Презентація на тему:
Міґeль де Сервaнтес Саавeдра (1547—1616)

"Премудрий гідальго Дон Кіхот Ламанчський"

Іспанія – батьківщина Сервантеса

Міґель де Сервантес Сааведра народився в місті Алькала-де-Енарес 29 вересня 1547 року, у день Архангела Михаїла, і за традицією отримав ім'я святого. Батько, Родріґо де Сервантес, за походженням із Кордови, був хірургом, матір звали Леонор де Кортінас. У Сервантеса були брати Андрес, Родріґо і Хуан, сестри Андреа, Луїса і Маґдалена.

Алькала-де-Енарес – перше у світі університетське містечко

Дім-музей Сервантеса в Алькала-де-Енарес

У 1556 році він направився до Кордови, щоб отримати спадок Хуана де Сервантеса, дідуся майбутнього письменника, а також щоб втекти від кредиторів. До вальядолідського періоду відносяться шкільні роки Мігеля (1557-1561) у колегії ієзуїтів. Закінчив освіту Сервантес у Мадриді в одного з найкращих іспанських педагогів того часу Хуана Лопеса де Ойоса. У 1551 році Родріґо де Сервантес зі своєю сім'єю переїхав до Вальядоліда. Через борги він був ув'язнений на декілька місяців. Вальядолід. Музей Сервантеса

У 1570 р. Мігель вступив до іспанської армії, що розміщалася в Італії, де провів п’ять років. У цей період Сервантес відвідав ряд італійських міст: Рим, Мілан, Болонью, Венецію, Палермо, знайомився з побутом, історією, культурою країни. 7 жовтня 1571 року майбутній письменник відзначився у знаменитій морській битві при Лепанто, коли був розбитий турецький флот. Сервантес отримав три поранення: два у груди і одне у ліву руку. З того часу рукою він не володів. Після госпіталю продовжив службу.

Під час повернення у вересні 1575 року з Неаполя до Іспанії на борту галери «Сонце» (Sol) Міґель і його брат Родріґо потрапили у турецький полон (на них напала флотилія під командуванням Арнаута Мамі), а згодом їх продали у рабство алжирському паші. У неволі Сервантес перебував п’ять років, чотири рази намагався втекти. Лише 1580 року його викупили місіонери і повернули до Мадриду, де зайнявся літературною діяльністю. Одного разу навіть виграв перший приз у змаганні поетів у Сарагосі – три срібні ложки.

Сервантес ніколи не був багатою людиною. Після викупу з арабського полону він роками повертав гроші, витрачені за його звільнення. 1587 року Міґелю вдалося влаштуватися комісаром із заготовок для «Непереможної Армади» у прилеглих до Севільї містечках та селах. Але через неохайність у звітах 15 вересня потрапив до королівської в’язниці, у якій провів три місяці. Нове ув’язнення відбулося 1602 року. У тюремній камері Сервантес почав працювати над романом про Дон Кіхота, герой якого став символом Іспанії. Перша частина роману вийшла 1605 року, друга – 1615 року. Перше видання “Дон Кіхта” 1605 р.

У 1609 році Сервантес вступив до складу Братства рабів святійшого причастя. У 1613 році Сервантес став терциарієм - членом напівчернечого братства мирян ордена Франциськанського, а напередодні смерті прийняв висвяту. Сервантес помер 23 квітня 1616 року і був похований у вказаному ним монастирі за рахунок Братства. Могила його загубилася. Так завершилося багатостраждальне і велике життя. «Пробачте забави! Пробачте, веселі друзі! Я вмираю, сподіваючись на швидку і радісну зустріч в світі іншому», - писав Сервантес в передмові до свого останнього роману «Мандри Персилеса і Сихизмунди» за декілька днів до смерті. Велике життя і величне прощання.

"Хитроумный идальго Дон Кихот Ламанчский" - величайший роман эпохи Возрождения, переведенный почти на сотню языков и волнующий умы вот уже более четырех веков. Трагикомическая эпопея Мигеля де Сервантеса о безумном рыцаре, не боявшемся показаться смешным в своем утопическом стремлении сделать мир лучше, о надежде и отчаянии, мудрости и сумасбродстве, величии и убожестве на сегодняшний день является самой публикуемой книгой после Библии. В 2002 году жюри из 100 писателей, представляющих 54 страны, назвало "Дон Кихота" величайшим произведением всех времен и народов, поставив его впереди творений Шекспира, Достоевского и Маркеса.

"Каждый человек есть немножко Дон Кихот; но более всего бывают Дон Кихотами люди с пламенным воображением, любящею душою, благородным сердцем..." В.Г.Белинский

В некоем селе Ламанчском жил-был один идальго, чье имущество заключалось в фамильном копье, древнем щите, тощей кляче да борзой собаке. Фамилия его была не то Кехана, не то Кесада, точно неизвестно, да и неважно. Лет ему было около пятидесяти, телом он был сухопар, лицом худощав и дни напролет читал рыцарские романы, отчего ум его пришел в полное расстройство, и ему вздумалось сделаться странствующим рыцарем.

Он начистил принадлежавшие его предкам доспехи, приделал к шишаку картонное забрало, дал своей старой кляче звучное имя Росинант, а себя переименовал в Дон Кихота Ламанчского.

Поскольку странствующий рыцарь обязательно должен быть влюблен, идальго, поразмыслив, избрал себе даму сердца: Альдонсу Лоренсо и нарек её Дульсинеей Тобосской, ибо родом она была из Тобосо.

Вперед, только вперед! Подвиг за подвигом — вот и не узнать мир. Дон Кихот Нет таких чар, которые могли бы поколебать или же сломить нашу волю. Дон Кихот Для Бога и для мира одновременно трудятся доблестные воины. Дон Кихот «Нам, странствующим рыцарям, надлежит более радеть о славе будущего века там, в небесных эфирных пространствах, ибо это слава вечная, нежели о той суетной славе, которую возможно стяжать в земном и преходящем веке и которая, как бы долго она ни длилась, непременно окончится с дольним миром, коего конец предсказан... Наш долг в лице великанов сокрушать гордыню, зависть побеждать великодушием и добросердечием, гнев — невозмутимостью и спокойствием душевным...» Дон Кихот Я по воле небес родился в наш железный век, дабы воскресить в нем золотой. Дон Кихот Гелий Коржев-Чувелев. "Дон Кихот и Санчо".

Воскова фігура Сервантеса у Музеї воскових фігур у Мадриді

Пам’ятник Сервантесу і хмарочос «Іспанія» у Мадриді

Памятник Дульсинеи Тобосской «Дульсинея Тобосская — самая прекрасная женщина в мире, а я самый несчастный рыцарь на свете, но моё бессилие не должно поколебать эту истину».

Пам’ятник у Брюсселі

Парк Дружбы в Москве. Памятник Сервантесу Дон Кихот в Донецке