Презентація на тему:
Архип Куїнджи

Життєвими дорогами митця. Архип Куїнджи.

Архи п Іва нович Куї нджі (15 (27) січня 1842 (за іншою версією — 1841) — 24 липня 1910) — видатний український та російський живописець-пейзажист грецького походження, педагог.

Народився Архип Іванович Куїнджі 1842 року у бідній грецькій сім'ї на окраїні Маріуполя. Його батько Іван Христофорович був чоботарем на прізвище Еменджі, що в перекладі з грецької означає : трудова людина. Батько повністю відповідав цьому прізвищу: він землю орав, добрим чоботарем був, ремесла усякі знав, сади вирощував. Можна б і гордитися, але після смерті батьків, коли він жив у тітки, вона сказала: "Досить тобі бути Еменджі. Трудовій людині, коли вона бідна, честі небагато. Будеш писатися по дідові". Дід, за сімейним переказом, був золотих справ майстром і мав прізвище Куїнджі, що з грецької означає - ювелір, майстер виробів із золота і срібла. В такий спосіб тітка хотіла відгородити племінника, який рано, в 4 роки, осиротів, від злиднів. Якщо тобі, хлопче, золото не світить, то нехай хоч слово визолочує уста.

З раннього дитинства доводилося майбутньому художнику заробляти на життя. З одинадцяти років хлопчик починає працювати на будівництві церкви. Пізніше прислужує хліботорговцю Амаретті кімнатним хлопчиком-козачком . Мав те ж коло обов'язків, що і колись малий Шевченко. Купець Амаретті любив Архипа, називав його часто "золотим хлопцем" за його сумлінність, виняткову чесність і порядність. Саме він та його друг-купець Дуранте відіграли важливу роль у житті Куїнджі: побачивши непересічний талант хлопця, який увесь час малює: то у канцелярській книзі, то на стінах, то на паркані, вони відправили його з рекомендацією до Айвазовського на навчання, бажаючи прославитися біля його імені, як Енгельгардт біля Шевченка. Схудлий, з випнутими вилицями, босий, зі збитими ногами ( зносив черевики, поки пішки добирався із Маріуполя на Азовському морі до Феодосії на Чорному) прийшов хлопець до Айвазовського і ... не застав його. Аж через місяць, коли великий маестро повернувся з Італії, зважаючи на рекомендації купців, які були родичами його помічника Фесслера, Айвазовський замість поцікавитись, що уміє Куїнджі і чому б хотів навчитися, доручив йому ... фарбувати паркан. Право вчитися у маестро треба заслужити.

Ставши помічником Фесслера, Куїнджі щодень сумлінно розтирав фарби, розмішував їх, дуже добре відчуваючи пропорції, і, звичайно спостерігав, як і що робиться. Цим, по суті, і обмежувалися його обов'язки. Бажання бути не тінню, а справжнім художником, не лише копіювати картини, а й творити свої власні, підштовхнуло юнака покинути Айвазовського. У тій же сіренькій сорочині, заляпаних фарбою панталонах, без копійки грошей в кишені він пішов назад у Маріуполь.

Був безпритульним, жив у трухлявій голуб'ятні зі цвіллю по кутках,але дивний голос з середини безкінечно твердив: "Досить розмінювати себе на дріб'язок. Це злочин перед собою і світом - носити в собі талант, як динаміт, і до двадцяти шести років нічого путнього не зробити". І він почав малювати... Сім днів і сім ночей писав Куїнджі "Татарську саклю на березі моря у місячну ніч" і ніяких мук творчості не відчував. Писав, бо писалося, і слухняним був пензель, і, здавалося, не рука рухала ним, а він рукою, фарби гармонійно і ніжно одна в одну входили, зливалися і утворювалося небачене досі поєднання. Довго Куїнджі шукав щастя по містах і селах, виснажував себе нелюбимою роботою(працював ретушером у фотографів у Маріуполі, Одесі, Петербурзі) і мріяв поступити до Академії мистецтв, довести усьому байдужому світові, що він художник від Бога, що справжній талант, а відтак не має права розпорошувати себе по фотоательє. Два роки вступав до імператорської Академії мистецтв і провалювався на екзамені по рисунку: слабкою виявилася художня підготовка. Але це не могло зупинити наполегливого і настирного хлопця.

