Презентація на тему:
ДЕНДРОПАРК “ОЛЕКСАНДРІЯ”

ДЕНДРОПАРК “ОЛЕКСАНДРІЯ” Черкаський гуманітарно-правовий ліцей

Схема парку

Загальні відомості Олександрі я — дендрологічний парк Національної академії наук України. Розташований у північно-східній частині Правобережного лісостепу, за 80 км на південь від Києва на північно-західній околиці міста Біла Церква, на висоті 80 — 106 м над рівнем моря. Парк розташований на площі 297 гектарів на березі річки Рось. Площа декоративних водойм парку (ставки та р. Рось) становить 21 га. Загальна довжина алей і доріжок становить понад 20 км. Парк є зразком пейзажної паркової композиції, основу якої складають рослини, архітектурні споруди, скульптури, водна гладь річки Рось та ставків. Парк розташований за адресою: Київська область, м. Біла Церква — 13. Директор: кандидат біологічних наук Галкін Сергій Іванович.

Характеристика Територія представляє собою другу заплавну терасу р. Рось і характеризується рівнинним схилом місцевості до річки. Рельєф доповнюється наявністю 3 балок, що витягнулися майже в меридіальному напрямку. У композиції плану і стильової спрямованості архітектурних об'ємів та споруд Олександрія має спільні риси з іншими парками романтичного стилю. Стиль архітектури — пізній класицизм.

Ґрунти За даними агроґрунтового обстеження ґрунти дендропарку належать до наступних генетичних груп: сірі лісові, чорноземи, дерено-лугові, мулисто-глеєві болотні ґрунти. На території парку найбільш поширені сірі лісові ґрунти. І хоча гумусний горизонт у всіх ґрунтів потужний (місцями досягає 50 — 60 см) він містить тільки 1,2 — 2,8 % гумусу, з недостатньою кількістю рухливих форм азоту, калію й фосфору.

Клімат Клімат району розташування парку характеризується помірною континентальністю. По даним Білоцерківської метеорологічної станції середня багаторічна температура повітря становить 6,93 ºС, середня за багаторічний період кількість опадів становить 498 мм, близько 80 % яких випадає у вигляді дощу, мінімальна температура −32,4 ºС у січні, максимальна 38 ºС у червні. Температура ґрунту 0 ºС і нижче спостерігається до глибини 40 см, із грудня по березень. Число похмурих днів у році — 146, ясних — 46 днів. Сніжний покрив лежить 80 днів. Іноді спостерігаються пізні весняні заморозки (1999 р. 5 — 7 травня на поверхні ґрунту — 7,9ºС; 2000 р. 2 — 4 травня — 2,5ºС).

Район характеризується нестійким зволоженням, тому є ймовірність посушливих років. Середня дата переходу середньодобової температури повітря через позначку +5ºС весною 6 — 8 квітня, восени — 26 — 28 жовтня, середня тривалість вегетаційного періоду 170 — 180 днів. Таким чином, клімат у районі розташування дендропарку сприятливий для рослин у тому числі інтродуцентів з Північної Америки, Далекого Сходу, Малої Азії й ряду інших районів.

Історія Передісторія В 1774 році польський король Август Станіслав Понятовський отримує у довічне володіння від Речі Посполитої тоді найбагатше в Україні Білоцерківське староство, яке 13 грудня того ж року передає разом з будівлями у Варшаві великому коронному гетьману Польщі Францішеку Ксаверію Браницькому, герба Корчак. Ці землі Ксаверій Браницький отримав у нагороду за придушення хвилі селянсько-козацьких повстань — Коліївщини. До його нових володінь входили міста Біла Церква і Сквира, а також 134 села з населенням понад 40 тисяч чоловік. З цього часу Біла Церква стає приватним містом графів Браницьких.

В 1781 році у Санкт-Петербурзі гетьман узяв шлюб з улюбленоюй камер-фрейліною імператриці Катерини II, племінницею Світлішого князя Григорія Потьомкіна, Олександрі Василівні Енгельгардт. Деякі історики вважають її позашлюбною донькою Катерини ІІ і Сергія Салтикова. Шлюб Ф. К. Браницького з О. В. Енгельгардт відповідав політичним реаліям того часу. Катерина ІІ бажала стабільного миру з Польщею і заохочувала шлюби між російськими дворянами і польською шляхтою. За О. Браницькою гетьман отримав пристойний посаг — 600 000 карбованців сріблом і велику ділянку землі. Катерина II подарувала подружжю на весілля Шуваловський палац в Петербурзі. Доход К. Браницького з самої тільки Білої Церкви приносив 750 000 золотих. Разом з маєтками — Ставище, Рокитне, Лисянка та іншими він складав приблизно 2 мільйони.

