Презентація на тему:
Первісна культура

Генезис первісної культури. Періодизація первісної культури. Зміст і особливості культури родоплемінного ладу. Досягнення матеріальної і духовної культури. Ранні форми релігії.

Діалектико-матеріалістична філософія розглядає людину як єдиного суб'єкта культури, який створює життєве середовище для себе й формується під його впливом. Це означає, що становлення світу культури є результатом тривалого процесу взаємовпливу біологічної та соціальної еволюцій. Тут можна виділити два принципових моменти: вдатність суспільної людини продукувати культуру є результат взаємодії біологічної та соціальної еволюцій, що включають і еволюцію знарядь, внаслідок чого людина — не лише творець культури, а й об'єкт, сформований на основі праці та культури, перехід від нелюдської стадії до людської відбувався поступово й прогресував тривалий час. Іншими словами, не тільки історія розвитку культури є історією об'єктування духовних здібностей, але й історія розвитку духовних здібностей людини є історією перетворення культури в «інгредієнт» цих здібностей.

Світ культури міцно пов'язаний з процесом переходу від тварини до людини, аспектом якого є перехід від певних інстинктивних реакцій на світ тварини до непевності людського знання, в основному наперед запрограмована й дотримується суворого шаблону. Дійсно, тварина володіє інстинктами, пов'язаними з наученням, котре регулює його поведінку в кожний момент життя. Дослідження в галузі етології підтверджують: поведінка одних тварин, що живуть у відносно стабільному та незмінному середовищі, в той час як поведінка інших — в умовах змінного середовища — вимагає відхилення від стандарту й вибору однієї з кількох альтернатив поведінки. Це підтверджує, що у тварин світосприйняття й світ дії (поведінки) поєднані. У людини ж вони опосередковані світом соціальної історії, внаслідок чого людина часто опиняється в ситуації, коли вона дійсно не знає, що мусить робити, як діяти.

Серед найважливіших процесів, що заклали фундамент історії людства, своє місце займає формування культури як особливої сфери людського суспільства. Причому для ранніх етапів історії різних народів характерні: 1) єдність закономірностей, 2) спільність проявів становлення культури. Специфічною рисою первісної культури є синкретизм (нерозділеність), коли форми свідомості, господарчі заняття, суспільне життя, мистецтво не відокремлювалися і не протиставлялися один одному. Будь-який вид діяльності містив у собі інші. Наприклад, у полюванні були з'єднані: технологічні прийоми виготовлення зброї, стихійні наукові знання про звички тварин, соціальні зв'язки, які виражалися в організації полювання (індивідуальне, колективне), релігійні уявлення — магічні дії із забезпечення успіху, які, в свою чергу, включали елементи художньої культури — пісні, танці, живопис.

Первісне суспільство найтриваліший в історії людства період. Суспільство виникло на Землі понад 2 млн. р. тому і існувало в окремих районах до 5-4 тис. років до н. е. У сучасній науці існує декілька періодизацій первісного суспільства: Загальна (історична); Археологічна; Антропологічна.

Археологічна періодизація є найважливішою, в основу покладено відмінності в матеріалі й техніці виготовлення знарядь праці, тобто розподіл історії поділяється на три віки: палеоліт, мезоліт і неоліт — 2 млн. р. тому — межа III тисячоліття до н. е.; епоха бронзи — II тисячоліття до н. е.; ранній залізний вік — I тисячоліття до н. е. Використовуючи цю періодизацію, можна сформувати загальну характеристику еволюції матеріальної культури і мистецтва первісного суспільства. 1) Становлення первісного суспільства; 2) Розквіт первісного суспільства; 3) Розклад первісного суспільства.

Відіграла значну роль у наступному розвитку суспільства. Саме з цього культурно-історичного періоду розпочинається історія людської цивілізації, формується людина, виникає суспільство, зароджуються такі форми людської цивілізації: Релігія; Мораль; Мистецтво.

Використання вогню, свідчило про оволодіння людиною надзвичайно могутньою силою природи. Вогонь давав тепло. Використовувався для приготування їжі, сприяв значно кращому засвоєнню її організмом. Вогонь використовували при загінному полюванні. Для відстрашування хижих звірів. Вогнем випалювали робочі частини дерев’яних знарядь праці.

Видобування вогню Видобування вогню

Важливим рубежем, що його подолали первісні люди, був перехід від привласнення готових продуктів природи (збиральництва, полювання, рибальства)до їх виробництва (землеробства і скотарства).

Людина, внаслідок праці узагальнювала і систематизовувала спостереження. Опанувала найпростіші способи лікування переломів, вивихів, ран, зміїних укусів, наривів і інших захворювань. Виникають лічба, обчислення часу, вимірювання відстаней (великі відстані вимірювалися днями шляху, менші – польотом стріли або списа, ще менші – довжиною конкретних предметів, найчастіше людськими частинами тіла: ступнею, ліктем, пальцем.