У 1868 році на академічну виставку Архип Іванович представив картину «Татарська сакля». Люди зупинялися біля неї, простоювали подовгу, інколи навіть довше ніж біля інших полотен. Це був успіх. Колосальний успіх. Через кілька днів художня рада Академії присудила йому звання позакласного художника, від якого Куїнджі відмовився, натомість попросивши дозволу стати вільним слухачем академії. Його прохання задовольнили. Правда, усе склалося не так, як уявляв Куїнджі. Він думав, що в академії відразу посадять і скажуть: пишіть картини, а старі, мудрі професорі будуть ходити мимо, вказувати на помилки і давати корисні поради. А тут, виявляється, треба вислухати цілий курс наук, в тому числі, історію мистецтв і загальну історію, і етику, і анатомію, і математику. Добру половину цих предметів Куїнджі не те, що не любив , а взагалі не сприймав. Освіта Куїнджі обмежувалася трьома класами приходської школи: там і слова такого як геометрія не вимовлялося, у слові він робив по дві - три помилки, а тут вимагали конкретних знань.

Лекції поступово відійшли на задній план, спершу він ще якось дотримувався академічної дисципліни, а потім перестав відвідувати академію, усамітнився на своїй голуб'ятні і гарячково писав картину за картиною. Задуми втілювалися в життя яскраво і колоритно. І хоча в картинах відчувався вплив Айвазовського, що обурювало автора, Ілля Рєпін, з яким він подружився в академії, переконав Куїнджі, що вони дуже талановиті і що цими картинами він буде пишатися. А Віктор Васнєцов вмовив Куїнджі вчитися в академії не заради академії, а заради таланту, бо таких, як він, земля раз у сто літ народжує.

Куїнджі залишився в Петербурзі, але лекції, як і раніше, майже не відвідував. Його затисла в лещата важка нудьга, нікому на очі не показувався, сидів у дерев'яній голуб'ятні і писав щойно задуману картину "Осіннє бездоріжжя". Це не просто пейзаж, це всуціль сіре, причавлене соціальною негодою, життя селян. Куїнджі не лише відобразив типову картину осінньої пори, він свідомо протестує проти сірості, бідності, гноблення і заземленої одноманітності життя. Побувавши на острові Валаам, художник привіз свої унікальні етюди. Його мистецтво привернуло увагу відомих художників, і за гідні знання в живописі він одержав звання «вільного художника». Картину «На острові Валаам» купив для своєї галереї Третьяков і у Куїнджі з'явилася можливість поїхати за кордон.

Художник подорожує по Європі, відвідує музеї Німеччини, Франції, Бельгії, Англії, Швейцарії, Австрії, де знайомився з творчістю знаменитих класиків та останніми досягненнями живопису. Після повернення до Петербурга він створює картини, котрі з великим успіхом експонувалися на всесвітніх виставках. В 1876 році Куїнджі представив картину «Українська ніч», де показав дивовижну красу української ночі. Для того, щоб природно та виразно зобразити місячне сяйво та мерехтіння зірок, йому довелося вирішувати складні художні завдання. Це була віртуозна розробка тонів та поєднань кольорів.

«Куїнджі безперечно найбільш цікавий серед молодих російських живописців. Оригінальна національність відчувається в ньому більше, ніж в інших», – написала французька критика після виставлення «Української ночі» на всесвітній виставці в Парижі. Картина стала сенсацією у художньому житті, а за нею були й інші, які не поступалися декоративністю: «Березовий гай», «Місячна ніч на Дніпрі», «Дніпро вранці» та інші. У 1875 році Куїнджі стає членом Товариства пересувних художніх виставок, згодом митець одержав звання художника першого ступеня. Прихильники його мистецтва простоювали годинами біля картин художника, милуючись змістом, виразністю та яскравістю фарб. Дослідники називали А.І. Куїнджі «художником світла». Його яскраві, ефектні картини відтворюють відчуття відриву від землі, містичного польоту, як в прекрасних фантазіях М.В. Гоголя, що так любив таємничу красу українських ночей.