Зиму Браницькі проводили при дворі Катерини ІІ у Петербурзі, а влітку переїжджали у свої маєтки на Україні, найчастіше у Білу Церкву. Згодом, в 1784 році, О. В. Браницька отримала цей маєток в дарунок від свого чоловіка і почала наводити в ньому лад. За характером графиня була вольовою, цілеспрямованою жінкою, яка вміла самостійно вирішувати питання керівництва маєтком. Незважаючи на величезні статки, вона була дуже ощадливою господаркою. Парки європейських столиць, де вона неодноразово бувала, надихнули Олександру Браницьку на створення не менш вишуканого парку у своїй головній резиденції. Спочатку вона мала намір збудувати парк у Шкарівському лісі (за 10 км на південь від Білої Церкви), але згодом, детальніше ознайомившись з навколишньою місцевістю, зупинилася на ділянці віковічної діброви у західному напрямку, за 3 км від Білої Церкви, в урочищі Гайок. Назву парку дала на свою честь — «Олександрія».

У 1791 році помирає князь Григорій Потьмкін. Після його смерті графиня, за підтримки Катерини ІІ отримує більшу частину спадщини князя. Зважаючи на ту роль, яку зіграв в її житті Г.Потьмкін, Браницька вирішує присвятити будівництво майбутнього парку його пам'яті, а також збудувати в парку його мавзолей. Проект мавзолею виконав у 1795 році відомий архітектор, автор Таврійського палацу Г.Потьомкіна у Петербурзі — Іван Старов. Мавзолей мав стати домінантою всієї нової композиції парку «Олександрія». Він повинен був розповідати про життя та велич Г. О. Потьомкіна.

Браницькі і цар Павло Перший Після смерті Катерини ІІ, російський трон успадкував Павло І, який вкрай негативно ставився до всього, що пов'язано з ім'ям князя Таврійського. Браницьких перестали приймати при дворі, за ними був встановлений негласний нагляд. Через це графиня вимушена була відмовитись від будівництва мавзолею. Замість нього, спираючись на композиційні частини проекту І.Старова, було збудовано декілька інших споруд. Для будівництва парку із Європи були запрошені спеціалісти-паркобудівники.

Забудова парку Автором генерального плану забудови парку став французький архітектор Мюффо. Пізніше в парку працювали архітектори та садівники Ботані, Станге, Бартецький, Вітт, Єнс, які втілили в життя проект генплану та заклали основу паркових композицій, використовуючи існуючий лісостеповий ландшафт та природні діброві насадження. Одночасно зі створенням паркових насаджень почалося будівництво резиденції та інших архітектурних влаштувань. Перші роботи розпочалися в 1793 році.

Багато рослин для парку завозили з Польщі, інших країн Європи і світу. Паралельно розпочалась робота по будівництву літньої резиденції графів Браницьких. «Аустерія» спочатку була лише літньою резиденцією, а пізніше стала і зимовою. Поруч з нею було розташовано комплекс павільйонів, в тому числі Монарший павільон, Бальна Зала та інші. З північної, східної і західної сторін головний палац оточували адміністративно-господарські будівлі, які замикалися внутрішнім майданчиком (дідинцем) розмірами 92Х74 м. Під час буремних подій ХХ століття ці будівлі були знищені і до наших часів не збереглися.

Решта території була призначена для художньої частини паркових облаштувань. До них належать Мала і Велика галявини з прилеглими архітектурними спорудами: Колонада «Луна», «Китайський місток», «Руїни», «Арочний місток», «Острів Марії», «Острів Троянд», різні види фонтанів, водоспадів та інші малі архітектурні форми. Разом з галявинами та дібровою, ставками та річкою Рось вони утворили єдиний парковий ансамбль. Алеї парку прикрашали бронзові і мармурові скульптури, вази.

