Презентація на тему:
Історія розвитку гімнастики

Презентація на тему: “Історія розвитку гімнастики” Учениці 10-А класу СЗШ №253 м. Києва Федоренко Марії

86-річна гімнастка Йохана Каас, яка потрапила до книги рекордів Гіннеса

Походження назви Фізичні вправи сучасної гімнастики мають набагато давнішу історію, ніж сам термін «гімнастика». Як свідчать пам’ятники культури минулого, деякі гімнастичні вправи були відомі ще за 3 тисячі років до нашої ери. Жодні Олімпійські ігри не обходяться без гімнастики. «Гімнастика» – слово не нове: воно було відоме ще 2 500 років тому. Цей термін з’явився в Древній Греції в V столітті до нашої ери. Походить він від грецького слова «гімнос», що означає «оголений», (у ту пору юнаки займалися фізичними вправами в оголеному вигляді). Тоді під цим терміном розуміли весь комплекс фізичних вправ, що застосовувався з освітньою метою, а пізніше і з лікувальною метою.

Саме в цей час на Стародавньому Сході стали складатися системи гімнастичних вправ, які були спрямовані на загальний фізичний розвиток, на зміцнення здоров’я. Вправами, що розвивають силу, гнучкість, спритність, передбачалося одночасно і поліпшення діяльності внутрішніх органів. Так виникла давньокитайська загальнорозвиваюча і лікувальна гімнастика, а пізніше – і індійська система йогів.

Серед пам’ятників давньоєгипетського стінного живопису, що відноситься до того періоду, можна знайти зображення стійок на голові, переворотів прогнувшись, які виконувались одним гімнастом або вдвох, мостів, стійок, що демонструвалися не тільки акробатами, а й танцівницями.

На каменях і печатках пам’яток крито-мікенської культури можна зустріти зображення дівчат і юнаків, які, взявшись за роги бика, роблять переворот над його головою і стають на спину, після чого стрибають на землю. Таким чином, прабатьки гімнастів вправлялися на живих снарядах. Цікаво, що родоначальниками ігор з биками були жінки і лише пізніше в ці ігри стали включатися чоловіки.

Іншим живим снарядом став кінь, на якому вершники, вдосконалюючи своє мистецтво верхової їзди, вправлялися у вольтижірівці, або, як кажуть на Сході, джигітівці. Розуміючи, що живий кінь не дуже зручна опора для навчання джигітівці, наші предки стали користуватись дерев’яною моделлю коня. Ця модель була вже добре відома в Стародавньому Римі. Флавій Вегецій – римський історик, який написав у 384-395 роках п’ять книг з військової справи, вказував, що не тільки молоді воїни, а й підготовлені солдати повинні були постійно і ретельно вправлятися на дерев’яному коні, виконуючи досить велику програму. Поява дерев’яного коня і його широке поширення в якості снаряда для спеціальних вправ легко пояснити тим, що кіннота вже в стародавні часи була необхідною частиною будь-якої армії. Воїни навчалися вольтижірівці досить ретельно спочатку на дерев’яному, а потім і на живому коні, щоб у разі необхідності застосовувати ці навички в бойовій обстановці.

З історії гімнастичних снарядів Візантійський письменник Никифор Григора (1295 – 1360) описав у своїй книзі групу канатних танцюристів, які виконували на туго натягнутому горизонтальному канаті не тільки різні вправи в рівновазі, а й такі вправи, які виконуються на перекладині, в тому числі великі обороти. Це, мабуть, перша згадка про настільки популярний в наш час елемент вправ на перекладині. В епоху середньовіччя професійні акробати вживали довгі держаки для виконання на них різних трюків як статичного, так і динамічного характеру. Перекладина як гімнастичний снаряд описана і французьким гуманістом Франсуа Рабле. У своїй книзі «Гаргантюа і Пантагрюель», що вийшла в світ в 1535 році, автор, розповідаючи про свого героя – велетня Гаргантюа, зазначає, що він був хорошим гімнастом і вправлявся на величезній перекладині, укріпленій між двома деревами.

Подальшим свідченням існування перекладини як гімнастичного снаряда в XVI столітті служить картина голландського художника П. Брейгеля (старшого). На ній можна побачити дітей, що займаються на низькій товстій колоді. Їх вправи нагадують до якоїсь міри сучасні вправи на перекладині.

Винахідником перекладини в тому приблизно вигляді, як вона виглядає в даний час, вважають Ф. Яна (Німеччина), яка дала початок снарядовій гімнастиці в цілому; на його майданчику під Берліном в 1811 році вже була справжня перекладина. Вона представляла собою дерев’яний жердину діаметром 5-5,5 см, закріплену горизонтально на такій висоті, що на ній можна було розгойдуватися, не торкаючись ногами до землі.

Бруси як гімнастичний снаряд виникли порівняно недавно – на початку XIX ст. в Німеччині: їх створив також Ф. Ян. Спочатку вони служили допоміжним снарядом для полегшення вивчення вправ на коні. Пізніше (на поч.XX ст.), з’явились бруси, що нагадують сучасні. У кожному брусі був вже вмонтований сталевий стрижень, завдяки якому товсті бруси перетворилась на досить тонкі жердини. Таке нововведення різко збільшило можливості гімнастів, і вправи на цьому снаряді стали швидко ускладнюватись.

Кільця ввів Л. Шписс, один з творців німецької системи гімнастики. Він же застосував вправи з гантелями. Його особлива роль у розвитку гімнастики полягала в тому, що він вперше став проводити заняття під музику. Паралельно зі створенням снарядів, спрямованих в першу чергу на виховання спритності, йшло становлення загальнорозвиваючих і оздоровчих вправ. Наприкінці XIX століття остаточно склався один з основних різновидів гімнастики – спортивна гімнастика, яка міцно увійшла в програму Олімпійських ігор нашого часу. Вже на перших Олімпійських іграх в 1928 році проводились змагання з гімнастики. Учасники цих ігор, так само як і інших офіційних змагань, в даний ч ас виступають з комбінаціями на коні, перекладині, брусах, кільцях, стрибають через коня і виконують вільні вправи.

Дякую за увагу!