Презентація на тему:
Політична культуПолітична культура 14- поч. 17 ст. 1ра 14- поч. 17 ст. 1

Українська політична культура 14 – поч. 17 ст.

Політична система “Богдан Хмельницький, з ласки милостивого Бога король Галицький, великий кязь Руський, Сіверський, Київський, Подільський, Брацлавський, Волинський, Холмський, Белзький.” (З пародії на Універсал гетьмана Війська Запорозького до “ляхів”)

Політична система. У XIV – XVI ст. територія сучасної України виявляється поділеною на три окремі регіони, які входять до різних політичних утворень: Галицька та Подільська Русь (увійшли до Корони Польської) Волинські Землі (увійшли до Великого князівства Литовського) Київські землі (до сер. XVI ст. виявилися поділеними між ВКЛ та Московським царством)

Галицька та Подільська Русь Вірменська церква у Львові. 1363 р. (з пізнішими перебудовами). В етнічному складі Галицьких та Подільських земель впродовж XIV – XVI ст. відбулися суттєві зміни. Крім русинів і поляків тут посилилося чимало німців, вірменів, євреїв, сербів тощо.

Політична система Польська аристократія була особисто вільною на XIV ст. Руські “бояри” отримували такі ж “свободи тільки з 1436-1437 рр, від т.зв. Єлдинського привілею. Зокрема вони звільнялися від підпорядкування каштелянам, формуючи органи локального самоврядування й судочинства та вирішуючи проблеми життя своєї Землі на регулярних шляхетських з’їздах – “сеймиках” Водночас денонсувалися усі повинності, покладені на галицьких бояр як на “слуг” короля Церква в с. Сутківці на Хмельниччині. Кінець XV ст.

Галицька та Подільська Русь “Дивіться на гордого вольністю і святою свободою на світі поляка: знамениті шати носить поляк, тобто має однакові зі своїм королем вольності. До того ж носить поляк знаменитий золотий перстень, тобто шляхетство, завдяки якому найвищий є рівний у Польщі нижчому. ... Як такий, поляк завжди веселий у своєму Королівстві, співає, танцює вільно, не маючи на собі жодного невільничого обов’язку, не будучи зобов’язаним королеві, панові своєму, нічого іншого, як тільки таке: титул на позові, два гроші з лану і посполиту війну. (Станіслав Оріховський, “Взірець устрою Польської держави”) Замок у Хотині. Вигляд з півдня. XIII ст. Перебудова XV – XVI ст.

Галицька і Подільська земля. Міста та міське врядування “Нарешті звільняємо згадане місто та його жителів від усіх юрисдикцій каштелянів, воєводів, суддів, підсудків, возних і від влади будь-кого, яким би іменем не називався. Так, щоб перед ним або перед будь-ким з них у великих і малих справах міщани не відповідали, а тільки перед своїм війтом, а війт – перед нами або нашим старостою, якому ми це доручимо тільки при умові, що війт ... Відповідатиме тільки згідно з німецьким правом. (З львівського привілею на “Магдебурзьке право”) Замок у Меджибожі. XIV – XVI ст.

Історичне тло (уроки Люблінської та Берестейської уній) Люблінська унія була укладена 1569 року у місті Любліні між Короною Польською та Великим Князівством Литовським. Згідно з цим актом було утворено нову, одну з найбільших на той час у Європі, державу “Річ Посполиту”, яка проіснувала аж до кінця XVIII ст. Цією Унією було підведено риску під 200-літніми спробами об’єднати дві держави в єдину федерацію, після розпаду якої утвориться 4 незалежні нації: польська, литовська, українська та білоруська.

Плюси Люблінської Унії Зовнішній фактор: Підвищення обороноздатності обох держав (точилась невдала для Литви Ливонська війна з Московією 1562 -1583 рр., почастішали набіги татар Внутрішні фактори: - литовців приваблював вищий рівень політичної культури польської держави; - громадянський мир та внутрішня злагода, що панували у Польському королівстві за Зигмунта ІІ Августа (1548 – 1572) (У Литві точилася напружена боротьба боярсько-шляхетського загалу, спрямована на вивільнення шляхти від магнатської верхівки.); - конфесійна толерантність, що була проголошена у Польському королівстві