На відстані біля 500 метрів від «Аустерії» розташовано економічний двір (з 1946 року адміністрація парку) — правління економа, що керував парковим господарством. Тут містилися житла постійних працівників, майстерні, оранжерея та квіткове господарство, фруктовий сад, поруч — рибні стави. Великий штат обслуги забеспечував побут Браницьких та їх гостей. В теплицях для їх потреб вирощувались екзотичні рослини: кактуси, орхідеї, ананаси, інжир, цитрусові, італійський виноград, китайські рози, які досягали небувалих розмірів.

Поряд з палацовим комплексом із західного боку розташовано сад «Мур» (його обгороджено мурованою цегляною стіною для захисту теплолюбних плодових дерев від холодних вітрів); зі східного боку — «Клини», сад Катерини ІІ, Сад Потьомкіна, Російський сад, городи. Західна частина парку — третина всієї паркової території, відмежована дорогою від економічного двору до Сквирського шляху, була відведена під мисливські угіддя (звіринець) і служила як лісопарк. Нині вона розширена ще на 96 га.

У східній частині парку знаходився сад, який мав назву «Дружній». На залізних декоративних воротах було викарбовано французькою мовою: «Перед тим як ввійти, порадся зі своїм серцем: чи вмієш ти цінувати дружбу». В глибині саду була побудована Ротонда у вигляді раковини, де стояв бюст князя Григорія Потьомкіна. В 1815 році О.Браницька привезла в Білу церкву з Берліна молодого садівника Августа Єнца. який протягом наступних 54 років працював у парку, створюючи все нові і нові композиції. Творінням його рук є ландшафтні композиції, які збереглися і до наших часів на Великій і Малій галявинах. В подяку за його багаторічну працю і на честь 50-річчя його служби, господарі встановили в парку пам'ятну металеву колону.

Розквіт В середині ХІХ століття парк «Олександрія» набув неабиякої слави. Його відвідували відомі люди того часу: Г.П.Державін, О. С. Пушкін, Т.Г.Шевченко. Неодноразово тут бували декабристи (члени Південного товариства): Бестужев-Рюмін, Муравйов-Апостол, Пестель та ін., відомі польські поети та художники: Ян Ліппоман, котрий написав про «Олександрію» вірші, Ян Бровінський, який після відвідування парку видав поему «Олександрія».

Зі старої аустерії, що над трактом стала, Яка тільки подорожніх щиро вітала, Як звичайно буває, Для мандрівників повстала, зненадцька Виріс палац великий, прекрасно умебльований З дідинцем і будинками довкола, Цей напис «Аустерія» досі залишається Бо в гостинному палаці звичаї залишаються Ян Бровінський, поема «Олександрія», 1848 р.

Цікавими є малюнки, створені художниками того часу: Вілібальдом Ріхтером, Наполеоном Орда, Міхаліною Бержінською, Феліксом Брзозовським та ін. (період 1820—1840 рр.). Найкращі малюнки були виконані Вілібальдом Ріхтером — так званий «Альбом Білоцерківський, документації місця та епохи», який знаходиться нині в Марії Рей з дому Потоцьких у замку Монтрезор у Франції. Альбом є великою книгою (24 ілюстрації), переплетеною в шкіряну оправу з позолотою і металевим обрамленням, де розміщено кольорові акварелі.

Парк часто відвідували члени царської родини, з якими Браницькі підтримували дуже тісні стосунки. В парку було окреме місце, так званий Царський сад, де зростали одна модрина та 7 американських лип, які були посаджені імператорами Олександром Павловичем та Миколою Павловичем, княгинею Олександрою Федорівною. Кожне дерево було обнесене чавунною огорожею, на якій під кроною була мідна дощечка з написом: ким і коли посаджене дерево.

Занепад Реформа 1861 року, яка скасувала кріпатцтво, позбавила Браницьких безкоштовної робочої сили. З цього часу уповільнюється розвиток парку «Олександрія». Практично до 1917 року в ньому виконувались роботи, пов'язані тільки з доглядом вже існуючих об'єктів. По скасуванні панщини, коли за роботу стало потрібно платити, художній образ парку щораз гіршає. Занепадає дорожня мережа, протоки островів замулюються, острови зливаються з суцільним берегом, павільйони, зокрема «Руїни», ушкоджуються й не відбудовуються. Деякі інші декоративні павільйони («Люстгаус» тощо) перетворюються в сараї.

