Презентація на тему:
Дерев’яна та мурована архітектура. Скульптура.

Художня культура України ХІХ ст. Тема1. Образотворче мистецтво. Урок №9 в 10 класі . Дерев’яна та мурована архітектура. Скульптура. Савченко Тетяна Терентіївна вчитель художньої культури Некрасовської ЗОШ І – ІІІ ст. Вінницького р - ну Січень 2012р.

Дерев’яна та мурована архітектура. До початку ХІХст. пам’яток дерев’яного зодчества було в Україні дуже багато. З дерева споруджували житло, господарські будівлі, оборонні системи замків і фортець, церкви. Але із середини ХІХ ст. було заборонено будувати церкви з дерева в українських народних традиціях давні храми почали перебудовувати у стилі класицизму. Згадайте, що характерно для стилю класицизм ? Церква св.Йосифа, 1769 с. Бірки Волинська обл. Преображенська церква, 1849 р. С. Сухоліси Київська обл. Храм Святого Миколая. Пам’ятка архітектури, 1746р. Вінниця

Своєрідність українського класицизму виявилась у збереженні кольорової гами споруд типової для бароко ( блакитний з білим і золотим), використання античних ордерних форм. Превалюючого значення у цей період набуває забудова міст, особливо їх центральної частини, де зводили будівлі адміністративного та культурного значення. Для архітектурного обличчя міських центрів характерна симетрична композиція ансамблів з однаковим ритмом фасадів адміністративних будівель. . Пло ща Міцке вича у Львові Пам'ятник Богдану Хмельницькому в Києві

У багатьох містах збереглися пам’ятки класицизму: в Одесі – Воронцовський палац, Стара біржа (арх. Ф. Боффо), Контрактовий будинок у Києві (арх. В. Гесте) Одеса. Воронцовський палац. Контрактовий будинок у Києві (арх. В. Гесте) Стара біржа (арх. Ф. Боффо)

З розвитком світського мистецтва почалося будівництво спеціальних театральних приміщень. Першими стали театри у Києві та Львові. Міський театр у Києві (арх. А.Меленський) Театр Скарбека, 1900. у Львові (арх. Я. Зальцман, Л. Пихль)

Розвинулося будівництво різних навчальних закладів. Ці споруди відзначалися певною архітектурною своєрідністю – монуметальні фасади підкреслювалися колонадами античних ордерів, а нова планувальна система передбачала розташування приміщень уздовж широких коридорів. Киевский Национальный Университет имени Тараса Шевченко (арх. Беретті) Київ. Інститут шляхетних дівчат. 1838-1843 рр

Продовжувалось і будівництво культових споруд. Великі міські собори мали прості прямокутні форми, один одноярусний верх увінчувався сферичним куполом. Колонні портики стали обов’язковими елементами. Домінувало хрестово – купольні або круглі храми. При них почали будувати дзвіниці. Церков Іоана Богослова в Малих Хуторах . м. Вінниця Георгиевская церковь в Старых Хуторах. м. Вінниця

Вінниця ХІХ – ХХ ст.

Скульптура У ХІХ ст. в Україні працювало багато українських, російських та іноземних скульпторів, творчість яких є цінним внеском в українську культуру. У мистецтві класицизму важливу роль відігравало монументальна скульптура - яскраві приклади втілення ознак класицизму і патріотичних ідей . Памятник Дюку де Ришилье. Монумент Славы в Полтаве. Памятник Богдану Хмельницкому - Киев.

Леонід Позен Леонід Володимирович Позен ( 1849— 1921) — український скульптор-передвижник, дійсний член Петербурзької академії мистецтв. Народився у селі Оболоні у Хорольському повіті (тепер Чернігівської області, де був батьківський маєток Позенів. Закінчив полтавську першу гімназію та у 1872 році юридичний факультет Петербурзького університету. Мешкав у Полтаві у 1876-1891 роках. Працював товаришем прокурора в Полтавського окружному суді. Потім працював у Петербурзі, з 1912 року — сенатор. Спеціальної художньої освіти не мав. З 1880 року — експонент, з 1891 року — член товариства передвижників. Виконав численні скульптурні групи і статуетки на теми з життя та історії українського народу («Кобзар», 1883 р.; «Переселенці», 1884 р.; «Жебрак», 1886 р.; «Запорожець у розвідці», 1887 р.; «Скіф», 1889р.; «Оранка на Україні», 1897 р. та інші). Створив погруддя Г. Г. Мясоєдова (1890 р.), Ф. Г. Стравинського (1897 р.), М.О. Ярошенка (1898 р., 1899 р.) та ін. Автор пам'ятника Івану Котляревському(відкритий в 1903 році) і пам'ятника Миколі Гоголю (виконаний в 1913 році, встановлений у 1934) у Полтаві. Виконав для Полтавської школи імені Івана Котляревського скульптурне погруддя українського письменника. Був у дружніх стосунках з художниками Василем Волковим, Іваном Зайцевим, Григорієм Мясоєдовим. Помер у Петрограді, похований на Смоленському кладовищі. Твори зберігаються у Полтавському художньому музеї, Музеї українського образотворчого мистецтва у Києві, Третяковській галереї у Москві , Російському музеї у Санкт-Петербурзі. У Полтаві на честь Позена у 1962 році названо провулок.

