Презентація на тему:
Тварини в творчості Т. Г. Шевченка

Проект “Тварини в творчості Т.Г.Шевченка”

Т.Г. Шевченко – великий знавець рідної природи Тваринний світ представлений у поезії Т.Г.Шевченка 61 видом. З них найбільше поет згадує: птахів - 26 видів; ссавців - 20 видів; комах - 7; плазунів, земноводних - 4; риб - 4 види.

ОРЕЛ - символ відваги і сміливості, справжньої гордості та чоловічої краси.  Поет уславлює в образі орла бандуриста співця, його пісня має силу і крила, йде у народ: Бандуристе, орле сизий! Добре тобі, брате: Маєш крила, маєш силу, Є коли літати Утни, батьку, орле сизий! Нехай я заплачу, Нехай свою Україну Я ще раз побачу Відважний отаман Гамалія, ватажок морських походів запорожців, який визволив із неволі не одну тисячу козаків-бранців, теж показаний в образі орла: Пливуть співаючи; пливе Позад завзятий Гамалія: Орел орлят мов стереже… Поетичні думки поета виступають, як сильні птахи – орли: А думка край світа на хмарі гуля. Орлом сизокрилим літає, ширяє. Сини мої! орли мої! Летіть в Україну – Хоч і лихо зустрінеться, Так не на чужині Тарас Шевченко використовує саме образ сизого орла для характеристики козацької звитяги: Літа орел, літа сизий Попід небесами; Гуля Максим, гуля батько Степами-лісами. Ой літає орел сизий, А за ним орлята; Гуля Максим, гуля батько, А за ним хлоп'ята.

КІНЬ - символ енергії й сили Для поета кінь уособлює вільне життя та нескорений дух, він невід’ємний від козака, отож і від ідеї волелюбства, свободи. Отак, сину, Помолившись Богу, Осідлаєм буланого Та й гайда в дорогу! І Степан сідлає Коня, свого товариша... А тим часом із діброви Козак виїзжає; Під ним коник вороненький Насилу ступає. У своїх творах поет показує, як мати проводжає сина у військовий похід: А коня йому купивши, Сідельце сама Самим шовком вишивала...   Посадила на коника...   Та й повела коня вздовж села. Та й привела до обозу; В військо оддала...

ЗОЗУЛЯ - символ суму і вдівства, нещастя та туги   Кобзар показав, що вона має віщий дар – «кукує» людині літа, щасливе або нещасливе заміжжя. „Е...е...лю-лі, Питала зозулі, Зозуля кувала, Правдоньку казала, Буду сто літ жити...” Закувала зозуленька, На дубу сидячи; Ой зозуле, зозуленько, Нащо ти кувала, Нащо ти їй довгі літа, Сто літ накувала? У творах Шевченка зозуля – символ смерті, загибелі, щось зловісне: Поховали громадою Як слід, по закону... Прилітає зозуленька Над ними кувати Перекази вважають її перевернутою на птаху вдовою, через що вона і гнізда собі не в'є - бо ні з ким в цьому гнізді сім'ю заводити. 

Качка — символ задоволення малим, уславлення краси природи й родинного щасливого життя Поет з любов'ю ставиться до цього птаха. Сім’я — це святе для поета, тому він милується навіть качиним виводком, гармонією довколишнього природного світу. Тече вода із-за гаю  Та попід горою.  Хлюпощуться качаточка  Помеж осокою.  А качечка випливає  З качуром за ними,  Ловить ряску, розмовляє  З дітками своїми.

ГАДЮКА - символ злоби, люті, підступності й лукавства У творах поета гадюка (гадина, змія) сприймається передовсім як символ зла, підлоти, підступності, ворожості. Ростуть мої близняточка, А я утішась, І з злою гадюкою Я знову кохаюсь Усміхнулась Катерина, Тяжка усміхнулась; Коло серця – як гадина Чорна повернулась   Т. Шевченко дуже часто когось порівнює з гадюкою. І вся мерзенна Іудея Заворушилась, заревла, Неначе гадина в болоті   Зашипіли, мов гадюки, Ченці в Ватикані   Кардинали, як гадюки, В’ються круг тіари

СОЛОВЕЙКО - співець добра і кохання, символ весни і волі Поет показує пташку як передвісника справжньої весни в лісах та гаях, але тільки тоді розпочинає оспівувати весну, коли нап'ється води з березового листя, і співає доти, поки не перецвітуть сади. Обсипається цвіт - поступово стихає солов'їний спів. Соловейко – приносить добру звістку про милого Защебетав соловейко – Пішла луна гаєм. Защебече соловейко В лузі на калині, Заспіває козаченько, Ходя по долині. Соловейко в темнім гаї Сонце зустрічає Нехай думка, як той ворон, Літає та кряче, А серденько соловейком Щебече та плаче   Защебече соловейко Сохнуть дрібні сльози Цього співучого птаха настількилюбив поет, що назва «соловей» поступилася лагідному слову «соловейко»!