Три покоління графів Браницьких розбудовували парк. Після смерті Олександри Браницької в 1838 році парк та маєтки успадкував її син Владислав Ксаверійович (1783 — 1843). Наступним володарем був Владислав Владиславович (1826 — 1884). Останньою володаркою маєтків до 1917 року була дружина графа Владислава — Марія Євстафіївна з роду Сапєг. За свідченням сучасників — це була дуже милосердна людина, яка з добротою і повагою ставилася до простих людей. Нащадки Браницьких й понині живуть у Франції, Польщі та інших країнах світу.

Під час громадянської війни 1918—1921 років парк зазнав величезних втрат. Більшість архітектурних споруд була повністю або частково зруйнована. З «Олександрії» вивезли велику кількість цінних мармурових та бронзових скульптур, значні збитки були завдані і парковим насадженням. З 1921 року «Олександрія» стає основною базою його навчально-дослідного господарства. «Олександрія» отримує нову назву — парк ім. Ч. Г. Раковського. Виходячи з потреб відбудови госпадарства перших років Радянської влади час від часу, поволі «на цеглу» розбиралися зруйновані, або напівзруйновані споруди, вирубовалися дерева.

Площа парку використовувалась не з декоративною метою, як це мало бути, а задля добування деревинної маси. Ще більшої руйнації парк зазнав після рішення Білоцерківського окружного виконавчого комітету в лютому 1928 року про забудову на території парку водогону для міста. У 1922 році рішенням Київського губернського комітету парк «Олександрія» був проголошений заповідником і до 1946 року входив до складу сільськогосподарського технікуму, а згодом інституту.

Велику руйнацію принесли парку роки Другої світової війни. Ще більше були зруйновані архітектурні споруди, пошкоджена або зовсім знищена значна частина дерев. Під час німецької окупації в 1943 році було зрізано понад 3 га вікових дерев сосни звичайної. Водночас на попередньому рідколіссі: зона Дідинця, Саду Катерини II та Потьомкіна — все вкрилося густим самосівом, знівелювавши попередній художній образ цих ділянок парку. Руїни споруд — палаца, флігелів, танцювального павільйона заростали самосієм.

Відновлення Постановою від 10 квітня 1946 року Рада Міністрів СРСР передала парк «Олександрія» у віддання Національної академії наук України, якій він підпорядковується в даний час. З цього часу розпочинається роботи по відбудові парку, які набули особливого змісту після передачі «Олександрії» в 1953 році для науково-методичного керівництва Центральному республіканському ботанічному саду Академії наук УРСР. В 1955 році розроблений проект реставрації і розвитку парку. В 1957 році, під керівництвом і за активної участі Д. М. Криворучка в парку розпочалися реставраційні роботи. Були відновлені всі основні паркові споруди за винятком палацу і танцювального павільйону: головний вхід, Ротонда, Колона печалі, Великий водоспад, колонада Луна, Китайський і Арочний містки, фонтани. Одночасно були збудовані нові об'єкти — джерело «Лев», «Кругла альтанка», закладені нові паркові насадження. В процесі реставрації і розвитку рослинного комплексу були визначені ландшафтні райони парку, проведена комплексна оцінка природних чинників території і ландшафтна таксація існуючих насаджень, організоване центральне планувальне ядро, знайдене рішення нових ділянок у поєднанні з композицією парку в цілому. Була впорядкована і розвинена мережа алей, забезпечені водо- і електропостачання, каналізація.

Оскільки старе архітектурне ядро — Дідинець, було втрачене, виникла необхідність організації нового композиційно-планувального центру. Мережа дев'яти алей, що відходять від колишнього композиційного центру — палацу, збереглася і займає панівне становище в композиції парку. У зв'язку з цим було визнано логічним і необхідним відновлення пам'ятника архітектури — палацу і танцювального павільйону на колишньому місці з розміщенням там адміністративної частини і паркового музею з картинною галереєю. У західній частині парку з'явилося декілька ландшафтних фрагментів, мало зв'язаних між собою: ялинова алея, півколо каштанів і куртина ялин.

