Презентація на тему:
Шукайте посмішку Джоконди – вона ніколи не мине

Спарені уроки за оповіданням Рея Бредбері “Посмішка” Учитель: Гвоздікова Олена Валеріївна КЗ “Нікопольська гімназія №7” “ Шукайте посмішку Джоконди – вона ніколи не мине…”

Тема: Р.Д.Бредбері „Посмішка”. Зневіра автора в майбутньому технократичної цивілізації. Знищення природи і цивілізації як наслідок бездуховного науково-технічного прогресу. Трагічний оптимізм письменника. Нехай тендітні пальці етики Торкнуть вам серце і вуста Ліна Костенко

Мета уроків: познайомити учнів з життєвим і творчим шляхом американського фантаста Рея Бредбері, виявити ідею та особливості психологізму оповідання „Посмішка”, співставити шляхом компаративного аналізу думки американського письменника Рея Бредбері і української поетеси Ліни Костенко щодо майбутнього людства; формувати уміння аналізу, виразного читання, творчу уяву, абстрактне мислення; навчати аналізу зіставлення творів різних авторів і різних видів мистецтва, викликати почуття захоплення красою

Віртуальна екскурсія Парижем Шановні пасажири! Наш літак прибуває до столиці Франції – міста Парижа. Біля трапу літака вас зустрічатимуть екскурсоводи, які допоможуть познайомитися з цим чудовим містом. Щасливого відпочинку!

Париж – старе красиве місто. Йому більше двох тисяч років. В нашому місті є багато архітектурних пам’ятників. Про деякі з них ви сьогодні дізнаєтесь. Наприклад, Ейфелева вежа, яка є символом Парижа. Якщо піднятися на неї, а це 320 метрів висоти, то весь Париж буде як на долоні.

В Парижі є ще одна варта уваги пам’ятка – Собор Паризької Богоматері, який було побудовано у ХІІ – ХІІІ ст.. Він розташований на острові річки Сени, яка перетинає все місто

На лівому березі Сени в Латинському кварталі на бульварі Сан-Мішель знаходиться дуже красивий Люксембурзький сад. Біля чудових фонтанів в тіні дерев є лави. Частими гостями цього саду бувають студенти, що навчаються в Сорбонні. Сорбонна – це Паризький університет, розташований недалеко від Люксембурзького палацу.

На правому березі Сени знаходиться Лувр. Раніше Лувр був резиденцією королів Франції, а тепер це великий музей, в якому побував кожний поважаючий себе мешканець Парижа.

Якби в нашому музеї була тільки одна картина, то й тоді б він був самим знаменитим. Старі будинки ажурові, І кожен камінь – вічний слід Давно минулої любові, Умерлих літ, безсмертних літ. Кав’ярні й башти, сни з явою, Рабле й Рембо, квітки й трава. І хтось усмішкою чудною У невідоме зазива ...

Екскурсія по Лувру Одним з перших імен, які спливають в уяві цивілізованої людини при слові Ренесанс, є ім'я Леонардо да Вінчі, геніального художника, мислителя і винахідника. Та навіть серед його неперевершених творів є такі, що здіймаються як вершини над горами. Такою вершиною у творчості Леонардо стала картина „Мона Ліза дель Джоконда”, незрівнянне втілення гуманістичного ідеалу жіночої краси. Мабуть, жодна картина у світі не має такої кількості підробок, не зазнала стількох нападів маніяків і вандалів, як „Джоконда”: її заливали фарбою, намагалися пошматувати, старанно замальовували куточки вуст, щоб вбити незбагненну посмішку, таємницю якої ось уже кілька століть даремно намагаються розгадати мистецтвознавці. Навіть проводилися конкурси „двійників” Мони Лізи.

Портрет заможної флорентійки Мони Лізи дель Джокондо, який зберігається в Луврі у Парижі, був намальований десь біля 1503 року. На ньому ми бачимо молоду чарівну жінку з допитливим поглядом і таємною посмішкою. Вона задумлива, мрійлива, сумна. Повітряна гра світлотіні в цій картині не тільки створює рельєф форм, допомагає передати міміку обличчя, але й сприяє враженню вишуканості, витонченості і складності душевного життя. Пейзаж доповнює образ мон Лізи і створює враження цілісності, єдності. Навіть складки на одязі жінки нагадують круті береги, річки, нерівні дороги. Отже, Мона Ліза – це витвір Природи, і її таємна посмішка – це також таємниця природи. Уже чотири століття Мона Ліза дарує чарівну усмішку людям. Зовні спокійна, але сповнена внутрішньої енергії, ця жінка наділена надприродною здатністю впливу на людські душі і серця. Ось цю надприродну здатність розбудити в людині відчуття прекрасного, виховати благоговійне ставлення до нього і показав Рей Бредбері в оповіданні „Посмішка”.

