X Код для використання на сайті:
Ширина px

Скопіюйте цей код і вставте його на свій сайт

X Для завантаження презентації, скористайтесь соціальною кнопкою для рекомендації сервісу SvitPPT Завантажити собі цю презентацію

Презентація на тему:
ПАРНОКОПИТНІ

Завантажити презентацію

ПАРНОКОПИТНІ

Завантажити презентацію

Презентація по слайдам:

Слайд 1

Проект на тему “ПАРНОКОПИТНІ”

Слайд 2

Оленеподі бні, або парнокопи тні (Cerviformes, seu Artiodactyla) — ряд плацентарних ссавців. Парнокопитні нараховують приблизно 220 видів, з яких деякі, особливо з родини бикових, мають велике економічне значення для людини.

Слайд 3

Зміст 1 Назви ряду 2 Філогенія та походження 3 Характеристика 4 Класифікація 5 Джерела

Слайд 4

Назви ряду Назва "Оленеподібні" є відповідником наукової назви Cerviformes з типовим родом Cervus Linnaeus. Парнокопитні, паристокопитні, ратичні - це давні назви, які вживали у минулому і позаминулому століттях, коли не знали інших тварин з віддалених континентів і поділяли всіх "копитних" на однокопитних (коні) і двокопитних (биків) і 4-копитних, або ратичних (напр., кабани). Для двох останніх груп писали "парнокопитні".

Слайд 5

Назви ряду В монографії І. В. Делегана зі співавторами "Біологія лісових птахів і звірів" (Львів: Поллі, 2005, 600 стор.) у змісті вказано "Ряд Оленеподібні [ратичні, парнопалі, парнокопитні] Cerviformes seu Artiodactyla Owen, 1848". Тобто назва "парнокопитні" стоїть на самому останньому місці. Те саме показують і всі інші сучасні джерела з українськими назвами звірів. Не всі групи оленеподібних мають копита (наприклад, верблюд, бегемот). Прямий переклад з латини назви Artiodactyla свідчить про наявність парних пальців, а не копит (dactylus = палець).

Слайд 6

Філогенія та походження Аналіз морфологічних ознак методами кладистики свідчить, що парнокопитні — парафілетична група. В деяких сучасних філогенетичних реконструкціях їх об'єднують разом із китоподібними та низкою вимерлих форм у надряд Китопарнокопитні. До ряду Оленеподібних відноситься також родина верблюдових, яка характеризується відсутністю копит (мають звичайні пальці) і рогів (у обох статей). У зв'язку з цим родину верблюдових нурідко виокремлюють у підряд "мозоленогих" (Tylopoda), або навіть вважають такий підряд окремим від "парнопалих" (="парнокопитних") рядом. Остання точка зору тепер не визнається.

Слайд 7

Філогенія та походження Як і багато інших груп ссавців, парнокопитні з'явилися протягом раннього Еоцену (приблизно 54 мільйони років тому). За формою вони були подібні сьогоднішнім невеликим оленям: невисокі, коротконогі істоти, які їли листя і м'які частини рослин. На початок пізнього Еоцену (46 мільйонів років тому), три сучасні підряди вже розвинулися: нежуйні (Suina, свині), мозоленогі (Tylopoda, верблюди) і жуйні (Ruminantia, козлові та бикові).

Слайд 8

Жуйні парнокопитні савці

Слайд 9

Слайд 10

Верблюд. Представник парнокопитних савців,підряду мозоленогі.

Слайд 11

Філогенія та походження Проте, оленеподібні були далекі від домінування у той час: "непарнокопитні" (предки сучасних коней і носорогів) були набагато успішнішими і значно численнішими. Представники оленеподібних (парнопалих) виживали у вузьких нішах, звичайно в найгірших середовищах, і мабуть у той час вони розвинули свою складну травну систему (зокрема, шлунок), що дозволило їм вижити за рахунок поживи нижчої якості.

Слайд 12

Філогенія та походження Поява трав'янистих угруповань (луки, степи) протягом Еоцену і їх подальше розповсюдження протягом Міоцену (близько 20 млн років тому) привели до великих змін: трави були дуже важкі для перетравлення, і парнопалі з їх складними шлунками виявилися більш пристосованими до цього грубого корму, і скоро замінили конеподібних як домінуючих на той час великих травоїдних ссавців.

Слайд 13

Характеристика Оленеподібні - це ссавці, у яких на кінцівках є два середніх пальці (третій і четвертий) служать для опори, а двома крайні (2й і 5й) переважно рудиментарні, що рідко торкаються субстрату. У них 19 (у домашніх порід менше) спинно-поперековими хребцями, без ключиці, з горбкуватим або складчастим шаром емалі на корінних зубах.

Слайд 14

Характеристика Парнопалими ці тварини називаються так через парне число пальців, яких у них два або чотири (вісь кінцівки проходить між 3/4 пальцями). Спорідненість рідних груп "копитних" (унгулят) вперше помітив зоолог Річард Оуен в XIX ст., який запропонував їх поділ на дві сестринські групи «парнопалі» і «непарнопалі».

Слайд 15

Характеристика Парнопалі поділяються на дві групи, які, попри загальну схожість, дуже відмінні: Нежуйні (свині, гіпопотами, і пекарі) зберігають чотири пальці на нозі, мають простіші корінні зуби, короткі ноги, і їх ікла часто збільшуються, формуючи бивні. Взагалі, вони — всеїдні і мають простий шлунок. (Два різновиди гіпопотама — виключення). Мозоленогі і жуйні, з другого боку, звичайно високі, мають тільки два пальця на нозі, мають складніші зуби, щоки, пристосовані до жорсткої трави і багато-камерний шлунок. Вони не тільки мають високорозвинуті травні системи, вони також розвинули звичку жувати жуйку: виверження частково перетвореної їжи, щоб жувати її знову, і отримують максимальну можливу вигоду від цього. Як пропонують молекулярні біологи, одна з груп парнопалих, близька до бегемотів (Hippopotamidae), стала родоначальником китів.

Слайд 16

Класифікація Підряд Suina Свиноподібні, або Нежуйні Підряд Tylopoda Верблюдоподібні, або Мозоленогі Підряд Cetancodonta Підряд Ruminantia Жуйні - Інфраряд Tragulina - Інфраряд Pecora

Слайд 17

ДЯКУЄМО ЗА УВАГУ!

Завантажити презентацію

Презентації по предмету Біологія