Оновлена широка дубова алея, котра починається від Дідинця, проходить Дібровку, кам'яну дамбу, розкриває пейзажі горіхової поляни, Круглої альтанки і вливається в алею, що веде до Палієвої гори. У східній частині парку проектується Східна поляна, оточена рамкою із старих паркових насаджень Влітку 2007 року дендропарк «Олександрія» — один із номінантів проекту «Сім чудес України»

Архітектурні споруди та скульптури З рідкісними, цікавими рослинами, галявинами та дібровою, до паркового ансамблю було включено і досить багато архітектурних споруд різного цільового призначення, які гармонійно доповнювали парковий ансамбль. Серед них є чимало таких, що збереглися і до нашого часу.

Східна частина Неподалік головного входу знаходиться споруда, яка носить назву «Ротонда». В різні часи вона була відома, як «Павільон Потьомкіна» або «Раковина Потьомкіна». Споруда збудована в стилі розвинутого класицизму у вигляді напівкруглого павільону з прорізаною в передній стіні напівкруглою аркою. Купол та арка оздоблені оригінальним декоративним ліпним орнаментом. У центрі павільону знаходився мармуровий бюст Г. Потьомкіна з написом під ним: «Полезен миром и войной, Екатеринин друг, благотворитель мой». Споруда домінує над пейзажем цієї частини парку. Саме для того, щоб підкреслити її значення, перед нею був створений прямокутний майданчик. Висота павільону «Ротонда» 10.5 метрів, ширина — 9 метрів. Деякі дослідники припускають, що «Ротонда» була ядром меморіального комплексу, присвяченого князю Г. О. Потьомкіну, в який ще входило підземне святилище. Не підтверджена і не спростована версія про перепоховання праху Григорія Потьомкіна в парку «Олександрія».

Неподалік центральної алеї парку, на кам'яному квадратному постаменті стоїть колона, яка зараз називається «Колона Суму». В минулому ця споруда мала назву «Колона Пелікана». Верхня частина колони відсутня. Описи тих часів свідчать, що колона завершувалась скульптурою пелікана, який годує чотирьох пташенят. Багато дослідників вважає, що колона збудована на честь царя Олександра І і його масонських уподобань. Відомо, що цар був не тільки покровителем масонів, але і сам брав неодноразово участь у їхніх обрядах. Знаком масонської ложі був хрест, в центрі якого знаходився пелікан у короні, який годував своїх дітей.

Однією з найоригінальніших архітектурних споруд парку є «Руїни», побудовані в кінці 18 століття. Своїм виглядом вони нагадують старовинний зруйнований замок. Основна мета споруди — створити ілюзію зруйнованих часом будівель. Крім естетичного призначення, «Руїни» виконують практичну роль підпірної стіни. Будівля складається з двох ярусів. Нижній ярус знаходиться наполовину в землі, другий, у вигляді високої будівлі без даху, знаходиться на дамбі. З під «Руїн» б'є потужній водоспад. Посередині спорудили розташований оглядовий майданчик, з якого відкривається краєвид на річку Рось. Сьогодні до цього архітектурного ансамблю належить острівець з фонтаном і місточок через вузьку протоку, яка впадає в Рось. Подібної архітектурної споруди в інших парках України немає.

Одним з найцікавіших об'єктів «Олександрії» є колонада «Луна», виконана у вигляді грецького амфітеатру. Зі східної сторони вона прилягає до Великої галявини, створюючи разом з нею єдиний архітектурно-парковий ансамбль. Споруда виконана у формі напівкруглої стіни з радіусом 16 метрів. Її фасад — відкрита колонада з 14 колонами, які утворюють галерею. Обидва кінці галереї завершуються прямокутними приміщеннями, які декоровані фронтонними портиками, що надає споруді архітектурної форми. На фронтонах бокових приміщеннь є барельєфне зображення молодої жінки, яка сидить, гойдаючи на нозі дитину.

Головний фасад павільону орієнтований на галявину і річку Рось, що відкривається за нею. В часи Браницьких в павільоні знаходилося зібрання мармурових скульптур та ваз. Перед павільоном розташований напіовальний майданчик зі скульптурою римського бога торгівлі, покровителя мандрівників — Меркурія. Назва павільону «Луна» не випадкова і пов'язана з унікальними акустичними властивостями споруди. Слово, навіть пошепки вимовлене в одному кінці споруди, без спотворень, передається в інший кінець, хоча відстань становить 34 метри. Колись, під час приїзду гостей, у павільоні грав оркестр, звуки якого луна розносила по всіх куточках парку. В святкові дні в Колонаді «Луна» проводяться концерти духової та камерної музики.