Археологічні знахідки свідчать, що первісні форми релігії були такими ж примітивними, як і людина та суспільство того часу. Первісні форми релігійних уявлень були породжені уособленням. Всі явища і предмети людина вважала живими особами, що діють свідомо, подібно до самої людини.

тотемізм, фетишизм, магія; анімізм. Вони виникли в період формування і розвитку родового ладу (від 100 до 40 000 років тому). З виникненням землеробства і скотарства у неоліті пов'язана поява землеробських культів, поклоніння Сонцю, стихіям, виникнення певної картини світу.  

Віра у надприродну спорідненість людських колективів з певними видами тварин; в існування тісного зв’язку між людиною або якоюсь родовою групою та її тотемом – певним видом тварин. Тотемами називали тварин, яких первісні люди вважали своїми надприродними родичами. Рід носив ім’я свого тотему. У тотемах люди вбачали покровителів роду і племені, захисників і заступників, помічників у розв'язанні всіх конфліктів. Вони вважалися братами й сестрами людей. Наприклад, північноамериканські індіанці з племені оджибве у XVII ст. мали п'ять родових колективів, які носили назву: журавля, сома, гагари, ведмедя тощо. А в Австралії наприкінці XVIII — на початку ХХ ст. європейців дуже дивувало, що на запитання: "Хто ти такий?" абориген відповідав: "Я — кенгуру", або "Я — личинка комахи". А тим часом цими відповідями австралійці підтримували свій кровний зв'язок з даними тотемами.

Священні тварини Індії

Віра в надприродні властивості не удохотворних предметів (знарядь праці, ужиткових речей, культових предметів), в те, що вони можуть якимось чином допомагати людині. Фетишами могли бути певні знаряддя праці, зуби, кістки, хвіст дикої тварини, дерево, камінь, а пізніше спеціально виготовлений культовий предмет. Порівняно з магією фетишизм є більш складною формою релігії. Якщо магія "подвоювала" шляхи впливу на природу, то фетишизм "подвоїв" ще й властивості нематеріальних об'єктів. До реальної користі цих предметів додавались їх надприродні здібності бути помічником і заступником людей. У фетишизмі в зародковій формі з'являється ідея Бога. В сучасних релігіях фетишизм зберігається у вигляді поклоніння священним предметам (хрести, ікони, мощі), а як самостійний залишок — у вигляді віри в талісмани й амулети. Талісман, з погляду марновірних людей, приносить щастя, а амулет оберігає від нещастя. Сучасними фетишами (талісманами або амулетами) у марновірних людей є, наприклад, підковки, ладанки, кулони, слоники, іграшки.

Зуб веблюда Талісман “Підковка” Дерево - фетиш Зуб - амулет Бронзовий амулет

Магія (від грецьк. maheia — чаклунство) — віра в здатність людини особливим чином впливати на інших людей, а також оточуючий світ і тварин, рослин, явища природи. Приміром, деякі з північноамериканських індіанців ще у XIX ст. перед початком полювання на бізонів виконували особливий мисливський танець: танцювальним рухам вони приписували надприродні властивості заманювати бізонів до стійбищ і забезпечувати вдале полювання. Магія подвоювала (в уяві людей) шляхи впливу на природу: вважали, що людина могла вплинути на природу не лише своєю працею (природний рух), а й особливими символічними діями — обрядами (надприродний шлях). За призначенням магія поділяється на такі основні види: виробничу, лікувальну, застережну, військову, метеорологічну (магія погоди), охоронну, любовну, шкідливу та ін.

Анімізм (від лат. apitpa— душа) — це віра в існування надприродних істот, що містяться в яких-небудь тілах (душа) і діють самостійно (духи- двійники). Анімізм починається з приписування якостей двійників матеріальним об'єктам: людському тілу, тваринам, знаряддям праці. У подальшому своєму розвиткові анімізм включив у себе уявлення про двійників матеріальних процесів (хвороби, війни, ковальська справа та ін.). У слов'ян для визначення ілюзійних двійників застосовувались два терміни: менш могутніх називали "душами", більш могутніх — "духами".

Анімізм

У найраніших видах релігії були присутні початки не лише фантастичних уявлень – віри, а й священнодіянь – культової практики. Тривалий час вона не становила таємниці: здійснення релігійних церемоній було доступно всім. Та з розвитком вірувань і ускладнення культу, їх виконання вимагало певних знань, умінь, досвідченості. Найважливіші культові дії почали виконувати старійшини або певна група людей – чаклуни і шамани.

посвячення в шамани шаманка

Релігійні церемонії шаманів

Так, лікуючи рану, первісна людина вдавалася і до корисних трав і до магії. Протинаючи списом зображення тварини, одночасно практикувалася в прийомах полювання або показувала їх молоді та магічно забезпечувала успіх наступної справи. В цілому всі форми культури первісних людей тісно переплелись. Суспільна свідомість, як і суспільне буття, була ще не надто розвинена, щоб диференціюватися в різні розмежовані сфери, які виникли набагато пізніше, в процесі ускладнення людської діяльності.