Заключення Люблінської Унії 10 січня 1569 року після кількарічних дебатів розпочався сейм, “спільний станам Польської Корони зі станами Великого Князівства Литовського” В унійних перемовах існувало дві позиції: 1) Литовської сторони, яка трактувала унію як федеративне об’єднання двох рівноправних держав; 2) Польської сторони, яка трактувала Унію як безумовну інкорпорацію Великого Князівства Литовського 1 липня 1569 року було проголошено утворення нової федеративної держави “двох народів” – Речі Посполитої, що її мав очолювати один монарх, який був одночасно і королем польським і великим князем литовським

Політична структура нової держави Велике Князівство Литовське та Польське Королівство залишалися при цьому самостійними політичними організмами – з окремою виконавчою владою, власною скарбницею і монетною системою, військом, правом і судочинством.

Політична структура нової держави Спільним для обох держав, крім монарха, були законодавчий орган – сейм “двох народів”, а також сенат.

Політична структура нової держави До Польського королівства відходили Підляшшя, Волинь, Київщина та Східне Поділля.

Українські магнати в унійних перемовинах І на цьому перед Вашою Королівською Милістю наголошуємо, що ми погоджуємось [на інкорпорацію] як люди вільні, свобідні, щоб це не принизило нашої шляхетської гідності. Бо ж ми є народом так поштивим, що жодному народові на світі не поступимося, і впевнені, що кожному народові рівні шляхетністю... Також просимо, оскільки ми [з поляками] різної віри, а власне ми – греки, щоб нас і в цьому не було понижено, і щоб нікого не примушувано до інакшої віри. (з виступу на сеймі Костянтина Вишневецького)

Українські магнати в унійних перемовинах Унійні артикули містили застереження щодо: - цілості “українських” територій та непорушності звичаїв; - збереження усталеної сітки самоврядних шляхетських інституцій та судово-адміністративних органів; - законодавчим кодексом залишався Литовський Статут - гарантувалося збереження “руської мови” в публічному побуті

Міграційні процеси Люблінська Унія, зліквідувавши кордон, дала поштовх до розмивання бар’єру відчуженості між галичанами, з одного боку, та волинцями і киянами, з іншого. Побутові передумови для цього створив спалах князівської соціальної активності. Освіченіша, ініціативніша та мобільніша від бояр Волині й Київщини, галицька шляхта стає правою рукою магнатів, отримуючи з часом за їхньою протекцією поважні становища та маєтки.

Народження “старожитного народу руського” Долання взаємовідчуженості окремих регіонів Русі-України завдяки фізичному перемішуванню населення стало однією з передумов виокремлення з православної маси Речі Посполитої – білорусів та українців – усвідомлюваної української спільноти, яка незабаром почне називати себе “старожитним народом руським Володимирового кореня”

Народження “старожитного народу руського”

Народження “старожитного народу руського” “Наш русьсий народ здобув цю вольність за своїх князів, і з нею він інкорпорований до преславного Польського королівства, її йому підтверджено привілеями та присягою їх милостей польських королів, її він зберігав непорушно впродовж усіх минулих віків і її ж він має зберегти й сьогодні, перелити на своїх нащадків і переливати, за Божою поміччю, й надалі – аж доки триватиме він сам та його великі князі, тобто аж до кінця часів”. (Мелетій Смотрицький, “Виправдання невинності”, 1623)

Пункти Берестейської Унії 1)Форми таїнств та обрядів Руської церкви залишаються незмінними; 2) Кандидати на вищі духовні пости обираються лише з-поміж людей “руської і грецької нації”, владик висвячує митрополит, а митрополита – владики, однак потвердження він отримуватиме від папи, а не від Константипольського патріарха; 3) Владики стають членами сенату нарівні з католицькими єпископами

Пункти Берестейської Унії 4) Усі монастирі, храми й церковні братства перебувають під контролем владик без втручання світських осіб; 5) Людей східного обряду забороняється вихрещувати в католицтво, допускаються мішані шлюби без переходу одного з подружжя до віри іншого; 6) Руська Церква нарівні з Католицькою може утримувати школи та семінарії “грецької і словенської мови”, а також закладати друкарні 7) Юрисдикція Константинопольського патріарха на території Речі Посполитої втрачає чинність.