«Китайський місток» — так називається ще одна мала архітектурна споруда. Таку назву вона дістала завдяки альтанці на містку, дах якої нагадує дахи китайських пагод. Спорудження містка-альтанки відбувалося в період активної забудови парку. Місцевий ландшафт підкреслює екзотичний вигляд містка, з якого відкриваються краєвиди на верхнє озеро з водоспадом та нижнє озеро. Для надання споруді монументальності, нижня частина містка виконана з масивних блоків граніту та пісковика. Розташований на греблі між двома ставками Середньої балки, місток виконує чисто декоративну функцію. На початку 90-х років 19 століття перед спорудою були установлені бронзові скульптури китайського мудреця і китаянки, які вдало доповнили архітектурний ансамбль. Існує повір'я, якщо потриматися за бороду мудреця, то можна сподіватися на виконання найпотаємніших бажань.

В 1829 році була створена ще одна архітектурна копозиція — «Варна». Вона була побудована неподалік літнього палацу Браницьких на честь взяття російськими військами, як тоді вважалося, дуже міцної, неприступної турецької фортеці в місті Варна. В штурмі фортеці брав участь і зять графині Браницької Михайло Воронцов. На оточеному ровом невеликому острові є два уламки скелі, стягнуті обручем. У цій ніші стояла скульптура.

У верхів`ї балки ставу «Холодний», в історичній частині паркових влаштувань знаходиться колона «Глобус». Ідея цього пам`ятника достеменно не відома. На виготовленій з піщаника колоні встановлено глобус (Земну кулю), — опоясаний срібним обручем. На глобусі, також із срібла, нанесено картосхему земельних володінь графів Браницьких (у співвідношенні до Земної кулі). В 1992 році на честь гвардійських офіцерів, учасників війни Росії з Наполеоном (1812 року) — Пестеля, Бестужева-Рюміна, Муравйова-Апостола та ін., які неодноразово відвідували парк «Олександрію» встановлена Лава декабристів.

На території парку є багато місць де на поверхню пробиваються джерела з кришталево-чистою водою. Найбільшолаштоване і відоме джерело носить назву «Лев». Назву воно отримало завдяки скульптурі, що знаходиться поруч і ніби охороняє джерело. По одну сторону балки прокладено пішохідні доріжки з дикого каменю, змуровано підпорні стінки. Самі схили вкриті багатовіковими деревами. Вода в джерелі насичена радоном, лікувальні властивості якого відомі. Температура води постійна і не залежить від пори року — +9 °C. Недалеко від нього з-під землі б'є джерело, яке охороняє скульптура за розміром меншого лева. Джерела — це частина загальної гідросистеми парку, яка налічує 25 водоймищ: Дзеркальний, Холодний, Водяник, Русалка, Лебединий, Срібний серпанок та інші.

У 1962 році на території парку на першому поверсі адміністративного приміщення було відкрито музей. Його експозиція знайомить відвідувачів з історією створення парку «Олександрія», трьома поколіннями його власників — графів Браницьких. Основою експозиції є скульптури з білого італійського мармуру. Декілька з них роботи відомих італійських майстрів 18 століття, авторство інших скульптур не встановлено, але виконані вони на надзвичайно високому художньому рівні. Це лише невелика частина величезного зібрання із колекції Браницьких. Скульптури були придбані власниками парку під час поїздок по Європі. Багато робіт було подаровано Браницьким Катериною ІІ та князем Г. О. Потьомкіним. В часи революції, громадянської війни, а пізніше і Великої Вітчизняної війни, більшість колекції була пограбована або знищена. Збереглося лише 15 прекрасних скульптур італійських митців: Три грації (Антоніо Канова), Хлопчик з собакою та Хлопчик з луком (Памполоні) та інші, які нагадують колишню розкіш палаців та парку.

Західна частина В західній частині парку знаходиться найвища Палієва гора. Крутий, кам'яний схил цієї гори сягає у висоту 27 метрів. На початку 18 століття тут тривалий час (1702—1704 рр.) знаходився з табором один із загонів козацького ватажка Семена Палія. В глибині Палієвої гори і досі видно рештки земляних укріплень козаків. У 1980 році на честь тих давніх подій, на горі був встановлений пам'ятник. Це кам'яна вежа з барельєфом козацьких голів та сценами з бойового життя козаків. Біля вежі знаходиться чавунна гармата з ядрами. З цього місця відкривається мальовничий краєвид на річку Рось. Відомі свідчення сучасників про те, що Палієва гора має розгалужену систему підземних ходів, один з яких колись виходив до річки Рось.

