Презентація на тему:
ГОРМОНИ.

Лекція ГОРМОНИ. МОЛЕКУЛЯРНІ МЕХАНІЗМИ ПЕРЕДАЧІ ГОРМОНАЛЬНОГО СИГНАЛУ План лекції Гормони. Гормоноподібні речовини Біохімія міжклітинних комунікацій, рецептори клітинних мембран та їх роль в регуляції та інтеграції клітинного метаболізму. Молекулярні механізми трансдукції гормонального сигналу.Апоптоз. Молекулярні механізми дії гормонів білково-пептидної природи.Цитозольний механізм дії стероїдних та тиреоїдних гормонів.

СИСТЕМИ МІЖКЛІТИННОЇ ІНТЕГРАЦІЇ: 1. Центральна та периферична нервові системи через електричні імпульси та нейромедіатори; 2.Ендокринна здійснює дистантну дію за допомогою сигнальних молекул або гормонів ендокринних залоз; 3. Паракринна та аутокринна системи через гормоноподібні речовини місцевої дії : простагландини, гормони ШКТ, гістамін; 4.Імунна система через специфічні білки : цитокіни, антитіла

ГОРМОНИ - це високоактивні, спеціалізовані хімічні сполуки; - гуморальні фактори дистантної дії; - синтезуються в організмі спеціалізованими залозами внутрішньої секреції; - виділяються безпосередьо в кров; - забезпечують взаємозв’язок (інтеграцію) між окремими органами; - є регуляторами обміну речовин

КЛАСИФІКАЦІЯ ГОРМОНІВ за хімічною природою та механізмом дії 1. Амінокислотні та білково-пептидні гормони - мембранний позаклітинний механізм дії: адреналін, глюкагон, тропні гормони гіпофізу, вазопресин, окситоцин, паратгормон, кальцитонін та ін. 2. Гормони ліпідної природи - цитозольний внутрішньоклітинний механізм дії : тиреоїдні, статеві, гормональні форми вітамінів D3 та А, кортикостероїди

Етапи мембранного механізму дії гормонів амінокислотної та білкової природи гормон (адреналін) – первинний месенджер КРОВ рецептори клітин- мішеней: іонотропні метаботропні тирозинкіназні G-білки трансдуктори клітинна мембрана внутрішньоклітинні ферменти: аденілатциклаза, гуанілатциклаза, фосфоліпаза С

вторинні месенджери, вторинні посередники або “посланці” цАМФ, цГМФ, Са+2/КМ ІТФ (інозитолтрифосфат) ДАГ (диацилгліцерол) “малі молекули” : NO,СО, активні форми кисню, Н2S ферменти- протеїнкінази А,С,G фосфорильовані виконавчі, або ефекторні білки-ферменти біологічні ефекти дії гормону: зміна швидкості метаболізму

МЕМБРАННІ РЕЦЕПТОРИ– це складні білки глікопротеїни структурні ділянки (домени): а) позаклітинний (впізнаючий) - на поверхні плазматичної мембани; б) трансмембранний- забезпечує просторову орієнтацію рецептора; в) внутришньоклітинний - зв’язує рецептор з системою передачі гормонального сигналу, а саме з G-білком - трансдуктором;

ХАРАКТЕРИСТИКА РЕЦЕПТОРІВ: Іонотропні – поєднують функції рецептора та іонного каналу. Активуються іонами, гормонами, нейромедіаторами. Їх приєднання відкриває іонний канал і викликає іонні струми. Передача сигналу –найшвидша - за секунди. Метаботропні - типові до дії білкових гормонів. В комплексі з G-білком сприяють утворенню вторинних месенджерів. Передача сигналу - за хвилини. Тирозинкіназні – одночасно виконують функції рецептора, трансдуктора і фермента. Це рецептори до інсуліну

G-БІЛКИ - ТРАНСДУКТОРИ Види: 1. Активатори аденілатциклази і синтезу цАМФ ( адреналін, глюкагон, паратгормон); 2. Інгібітори аденілатциклази та активатори фосфодиестерази. Знижують рівень цАМФ (соматостатин, простагландини,ангіотензинІІ); 3.Активатори фосфоліпази С (вазопресин); 4. Активатори ГТФ-ази (родини онкобілків).

