Презентація на тему:
Голодомор в Україні 1932-1933

У 1931 р. майже третина урожаю була втрачена під час жнив. Плани хлібозаготівель, однак, залишилися без змін. У 1932 р. площа посівів в Україні зменшилась на одну п'яту. План же хлібозаготівель був піднятий на 44%. В 1932 р. була прийнята постанова "Про охорону соціалістичної власності", згідно з якою за "присвоєння" навіть жмені зерна з колгоспного поля селяни каралися розстрілом або концтабором. У засіки держави тоді забирали навіть насіннєвий фонд, не видаючи колгоспникам ані зернини.

В республіці почався голод. У березні 1933 р. ним було охоплено 103 з 400 районів. Однак навіть за цих умов значна кількість зерна йшла на експорт. Центральна влада спромоглася виділити Україні лише 3 млн. пудів хліба. Яка його частина потрапила голодуючим, і сьогодні залишається невідомим. Відоме інше: втрати України становили 5-7 млн. люду. Цей голодомор був безсумнівно штучним і класифікується як радянсько-більшовицький геноцид проти українського народу.

Голодомор 1932-1933 рр. спри чинив величезну смертність населення, особливо дітей і стариків. Селяни змушені були їсти собак, котів, щурів, трупи коней, листя й кору дерев. Траплялися численні випадки канібалізму. Села обезлюдніли. Живі не мали сил ховати померлих. У деяких населених пунктах над сільрадами вивішували чорні прапори: це означало, що жителів тут уже немає. А в цей час на сусідніх залізничних станціях, у елеваторах під охороною міліції зберігалися тисячі пудів хліба. Поставлені у безвихідь, селяни кидали домівки й пробували дістатися до міста. Не всім це вда валося. Багато гинуло просто неба на дорогах. Інших зупиняли міліцейські кордони. До міста потрапляло порівняно мало людей. Але порятунку не було й тут. Прагнучи врятувати хоча б дітей, батьки залишали їх у ліка рнях, державних установах, у під'їздах будинків і просто на вулицях.

Повідомлення про пряму загрозу голодної смерті зустрічаються вже з грудня 1931 р. Навесні 1932 р., коли закінчилися їстівні припаси, заготовлені переважно на присадибних ділянках, в багатьох районах України почався повальний голод. Друкується багато документів приймальні голови ВУЦВК, куди голодуючі зверталися за порятунком. Ці свідчення важко читати. Однак найбільше вражає документ, в якому розповідається про матір, яка зарізала малолітнього сина, щоб його м'ясо обміняти на яйця і прогодувати інших своїх дітей.

Про голодомор в Україні в 1933 році заговорив увесь цивілізований світ. Та чим гучніше лунали ті голоси, тим рішучішими були офіційні заперечення керівників СРСР і радянської преси. Ось одне з них: "Заявление о голодной смерти миллионов советских граждан на Волыне, Украине и Северном Кавказе является вульгарной клеветой, грязным наветом, который сварганили в редакции "Рейхпост" (австрійська газета), чтобы переключить внимание своих рабочих с их собственного тяжелого и безнадежного положения на проблемы голода в СССР". (Газета "Правда" за 20 липня 1933 року).

У 1933 році мені було вісім років. Я вчився у другому класі Олексіївської початкової школи Гребінківського району. Виходив з дому до школи голодний, на уроках думав про їжу, повертався додому голодний і лягав спати голодним. Уві сні мені виділися пиріжки з сиром, пишні пухкі паляниці, галушки... На два роки старша від мене сестра Настуня, теж школярка, була міцніша й витриваліша, їй не менше допікав голод, але вона мовчала. А я, поникавши надворі, скімлив: "Мамо, їсти!" - А щоб вас! - сердилася мати. - Боже мій милий, ну що мені робити? Хоч на вішальницю йди! Завтра ще раз сходжу у Шрамківку, на базар, може, щось виміняю...

У школі раз на день нам давали по тарілці горохового супу, рідкого, нічим не засмаженого. На дні тарілки плавало три-чотири горошини. Сьорбаючи той суп, я бачив себе у тарілці, мов у дзеркалі. Важко вчитися на голодний шлунок. Та попереду було ще страшніше - насувався великий голод зими 1933 року. В селі почали пухнути від голоду дорослі й діти. То тут, то там на вулицях нашого села ми натикалися на приметені снігом трупи односельців. Їх підбирали на сани і везли на цвинтар, де ховали всіх в одній ямі, без трун.

А тим часом селом снували так звані "буксирні бригади" з числа радянських активістів. "Буксирники" заходили в хати і вимітали у кожного селянина все до зернини, як казали вони, "для робітничого класу", "для побудови у нашій країні соціалізму".

Тоді ми не могли збагнути причини лиха, що коїлося на нашій землі. І лише тепер, через 70 років, тримаючи в руках архівні документи, я можу з певністю сказати: все те відбувалося не спонтанно, не випадково. У тодішній країні здійснювалася чітка і продумана система знищення українського селянства.

