Презентація на тему:
"Радянське кіно України 1970-80-х рокі"

Радянське кіно України 1970-80-х років

У роки «застою» у СРСР розгортається новий виток боротьби проти національної української культури. Знищуються українські установи, стає тотальною русифікація, провадиться методичне і цілеспрямоване цькування українознавців, починаються хвилі арештів та серії політичних процесів. Українське поетичне кіно було визнано владою архаїчним, відірваним від життя, ім'я Довженко почали згадували з оглядкою. На багато років, унаслідок ідеологічної цензури, потрапили на полицю деякі зняті кінофільми (серед них «Криниця для спраглих»,«Комісари»).

Попри бюрократизм українського кінопроцесу часів брежнєвської реакції в 1970-80 рр. з'являється низка фільмів, створених сильними творчими особистостями. На порозі «застою» Леонід Биков знімає картину «В бій ідуть одні „старики“» (1972), а в 1983 р. Роман Балаян, після кількох високофахових екранізацій російської літературної класики, у фільмі «Польоти уві сні та наяву» точно передає феноменологію того часу.

Леоні д Фе дорович Би ков (12 грудня 1928, с. Знаменське (нині у складі смт. Черкаське) Слов'янського району Донецької області — 11 квітня 1979) — український актор, режисер і сценарист, заслужений артист РРФСР (1965), народний артист УРСР (1974). Степовий Батько українського козацтва. Закінчив акторський факультет Харківського державного театрального інституту (курс Д. Антоновича). У кінематографі дебютував у фільмі «Доля Марини»(1953). Леонід Биков — лауреат Всесоюзного кінофестивалю в номінації «Перші премії за художні фільми» за 1974 рік, Лауреат державної премії УРСР (1977) тощо. 2001 року в Києві було відкрито пам'ятник Військовим льотчикам, зразком для скульптури якого став кінообраз Леоніда Бикова. На честь Бикова названа одна з вулиць Києва та астероїд. Биков Леонід Федорович

Роман Балаян Роман Гургенович Балаян (* 15 квітня 1941, село Неркін Оратаг, Мартакертський район, Нагірний Карабах) — радянський і український кінорежисер,сценарист і продюсер вірменського походження. Лауреат Державної премії СРСР (1987). Народний артист України (1997).

Українськими кіностудіями було знято також кінострічки, які набули великої популярності у всьому СРСР: «Д'Артан'ян і три мушкетери» (1978, режисер Георгій Юнгвальд-Хилькевич), «Пригоди Електроніка» (1979, режисер Костянтин Бромберг), «Місце зустрічі змінити не можна» (1979, режисер Станіслав Говорухін),«Зелений фургон» (1983, режисер Олександр Павловский), «Чародії» (1982, режисер Костянтин Бромберг), «Самотня жінка бажає познайомитись» (1986, 

Юнгвальд-Хількевич Георгій Емілійович — український і російський кінорежисер, сценарист, художник. Заслужений діяч мистецтв України (1995). Був членом Спілки кінематографістів України. Батько українського кінокритика Наталії Юнгвальд-Хількевич. Юнгвальд-Хількевич Георгій Емілійович

Костянтин Бромберг Костянтин Леонідович Бромберг (нар. 17 жовтня 1939, Харків) - радянський режисер, автор дитячих та музичних фільмів, заслужений діяч мистецтв Російської Федерації (1996), лауреат Державної премії СРСР. У 1958-1959 роках працював кореспондентом АПН і режисером на воркутинських студії ТБ. У 1965 році Костянтин Бромберг закінчив сценарний факультет ВДІКу, де вчився в майстерні І. Маневича, потім працював режисером телебачення. Костянтином Бромбергом створені цикли фільмів про Є. Мравінський, Г. Караяном, І. Андронікова. У 1980-х роках співпрацював з компанією CNN.

Станіслав Говорухін — режисер, актор, сценарист,  публіцист, громадський діяч, політик. Зняв близько двох десятків художніх, п'ять публіцистичних фільмів, написав 14 сценаріїв і три книжки, має ряд акторських робіт. Говорухін Станіслав Сергійович

Олександр Павловский Павловський Олександр Ілліч — радянський, український і російський кінорежисер, сценарист. Заслужений діяч мистецтв України (1994). Народився 26 травня 1947 р. в Одесі  Закінчив режисерський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії (1971). З 1972 р. — режисер Одеської студії художніх фільмів. Зіграв ряд епізодичних ролей у кіно. Член Національної спілки кінематографістів України. Останні кілька років живе і працює (знімає телесеріали) в Москві.