ВТОРИННІ МЕСЕНДЖЕРИ це речовини, сигнальні молекули, які а) синтезуються в клітині-мішені під впливом білкових гормонів, або зростає (Са+2) їх концентрація; б) та активують ланцюг ферментів, котрі здійснюють специфічні, остаточні біохімічні реакції в клітині;

ПРЕДСТАВНИКИ ВТОРИННИХ МЕСЕНДЖЕРІВ 1.Циклічний аденозинмонофосфат цАМФ: - Синтезується аденілатциклазою з АТФ; - Сигнал передається через G-білок; - Основна функція - активація гормонзалежних ферментів - фосфопротеїнкіназ А; - Фосфопротеїнкінази А активують виконавчі ферменти; - Через ЦАМФ реалізують свої ефекти адреналін, глюкагон, тропні гормони гіпофізу та ін .

2.Циклічний гуанозинмонофосфат цГМФ : - Синтезується гуанілатциклазою з ГТФ; - Сигнал передається без участі G-білків; - Активує протеїнкінази G, котрі фосфорилюють білки, які транспортують іони хлору, розслабляють гладенькі м’язи судин і серця; - Через цГМФ реалізують свої ефекти: Nа-уретичний гормон; токсини кишкових бактерій та ін.

Кальцій-кальмодулін (Са+2/КМ) - структура: білок – кальмодулін + 4 іони Са+2; - функція: активація внутрішньоклітинних ферментів протеїнкіназ С, - протеїнкінази С фосфорилюють виконавчі кальційзалежні ферменти: фосфодиестерази, фосфорилази, протеїнкінази, фосфоліпаза А2; - через Са+2/КМ реалізують свої ефекти гормони: кальцитонін, паратгормон, нейромедіатори - регулює біологічні процеси: скорочення мязів, мікротрубочок, рухливість клітин, активність ліполітичних ферментів

4.Інозитолтрифосфат (ІТФ або ІФ3) 5. Диацилгліцерол (ДАГ) ІТФ активує фосфоліпазу С, яка стимулює вихід Са+2 в цитозоль і активацію протеїнкіназ; ДАГ проявляє активність через протеїнкіназу С, регулює активність факторів росту, проліферації клітин. Через них реалізують свої ефекти гормони: вазопресин, окситоцин, ангіотензин та ін.

6. “МАЛІ” МОЛЕКУЛИ: активні форми кисню вільні радикали, “посередники” міжклітинних сигналів, ініціатори апоптозу. О2- – (СОР) супероксидний радикал: вазоконстріктор( звужує судини), регулює доступ О2 в клітини; Н2О2 - пероксид водню: модифікує білки, шляхом окислення Цис та Мет; ОСl- – гіпохлорит-іон: окисник тіо- і аміногруп білків та ферментів, регулятор їх активності.

7МАЛІ МОЛЕКУЛИ: нітроген монооксид NO сигнальна молекула, вільний радикал . Синтезується з АК аргініну під дією NО-синтази. ЕФЕКТИ - Медіатор ЦНС: понижує ЧСС, сприяє релаксації (розширенню) судин - вазоділятатор, притоку крові в міокард, процесам запалення. Активує ферменти: аденілат- та гуанілатциклаза, простагландинсинтетаза . - Гальмує ферменти: цитохромоксидаза, каталаза. Препарати: нітрогліцерин, віагра та ін. проявляють свою дію через NО, який за рахунок утворення цГМФ розслаблює м’язи судин.

8.МАЛІ МОЛЕКУЛИ: карбон монооксид (СО) Сигнальна молекула, летючий газотрансміттер. Вільно проходить крізь клітинні мембрани, не зв’язується з рецепторами, а безпосередньо взаємодіє з ферментами всередині клітини. Синтезується під час катаболізму гему під дією ферменту гемоксигенази. Ефекти реалізує через активацію вторинного месенджера цГМФ, а саме: розслаблює судини, розширює жовчні канальці, гальмує моторику кишечника, активує тромбоцити.

9.МАЛІ МОЛЕКУЛИ: гідрогенсульфід (Н2S) Хімічно-активна сигнальна молекула, газотрансміттер. Синтезується з АК цистеїн та гомоцистеїн. Ефекти: - вазодилятатор - розширює судини; - стимулятор процесів фільтрації в нирках; - антиагрегант – протидіє агрегації тромбоцитів; - медіатор ЦНС – в нейронах сприяє синтезу цАМФ, регулює синаптичну активність нейронів та глії Патологія: Порушення продукції Н2S лежить в основі молекулярних механізмів розвитку ряду патологій: серцево-судинних захворювань, тромбозів, ниркової недостатності, тощо.