Наслідки голодомору

Аналіз даних демографічної статистики 30-х рр. свідчить, що прямі втрати населення України від голоду 1932р. становили близько 150 тисяч чоловік. 1933р. голодною смертю загинуло від 3 до 3,5 млн. чоловік. Повні демографічні втрати, включаючи зниження народжуваності, сягали в 1932-1934 рр. 5млн чоловік. Не менше мільйона загинуло на Кубані. Голод у 1933р. був наслідком спроби здійснювати соціалістичне будівництво воєнно-комуністичними методами. Проте примусова колективізація і накладена на колгоспи продрозкладка призвели до глибокої деградації сільського виробництва, яка так дорого, так боляче і невідшкодована обійшлася країні й народові.

Те, що відбулося на Україні у 1933 р., не знайшло адекватного висвітлення в архівних джерелах. Причина в тому, що генсек наказав ставитися до голодомору як до неіснуючого явища. Особливо дивне враження справляють стенографічні звіти пленумів і протоколи політбюро ЦК КП(б)У часів голодомору. В них відображено відчайдушну боротьбу з окремими конкретними проявами голоду, але не згадується саме слово «голод». Заборона на це слово не викликалася, зрозуміло, побоюваннями за просочуван ня негативної інформації. По-перше, голод різної інтенсивності охопив мало не всю хлібовиробну смугу країни і не становив таємниці. По-друге, документація партійних органів завжди мала гриф «цілком таємно». Сталін насправді не бажав обговорення проблеми голоду. Воно означало б визнання факту економічної ката строфи, в яку потрапила країна внаслідок авантюристичної політики «наступу соціалізму по всьому фронту». Більше того, воно означало б дозвіл оцінювати рішення, негласно прийняті на найвищому рівні з метою виходу з катастрофи. А саме ці рішення й призвели до голодомору.

Кількість полеглих від терору голодом — це розрахункова величина. Вона встановлюється як перевищення над нормальною смертністю населення в місцевості, охопленій голодом. Перша кількісна оцінка полеглих від голоду з’явилася у зарубіжній пресі в серпні 1933 року. Тоді газета «Нью-Йорк геральд трибюн» опублікувала матеріал Ральфа Барнса, в якому фігурувала неправдоподібна для західної громадськості цифра: один мільйон смертей від голоду. Конкуруюча з нею газета «Нью-Йорк таймс» примусила Дюранті прокоментувати інформацію. Той змушений був підтвердити факт голоду. З його замітки випливало (хоч прямо про це не говорилося), що кількість загиблих становить не менше 2 млн. чоловік. Через день в цій же газеті з’явилося повідомлення Фредеріка Берчелла, де називалася нова цифра — 4 млн. чоловік. Наведені оцінки жертв 1933 року мають одну спільну рису: вони робилися «з пташиного льоту». Іноземні журналісти не володіли статистичною інформацією, але старалися донести до своїх країн, що в СРСР коїться щось страхітливе.

Статистика смертності по областях у відсотках від загальної кількості смертей в УРСР Області 1927—1928 рр.(%) 1933 р.(%) 1935—1936 рр.(%) Київська 19,7 26,8 17,7 Чернігівська 10,4 6,3 10 Вінницька 16,0 14,5 17,4 Харківська 19,2 26 15,1 Дніпропетровська 11,6 9,6 11,3 Одеська 10,2 8,6 9,5 Донецька 10,8 6,4 16,9

Вшанування Пам'яті Жертв Голодомору

Пам'ятник (обеліск) жертвам Голодомору у Києві Пам'ятник жертвам Голодомору у м. Едмонтон (Канада, провінція Альберта), 1983 р. Перший в світі пам'ятник жертвам Голодомору. Пам'ятник жертвам Голодомору у м. Калґарі (Канада, провінція Альберта), 1999 р. Пам'ятник жертвам Голодомору у м. Вінніпеґ (Канада, провінція Манітоба), 1984 р. Меморіальний курган біля м. Лубни (недалеко від Мгарського монастря). Меморіальний хрест на сільському цвинтарі у с. Литвяки, (Лубенський район , Полтавська область). Меморіальний хрест у м. Харків, перший в Україні, встановлено 4 жовтня 1989 р. Меморіальний хрест у м. Миколаїв. Меморіальний хрест у м. Коломия (недалеко від церкви Благовіщення). Меморіальний хрест у м. Дніпропетровськ (встановлено 2005р.). Меморіальний тризуб Українського православного собору св. Володимира у м. Парма, Огайо (передмістя м. Клівленду).