Гартман Вітвер Фактів біографії збереглось вкрай мало. Народився в тірольськомумісті Імст (Австрія) у родині скульпторів та будівничих. Батько Йозеф Антон (1751—1794), а також молодші брати Якуб та Йоган Міхаель (1775—1811) були скульпторами. Разом з останнім навчався у Віденській академії мистецтв, де зокрема Йоган Міхаель отримав першу нагороду по класу скульптури (1799). Приблизно з 1800 року обидва брати оселяються Львові. Заснували скульптурну майстерню у будинку № 20 на вул. Личаківській. Займались оздобленням львівських кам'яниць і меморіальною скульптурою переважно на Личаківському цвинтарі. Ймовірно до 1811 (рік смерті смерті Йогана Міхаеля) роботи виконувались братами спільно. У червні 1818 року Гартман Вітвер вступив до львівського цеху мулярів і каменярів. Після 1820 року творча активність Вітвера дещо знизилась. Останні роки ймовірно співпрацював із Антоном Шімзером. Був одружений у Львові, мав сина. Помер від тифу 9 липня 1825 року у Львові. Авторство більшості робіт Вітвера на Личаківському цвинтарі вдалось встановити завдяки книзі Юліана Марковського від 1890 року, котра базується на невідомих нині джерелах. Іменем Вітвера у 1991 році названо львівську вулицю. №8 Північна сторона, скульптура Амфітриди Східна сторона, «Чорна кам'яниця» і скульптура Адоніс № 8. Наріжний будинок на перехресті із вулицею Личаківською. Збудований близько 1804-1805 року для друкарні родини Піллерів. Фасад оздоблений скульптурами на аттиках та п'ятнадцятьма рельєфами, що зображують античних богів та путті-ремісників. Усе оздоблення виконано Гартманом Вітвером і його братом Йоганом-Міхаелем

Іван Мартос Композитор М. Глинка казав про нього: «його мармур плаче». Народився в 1754 році у місті Ічні Полтавської губернії (тепер Чернігівська область) в козацькій родині. Дядько Мартоса був сотником ічнянської сотні й добрим різьбярем. Відомо, що він різьбив іконостас ічнянської церкви та скульптури цього іконостасу. Тому перші кроки Іван Мартос міг пройти у себе вдома. З 1764—73 навчався у Петербурзькій Академії Мистецтв у Л. Роллана і Н. Жілле. Але найбільш його хист до скульптури сформувався за кордоном, у Римі, в майстерні славного Антоніо Канови. Працюючи там, Мартос багато малював під проводом Помпео Батоні та Рафаеля Менгса, велетнів західноєвропейського малярства доби класицизму. В 1779 р. Мартос повернувся до Петербурга вже як справжній майстер, скульптор. Тому був призначений до Академії мистецтв у Петербурзі, був її професором (з 1794), а пізніше — ректором (з 1814). Більше ніж за півстоліття своєї праці Мартос залишив по собі в мармурі та бронзі велику кількість скульптур. Роботи І. Мартоса мали великий вплив на скульпторів Російської імперії 19 століття. Помер 5 (17) квітня 1835року в Петербурзі. Характерна простота композиції, довершеність пропорцій, гармонійність. В Херсоне, чтоб вы знали, поставили памятник Потемкину. Памятник Минину и Пожарскому в Москве

Палацово – паркові комплекси На прикінці ХVIII – ХІХ ст. поширилось будівництво палацово – паркових комплексів. Для палаців обиралися особливо мальовничі місця. Пишні панські садиби будували собі Розумовські, Скоропадські, Закревські – представники давніх родин козацької старшини, а згодом – і дворянські родини.. Резиденції розташовані в селах Верхівня ( Житомирщина), Тростянець ( Чернігівщина), Корсунь – Шевченківський (Черкащина), Хомутець ( Полтавщина). Крім того, в Центральній Україні збереглися видатні шедеври садово – паркового мистецтва доби класицизму ( Умань, Біла Церква). с. Сокиринці на Чернігівщині Ляличі. Палац графа Завадовського Палацо – парковий комплекс в Батурині на Черкащині. Воронцовский дворец в Алупке (Алупкинский дворец) Воронцовский дворец в Алупке (Алупкинский дворец)