Презентація на тему:
період застою

Культура потрібна, оскільки вона впливає на характер людини. Якщо вона не ушляхетнює й не зміцнює характер - гріш їй ціна. Вона повинна служити. Її мета – не краса, а добро! /Сомерсет Моем/

Культурне життя в Україні кінця XVIII - першої половини XIX ст. Захаров Владислав, 9-А клас

У кінці XVIII століття територія України була розділена між Австрійською і Російською імперіями. До цього часу завершилася ліквідація української державності. В обох імперіях розгалужений бюрократичний апарат повністю контролював всі сторони життя суспільства. Дії австрійського уряду, спрямовані на посилення експлуатації селян, підвищення інтенсифікації їхньої праці, у комбінації з нестримним свавіллям поміщиків зумовлювали зростання соціального напруження в суспільстві та відповідну реакцію селянських мас. Однак, реформи Марії-Терези та Йосифа II сприяли пробудженню національного життя в західноукраїнських землях. Специфіка національного відродження у цьому регіоні полягала в тому, що основним носієм української національної ідеї було духовенство.

Освіта Нижча освіта в Україні у кін.17 - поч. 18 ст. була дуже поширеною, бо майже кожне село мало свою школу. Існували ці школи при церквах і навчали в них дяки. В монастирях - навчали ченці. Відомо, що у 1740 - 1748р. - одна школа припадала на 1000 чоловік. Населення розуміло потрібність в навчанні своїх дітей, тому воно за свої кошти засновувало і утримувало школи, сільська громада запрошувала вчителя і давала йому гроші. В сільській місцевості, де населення було розкидане по хуторах, навчали так звані "мандрівні дяки". В містах існували братські школи. В Умані у 1765 році засновано монастир, при якому навчалися до 400 учнів. Сільська земська школа

Парафіяльна початкова школа, 1832 року. В таких школах навчалося декілька хлопчиків, переважно це були сироти, безпритульні. Вони жили в церковних домах і допомагали дячкові в церкві. Навчання починалося з граматки - букваря, а потім вивчали часослов (церковна книга з молитвами, в старину училися читати по часослову) і письму. Оце і вся програма навчання. Викладання повністю велося російською мовою. Неминучим супутником навчання в школі були побої та тілесні покарання, без котрих в той час, здавалося, неможливе саме навчання. Провісниками сучасних сільських шкіл були церковнопарафіяльні школи, які існували в Малоросії з давніх часів. Будувався храм і при ньому будувалася невелика хата, яка називалася школою, де звичайно жив дяк. Слово «школа» на Україні вживалося у 18 ст, а з початку 19 ст в офіційних паперах воно було замінено на слово «училище», котре і проіснувало до революції. Школа називалася ім'ям того свята чи святого, ім'ям якого названа церква.

Щодо вищої освіти, то в 19 столітті вона набула нового розвитку. Перший університет було засновано у 1805 році в Харкові (ініціатор Каразін), першим ректором якого був український поет П. Гулака - Артемовський. Другим за чергою був Київський університет св. Володимира, заснований у 1834 році на базі закритого Кремянецького ліцею. Він спочатку мав два факультети - філософський та юридичний; у 1841 році відкрито медичний факультет, у 1850 - філософський, який згодом було поділено на два інших: історико - філологічний та фізико - математичний. Третім університетом був Новоросійський в Одесі, заснований у 1864 році. Львівський університет був заснований у 1784 році. У 1849 р. було відкрито кафедру української мови та літератури. У 1894 році відкрито кафедру української історії, яку посів професор М. Грушевський. На Буковині університет було засновано у 1875 році в Чернівцях. Мовою викладання була німецька, але існували й кафедри з українською мовою навчання: української мови та літератури, церковно - слов'янської мови та практичного богослов'я. Велику роль в розвитку української культури відіграла Києво - Могилянська академія. Студенти Києво-Могилянської академії

У 1813 - 1820 рр. ректором Харківського університету був профессор математики Т. Ф. Осиповський, який написав тритомну працю "Курс математики", що тривалий час була основним підручником для студентів. Слід відмітити діяльність Михайла Остроградського в галузі математики, який за свої досягнення він був обраний членом Петербурзької, та Римської Академій наук. Михайло Максимович (1804 - 1873), перший ректор Київського університету, написав більше ніж 100 наукових праць з історії, ботаніки, зоології, фізики, хімії. Т. Ф. Осиповський М. Остроградський М. Максимович Розвиток науки у 18 - 19 ст.