Український кінематограф 1960-70-х років представлений іменами світової ваги: режисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко,Леонід Осика, Микола Мащенко, актори Іван Миколайчук, Юрій Шумський, Гнат Юра, Костянтин Степанков, Микола Гринько,Богдан Ступка. У цей час з'являються стрічки, які поклали початок унікальному феномену «українського поетичного кіно»: «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова (1964), який отримав другу премію на 7 Міжнародному кінофестивалі в Аргентині; «Криниця для спраглих» Юрія Іллєнка (1965); «Камінний хрест» Леоніда Осики (1968), «Вірність» Петра Тодоровського (1965). Однак реакційна політика т.зв. «заствторський» шедевр Кіри Муратової «Довгі проводи» (1971) опинився під забороною. Драматична доля також спіткала фільми Юрія Іллєнка «Вечір на Івана Купала» (1968) та «Білий птах з чорною ознакою» (1971), який тріумально отримав Золотий приз Міжнародного Московського фестивалю. Згодом естетика українського поетичного кіно стимулювала режисерський дебют актора Івана Миколайчука («Вавілон-ХХ», 1979), а суттєві елементи поетичного кіно проявляються в стрічках Миколи Мащенка «Комісари» (1971) і «Як гартувалася сталь» (1973). Українське поетичне кіно

Сергій Параджанов Параджанов Сергій Йосипович (вірм. Սարգիս Հովսեփի Փարաջանյան Саркіс Говсепі Параджанян; 9 січня 1924, Тбілісі — 20 липня 1990, Єреван) — вірменський і український кінорежисер,народний артист УРСР (з 1990), лауреат Державної премії України ім. Т.Шевченка (1991, посмертно).

Леоні д Миха йлович Оси ка (1940—2001) — український режисер, сценарист. Один із представників «поетичного кіно». Заслужений діяч мистецтв УРСР (1988). Народний артист України (1998). Леонід Осика

Микола Мащенко Мико ла Па влович Ма щенко (*12 січня 1929, Мілуватка — †2 травня 2013) — український кінорежисер, сценарист, письменник, професор (2007), колишній голова Національної спілки кінематографістів України, член Національної спілки письменників України, Народний артист УРСР (1983), генеральний директор Київської кіностудії ім. О. Довженка (1989–2004), академік Національної академії мистецтв України (1997).

Іван Миколайчук Іва н Васи льович Миколайчу к (* 15 червня 1941, Чортория, Кіцманський район, Чернівецька область — † 3 серпня 1987, Київ) — український кіноактор,кінорежисер, сценарист. 34 ролі в кіно, 9 сценаріїв, дві режисерські роботи. «Я не знаю більш національного народного генія… До нього це був Довженко» — казав про Миколайчука Сергій Параджанов. Проте звання народного артиста Івану Миколайчуку так і не надали, Шевченківську премію він отримав посмертно, бо в УРСР носив тавро «неблагонадійного».

Юрій Шумський Ю рій Васи льович Шу мський (справжнє прізвище Шомін) (*5 (17) листопада 1887, Тирасполь — †7 червня 1954, Київ) — український актор різноманітного плану, Народний артист СРСР (1944).

Гнат Юра Гнат Петрович Юра (27 грудня 1887 (8 січня 1888), Федвар — 18 січня 1966 Київ) — український театральний режисер, актор театру і кіно. Народний артист УРСР, Народний артист СРСР (1940).

Костянтин Степанков Костянти н Петро вич Степанко в (* 3 червня 1928, Печеськи — † 22 липня 2004) — радянський і український актор.

Микола Гринько Микола Григорович Гринько (22 травня 1920 — 10 квітня 1989) — український радянський актор. Народний артист УРСР (1973).

Богдан Ступка Богда н Сильве стрович Сту пка (*27 серпня 1941, смт Куликів, Жовківський район, Львівська область — †22 липня 2012, Київ) — український актор театру і кіно, лауреат Шевченківської премії (1993, за головну роль у виставі «Тев'є-Тевель» за Шолом-Алейхемом), Народний артист УРСР (1980),Народний артист СРСР (1991), Герой України (2011).

