Презентація на тему:
Атмосфера, літосфера

Атмосфера Землі, літосфера Проект підготував – Бабченко

Що таке атмосфера? Атмосфера Землі (від грец. άτμός — пара і σφαῖρα — куля)— атмосфера планети Земля, одна з геосфер, суміш газів, що оточують Землю, та утримуються завдяки силі тяжіння. Атмосфера в основному складається з азоту (N2, 78% об.) і кисню (O2, 21% об.). Решта — це аргон (0,93% об.) та вуглекислого газу (0,03% об.) із неоном, гелієм, метаном, криптоном, воднем та невеликими домішками інших газів. Крім того атмосфера містить близько 1,3÷1,5×1016кг води, основну масу якої зосереджено у тропосфері.

Будова атмосфери Відповідно до змін температури з висотою в атмосфері виділяють такі шари: тропосфера — до 8—10 км у полярних областях та до 18 км — над екватором. У тропосфері зосереджено майже 80% атмосферного повітря, майже всю водяну пару, тут утворюються хмари і випадають опади. Теплообмін у тропосфері здійснюється здебільшого конвективно. Процеси, що відбуваються в тропосфері, безпосередньо впливають на життя та діяльність людей. Температура у тропосфері з висотою знижується в середньому на 6 °C на 1 км, а тиск — на 11 мм рт. ст. на кожні 100 м. Умовною межею тропосфери вважають тропопаузу, у якій зниження температури з висотою припиняється. стратосфера — від тропопаузи до стратопаузи, яка розташована на висоті близько 50-55 км. Характеризується незначним збільшенням температури з висотою, яка сягає локального максимуму на верхній межі. На висоті 20—25 км у стратосфері розташовано шар озону, який захищає живі організми від згубного впливу ультрафіолетового випромінювання. мезосфера — розташована на висотах 55-85 км. Температура поступово падає (від 0 °C у стратопаузі до —70 ÷ —90 °C у мезопаузі). термосфера — пролягає на висотах від 85 до 400–800 км. Температура зростає з висотою (від 200 K до 500–2000 K у термопаузі).

Значення атмосфери Попри те, що маса атмосфери становить лише одну мільйонну частку маси Землі, вона відіграє вирішальну роль у різних природних циклах (кругообігу води, вуглецевому циклі і азотному циклі). Атмосфера забезпечує: фотосинтез та дихання; захист живих організмів від згубного впливу ультрафіолетового випромінювання, що відбувається завдяки наявності озонового шару; перенесення тепла і вологи; регулювання сезонного й добового коливання температури (якби не існувало атмосфери Землі, добові коливання температури на поверхні сягали б 200° C); існування атмосфери обумовлює низку складних екзогенних процесів: вивітрювання гірських порід, активність природних вод, мерзлоти, льодовиків тощо.

Еволюція атмосфери Атмосфера Землі, як і гідросфера, утворилися внаслідок дегазації мантії[2]. Основними компонентами газів, що виділялися з надр Землі, як і в інших планет — Марса іВенери, — були вуглекислий газ і водяна пара, інші компоненти були присутні лише у вигляді слідів. Склад первинної атмосфери Землі, що утворилася за рахунок виділення газів і води під час розплавлення планетної речовини, був аналогічний складу летких компонентів у сучасних вулканічних виверженнях. Гази, що виділяються з сучасних вулканів, містять переважно водяну пару. У складі газів базальтових лав гавайських вулканів з температурами до 1200°С водяна пара становить 70-80% за об'ємом. У фумарольних газах Курильських островів із температурами близько 100°С міститься 79,7% водяної пари. Другим за значенням складовим компонентом атмосфери, є вуглекислий газ. У газах із лав його вміст становить від 6 до 15%. Крім водяної пари з лав відганяються й інші компоненти[3]: за температур 800–1000°С це переважно «кислі дими» — HCl і HF за температур 500°С — сірка та її сполуки — H2S, SO2 та ін. за нижчих температур — борна кислота і солі амонію.

Вплив людини на атмосферу Атмосфера Землі зазнає значного впливу життєдіяльності людини. Близько 300 млн автомобілів щорічно викидають в атмосферу 400 млн т оксидів вуглецю, понад 100 млн т вуглеводів, сотні тисяч тонн свинцю . Найпотужніші виробники викидів в атмосферу: ТЕС, металургійна,хімічна, нафтохімічна, целюлозна та інші галузі промисловості, автотранспорт.