Цікаві відомості про життя і творчість американського письменника Р.Д.Бредбері Прадіди письменника – пуритани (як і рід Д.Дефо), які 1630 року прибули до Північної Америки, - відзначалися працьовитістю та підприємливістю. Інколи це призводило до конфліктів із владою. Так, за сімейною легендою, 1662 року прабабусю письменника Мері Бредбері спалили живцем на відомому процесі „салемських відьом”. Схильність до літературної діяльності виявилася ще у діда Рея, видавця газет у Штаті Іллінойс. Батько ж письменника – Леонард Сполдінг Бредбері – був електромонтером, а мати – шведка Естер Марі Моберг – домогосподаркою. Рей Дуглас Бредбері народився 22 серпня 1920 року. Батьки захоплювалися кінематографом, тому друге ім'я Дуглас було дано хлопцеві на честь зірки німого кіно Дугласа Фербенкса. Рей ріс у великій дружній родині, тому згуртоване родинне коло вважає найвищою цінністю, „машиною щастя, що рухається любов’ю і обов’язком і продукує мир і благополуччя кожному зокрема і суспільству в цілому”

Диво книги захопило Рея з Різдва 1925 року, коли йому подарували фантастичний комікс „Жив-був...”. Потім були книги Л.Ф.Блума про країну Оз, оповідання Е.По, твори Е.Р.Берроуза. Прочитавши 1928 року оповідання „ Світ велетенських мурах” у журналі „Дивовижні історії”, хлопець назавжди став в’язнем „країни фантазії”. У часи Великої депресії разом з родиною Рей їздить Америкою, доки не опиняється в Лос-Анджелосі. Він пише оповідання – страшилки, а сусідська дівчина друкує їх. Пізніше, в одному з інтерв’ю, на питання: „В якому віці ви почали писати?” – Бредбері відповість: „У 12 років. Я не міг купити продовження „Марсіанського воїна” Е.Берроуза, адже ми були бідною родиною... І тоді написав власну версію”. У серпні 1936 року в уокоганській газеті з'явилася перша публікація Бредбері – вірші „Пам'яті Вілла Роджерса”. 1937 року Рей стає членом лос-анджелеської „Ліги наукових фантастів”, ним опікується родина Хейнлейнів – Роберт і його дружина Леслін. Закінчити університет не дозволила хлопцеві бідність. Довелося продавати газети. „У мене не було засобів, - згадував письменник, - щоб вступити до університету... Я відвідував бібліотеку, працював там годинами. До двадцяти років я вже прочитав усі відомі п’єси, знав американську, французьку, італійську, англійську історії, відомі повісті й оповідання”.

Розпродавши газети, Бредбері сідав за перо. Він щотижня писав по оповіданню, та вони поверталися з редакцій із негативними відгуками. Рей почав видавати авторський журнал „Футуріа фантазія” (1939-1940 рр.), а з 1942 року цілком перейшов на літературний заробіток, створюючи до 52 оповідань на рік. Бредбері все життя був книгоманом. Його дитинство і юність пройшли в бібліотеках, у книжковому магазині він зустрів свою долю Маргарит Сусану Маклюр (Меггі), худеньку біляву продавщицю книг, свою єдину любов. 1947 рік став переломним у житті письменника: 27 вересня він вінчався з Меггі, за день до того спалив усі свої невдалі рукописи, тоді ж вийшов його перший збірник „Темний карнавал”, а радіоп’єса „Луг” здобула визнання. Сам Рей Бредбері називає себе „казкарем, моралістом”. Понад 800 творів написано ним: кілька романів і повістей, сотні оповідань, десятки п’єс, кіно-, радіо- і телесценаріїв, ряд статей, заміток, передмов, інтерв’ю, а також багато віршів.

Коментоване читання оповідання 1) Зверніть увагу на назву оповідання, а також на всі вживання у тексті слова посмішка. Так, оповідання починається з цього слова (заголовок) та ним закінчується. А між ними – нічого: світ, люди, „нові троглодити” без посмішки. Більше того: світ намагається втопити в багнюку цю посмішку. 2) Прочитати опис міста, де відбувається дія. - Чому так рано люди вже шикувались у чергу? Що їх приваблювало?

Словникова робота - Що таке свято у вашому розумінні? А тепер звернімося до словника: Свято – 1. День або дні, коли урочисто відзначають видатні події, знаменні дати… 2. Торжество, влаштоване з якої-небудь нагоди. 3. Важлива, радісна, приємна подія, а також день, коли вона сталася. 4. Почуття приємності, радості, піднесення.(Словник української мови. – Т.9 – К.: Наукова думка, 1979. – С. 104-105). -Назвіть, які синоніми або семантично близькі мовні одиниці підібрані до слова „свято”? Отже, все зрозуміло: люди зібралися зранку, щоб, не дай Боже, не пропустити „урочистої, видатної, знаменної, важливої, радісної, приємної” події. - А які ще свята згадуються в оповіданні?

