Презентація на тему:
Анна Ахматова

АХМАТОВА, Анна Андріївна (1889 — 1966)

АХМАТОВА, Анна Андріївна (Ахматова, Анна Андреєвна; автонім: Горенко, Анна Андріївна — 11.06.1889, Великий Фонтан, поблизу Одеси - 05. 03. 1966, Домодедово, поблизу Москви) — російська поетеса.

Ахматова у своїй витонченій, сповненій стриманої щирості ліриці з лише їй притаманною інтонацією відобразила надзвичайно широкий діапазон людських почуттів і переживань. Анна Ахматова народилася у дачному передмісті Одеси в сім'ї морського інженера-механіка, капітана 2-го рангу Андрія Антоновича Горенка, та Інни Еразмівни, до заміжжя — Стогової. Дитячі роки майбутня поетеса провела в Царському Селі, куди переїхала сім'я Горенків у 1891 р. У 1900 р. вона вступила у Царськосельську Марийську гімназію («Мої перші спогади — царськосельські: зелена, сира розкіш парків, вигін, куди мене водила няня, іподром, де гарцювали маленькі строкаті лошата, старий вокзал...»). 

Після розлучення з чоловіком матір забрала дітей і переїхала спочатку в Крим, а з 1906 р. замешкала в родичів у Києві. У 1907 р. Ахматова вступила в останній клас київської Фундукліївської гімназії, відтак навчалася на юридичному відділенні Вищих київських жіночих курсів. Після одруження з видатним російським поетом-акмеїстом М. Гумільовим (вінчання відбулося 15 квітня 1910 р. в Нікольській церкві села Нікольська Слобідка, що поблизу Києва) Ахматова стала студенткою Вищих історико-літературних жіночих курсів у Петербурзі. Саме в цьому місті проминуло майже все її життя. У 1910 та 1911 роках Ахматова разом із чоловіком двічі побувала у Парижі, а в 1912 р. — в Італії. У цьому ж році в них народився син Лев Гумільов — майбутній відомий історик і географ.

Публікуватися Ахматова почала з 1907 р. (вірш «На руці твоїй... «у паризькому російському щотижневику «Сіріус»), пов'язавши свою ранню творчість з акмеїзмом. «Одні йшли у футуризм, інші — в акмеїзм. Разом з моїми товаришами — Мандельштамом, Зенкевичем і Нарбутом — я стала акмеїсткою», — згадувала пізніше Ахматова. У своїй ранній ліриці поетеса, творчо сприйнявши на-бутки символізму, відмовилася від символістської містики та абстрактності, намагаючись передавати земний характер почуттів..

Портрет А.Ахматової Перша збірка Ахматової «Вечір» («Вечер») вийшла друком на початку березня 1912 р. у видавництві «Цех поетів» накладом 300 прим. За своїм змістовим наповненням «Вечір» — це своєрідний поетичний щоденник, у якому наявна, як зауважив у передмові до збірки М. Кузмін, гостра сприйнятливість і прийняття світу в його сонячній плоті, а також внутрішня трагедійність свідомості. У книгу увійшло 46 віршів, написаних, в основному, у 1910-1911 pp.

Друга поетична збірка Ахматової — «Вервиця» («Чётки»), яка з'явилася через два роки після «Вечора», принесла їй всеросійську славу і висунула у перші ряди сучасної російської поезії. З-поміж численних критичних відгуків на збірку найглибшою і найпроникливішою Ахматова вважала статтю М. Недоброво, котрий підмітив у поезії «Вервиці» «ліричну душу швидше жорстку, ніж надто м'яку, швидше жорстоку, ніж слізливу, і вже відверто пануючу, а не пригноблену».

У квітні 1918 р. Ахматова розлучилася з М. Гумільовим. Отримавши офіційні документи про розлучення, восени цього самого року вийшла заміж за друга М. Гумільова В, Шилейко, вченого-ассирієзнавця і фахівця з клинописних мов. Покинути революційну Росію Ахматова відмовилася, сприйнявши революцію як неминучу розплату за гріховність і свого життя, і життя свого покоління.

Внутрішній конфлікт поетеси з дійсністю, неприйняття і заперечення більшовицької сваволі відобразилися у збірках «Подорожник» («Подорожник», 1921) та «Anno Domini»(1921), після чого до середини 30-х pp. настало вимушене мовчання. Саме у 1920-х pp. життєва доля Ахматової набула трагічного забарвлення. У серпні 1921 р. більшовики заарештували і без суду розстріляли М. Гумільова, брехливо звинувативши у контрреволюційній змові. У 1925 р. Ахматову виключили з ленінградського відділення Всеросійської Спілки письменників як «непролетарського поета», звинувативши у «декадентських настроях» і «відриві від соціалістичного виробництва». У 1934 р. на очах Ахматової заарештували О. Мандельштама, а наступного року потрапили у в'язницю її син Лев Гумільов і третій чоловік — М. Пунін, мистецтвознавець і музейний працівник. Лев Гумільов переживе ще 2 арешти і проведе у таборах 14 років.

Восени 1935 р. Ахматова розпочала роботу над знаменитою поемою-циклом «Реквієм» («Реквием»), у якій трагічні події особистого життя нерозривно переплелися з великою народною трагедією, значною мірою завдяки оригінальній поетичній формі, «близькій до народних голосінь»

З початком Другої світової війни Ахматову евакуювали спочатку в Москву, а потім — у Ташкент, де вона жила до 1944 року. В роки війни вона створила яскравий цикл патріотичних віршів («Клятва», «Мужність», «Nоx. Статуя», «Ніч у Літнім саду «та ін.). Після повернення в Ленінград поетеса опублікувала ряд віршів у журналах «Ленинград» і «Звезда», 14 серпня 1946 р. у пресі з'явилася горезвісна постанова ЦК ВКП(б) «Про журнали «Звезда» та «Ленинград», у якій «ідеологічно чужа» творчість поетеси була піддана анафемі.

Наприкінці життя до Ахматової прийшло світове визнання. У 1964 р. в Римі їй була присуджена Міжнародна літературна премія «Етна-Таорміна» з нагоди 50-ліття літературної діяльності та за книгу вибраних творів, видану в Італії. Цього ж року, 15 грудня, Оксфордський університет (Англія) присудив Ахматовій ступінь почесного доктора літератури.

Переживши чотири інфаркти, Ахматова померла 5 березня 1966 року у підмосковному Домодедово, в кардіологічному санаторії. Поховали поетесу на Комаровському кладовищі, що поблизу Ленінграда.