ЦИТОЗОЛЬНИЙ МЕХАНІЗМ ДІЇ гормонів ліпідної природи Основні етапи: 1. Проникнення гормону в клітину. 2. З’єднання з цитозольним рецептором. 3. Взаємодія гормон-рецепторного комплексу в ядрі зі специфічною ділянкою ДНК - промотором. 4. Активація транскрипції специфічних генів. 5. Синтез білків, які реалізують дію гормонів Ефект виникає і гаситься за кілька годин та днів

Цитозольний механізм дії гормонів ліпідної природи

ЛІПІДНІ МЕСЕНДЖЕРИ. Ейкозаноїди похідні арахідонової кислоти: простагландини, простацикліни, тромбоксани, лейкотрієни, ізопростани простагландини: через гладенькі м’язи судин знижують або підвищують АТ, розслаблюють або звужують бронхи, стимулюють мускулатуру матки, гальмують секрецію НСІ, медіатор запалення. простацикліни – вазодилятатори, антиагреганти. тромбоксани стимулюють агрегацію тромбоцитів, медіатори запалення. ізопростани – вазоконстриктори. Організація ендокринної системи. 1. Центральні ендокринні утворення: гіпофіз, гіпоталамус, епіфіз 2. Периферійні ендокринні залози: наднирники, щитовидна та паращитовидні залози 3. Залози змішаних функцій: панкреатична та статеві залози, тимус, плацента 4. Система поодиноких гормонопродукуючих клітин. Відкрита Фейєртером в 1938р. Пірс виділив їх в APUD – систему (ПоДПА). Поглинають, Декарбоксилюють, Попередники, Амінів біогенних.

Це природна, еволюційно сформована, генетично запрограмована загибель небезбечних та непотрібних клітин. При цьому в клітині виникає колапс- падіння тиску в ядрі, розрив ДНК на фрагменти. Клітина усихає, зморщується та поділяється на апоптичні фрагменти, які фагоцитуються. Деякі захворювання є наслідком порушення механізму апоптозу: СНІД, нейродегенеративні патології, ішемічні ураження (підсилення апоптозу), рак, лейкози (не здатність клітин до апоптозу)… АПОПТОЗ

А. РЕЦЕПТОР-ЗАЛЕЖНИЙ АПОПТОЗ Опосредкований, за участю спецрецепторів на мембрані. Медіатори-індуктори смерті: 1. Fas-ліганд ( Fas-L) – інтегральний білок -лімфоцитів, що включає механізм смерті. 2. Фактор некрозу пухлин (ФНП) – інтегральний білок Т-кілерів. 3. Інтерлейкіни, інтерферони запускають програму смерті клітини, активують каскад каспазних ферментів. Каспази – це протеїнази, які руйнують клітинні білки, блокують реплікацію та репарацію ДНК, сприяють розпаду клітини на апоптичні фрагменти.

Б. РЕЦЕПТОР-НЕЗАЛЕЖНИЙ АПОПТОЗ Індукується сигнальними молекулами всередині клітини. Медіатори: Активні форми кисню - блокують проліферацію клітин. Н2О2 і ОН- активують апоптичні каспази. Монооксид нітрогену NO - активує мембранозв’язаний фермент сфінгомієліназу, яка продукує сигнали апоптозу цераміди і сфінгозин. Цераміди та сфінгозин – знижують трансмембранний потенціал мітохондрій, руйнують білки та ДНК. Перфорини - білки, що утворюють канал в мембрані клітини-мішені для проникнення проапоптичних протеаз - гранзимів. Ксенобіотики - речовини цитостатики.

Апоптоз, індукований системою Fas/Fas-L та цитокінами. Fas-рецептор та рецептори цитокінів (рецептори смерті). Приєднання до них індукторів активує проапоптичні білки, які запускають каспазні ферменти. Каспази (протеїнази) руйнують клітинні білки, інгібують реплікацію та репарацію ДНК, сприяють розпаду клітини на апоптичні тільця.

Історія.1830р. Мюллер ввів поняття про залози внутрішньої секреції 1840р. Грейвс і Базедов описали клінічну картину тиреотоксикозу, або Базедової хвороби. 1849р. Бертольд пересадив сім’яники кастрованим півням, що відновило їх потенцію. 1855р. Аддісон описав клініку бронзо-вої хвороби (гіпофункція наднирників).