Коментоване читання оповідання -Прочитати за особами уривок від слів „Чуєш, хлопче, а ти що тут робиш так рано?” до слів „Сміх покотився людською шеренгою” (автор, Том, Грігсбі, людина з черги). - Що означають слова „Цей хлопець знається на мистецтві...”? - Що вже знав про картину Том? Рей Бредбері стверджував, що „фантастика – це реальність, доведена до абсурду”.

Словникова робота Абсурд (лат. – немилозвучний, безглуздий) – безглуздя, нісенітниця.

Коментоване читання оповідання - Що ж абсурдного ми знаходимо в оповіданні „Посмішка”? - Як Грігсбі пояснює Тому, чому всі повинні плювати на картину? - В чому Грігсбі бачить перешкоду на шляху до щасливого життя? - Чи згодні ви з ним? -Як ви думаєте, чому автор не пояснив, у чому суть “свята”, ще на початку новели?

Словникова робота Вандалізм – безглузде знищення культурних і матеріальних цінностей. Прокоментуйте побачене.

Коментоване читання оповідання Вандалізм став не просто нормою життя, а й чи не єдиною насолодою. Невже всі люди так зачерствіли душею? Прочитайте слова людини з черги, яка виступила на захист цивілізації. В чому вона бачить спасіння? На кого покладається? Прочитайте за особами уривок від слів „Врешті-решт і вони ступили на головний майдан” до „Точно, Мона Ліза” (автор, Грігсбі, Том) - Чому Том не міг плюнути? Прочитайте уривок від слів „Слухайте оголошення...” до слів „...рука була захована під куртку”. - Чим можна пояснити вчинок Тома? - Як ви гадаєте, чи випадково в руки Тома потрапила саме посмішка? - Чи можна сказати, що Том – людина з юрби? А може в оповіданні для нього є інше визначення? Самостійно прочитайте останню частину оповідання від слів: “Том дихав рівніше” до кінця учні читають мовчки на тлі музики.

Компаративний аналіз вірша Ліни Костенко „Вже почалось, мабуть, майбутнє...” та оповідання Рея Бредбері „Посмішка”. . Вже почалось, мабуть, майбутнє, Оце, либонь, вже й почалось. Не забувайте незабутнє – Воно вже інеєм взялось. І не знецінюйте коштовне, Не загубіться у юрбі, Не проміняйте неповторне На сто ерзаців у собі. Минають фронди і жиронди, Минає славне і гучне. Шукайте посмішку Джоконди – Вона ніколи не мине... Любіть травинку, і тваринку, І сонце завтрашнього дня, Вечірню в попелі жаринку, Шляхетну інохідь коня. Згадайте в поспіху вагона В невідворотності зникань, Як рафаелівська Мадонна У вічі дивиться вікам. В епоху спорту і синтетики Людей велика ряснота, Нехай тендітні пальці етики Торкнуть вам серце і вуста.

Проблемне запитання - Про що цей вірш? Що хотіла сказати ним поетеса? Який зв’язок він має з оповіданням Бредбері?

Дайте відповіді на запитання: „Як ми дійшли до такого стану?” (Тобто, в чому причина такого трагічного явища, що людство втратило культуру?) - Коли Том побачив картину, він сказав, що вона красива, але врятував хлопчик одну деталь – „посмішку”, і так називається твір. Який ідейний зміст цієї деталі? - Що побачив Том у посмішці Джоконди? - Що ж сталося з хлопчиком внаслідок зустрічі з картиною італійського художника?

Проблемні запитання: - Оптиміст чи песиміст фантаст Бредбері? - Виразно прочитайте останні три абзаци твору (від слів „Світ спав ...”) - Яким словом закінчується оповідання? Що воно означає?

А якщо є ранок, то є надія, що настане день

Висновок: Бредбері впевнений - у людства є надія, є й майбутнє. А ще, на нашу думку, з'явилася й людина, „у якої душа лежить до прекрасного. І вона поверне людству цивілізацію, при якій можна жити мирно”. Отже, бездуховна людина нічого не може створити. Вона може тільки руйнувати. Тож, якщо людство втратить свої кращі моральні риси: любов, доброту, ласку, - воно втратить культуру і цивілізацію.

Домашнє завдання: На початку уроку ми з вами „ходили” вулицями Парижа, одного з найкрасивіших міст світу. Хочеться вірити, що у 2061 році це місто залишиться таким, яким ми його побачили. Не дай, Боже, побачити „міста – купа руїн, дороги від бомбування, наче пилка”, „розбиті ферми”, „... лани ночами світяться, радіоактивні” і людей – похмурих, роздратованих, духовно зубожілих. Вдома я пропоную вам написати лист у 2061 рік, висловити свої почуття і враження від прочитаного на уроці і, можливо, запропонувати шляхи виходу із ситуації, що склалася.