«Місячну ніч на Дніпрі» художник представив у 1880 році на Виставці однієї картини. Це було дуже сміливим кроком, адже тоді навіть персональні виставки одного автора відбувалися не часто. Успіх у картини був шалений. Як правило, глядачі спочатку товпилися навколо та одноголосно стверджували, що це мильна бульбашка. Мовляв, нічого особливого. Але, потроху вдивляючись у полотно, вони вже не могли відірватися, вглядалися, ніби чогось чекаючи.

Доля подарувала йому зустріч з Айвазовським, який сам приїхав до академії, щоб побачити вельмишановного професора. Не пам'ятав він колишнього свого учня, який фарбував у нього паркан, але попросив за це вибачення. Куїнджі ж впрохав майстра показати молодим художникам, як пишеться море, адже все своє життя він писав море і тільки море. Айвазовському написання картин давалося за іграшки, Куїнджі, як важкий хрест. Один не писав - відпочивав, другий - мучився Через три роки він змушений був відмовитися від викладання, оскільки підтримав студентів, які виступали проти ректора Академії. Зі своїми учнями він продовжував займатися у приватному порядку, за свої гроші організовуючи їм навчання та поїздки.

Куїнджі переселився в Крим, купив великий маєток, але деякий час жив у курені, здобуваючи собі славу мало не мудреця-пустельника. Він часто надсилав грошову допомогу бідним, але завжди просив не говорити від кого вона. Художник був дуже заможною людиною і весь свій капітал спрямував у розвиток живопису. Значну суму він виділив Академії для щорічних стипендій талановитим студентам. У 1909 році митець створює незалежне товариство художників, яке було назване його ім’ям та проіснувало до 1930 року, тобто пережило художника на 20 років. Куїнджі вкладає в товариство увесь свій капітал, а відчувши наближення смерті, заповідає йому усе, що мав. 11 липня 1910 року великого майстра пензля не стало. Його поховали у Петербурзі на Смоленському кладовищі.

Творча спадщина Архипа Куїнджі складається з понад п'ятисот великих і малих полотен, багатьох малюнків. Він ще за життя був надзвичайно популярним. Колекціонери були готові платити за його картини будь-які гроші. І сьогодні найбільші музеї світу вважають для себе честю виставляти його картини, а на міжнародних аукціонах полотна Куїнджі оцінюються в сотні тисяч чи навіть мільйони доларів.« Ілюзія світла була його богом, і не було художника, рівного йому в досягненні цього чуда живопису», - так писав він про Куїнджі Рєпін, назвавши його геніальним художником пейзажного живопису. Багато митців намагалися розгадати секрет досягнення в картинах Куїнджі такої ілюзії світла і такого загального тону, котрий, як магніт притягує до себе глядача, примушуючи милуватися надзвичайним талантом великого художника, але до цього часу це залишається загадкою.

Відомі картини художника. "Дніпро вранці" 1881

«Березовий гай» (1901)

«Ладозьке озеро» (1873)

«Нічне» (1905—1908)

«Ельбрус. Місячна ніч» (1890—1895)

«Плями місячного сяйва у лісі. Зима»

"Хмари" 1882

«Березовий гай» (1879)

«Ніч на Дніпрі» (1880)

«Вечір на Україні» (1878)

«Веселка» (1900—1905)

«Море. Крим.» (1898-1908)

Після грози. 1879

Степ

Серед визначних людей, якими Україна може гордитися і які достойно представляють нашу країну на світовому рівні, - постать Архипа Івановича Куїнджі. Прийнято вважати його російським живописцем, але перш за все він художник український. Куїнджі родом з України, виріс у її приморських степах, гордився, що Україна - його земля, писав здебільшого про Україну, що й принесло йому визнання і славу, і всі його всесвітньо відомі полотна, присвячені природі України, зокрема, "Українська ніч" і "Місячна ніч на Дніпрі" - дух України, її краса і чари, тому ми з впевненістю можемо назвати А. Куїнджі українським художником. Своєю щирою і натхненною творчістю Архип Куїнджі прославив українське мистецтво і вніс цінний внесок в його скарбницю, створивши самобутній жанр мистецтва – український пейзаж. Українські пейзажі А. І. Куїнджі безумовно мали вплив на подальший розвиток українського пейзажного живопису. Своє найкраще втілення естетика Куїнджі знайшла у картинах С.Васильківського, П. Левченка, М.Ткаченка, М.Пимоненка.