1878р. 80 річний Броун-Секар винайшов еліксир молодості (витяжку з сім’яників півня), яку випробував на собі. 1889–90р. Мерінг і Мінковський встановили зв’язок цукрового діабету з порушенням функції підшлункової залози. 1938р. Фейєртер відкрив дифузну ендокринну систему. 1953–54 р. Сенгер розшифрував структуру інсуліну і синтезував його в 1957 році.

Апудоцити мають нервове походжен-ня, володіють ендокринними і нейро-кринними функціями і продукують як гормони, так і біогенні аміни (адреналін, норадреналін, серотонін). Апудоцити розкидані поодиноко або скупченнями у всіх органах і тканинах, крім скелетних м’язів.

Локалізація апудоцитів: 1. нейросекреторні клітини гіпоталамусу, мозку, гіпофізу; 2. пінеалоцити епіфізу; 3. хромафінні клітини мозкового шару наднирників; 4. С–клітини шитовидної залози; 5. інсулоцити острівців підшлункової залози; 6. хромафінні клітини слизової ШКТ та ін.

За місцем синтезу 1) гормони центральних ендокринних утворень – гіпоталамусу, гіпофізу, епіфізу; 2) гормони периферійних ендокринних утворень – наднирників, щитовидної та паращитовидних залоз; 3) гормони органів змішаних функцій – підшлункова залоза, тимус, статеві залози; 4) гормони дифузної ендокринної системи.

КАСКАДНА СИСТЕМА ПОСИЛЕННЯ ГОРМОНАЛЬНОГО СИГНАЛУ При переході з одного рівня на інший відбувається 10-ти кратне посилення гормонального сигналу. 1 молекула рілізінг–фактору гіпоталамусу стимулює синтез 10 молекул тропного гормону гіпофіза. Тропний гормон стимулює синтез 100 молекул виконавчого гормону. Останній через рецептори клітини–мішені викликає утворення мільйонів молекул відповідного метаболіту.

За характером біологічної дії 1. Істинні, або “справжні” гормони: гіпоталамусу, гіпофізу, епіфізу, щитовидної та паращитовидних залоз, наднирників; острівців Лангерганса підшлункової залози, чоловічих та жіночих статевих залоз. ІІ. Гормоноподібні речовини (гормоноїди, парагормони, тканинні гормони, гістогормони, гормони місцевої дії).

Істинні гормони є сигналами комунікації віддалених органів і тканин; синтез спеціалізованими клітинами ендокринних залоз; секретуються в кров, лімфу, спинномозкову рідину; мають дистантну дію; при порушенні їх синтезу чи транспорту виникають характерні види патології.

Гормоноїди є сигналами комунікації між близько розташованими клітинами, тканинами, органами; мають нейро- або неендокринне походження; синтезуються спеціалізованими клітинами різних органів та тканин; виділяються в міжклітинну рідину діють на клітини-мішені на місці свого синтезу, тобто характеризуються місцевою (ізокринною) дією

Різновиди ізокринної дії: 1. Аутокринна регуляція – дія вільних розчинних форм регуляторних молекул на мембранні рецептори клітини, що їх продукує. Так діють фактори росту.

2.Паракринна регуляція – дія вільних розчинних форм регуляторних молекул, що синтезуються ефекторними клітинами, на рецептори сусідніх “клітин-мішеней”: фактори росту, некрозу, цитокіни, ацетилхолін

3.Юкстакринна регуляція – взаємодія мембранозв’язаної форми регулятора (наприклад, цитокіну) ефекторної клітині з мембранним рецептором сусідньої клітини – мішені.

4.Ретрокринна дія дія вільних рецепторів цитокінів, що відірвалися від ефекторної клітини, на мембранозв’язані форми цитокінів дистантно розміщених клітин – мішеней.

Приклади гормоноподібних речовин Гастрин - шлунок, 12-пала кишка Стимуляція секреції пепсину та НСІ Холецистокінін - 12-пала і тонка кишка Стимуляція панкреатичної секреції та скорочень жовчного міхура Секретин - 12-пала і тонка кишка Секреція бікарбонатів Мотілін - тонка кишка Стимулює кишкову моторику Соматостатин - підшлункова залоза Гальмує синтез інсуліну

2. Біогенні аміни: адреналін, норадреналін, дофамін, серотонін, мелатонін, гістамін. 3. Ейкозаноїди – похідні арахідонової кислоти: простагландини, тромбоксани, простацикліни, лейкотрієни.