Голуб та голубка – символ ніжністі, кохання, злагоди У творах поета голуб - козак, любий, батько, а голубка – мати, кохана, сестра, голуби – то закохані. З образом голуба Шевченко пов’язує також смуток, печаль– від розлуки з коханою : День і ніч воркує, Як голубка без голуба, А ніхто не чує „Бабусенько, голубонько, серце моє, ненько! Скажи мені щиру правду - Де милий-серденько?”   „Поставай же, мій голубе! Дивись – я не плачу.”   „За що ж, скажи, мій голубе? Кому хоч оддати Свою Катрю...” Основні компоненти символічного значення – „мир”, „чистота”, „кохання”, „смуток”.

СОВА - символ мудрості й потаємних знань, і водночас, нещастя і смерті У творчості Т.Г.Шевченка Сова виступає символом похмурості, ізольованості від людей: Дивлюсь: так буцім сова Летить лугами, берегами, та нетрями, Та глибокими ярами, Та широкими степами, Та байраками. А я за нею, та за нею, Лечу й прощаюся з землею Віщують сови та сичі… Кричать сови, спить діброва…  У поемі «Сова» змальовано трагічну долю матері-вдови, у якої забрали в солдати єдиного сина. Злидні, безправ’я, безнадійність побачити сина стали причиною божевілля вдови. Вдень лазила на смітниках, Черепки збирала... А у ночі розхристана І простоволоса Селом ходить – то співає, То страшно голосить... Діти бігали з паліччям Удень за вдовою По вулицях та, сміючись... Дражнили Совою

Вовк — символ хороброго воїна, козака У творах поета вовк вистуває справжнім мисливецем. Крім власної спритності у полюванні використовує допомогу родичів Десь далеко сіроманці Вовки завивають. Т.Шевченко порівнює козака із вовком, який є - вільним, свободолюбивий та одиноким Пішов степом сіромаха, Сльози утирає. Довго, довго оглядався, Тай не видко стало.

Ягня -  символ дитинства, смирення, невинності, послуху Образ даної тварини асоціюється у поета із дитинством Пасу я ягнята, а я ще малий… Один з таких яскравих моментів він відтворив у своєму вірші: Мені тринадцятий минало. Я пас ягнята за селом Світло й радісно було на душі у тринадцятилітнього пастушка, було любо, "неначе в Бога ": Господнє небо, і село, Ягня, здається, веселилось! І сонце гріло, не пекло! Та варто було тільки дитячій душі, усвідомити свою сирітську самотність, як і з неї зникав радісний настрій: все "почорніло", "помарніло": Поглянув я на ягнята - Не мої ягнята! Обернувся я на хати - Нема в мене хати! В садочку темному ягнята Удень пасуться… Образ даної тварини не полишав поета і на чужині… Із степу перекотиполе рудим ягняточком біжить. 

Література: Ващенко В.С. Мова Тараса Шевченка. – Харків, 1963. – 252с. Вірші Тараса Шевченка [Електронний ресурс]. – режим доступу: http://www.rozumnadytyna.com.ua/p=2267 Голда Д. Флора і фауна в поезії Тараса Шевченка: Нові пошуки // Хімія. Біологія. - 1999.- 14. - С.2-3. З творчості Тараса Шевченка [Електронний ресурс]. – режим доступу: http://petryk.com.ua/ua/articles/279.html  Комаринець Т. Т. Шевченко і народна творчість. – К., 1972. Онуфрійчук Ф. Світ рослин у творах Т. Шевченка, 1961 Сторінок: 52 Потапенко О.І., Дмитренко М.К. Словник символів. – К., 1997.-156с Шевченко Т.Г. Кобзар / Т.Г. Шевченко. – К.: Дніпро,1999. – 672с.