Реакція на Берестейську Унію “Народ їхній якийсь незговірливий, грубий і дуже непокірний... Ці бунтівні єретики й схизматики згуртовуються, дуже роздратовані зближенням владик з Католицькою Церквою” (Петро Скарга) “Вижу, же то ку остатной згубі всеї Корони Польской ідет, бо за тим нихто своєго права ані вольности безпечен уже не будет, і в коротком часі прийдет до великого замішання, а бодай не домишлятися нічого іншого” (Василь-Костянтин Острозький)

Утворення козацького стану. Спір про витоки українського козацтва. Слово “козак” тюркського походження. Вперше воно фіксується у кінці 13 ст. на означення “сторожі”. Вдруге про тюркських “козаків” згадується 1308 року як про розбійників. Пізніше “козаками” називали найманих вояків

Утворення козацького стану. Спір про витоки українського козацтва. 1492 року вперше згадуються козаки-християни (“кияне і черкасці”), які в гирлі Дніпра напали на турецький корабель. У 15 ст. і турки, і християни (русини) називали козаками: - найманих караванних конвоїрів та воїнів прикордонних загонів - розбійників, що промишляли грабунком на степових шляхах.

Утворення козацького стану. Спір про витоки українського козацтва. Згодом, коли “козаки-християни” витворили соціальну групу, яка ос-воювала степове пору-біжжя, поєднуючи розбій-ництво з сезонними промислами, поняття “козак” поповнилося новим значенням – нікому не підлегла, незалежна людина.

Витоки українського козацтва. Аж до останньої чверті 16 ст. козацтво – це ще заняття, а не соціальний статус. У “козацтво” (тобто, на степовий промисел) ходили переважно подніпровські міщани й бояри, збираючись у тимчасові ватаги або наймаючись для варт і конвоїв.

Витоки українського козацтва. Перші козаки-християни були ранніми носіями індивідуалізму, протиставленого державі та її контролю. Збройно-сторожова й розбійницька функції у слов’янському козакуванні від самого початку йшли у парі з промислово-господарськими заняттями на степових уходах, а невдовзі – із піонерським землеробством.

Тюркські запозичення в українській мові. Нічиї люди на нічиїй землі – головна суть “людей Поля” (русинів та турків) які взаємно перемішують одяг і тип їжі, мову й звичаї, збройні навички та спосіб виживання. У мові запозичено з тюркської: кіш (становисько), курень (тимчасове житло), колчан (сагайдак), джура (юний слуга), ватага (дружина). В атрибутах: булава, бунчук, сурма, барабан, табір, майдан. У побуті: крива шабля (замість меча), шаровари (порти), оселедець (довге волосся)

Татари виводять ясир. Дереворит 1488 р.

Транформація козацтва У кінці 15 – на поч. 16 ст. під впливом протистояння з Османською імперією у “козакуванні” зміщуються акценти з промислової ініціативи простолюду на збройну боротьбу з набігами, очолювану шляхтою та магнатами. Збройне козакування розросталося поза контролем уряду.

Транформація ідеї “козацтва” У кінці 16 ст. відбувається кристалізація образу войовничого козака як захисника християнського світу У цей час з’являється низка європейських публікацій, які підкруслюють првідну роль козаків у боротьбі з турками.

Транформація ідеї “козацтва” Козацтво, над яким опікуються гідні й умілі люди, що неприятелів-татар, грубих варварів, б’ють і перемагають, як це було раніше і є тепер при ... Князі Вишневецькому, Прокопі Сенявському та інших воістину бездоганних і знаменитих геркулесах. .. Як школи потрібні для навчання, так козаки – для охорони кордонів. До того лиш часу Польща процвітатиме, поки в ній будуть добрі козаки. (Еразм Глінгер, 1558 р.)

Фундаментальні “закони” козацької спільноти. Група рівних, у якій перевага надається фізичній силі, витривалості й швидкій реакції на небезпеку, а не родовитості чи заможності. Відсутність поділу на “своїх” і “чужих” за етнічними ознаками. Уявлення про “Ми” як протиставлення зовшнішній загрозі.

Запорозька Січ князя Байди-Вишневецького Поштовхом до об’єднання розпорошених ватаг у згуртований колектив “воєнізованого” типу стала поява яскравого лідера, наділеного і реальною (майновою) і харизматичною (для Русі – княжою) потенцією. Ним був князь Дмитро Вишнеевцький (Байда). Він у 1550-х рр. Будує на о. Хортиця першу муровану фортецю, яка отримує назву “Запорізька Січ”.