Неігрове та анімаційне кіно У 1970-80-ті роки справжній розквіт переживало українське неігрове кіно. Київська кіностудія науково-популярних фільмів зняла величезний масив стрічок, серед яких зустрічалися справжні шедеври жанру («Мова тварин», «Чи думають тварини?», «Сім кроків за обрій» режисера Фелікса Соболєва та ін.). Надзвичайно успішним був цей період і для українського анімаційного кіно. Стрічки режисерів Володимира Дахна (серіал «Як козаки…»), Давида Черкаського («Пригоди капітана Врунгеля»,«Крила» та ін.), Леоніда Зарубіна («Солом'яний бичок»), Володимира Гончарова («Чумацький шлях») прославили українську анімацію за межами країн

Фелікс Соболєв 973 р. — художній керівник майстерні наукового кіно Київського державного інституту театрального мистецтва ім. Карпенко-Карого. Був членом Спілки кінематографістів України. Помер 20 квітня 1984 року в Києві. Похований у Берковцях. Соболєв Фелікс Михайлович — український кінорежисер, один з творців і лідер «київської школи наукового кіно», Заслужений діяч мистецтв України (1970). Лауреат Державної премії СРСР (1972), Премії ім. М. В. Ломоносова АН СРСР (1968).

Володимир Дахно Володимир Авксентійович Дахно (* 7 березня 1932, Запоріжжя — † 28 липня 2006) — український художник-мультиплікатор, режисер, сценарист, лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1988), Народний артист України (1996). Відомий як автор всенародно улюблених мультфільмів, зокрема серіалу «Як козаки …».

Давид Черкаський Дави д Я нович Черка ський (* 23 серпня 1932, Шпола) — український режисер-мультиплікатор, Заслужений діяч мистецтв України (9 листопада 1995), Народний артист України (2010) академік Академії телебачення (1997), член-кореспондент Академії мистецтв України (1998). Закінчив Київський інженерно-будівельний інститут (1955). Працював художником Творчого об'єднання художньої мультиплікації «Київнаукфільму». З 1964 р. — режисер цього об'єднання.

Леонід Зарубін Зару бин, Леони д Семёнович  (1 сентября 1926, село Радянское, Полтавская область — 9 декабря 2003) — советский режиссёр мультипликационных фильмов.

За «перебудови» створюється багато фільмів, присвячених гострій соціальній проблематиці — «Астенічний синдром» Кіри Муратової (1989); «Бич Божий» Олега Фіалка (1988); «Розпад» Михайла Бєлікова (1990) та інші. Фільм Юрія Іллєнка «Лебедине озеро. Зона» (1989) здобув широкий міжнародний успіх, ставши своєрідною антитоталітарною кіноемблемою. Кіно «перебудови»

Кіра Георгіївна Муратова (Коротко ва, *5 листопада 1934, Сороки, Румунія) — український кінорежисер. Знімає російськомовне кіно. Лауреат Державної премії України, спеціальний приз Берлінського кінофестивалю 1990 р. Лауреат Державної премії України імені Олександра Довженка 2002 р.; премію присуджено за вагомий внесок у розвиток вітчизняного кіномистецтва. Кіра Георгіївна Муратова

Фіалко Олег Борисович Оле г Бори сович Фіа лко (*28 червня 1946, Дружківка) — український кінорежисер, сценарист. Народний артист України (1996). Член-кореспондент Національної академії мистецтв України. Навчався в ЗОШ №6 м. Дружківки та Дружківському машинобудівному технікумі (закінчив у 1964 р.). Закінчив кінознавчий (1969) та режисерський (1973, у М. П. Мащенка) факультети Київського театрального інституту імені Івана Карпенка-Карого. З 1973 р. — на Київській кіностудії ім. О. Довженка: асистент режисера, режисер, режисер-постановник. Тривалий час, паралельно з посадою режисера-постановника, працював секретарем Спілки кінематографістів України, заступником начальника Головного управління культури Київської держадміністрації, постійним президентом кількох кінофондів. Учасник і лауреат всеукраїнськіх та міжнародніх фестівалів. З 2001 р. — на творчій роботі. Член Національної спілки кінематографістів України.

Ю рій Гера симович Іллє нко (*18 липня 1936, Черкаси — †15 червня 2010, с. Прохорівка Черкаської області) — український політик, кінооператор(«Тіні забутих предків»), кінорежисер («Криниця для спраглих», «Вечір напередодні Івана Купала», «Білий птах з чорною ознакою», «Легенда про княгиню Ольгу»), сценарист («Мріяти і жити», «Лісова пісня» — всього 47 кіносценаріїв). Батько актора і продюсера Пилипа Іллєнка (1977) та українського політика, члена ВО Свобода Андрія Іллєнка (1987). Іллєнко Юрій Герасимович

Презентацію виконала Учениця 11-А класу ЗОШ№32 Шавурська Марія