Північна частина В північній частині знаходиться сад «Мур». Він має прямокутну форму з розмірами сторін 300 м х 100 м. Площа 3 га. По всьому периметру огороджений цегляним муром висотою 3 м і вкритий червоною черепицею. Побудований з метою створення на території парку ще більш відокремленого, інтимного куточка, який дозволяв би господарям уникнути небажаного спілкування з відвідувачами. Поряд з декоративними рослинами, тут розміщено цілий ряд цінних сортів, видів і форм плодових та ягідних рослин, які на той час були досить рідкісними на Україні. Нині тут відбувається відновлення насаджень. Створюється імітація таємного саду з оригінальним лабіринтом, виконаним з рослин, а також закладено декоративно оформлену колекцію перспективних форм та сортів плодових рослин. Створено дегустаційний зал.

Південна частина В Південній частині парку, неподалік від річки Рось, знаходиться споруда, яка має назку Турецький будиночок. Він був побудований після турецької кампанії 1828 року. В його стіни були вмуровані мармурові плити, на яких є написи древньотурецькою мовою, що прославляють велич шаха Махмуда Хача Гази, котрий побудував неприступну фортецю в місті Варна (Болгарія). Після взяття фортеці російськими військами фельдмаршал Румянцев (який товаришував з графами Браницькими) привіз їх як трофей в «Олександрію». Дослівний переклад написів: * I плита. "Справедливий Шах Махмуд Хан заснував нову фортецю. Нехай принесе йому пророк віру в перемозі над противниками. Ця фортеця стала вершиною небаченою людських рук. Побудував нову величну фортецю непереможний володар". * II плита. "Нехай радується великий султан Махмуд Хан Газі, хай продовжиться життя і час його володарювання. Яку чудову та величну фортецю він побудував. Ця фортеця володаря всього світу спонукає до запопадливості служителів слова. Смиренний Мустафа Нурідада" Варін (Варна)

Рослинність парку Видовий склад дерев, кущів та трав'янистих багаторічників нараховує 2240 таксонів. Окремі з яких мають вік понад 200 років: сосни чорна та Веймутова, ялівець віргінський, тюльпанове дерево, модрини польська та європейська, дуб червоний, гледичія триколючкова, глід рожевий махровий та ін. Особливу цінність становить багатовікова діброва парку, де окрім 300—400 вікових дубів, багато дерев і кущів вихідці з Північної Америки, Китаю, Японії, Кореї, Західної і Південної Європи, Криму, Кавказу, Далекого Сходу Музеями рослин можна назвати Велику (9 га) і Малу (4 га) галявини парку. На Великій галявині росте 83 види дерев, з яких 17 є представниками місцевої флори, а 66 — інтродуковані. Серед них сімейне дерево Браницьких — чотиристовбурова сосна звичайна, яка росте з одного кореня, а далі, подібно генеалогічному дереву, розгалуджується на чотири стовбури. Неподалік колонади «Луна» знаходиться улюблене дерево графині О. В. Браницької — сосна Веймутова. Серед своєї породи це найстаріше дерево на Україні. Крім дерев, Велика галявина є колискою 97 видів трав, багато з яких знаходяться на межі зникнення і занесені у Червону Книгу.

У північній та східній частинах парку на досить значних площах домінуючим видом є ясен звичайний — супутній вид у чисто дубових лісах. Як домішки до ясена на цих ділянках виступають граб звичайний, клен гостролистий, липа серцелиста. Серед аборигенних порід в парку в незначній кількості зустрічаються також сосна звичайна, клен польовий, вільха клейка, береза повисла, верба козяча, яблуня дика, осика та ін. В підліску ростуть наступні чагарники: барбарис звичайний, бруслина європейська, бузина чорна, калина гордовина, ліщина, шипшина звичайна, черемха звичайна. В трав'янистому покриві парку зустрічаються такі найбільш характерні лісові види: анемона дібровна, герані лучна та Роберта, зірочки жовті, зірочник лісовий, зеленчук жовтий, дзвоники персиколисті, бугила лісова, медунка темна, ряст Галлера, щитовник чоловічий, підсніжник звичайний.