Козацтво між “реформою Стефана Баторія” і смертю Петра Сагайдачного. “Король Стефан Баторій (1576 – 1586) вибрав із-поміж козаків 6 тисяч “добірного війська”, поділив його на 6 полків, призначив гетьмана, надав клейноди і печатку, наставив полковників, обозних, суддів та сотників і наказав стерегти татарське пограниччя, а за це виділив козакам платню – місто Чигирин під резиденцію та Трахтемирівський монастир під шпиталь для літніх і покалічених. (З козацького літопису)

Козацтво між “реформою Стефана Баторія” і смертю Петра Сагайдачного. Козацькі війська вперше були прирівняні до найманого війсь-ка, а організація їх у окремі підро-зділи, підпоряд-ковані власному “старшому”, створювали прецедент виз-нання козаччини за легітимний елемент суспільства.

Козацтво між “реформою Стефана Баторія” і смертю Петра Сагайдачного. Тоді буйні вітри завівали: Де ж ви нашого гетьмана сподівали? Тоді кречети налітали: Де ж ви нашого гетьмана жалковали? Тоді орли загомоніли: Де ж ви нашого гетьмана схоронили? Тоді жайворонки повилися: - Де ж ви з нашим гетьманом простилися? (З думи на загибель гетьмана Свирговського під Килією)

Козацтво між “реформою Стефана Баторія” і смертю Петра Сагайдачного. “Мене привели на страту, і я не знаю – за що, бо не відчуваю за собою жодної провини, гідної такої кари. Одне лиш я знаю, що завжди хоробро бився проти ворогів християнської віри і завжди дбав про користь і вигоди нашої вітчизни. Бути щитом проти невірних було моєю постійною думкою” (З передсмертної промови Івана Підкови)

Козацтво між “реформою Стефана Баторія” і смертю Петра Сагайдачного. Останнім козацьким гетьманом, який, завдяки своїм дипломатичним здібностям, умів утримувати рівновагу між королем та непокірним козацьким соціумом був Петро Конашевич Сагайдачний (Загинув 1622 р. у Хотинській війні). Хотинська війна (1621-1622 р.) стала апогеєм козацької слави у Речі Посполитій: козаків порівнювали з античними взірцями звитяги й патріотизму, називаючи головними рятівниками “спільної вітчизни” від ісламської армади.

Козацтво між “реформою Стефана Баторія” і смертю Петра Сагайдачного. З початком 17 ст. на прославлення відважних морських походів козаків в українському письменстві появляється героїко-патріотичний образ лицаря-козака

Боротьба за самоствердження Оні ойчизні нашой суть обороною, Од татар поганих і турков заслоною, О Запорозком Войську хто писма читаєт... Тот їм мензство і славу, хоть не рад, признаєт... І жадноє рицерство в нас не єсть так славно, Як запорозьке, і неприятелюм страшно. (Касіян Сакович, “Поема на жалостний погреб Петра Сагайдачного”, 1622)

Боротьба за самоствердження Козаки – це плем’я того чесного руського народу з Яфетового насін-ня, яке і по Чорному морю, і по суші воювалоГрецьке Царство. Це війсь-ко того коліна, яке за руського мона-рха Олега плавало на своїх човнах по морю і по землі, приладнавши колеса до човнів, і штурмувало Кон-стантинопіль. Це ті ж самі, що за Во-лодимира Великого, святого русько-го монарха, воювали Грецію, Маке-донію та Іллірію. Це ті, чиї предки разом із Володимиром охрещува-лись і віру християнську приймали від константинопольської Церкви, і по сьогоднішній день у ній народжуються, хрестяться і живуть. (З “Протестації” митрополита Йова Борецького, 1621.)

Боротьба за самоствердження У першій половині 17 ст. в українському соціумі відбувалися фундаментальні зміни: Відбувається політичне самоствердженні козацької спільноти; 2) Доводиться законність права козаків представляти інтереси Православної Церкви;

Боротьба за самоутвердження. 3) Міняється провід православної спільноти, на зміну старій княжій аристократії , що кермувала Руссю від часів Київської Держави, перший крок до політичного лідерства зробила козацька старшина в особі Петра Сагайдачного та його оточення.

Козацька спільнота Запорізької Січі.