Презентація на тему:
Донські козаки

Донські козаки

Донські козаки (до нці, донське козаче військо) — козацька спільнота, що сформувалася на річці Дін у XV-XVII ст. Історична місцевість, де проживали донські козаки, відома також як Всевелике Військо Донське. Частина козаків, так само як і деякі дослідники, виділяють донських козаків в окрему східнослов'янську народність.

Розміщувалися на окремій автономній території, що називалася Область Війська Донського, займала малі частини сучасних Луганської і Донецької областей України та основні частини Ростовської, Волгоградської, Воронезької областей і республіки Калмикія в Російській Федерації. Історична назва пов'язана з річкою Дон (сточище Азовського моря). Столиця Війська Донського з 1571 по 1610 рік розташувалася на острові поблизу станиці Раздорської, з 1610 по 1637 — в Монастирському містечку.

План 1. Політичний статус 2. «Положення про військо Донське» 1835 року 3. Виховання козака 4. Військові походи 5. Донське козацтво і Україна

Головне Донське військо (1570–1671) — військове державне формування на землях Донщини, визначене грамотою московського царя Івана Грозного 3 січня 1570 року. Головне Донське військо проте залишалося самостійним формуванням. До визнання московським царем, донські козаки мали старшину і центр у стані Роздори. Грамота московського царя була важливим політичним кроком на противагу відносинам козаків з польським королем, який пов'язав Донщину з Московською державою. Грамота московського царя поклала початок приборканню донців і реорганізації вольностей на керовані свободи в устрої війська. Політичний статус

У 1775 році князь Потьомкін засновує Військову Канцелярію на Дону, козачі чини зрівняні в правах з офіцерськими чинами армії Російської Імперії. Чин козачого полковника давав права на спадкове дворянство Російської імперії. Всі козаки чоловічої статі були військовозобов'язаними.

У 1918 році було проголошено незалежну державу Всевелике Військо Донське.

«Положення про військо Донське» 1835 року Військо Донське поділено було на чотири округи. Кожним з них керував окружний генерал. Козацькі чини мали такі назви: козак, урядник, підхорунжий, хорунжий, сотник, підосавул, осавул, військовий старшина, підполковник і полковник.

У 1838 році були видані «Правила для складу і побудови козацьких полків». Це був перший стройовий козацький статут у війську Донському. За цими правилами, в козацькому полку належало мати 1 полкового командира, 1 військового старшину, 5 осавулів, 6 сотників, 7 хорунжих, 19 старших урядників і 19 молодших, і з них 1 старший урядник — прапороносець і 1 молодший урядник — його асистент, 60 наказових, 1 полковий писар, 1 лікарський учень і 750 козаків. Полк ділився на 6 сотень. У сотні були 4 взводи. Сотня будувалася в дві шеренги, або лави.

Виховання козака 3 - 4 роки - посвята; 5 років– вчили верховій їзді; 7- 8 років – грали в війну на конях за хутором; 12 – 13 років – полювали на конях з нагайкой, володіли шашкой, рушницею; 18 – 19 років – проходили спеціальне навчання під керівництвом старших казаків. Підпорядкування старшим на службі і в побуті.

Формально всі козаки вважалися військовозобов'язаними і підлягали призову на службу поголовно. Але такі призови були рідкісні. Прикриваючи кордони на тривожному і небезпечному півдні Росії, козаки і у себе вдома були в постійній бойовій готовності. Число їх сутичок з грабіжниками, що викрадали худобу і людей, не піддається ніякому обліку

Козацькі символи і знаки Прапор — символ військового (і полкового) з'єднання. Зберігалося у Військовому храмі і виносилося в особливо важливих випадках (свято, похорони отамана). Бунчук — знак ставки, символ отамана на поході, належав військовому з'єднанню. В мирний час зберігався в храмі. Військовий бунчук був зроблений з кінського хвоста. Булава — символ військової влади, якою наділений отаман.

Шашка — холодна зброя, символ всієї повноти прав у козака. Вручалася козакові в 17 років людьми похилого віку. У 21 рік при відправці на службу козак отримував погони, кокарду і темляк. Шашка зберігалася вдома на видному місці (на килимі), передавалася від діда до внука. Втрата шашки (і шапки) — велика ганьба. Шапка — спеціального зразка, спочатку «клобук зі шликом», папаха, кашкет — символ належності до Війська — знак володінні козаком всієї повноти прав. Знімалася під час молитви, присяги і виступів на кругу. Шапка, збита з голови, була викликом на поєдинок.

Військові походи Перший історично зафіксований військовий похід донських козаків спільно з російською армією відноситься до часу завоювання Іваном Грозним Казані. У 1581 році було завойовано Сибірське ханство донськими козаками під головуванням Єрмака Тимофійовича.

У 1736 році імператриця Анна оголосила війну Туреччині, російська армія під командуванням фельдмаршала Мінеха і 5000 донських козаків під командуванням козацького полковника Краснощекова повторно узяли Азов.

16 000 донських козаків під командуванням генерал-майора Данила Ефремова брали участь в Семирічній війні (1756–1763) з Прусією при імператриці Єлизаветі.

У 1799 році імператор Павло оголосив війну Франції і наказав Суворову йти в Італійський похід, в якому брали участь 8 донських полків під командуванням Адріана Карповіча Денісова. У 1801 році Павло оголосив війну Англії і наказав завоювати її колонію Індію. Зібрали 20 000 донських козаків і відправили в Індійський похід.

Донське козацтво і Україна Сьогодні Донське козацтво загальновідоме своїми українофобськими настроями. Так у 2008 році за активного сприяння донського козацтва було встановлено пам'ятник московській імператриці Катерині II у Севастополі. Також з боку лідерів Донців та самих козаків неодноразово лунали заклики, що суперечать положенням Державного суверенітету України.[

Донське козацтво України, що проживає у своїй більшості на території Донецької та Луганської областей, відзначилось під час охорони московського патріарха Кирила, коли той відвідував Україну в 2009 році.

У жовтні 2009 СБУ заборонила в'їзд до України отаману Донецького округу Донських козаків Віктору Дем'яненку. Причиною заборони стало намагання створити Донцями на території України незаконного парамілітарного формування, що суперечило б національному законодавству та міжнародним зобов'язанням країни. На той час депутат Державної Думи РФ, отаман Всевеликого війська Донського, козачий генерал Віктор Водолацький також вважався персоною нон-ґрата для України.