В центральній частині парку ще і сьогодні мальовничо виглядають окремі дерева сосни чорної та Веймутової, групові посадки ялини європейської та модрини європейської, гіркокаштана звичайного, ялівців звичайного та віргінського, ліріодендрон тюльпановий у вигляді ординару, який є одним із найстаріших дерев в Україні та могутній дуб червоний. Крім цього в парку зібрано колекції деревних, чагарникових та трав'янистих рослин . Найчисленнішими є значні колекції окремих родів: Глід, Бузок, Садовий жасмин, Таволга. Дуже добре в насадженнях парку представлені деревні бобові (Fabaceae). Паркову колекцію останнім часом було поповнено новими родами Метасеквойя та Тсуга, видами і формами родів: Кіпарисовик, Яловець, Плоскогілочник, Туя, Ялиця, Ялина, Сосна, Тис.

Наукова робота Головним завданням дендропарку «Олександрія» НАН України є здійснення фундаментальних і прикладних досліджень з метою одержання нових наукових знань, збереження відновлення та подальший розвиток парку. З цією метою парк здійснює: * збереження, відновлення і подальший розвиток дендропарку; * збагачення флори парку новими видами, формами та сортами рослин шляхом інтродукції; * планове виконання науково-дослідних робіт ландшафтних і екологічних розробок по відновленню та оптимізації насаджень дендропарку; * створює тематичні композиції деревних, трав'янистих, лікарських та інших рослин; * проводить обмін насінням з ботанічними установами України та зарубіжних країн; * проводить культурно-просвітницьку роботу по поширенню ботанічних знань серед населення; * впроваджує перспективні деревні та чагарникові інтродуценти в озелененні населених пунктів; * впроваджує нові сорти плодових дерев та кущів в практику садівництва серед населення та сільськогосподарських підприємств регіону; * розвиває сфери дозвілля на території дендропарку, створює куточки для відпочинку та надає платні послуги відвідувачам, дендропарку; * здійснює будівництво, реконструкцію відповідно затверджених планів за титульними списками та проектно-кошторисної документації; * проводить науково-дослідні роботи по наявності і ступеню забруднення ґрунтових вод нафтопродуктами і важкими металами згідно державних програм і проектів; * аналізує вплив техногенного забруднення на рослинний світ.

Проблеми парку В цілому парк перебуває у задовільному стані, однак в останні роки не проводився моніторинг стану архітектурних і технічних споруд і парку в цілому; центральне планувальне ядро — Дідинець — так і не було відновлено, як це передбачалось на другому етапі реставрації і реконструкції парку; окремі архітектурні об'єкти, відреставровані більше 50 років тому, знову потребують відновлювальних робіт; проекту розвитку зелених насаджень також немає — вирубки відбуваються хаотично і не завжди обґрунтовано, принаймні з естетичної, ландшафтної точки зору; об'єкти, що з'являються у парку, перш за все копії скульптур, які знаходились тут до 1917 р., переважно значно відрізняються від оригіналів і розташовуються не на місці історичної локалізації; водні і технічні споруди також потребують ремонту і розчищення. Великою проблемою для парку є вандалізм його відвідувачів. Наприклад, на даний час у скульптурі "Афродіта" повністю зрізано фігуру оленя, скоріше за все для продажу як брухт кольорових металів.

Галерея зображень Колонада “Луна”

Головний вхід до парку

Будинок адміністрації та музею

Ксаверій Браницький з дітьми

Худ. Бромптон. Олександра Браницька

Стара Аустерія

Колона Єнца

Меморіальна дошка на будівлі адміністрації

Меморіальна дошка на будівлі адміністрації

Вид на Великий павільон

Дорога до статуї "Гладіатор"

Турецький будиночок

Царський сад

Марія Браницька

Будинок садівника, фото 1914 року.

Кругла Альтанка

Ротонда

Руїни

Китайський місток

Колона суму

Джерело "Лев"

Лава декабристів

Скульптура "Упокорювання"

Октавіан Август

Бюст Григорія Потьомкіна

Три грації

Пам'ятник з барельєфом

Сосна Веймутова

Пам'ятний знак на честь 200-річчя парку

Скульптура Діви Марії на острові Марії

Діана

Меркурій

Арковий місток

Водоспад "Черепаха"

Скульптура китайського мудреця