Хірург М. І. Пирогов Наприкінці 18 століття серед козацької еліти Лівобережжя посилилась зацікавленість історією, особливо історією козаччини. Микола Маркевич - історик, етнограф, фольклорист, поет, композитор, перший український енциклопедист. У 1842 - 43 рр. вийшла 5 - томна «Історія Малоросії», де в своїй праці він відстоював право українського народу на самостійний національний розвиток, обґрунтовував правомірність відтворення автономії України. Миколи Маркевича Великий хірург М. І. Пирогов (1810 - 1881), який вперше здійснив операцію з анестезією, дав новий поштовх освітянського руху на Україні. Він був попечителем Київської навчальної округи, підтримував гуманні і прогресивні начинання  в педагогічній справі.

Школа з хімії створюється в Київському університеті, в Харкові.  М. М. Беккетов (1827 - 1911) створив школу фізичної хімії, його роботи стали основою нової наукової галузі - металометрії. Розповсюджуються ідеї Дарвіна, світоглядний вплив яких був дуже великим. У Києві та Одесі працював один з братів Ковалевських, Олександр Онуфрійович (1840 - 1901), відомий зоолог. Ілля Ілліч Мечніков (1845 - 1916), випускник Харківського університету, лауреат Нобелівської премії за відкриття фагоцитозу. Ілліч Мечніков У 70 - ті роки професором фізіології Новоросійського університету був І. М. Сєченов (1829 - 1905), який став засновником вітчизняної фізіологічної школи. В праці "Рефлекси головного мозку" він висвітлив питання про діяльність головного мозку. І. М. Сєченов

Розвиток літератури У другій половині 18 століття популярними були побутово - історичні вірші. У них постали герої Визвольної війни, постаті Б. Хмельницького, Палія, Мазепи, українського козацтва. Іншим видом віршів була релігійна лірика - Д. Туптало, Л. Баранович. Ц. Мокрієвич намагався викласти віршами Біблію. "Батьком української літератури " часто називають Івана Котляревського. І це не випадково, бо поема Котляревського "Енеїда" (вперше побачила світ у неповному виданні у 1798 році) була першою поемою, написаною українською літературною мовою. "Енеїда" - це пародійний твір, бурлеско - травестійна поема, переробка поеми римського поета Вергілія, в якій Котляревський дав широку картину народного життя, з його додатними і від'ємними сторонами.

“Наталка Полтавка” і “Москаль-чарівник” – перші п'єси українською мовою Гумористично - сатирична форма мала послідовників. Найбільш яскравими є Петро Гулака - Артемовський та Євген Гребінка, які користувалися в своїй творчості формою байки. Григорій Квітка - Основ'яненко відомий як засновник української художньої прози. Можна виділити дві основні стильові течії в прозі сентименталізм- твори "Маруся", "Сердешна Оксана та початок романтизму (повісті " Конотопська відьма", "Мертвецький Великдень").

Подальший розвиток української літератури пов'язаний з творчістю видатного українського письменника, громадського і політичного діяча, Тараса Григоровича Шевченка. Поява у 1840 році "Кобзаря" відкрила новий етап розвитку літератури. Шевченко став засновником критичного реалізму в українській літературі. Його побутові поеми ("Катерина", "Наймичка", "Сон"), суспільно - політичні ("Єретик", "Сліпий", "Кавказ", "Посланіє") виступали проти кривдників народу - царів, панів . У своїй творчості (а також і політичній та громадській діяльності) він засуджував та викривав кріпацтво, самодержавство, національне гноблення. Творчість Т. Г. Шевченка мала великий вплив на подальший розвиток української літератури, суспільної та політичної думки. Творчість письменника надихала багатьох інших, його політичні ідеї, які були викладені в одній з програм Кирило - Мефодієвського братства, залишалися популярними і набули подальшого розвитку.

60 - 80 - ті роки в історії української культури виділяються як доба безумовного панування реалістичної літератури. Чітко виділяється в загальному літературному потоці творчість П. Куліша. З усієї творчої спадщини особливе значення має його роман "Чорна рада" - він є класичною романтичною прозою. Проза Марка Вовчок, а ще більш Нечуя - Левицького, Панаса Мирного та Івана Франка була цілком зрілою, займала гідне місце серед реалістичних авторів тієї епохи. В цей період відбувається завершення формування післяшевченківської національної української літератури, що зіграло велику роль у подальшому розвитку культурного процесу на Україні. Пантелеймон Куліш- «Чорна рада»