4. Гормони імунної системи: тимозин, тимолін, тимопоетин, тимостерин - стимулятори лімфопоезу та медіатори імунної системи: цитокіни, інсуліноподібний фактор росту (ІФР). 5. Опіоїдні пептиди мозку - ендорфіни та енкефаліни - володіють морфіноподобним ефектом.

6. Натрійуретичні пептиди (НУП) стимулюють виділення з сечею Na+, Cl– та води, збільшують діурез. 7. Пептиди кінінової – ангіотензинової системи крові. Кініни знижують АТ; ангіотензини – підвищують АТ 8. Кальцитріол – активна форма вітаміну D3 – регулятор кальцієвого обміну.

9. Цитомедіни (інтермедіни): а) - пептидні фактори росту - регулюють проліферацію та диференціацію клітин; б) Цитокіни або інтерлейкіни – фактори росту, що секретуються лейкоцитами та формують клітинну і імунну відповідь.

Регуляція секреції гормонів Нервова або нейрогуморальна - через вплив нервової системи. Наприклад, адаптаційний синдром у відповідь на стресові фактори (Сельє) супроводжується активацією синтезу гормонів гіпоталамусу – гіпофізу – наднирників

Метаболічна регуляція через вплив метаболітів крові на хеморецептори. Так, гіперглікемія стимулює синтез інсуліну і гальмує адреналіну. Тропна регуляція (гуморальна) через вплив тропних гормонів гіпофізу на секрецію гормонів периферійних ендокринних залоз за принципом “прямого-зворотнього” зв’язку або “плюс–мінус” взаємодії.

гіпофіз ТТГ тиреоїдні гормони Щитовидна залоза

Типи комунікацій між клітинами: Прямий контакт клітин - по міжклітинним каналам поширюються іони та сигнальні молекули. Контакт клітин за участю сигнальних молекул (біорегуляторів) місцевої дії: а) нейротрансмітерів, б) гістогормонів Контакт клітин за участю біорегуляторів дистантної дії (істинних гормонів)

Механізми дії гормонів За механізмом і швидкістю передачі сигналів розрізняють 3 типи сигналізації: Перший тип для нейромедіаторів. Ефект виникає і гаситься за мілісек. Медіатор, приєднавшись до іонотропного рецептора, відкриває канали для іонів, викликає перезарядку мембрани і зміну функції “клітини-мішені”.

Другий тип (мембранний) – для білково-пептидних гормонів, катехоламінів, простагландинів. Ефект виникає і зникає за хвилини через взаємодію з метаботропними рецепторами на плазматичній мембрані, а в середині клітини через внутрішньоклітинну систему трансдукції та посилення гормонального сигналу:

Рецептори метаботропного типу – приєднання ліганду активує трансдукторний G-білок, а через нього мембрані ферменти. Утворюються вторинні месенджери, які, активуючи протеїнкінази чи гальмуючи протеїнфосфатази фосфорилюють виконавчі білки.

Сфінгозин та цераміди Утворюються із мембранних сфінголіпідів під впливом сфінгомієлініназ, які активу-ються цитокінами, факторами росту, ФАС-лігандами. Цераміди і сфінгозин-1-Р активу-ють протеїнкінази, регулюють проліферацію клітин та апоптоз.

Індуктори рецептор-незалежного апоптозу: Активні форми кисню та оксид азоту. Цераміди, сфінгозин. Перфорини - білки, що утворюють канал в мембрані клітини-мішені, куди проникають гранзими – проапоптичні протеази. Ксенобіотики (цитостатики).

Апоптоз, індукований активними формами кисню та азоту Ці чинники активують мембранзв’язану сфінгомієлініназу, яка продукує ініціатори апоптозу (цераміди і сфінгозин). Можлива і пряма дія пероксиду водню і гідроксильного радикалу на апоптичні каспази.

Гормони гіпоталамусу Ліберини, або рілізінг–гормони (release – звільняти) статини Олігопептиди з 3-5 амк. Регуляція секреції: нервова, метаболічна. Механізм дії мембранний.

1. Соматоліберин - стимулятор СТГ. 2. Кортиколіберин – кортикотропіну (АКТГ); 3.Тироліберин - тиреотропіну (ТТГ); 4.Гонадоліберин - фолітропіну ФСГ та лютропіну ЛГ. 5.Пролактоліберин – пролактину; 6.Меланоліберин – меланотропіну (МСГ). 1.Соматостатин гальмує синтез СТГ; 2.Пролактостатин – пролактину; 3.Меланостатин – МСГ.