У 1988 році Конгрес США, а у 1989 р. Міжнародна комісія юристів офіційно визнали голодомор 1932-33 рр. актом геноциду проти української нації. 15 травня 2003 р. Верховна Рада України в офіційному зверненні до народу України визнала голодомор 1932-33 рр. актом геноциду. (Але не прийняла постанови, поданої на її розгляд, що до цього питання, обмежившись лише офіційним зверненням, що майже не має юридичної цінності.) На вересень 2003 р. офіційні документи з приводу голодомору ухвалили у Бельгії, США, Канаді, Аргентині і Країні Басків (Іспанія). Міжнародна конференція з нагоди 70-ї річниці Голодомору, організована Інститутом досліджень історії суспільства та релігії міста Віченца (Італія) 16—18 жовтня 2003 року. За результатами роботи опубліковано книгу «Смерть землі. Великий голод в Україні 1932—1933 років» (вийшла італійською мовою). у листопаді 2003 року угорський парламент одноголосно прийняв постанову, яка визнає голодомор 1932—1933 років актом геноциду проти українського народу Проблема визнання голодомору 1932-33 рр. в Україні злочином проти людства розглядалася на 58-й сесії Генеральної Асамблеї ООН — з нагоди 70-х роковин подій (10 листопада 2003 р.). В кінці листопада 2003 р. в Парижі проведено дні пам'яті жертв голодомору в Україні. Почесний президент — Ален Безансон. 28 листопада 2006 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні», який трактує події 1932—1933 років, як Геноцид українського народу. Рішення було ухвалене 233 голосами. Від Партії регіонів проголосувало 2 депутати, від БЮТ — 118, від «Нашої України» — 79, від Соцпартії — 30, позафракційних — 4. Фракція комуністів за законопроект, поданий Президентом України, не голосувала у повному складі. 3 липня 2008 Парламентська Асамблея Організації з безпеки й співробітництва в Європі (ПА ОБСЄ) прийняла резолюцію щодо Голодомору в Україні. Резолюція "рішуче пропонує всім парламентаріям вжити заходів для визнання факту Голодомору в Україні"

Тема Голодомору вперше була яскраво-трагічно розкрита в художніх творах українських письменників діаспори. Так у романі «Марія» (1934) Уласа Самчука вперше в українській літературі показана жахлива картина голодомору та трагедія роду. У той же час Василь Барка, якому вдалося пережити Голодомор, відтворює картину фізичного винищення сім'ї Катранників на Слобожанщині у романі «Жовтий князь» (1963). За радянської влади тема Голодомору була заборонена, але це не означає, що про неї не писали. Так, нещодавно були розшукані ненадруковані вірші Андрія Малишка[19], написані ще в 1964 році, в яких згадується Голодомор:« ...Із тридцять третім голим роком, Голодно-голим та німим, Та тричі пухлим. Хай би з ним Поїли б кору і комору, Траву і шкуру, цвіль і міль, Та мерли б жовті, як з похміль, Без трун понесені із двору. Нізащо. Просто. Без вини.

Плакат художника Леоніда Денисенка з Австралії

Офіційне вшанування пам'яті жертв Голодомору, в тому числі, визнання його геноцидом українського народу, розпочалося за ініціативи української діаспори у США та Канаді. Так, починаючи з 1983 року, в столиці канадської провінції Альберта місті Едмонтоні, в мерії міста щорічно проводиться відзначення річниці Голодомору. На офіційній частині заходу традиційно присутні мер міста і керівники провінції. Біля входу до мерії встановлений перший в світі пам'ятний знак на вшанування річниці Голодомору «Розірване кільце життя». У 1988 році Конгрес США, а у 1989 році — Міжнародна комісія юристів офіційно визнали голодомор 1932-33 років актом геноциду проти української нації.

Четверта субота листопада в Україні визнана Днем пам'яті жертв голодоморів. Меморіальні заходи проводяться як в Україні, так і поза її межами. Щорічно, в цей день проводиться всеукраїнська акція «Запали свічку».Президенти України і Росії Янукович і Медведєв ставлять свічки-лампадки до Національного меморіалу пам'яті жертв Голодомору. 17 травня 2010Найбільш монументальними серед пам'ятників жертвам Голодомору є меморіали у Києві та Харкові. Пам'ятники жертвам Голодомору встановлені також у Дніпропетровську, Одесі, Миколаєві, Кіровограді, Луганську, Сумах, Черкасах, Коломиї та багатьох інших українських містах і селах.

Закордоном пам'ятники встановлені у Едмонтоні, Калгарі, Вінніпегу та інших містах. Піднесення до Національного меморіалу пам'яті жертв Голодоморів символічних горщиків з зерном та свічками (лампадками), а також посадка кущів калини поблизу меморіалу є обов'язковим пунктом в протоколі офіційних візитів лідерів держав до Києва.

15 травня 2003 року Верховна Рада України в офіційному зверненні до народу України визнала Голодомор актом геноциду, але не прийняла постанови, поданої на її розгляд, щодо цього питання, обмежившись лише офіційним зверненням, що майже не має юридичної цінності. Напередодні прийняття звернення, віце-прем'єр-міністр Дмитро Табачник, представляючи депутатам доповідь про Голодомор, зазначив: «Ми мусимо донести до світу, що штучні голодомори радянської епохи були нашим українським Голокостом. Це був свідомий геноцид українського народу, який наклав свій безжальний відбиток на всю нашу історію, на національну самосвідомість»