Презентація на тему:
Заглиблення в людську психологію, поетизація людини та краси її почуттів, оспівування кохання й дружби в сонетах Шекспіра

Заглиблення в людську психологію, поетизація людини та краси її почуттів, оспівування кохання й дружби в сонетах Шекспіра

Сонети — це ключ, яким Шекспір відмикає своє серце. В. Вордсворт

«Гра з числами»

СОНЕТ № 130 Ее глаза на звезды не похожи, Нельзя уста кораллами назвать, Не белоснежна плеч открытых кожа, И черной проволокой вьется прядь. С дамасской розой, алой или белой, Нельзя сравнить оттенок этих щек. А тело пахнет так, как пахнет тело, Не как фиалки нежный лепесток. Ты не найдешь в ней совершенных линий, Особенного света на челе. Не знаю я, как шествуют богини, Но милая ступает по земле. И все ж она уступит тем едва ли, Кого в сравненьях пышных оболгали

Вірш побудований на порівнянні коханої з тим ідеалом, який раніше описувався у сонетах: очі як зорі, вуста як корали; шкіра біла, мов сніг; щоки як троянда; тіло пахне, мов фіалка.

СОНЕТ № 141 Мои глаза в тебя не влюблены,— Они твои пороки видят ясно. А сердце ни одной твоей вины Не видит и с глазами не согласно. Ушей твоя не услаждает речь. Твой голос, взор и рук твоих касанье, Прельщая, не могли меня увлечь На праздник слуха, зренья, осязанья. И все же внешним чувствам не дано — Ни всем пяти, ни каждому отдельно — Уверить сердце бедное одно, Что это рабство для него смертельно. В своем несчастье одному я рад, Что ты — мой грех и ты — мой вечный ад.

Герой розуміє, що це кохання не принесе йому щастя, про це свідчить негативно забарвлена лексика: «бідне серце», «смертельне рабство», «у своєму нещасті», «ти — мій гріх», «ти —моє вічне пекло».

СОНЕТ № 143 Нередко для того, чтобы поймать Шальную курицу иль петуха, Ребенка наземь опускает мать, К его мольбам и жалобам глуха, И тщетно гонится за беглецом, Который, шею вытянув вперед И трепеща перед ее лицом, Передохнуть хозяйке не дает. Так ты меня оставила, мой друг, Гонясь за тем, что убегает прочь. Я, как дитя, ищу тебя вокруг, Зову тебя, терзаясь день и ночь. Скорей мечту крылатую лови И возвратись к покинутой любви

Ліричний герой, що чекає, поки кохана втілить свою мрію та повернеться до нього знову, порівнюється із дитиною, що кличе матір і страждає через розлуку.

СОНЕТ № 147 Любовь — недуг. Моя душа больна Томительной, неутолимой жаждой. Того же яда требует она, Который отравил ее однажды. Мой разум-врач любовь мою лечил. Она отвергла травы и коренья, И бедный лекарь выбился из сил И нас покинул, потеряв терпенье. Отныне мой недуг неизлечим. Душа ни в чем покоя не находит. Покинутые разумом моим, И чувства и слова по воле бродят. И долго мне, лишенному ума, Казался раем ад, а светом — тьма

Вірш присвячений опису любовних страждань ліричного героя.

Домашнє завдання Прочитати трагедію В. Шекспіра «Ромео та Джульєтта»