Гормони аденогіпофізу 1. Група гормонів росту: соматотропін, пролактин. 2. Група тропних гормонів (глікопротеїни): ТТГ, ГТГ, (ФСГ, ЛГ). 3. Група похідних ПОМК (проопіомеланокортину): АКТГ, ЛТГ, МСГ, ендорфіни. Синтез ендокриноцитами аденогіпофізу і плаценти. Регуляція секреції: нервова, метаболічна, за принципом прямого–зворотного зв’язку.

Гормон росту (соматотропін, СТГ- соматотропний гормон) білок Регулює постнатальний ріст тіла. Стимулює біосинтез білків; викликає гіперглікемію (гальмує транспорт глюкози в клітини, стимулює глюконеогенез); активує ліполіз і вихід жирних кислот в кров; має лактогенні властивості. Біологічна дія СТГ реалізується через соматомедини (інсуліноподібні фактори росту). Активно СТГ виділяється на початку сну.

Патологія секреції СТГ Гіпофункція СТГ з дитинства веде до гіпофізарного нанізму або карликовості. (блокада рецепторів на клітинах–мішенях) Гіперфункція СТГ з дитинства веде до гігантизму, а у дорослих до акромегалії (непропорційний розвиток кісток скелету та внутрішніх органів). Причина - пухлина гіпофізу.

Пролактин (лактотропін, мамотропін, лютеотропний гормон) - поліпептид. Стимулює розвиток грудних залоз, лактацію. Надмірний синтез пролактину викликає аменорею та галакторею

Тропні гормони аденогіпофізу Тиротропін (ТТГ) – стимулює синтез йодтиронінів в щитовидній залозі. Стимулює секрецію тироліберин, гальмують – йодтироніни. Патологія - центральний тиреотоксикоз. Гонадотропіни (ГТГ) – розвиток і функцію статевих залоз і продукцію статевих гормонів.

Фолітропін (ФСГ) - дозрівання фолікулів в яєчниках і проліферацію сперматогенного епітелію та клітин Сертолі в яєчках. Лютропін (ЛГ). У жінок стимулює овуляцію та утворення жовтого тіла, при вагітності розвиток жовтого тіла та продукцію прогестерону. У чоловіків стимулює синтез тестостерону в клітинах Лейдіга.

Продукти ПОМК Кортикотропін (АКТГ). Пептид. Активує синтез глюкокортикоїдів та частково андрогенів і мінералокортикоїдів в корі над-нирників, має меланоцитстимулюючу дію. Ліпотропіни (ЛТГ) - стимулюють ліполіз

Гормони середньої частки гіпофізу Проміжна частка гіпофізу активна лише в ембріональному періоді і на пізніх стадіях вагітності, продукує мелано-тропіни (МСГ). МСГ стимулюють активність меланоцитів шкіри через тирозиназу, що перетворює тирозин в меланіни.

Гормони задньої долі гіпофізу (нейрогіпофіз) Циклічні нонапептиди. Синтез у гіпоталамусі. Транспортує білок нейрофізин. Вазопресин (АДГ антидіуретичний гормон). Є 2 типи рецепторів до вазопресину: V1 - на мембранах гепатоцитів, гладеньких м'язів судин, тромбоцитів. V2 - клітин трубочок та петель Генле нирок.

Ефекти АДГ позаниркові - скорочує м’язи судин і підвищує АТ, стимулює глікогеноліз, агрегацію тромбоцитів ниркові - зменшує діурез. Через гіалуронідазу деполімеризує гіалуронову кислоту і підвищує проникність канальців нирок для води (реабсорбція). При зниженні синтезу - нецукровий діабет.

Окситоцин Механізм дії мембранний, через цГМФ. Аактивує скорочення гладеньких м’язів матки, стимулює пологи та лактацію після пологів.

Практичне застосування гормонів гіпофіза Кортикотропін - при гіпофункції кори наднирників Соматотропін - при гіпофізарній карликовості При зниженні функції статевих залоз у чоловіків і жінок, при безплідності - аналоги фолітропіну – сироватковий і менопаузний гонадотропіни. Для стимуляції лактації після пологів - лактин

Інтермедин або меланотропін - для лікування дегенеративних змін сітківки ока. Адіурекрин містить вазопресин і використовується при нецукровому діабеті. Окситоцин і його аналоги – для стимуляції пологової діяльності.

