Презентація на тему:
Володимир Підпалий (ррt)

Володи мир Олексі йович Підпа лий

Народився 9 травня 1936 в селі Лазірках, на той час районному центрі Полтавської області.

Мати Ольга Власенко — козачка з хутора Макарівщини, батько Олексій Лукович — виходець з-під Великої Багачки. Батько працював на залізниці, захоплювався садівництвом та бджільництвом. На дев'ятому році мати була вже круглою сиротою і наймитувала в Лубнах. Батько Володимира Підпалого загинув у 1943 році під Києвом. Мати померла 21 січня 1957 року на час служби сина на флоті.

Володимир Підпалий навчався у Величанській семирічній та Лазірківській середній школах. За власним свідченням, любив історію, літературу та не розумів точних наук. В школі багато читав. У 1953 році закінчив 10 класів. Працював у МТС, колгоспі. 1955 року був мобілізований на флот. У 1957 році демобілізувався (через хворобу ніг) та поступив до Київського університету на філологічний факультет (український відділ), який закінчив 1962 року.

Перші вірші надрукував у 1958 році в газетах «Молодь України» та «Зміна».  У Державному видавництві художньої літератури 1963 року вийшла перша збірка «Зелена гілка», роком пізніше —"Повесіння" у видавництві «Радянський письменник».

Працював старшим редактором поезії у видавництві «Радянський письменник». До Спілки письменників був прийнятий у1967 році. Того ж року вийшла в світ збірка «Тридцяте літо». Після того були книжки «В дорогу — за ластівками» (1968) та «Вишневий світ» (1970), посмертно — «Сині троянди» (1979), «Поезії» (1986), «Пішов в дорогу за ластівками» (1992). До останньої книги входять неопубліковані за життя твори В. Підпалого та спогади про нього.

Твори:

"В небі сонце падає, згорає..." "Воістину! Нема нічого в світі..." "Десь тут ішли солдати..." "До хвилі хвиля, наче скибка чорна..." "Зима ще тільки пред'явля права..." "Коли ми буваємо вдвох..." "Мамо, було, покличеш..." "Мені привиділося: дома..." "На промені сонцю вервечки..." "Поспати знову птахи не дали..." "Село батьківське - глушина..." "Серце..." "Ти не прийшла, тебе не бачу поруч..." "Торкну рукою павутину ..." "Уже в полях літає павутина..." "Хмари низько пливуть..." "Ходить вітер..." "Широко відчинені ворота..." "Ще з дитячих літ піснями..." "Як багато книг про вік планети..."

Смерть Володимира Підпалого обірвала розвиток "тихої поезії" в українській літературі. Подібне сталось одночасно в російській поезії: загадкові смерті Алексєя Прасолова і Ніколая Рубцова зупинили розвиток цього стилю, варто згадати публічні доноси, літературних осіб надзвичайно близьких до верхівки КГБ СССР. Зрозумілим, в цьому контексті стає метафоричний протест проголошений на похороні Володимира Підпалого, протест проти смертельної брутальності тоталітарної радянської влади до митців і зокрема щодо Володимира Підпалого.

Володимир Підпалий помер 24 листопада 1973 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 33).

Виконав учень 8-а класу Смаглюк Тимофій