ЛІТОСФЕРА

ВНУТРІШНЯ БУДОВА ЗЕМЛІ Земна кора (0,5% усієї нашої планети) – тверда шарувата оболонка Землі потужністю від 5 км над океанами до 70 км під гірськими масивами материків. Мантія (66% загальної маси планети) – оболонка Землі, що розташована під земною корою та простягається приблизно до глибини 2900 км. Породи переважно у твердому стані при температурі понад 1300°С, але у верхній частині мантії розташована астеносфера – в'язкий шар, де температура сягає таких значень, що тверда речовина починає плавитися. Ядро (33,5% загальної маси планети) – міститься в центрі Землі. Його склад та особливості ще до кінця не визначені. Припускають, що ядро складається з речовин, що мають властивості металів, а температура цих речовин, ймовірно, сягає 5000°С.

ОСНОВНІ ТИПИ ЗЕМНОЇ КОРИ Літосфера (від грецької lithos – камінь і sphaira – куля) – верхня тверда оболонка Землі, що включає земну кору і частину верхньої мантії.

ЛІТОСФЕРНІ ПЛИТИ Літосферні плити – величезні блоки, завтовшки до 100 км, із яких складається земна кора разом із шаром верхньої мантії. Межі між літосферними плитами проходять по глибоких розломах у земній корі.

ПОХОДЖЕННЯ МАТЕРИКІВ І ОКЕАНІВ У 1912 р. німецький геофізик Альфред Вегенер у книзі “Походження материків і океанів” сформулював гіпотезу дрейфу материків. Сотні мільйонів років тому на Землі існував єдиний велетенський материк – Пангея (1), який був оточений водами океану Панталасса. Пізніше Пангея розкололася на два материки – Лавразію та Гондвану (2). З часом і вони розпалися і почали рухатися (3). Десятки мільйонів років тому утворилися сучасні материки (4).

ВИДИ РУХІВ ЛІТОСФЕРНИХ ПЛИТ

ОСНОВНІ ТЕКТОНІЧНІ СТРУКТУРИ Тектоніка – (від грецької tektonike – будівництво) – наука, що вивчає особливості будови земної кори та рухи літосферних плит. Тектонічні структури – різні за будовою і віком ділянки літосфери. Платформи (від фр. plate-forme – плоска форма) – великі, стійкі, вирівняні ділянки земної кори. Платформи складають основу літосферних плит. Пояс складчастості (сейсмічний пояс) – рухомі ділянки земної кори, які розташовані на межі літосферних плит. Це найбільш неспокійні рухомі ділянки планети – у їхніх межах відбуваються процеси активного вулканізму, землетруси.

ВНУТРІШНІ СИЛИ ЗЕМЛІ

ЗЕМЛЕТРУСИ СЕЙСМОЛОГІЯ ( від грецької seismos - землетрус) – наука, яка вивчає землетруси. Гіпоцентр (вогнище землетрусу) – область у надрах планети, звідки у всіх напрямках поширюються сейсмічні хвилі. Епіцентр - місце на поверхні Землі, розташоване над гіпоцентром.

ВУЛКАНІЗМ І ЯВИЩА, ЩО ЙОГО СУПРОВОДЖУЮТЬ Магма – розплавлена маса високої температури, що виникає в глибині земної кори. Магматизм – процеси виплавлення, розвитку, руху та застигання магми. Вулканізм – сукупність процесів і явищ, пов'язаних із рухом застигання вулканічної магми. Вулканізм є виявом зовнішнього магматизму. Вулкани – геологічні утворення, що виникають при підніманні з надр Землі та виверженні на її поверхню магми. Вулкани, як і землетруси, як правило, виникають на межах літосферних плит унаслідок рухів земної кори.

ВУЛКАНИ

“СУПУТНИКИ” ВУЛКАНІВ Гарячі джерела – це підземні Гейзери – джерела, що періодично (термальні) води, які нагріваються викидають фонтани гарячої води й до високих температур від магми. пари. Назва “гейзер” походить від ісландського слова “гейза”, що означає “вирувати”.

ЗОВНІШНІ СИЛИ ЗЕМЛІ

РОБОТА ВОДИ ТА ВІТРУ

РОБОТА ВОДИ ТА ВІТРУ