Презентація на тему:
ПАРНОКОПИТНІ

Проект на тему “ПАРНОКОПИТНІ”

Оленеподі бні, або парнокопи тні (Cerviformes, seu Artiodactyla) — ряд плацентарних ссавців. Парнокопитні нараховують приблизно 220 видів, з яких деякі, особливо з родини бикових, мають велике економічне значення для людини.

Зміст 1 Назви ряду 2 Філогенія та походження 3 Характеристика 4 Класифікація 5 Джерела

Назви ряду Назва "Оленеподібні" є відповідником наукової назви Cerviformes з типовим родом Cervus Linnaeus. Парнокопитні, паристокопитні, ратичні - це давні назви, які вживали у минулому і позаминулому століттях, коли не знали інших тварин з віддалених континентів і поділяли всіх "копитних" на однокопитних (коні) і двокопитних (биків) і 4-копитних, або ратичних (напр., кабани). Для двох останніх груп писали "парнокопитні".

Назви ряду В монографії І. В. Делегана зі співавторами "Біологія лісових птахів і звірів" (Львів: Поллі, 2005, 600 стор.) у змісті вказано "Ряд Оленеподібні [ратичні, парнопалі, парнокопитні] Cerviformes seu Artiodactyla Owen, 1848". Тобто назва "парнокопитні" стоїть на самому останньому місці. Те саме показують і всі інші сучасні джерела з українськими назвами звірів. Не всі групи оленеподібних мають копита (наприклад, верблюд, бегемот). Прямий переклад з латини назви Artiodactyla свідчить про наявність парних пальців, а не копит (dactylus = палець).

Філогенія та походження Аналіз морфологічних ознак методами кладистики свідчить, що парнокопитні — парафілетична група. В деяких сучасних філогенетичних реконструкціях їх об'єднують разом із китоподібними та низкою вимерлих форм у надряд Китопарнокопитні. До ряду Оленеподібних відноситься також родина верблюдових, яка характеризується відсутністю копит (мають звичайні пальці) і рогів (у обох статей). У зв'язку з цим родину верблюдових нурідко виокремлюють у підряд "мозоленогих" (Tylopoda), або навіть вважають такий підряд окремим від "парнопалих" (="парнокопитних") рядом. Остання точка зору тепер не визнається.

Філогенія та походження Як і багато інших груп ссавців, парнокопитні з'явилися протягом раннього Еоцену (приблизно 54 мільйони років тому). За формою вони були подібні сьогоднішнім невеликим оленям: невисокі, коротконогі істоти, які їли листя і м'які частини рослин. На початок пізнього Еоцену (46 мільйонів років тому), три сучасні підряди вже розвинулися: нежуйні (Suina, свині), мозоленогі (Tylopoda, верблюди) і жуйні (Ruminantia, козлові та бикові).

Жуйні парнокопитні савці

Верблюд. Представник парнокопитних савців,підряду мозоленогі.

Філогенія та походження Проте, оленеподібні були далекі від домінування у той час: "непарнокопитні" (предки сучасних коней і носорогів) були набагато успішнішими і значно численнішими. Представники оленеподібних (парнопалих) виживали у вузьких нішах, звичайно в найгірших середовищах, і мабуть у той час вони розвинули свою складну травну систему (зокрема, шлунок), що дозволило їм вижити за рахунок поживи нижчої якості.

Філогенія та походження Поява трав'янистих угруповань (луки, степи) протягом Еоцену і їх подальше розповсюдження протягом Міоцену (близько 20 млн років тому) привели до великих змін: трави були дуже важкі для перетравлення, і парнопалі з їх складними шлунками виявилися більш пристосованими до цього грубого корму, і скоро замінили конеподібних як домінуючих на той час великих травоїдних ссавців.

Характеристика Оленеподібні - це ссавці, у яких на кінцівках є два середніх пальці (третій і четвертий) служать для опори, а двома крайні (2й і 5й) переважно рудиментарні, що рідко торкаються субстрату. У них 19 (у домашніх порід менше) спинно-поперековими хребцями, без ключиці, з горбкуватим або складчастим шаром емалі на корінних зубах.

Характеристика Парнопалими ці тварини називаються так через парне число пальців, яких у них два або чотири (вісь кінцівки проходить між 3/4 пальцями). Спорідненість рідних груп "копитних" (унгулят) вперше помітив зоолог Річард Оуен в XIX ст., який запропонував їх поділ на дві сестринські групи «парнопалі» і «непарнопалі».

Характеристика Парнопалі поділяються на дві групи, які, попри загальну схожість, дуже відмінні: Нежуйні (свині, гіпопотами, і пекарі) зберігають чотири пальці на нозі, мають простіші корінні зуби, короткі ноги, і їх ікла часто збільшуються, формуючи бивні. Взагалі, вони — всеїдні і мають простий шлунок. (Два різновиди гіпопотама — виключення). Мозоленогі і жуйні, з другого боку, звичайно високі, мають тільки два пальця на нозі, мають складніші зуби, щоки, пристосовані до жорсткої трави і багато-камерний шлунок. Вони не тільки мають високорозвинуті травні системи, вони також розвинули звичку жувати жуйку: виверження частково перетвореної їжи, щоб жувати її знову, і отримують максимальну можливу вигоду від цього. Як пропонують молекулярні біологи, одна з груп парнопалих, близька до бегемотів (Hippopotamidae), стала родоначальником китів.

Класифікація Підряд Suina Свиноподібні, або Нежуйні Підряд Tylopoda Верблюдоподібні, або Мозоленогі Підряд Cetancodonta Підряд Ruminantia Жуйні - Інфраряд Tragulina - Інфраряд Pecora

ДЯКУЄМО ЗА УВАГУ!