфернихзаповідників,якимиохопленомайжевсірепрезентативніекосистеминашоїбіосфери З розвитком людської техногенної цивілізації та глобальними наслідками її господарської діяльності (вирубування лісів, культурна трансформація ландшафтів, опустелювання, парниковий ефект тощо) виникла потреба у збереженні первозданної природи нашої планети. Для цього у світі в багатьох країнах виділені певні ділянки суходолу та акваторії, які оголошені територіями, де господарська діяльність людини обмежена або взагалі заборонена. Цим територіям надано заповідний статус. Історія розвитку заповідної справи, яка бере початок ще з давніх часів, як і історія охорони природи в цілому, тісно пов'язана з розвитком людського суспільства. Завдання, які вона вирішувала на кожному етапі історичного розвитку людства, визначалися характером взаємовідносин людини з природним середовищем, ступенем використання нею природних ресурсів, потребами суспільства. Паралельно тривав процес формування науки про охорону природи.

За наказом князя Данила Галицького (1220-1264 рр.), було створено великі заповідники у межах сучасних Біловезької (Білорусь) та Уманської пущ (Україна), які й нині виділені як природоохоронні території, де під охороною людини знаходяться, зокрема, популяції зубрів. Крім заповідників постійної охорони, існували й тимчасові заказні території, на яких охоронялися зубри, тури, олені, сарни, лані, а також цінні хутрові та рідкісні види фауни, і регламентувалося полювання. У 1735 р. Запорізький кіш спеціальним указом взяв під охорону ліси на острові Монастирському, що мали оборонне значення. У 1743 р. вперше створено у степовій зоні Великоанадольський лісовий масив, який вважають колискою степового лісорозведення. У доісторичні часи первісні люди повністю залежали від природи, її дарів. Людина того часу, обожнюючи природні явища, окремих представників рослинного і тваринного світу, на підставі певного практичного досвіду пристосувалася до навколишнього середовища, не завдаючи йому відчутної шкоди. Численні заборони у первісних племен були спрямовані на охорону певної території, окремих видів рослин і тварин, оскільки такі дії сприяли збереженню природних ресурсів і відповідали інтересам первісних збирачів дарів природи (рибалок, мисливців). Так з'явилися перші "заповідні урочища". Перші законодавчі акти про охорону природних багатств на території України були видані за часів Київської Русі. Так, "Руська Правда" Ярослава Мудрого визначала відповідальність за незаконний відстріл бобрів, деяких рідкісних видів птахів Найдавніший прецедент законодавчого відстоювання охорони природи в Україні - судова справа, яку порушили на початку XVII ст. жителі Білої Церкви проти воєводи Івана Даниловича, котрий для потреб виробництва поташу почав вирубувати ліси оборонного значення. Швидкі темпи технічного прогресу, необмежене використання дарових ресурсів природи в епоху середньовіччя та епоху зародження і розвитку капіталізму призвели до надзвичайно швидкого винищення природних багатств, скорочення території з незайманою природою. Створені заповідники і заказники зберегли від винищення ряд цінних видів рослин і тварин, а також збереглись місця їх проживання. Важлива роль у розвитку заповідної справи на планеті належить видатному німецькому вченому-натуралісту і мандрівнику А. Гумбольту (1769-1859 рр.). Він перший з натуралістів поставив перед собою завдання вивчати природу як єдине ціле і зробив перші спроби класифікувати заповідні території. Ввів у наукову літературу поняття "пам'ятка природи" як першу науково обґрунтовану заповідну територію. Досить поширеною стає у ті часи ідея про взяття під охорону унікальних ландшафтів як національних реліквій, встановлення на таких територіях абсолютно заповідного режиму із забороною будь-якої діяльності. Така ідея почала практично реалізовуватися в другій половині XIX ст. в США. У 1864 р. на Американському континенті вперше у світі був створений Йо-семітський парк, а в 1872 р. - Єллоустонський національний парк на площі 899 104 га. На початку XX ст. ідея створення національних парків стала практично реалізовуватись і в Європі. Перші національні парки (НП) організовуються в Голландії (1905 p.), Швеції (1909 p.), Швейцарії (1914 p.).