Гормони епіфізу – “третє око”, біологічний годинник організму – похідні Три Серотонін синтезується в світлу частини доби. Регулює роботу гладеньких м’язів судин, ШКТ, бронхів; викликає запальні та алергічні реакції, активує процеси згортання крові;

Мелатонін (синтез вночі). Синхронізатор циркадних ритмів, регулятор сну. гальмує секрецію ГТГ (затримка статевого розвитку та функцій статевих залоз), контролює пігментацію шкіри нижчих тварин. Має гіпоглікемічну, гіпохолестеринемічну, антиоксидантну та протипухлинну дію – гальмування синтезу гормону знижує тривалість життя й навпаки

Гормони щитовидної залози. А. Гормони тироцитів - тиреоїдні (йодтироніни) – йодовані похідні тирозину (дийод-, трийод-, тетрайодтиронін (Т4 або тироксин).

Механізм дії через плазматичні і цитозольні рецептори. 1) Підвищують основний обмін, посилюючи поглинання кисню і роз’єднуючи тканинне дихання та окисне фосфорилювання, гальмують генерацію ∆μН+ і синтез АТФ. 2) Стимулюють катаболізм білків, жирів, вуглеводів (підвищують вміст глюкози, жирних кислот і амінокислот в крові); 3) Стимулюють морфогенез - ріст тіла, розвиток і диференціацію мозку; 4) активують серцево-судинну діяльність;

Гіпофункція щитовидної залози з дитинства – кретинізм (психічна і фізична недорозвиненість). У дорослих гіпотиреоз – мікседема (слизовий набряк) - уповільнення катаболізму білків, жирів, вуглеводів (ожиріння, гіпоглікемія),погіршення пам’яті, сонливість, апатія, набряки. Лікується гормонами щитовидної залози.

Ендемічний зоб – компенсаторне збільшення щитовидної залози при дефіциті йоду в воді та їжі (частіше в гірських місцевостях). Лікують препаратами йоду, для профілактики йодовану сіль.

Мікседема

Гіперфункція - тиреотоксикоз або Базедова хвороба - збільшення секреції ТТГ гіпофізу. Посилений катаболізм білків, жирів, вуглеводів (схуднення, негативний азотистий баланс, гіперглікемія), підвищення температури тіла (роз’єднання окисного фосфорилювання та тканинного дихання), тахікардія, екзофтальм, збільшення залози.

Лікується антагоністами йодтиронінів (мерказоліл, перхлорат калію), радіоактивними ізотопами йоду (І131), оперативним шляхом.

Практичне використання тиреоїдних гормонів Застосовують тиреоїдин (Т3 та Т4) і синтетичний трийодтиронін при різних формах гіпотиреозу (кретинізмі, мікседемі), при ожирінні з проявами гіпотиреозу, церебрально-гіпофізарних захворюваннях, які протікають із гіпотиреозом, при ендемічному зобі.

В. Гормони нейроендокринних клітин. Кальцитонін (пептид). Регуляція секреції: через підвищення концентрації Са і Р в крові Біологічна роль – запобігання гіперкальціємії (гіпокальціємія, гіпофосфатемія). Стимулює відкладання солей кальцію та фосфору в тканини кісток та зубів, пригнічує їх резорбцію. Рівень гормону зростає при вагітності та годуванні дитини для захисту організму матері від втрат Са

Гормони паращитовидних залоз. Паратгормон (паратирин) - білок Механізм дії – мембранний, через цАМФ та кальційкальмодулін. Роль: – регулятор гомеостазу кальцію і фосфору, викликає гіперкальціємію, але гіпофосфатемію В кістковій тканині активує остеобласти, які виробляють активатор остеокластів, що викликає вихід кальцію та фосфатів в кров. В кишечнику стимулює всмоктування кальцію, через утворення кальціотріолу і синтез кальцій-зв’язуючих білків. В нирках збільшує реабсорбцію кальцію, але пригнічує фосфатів

Гіпофункція - спазмофілія (судоми скелетних м’язів через низьку концентрацію кальцію в крові). Лікується введенням розчину СаСl2. Гіперфункція - остеопороз (резорбція кальцію і фосфору з кісток і зубів), переломи кісток, карієс зубів. Надлишок кальцію в крові приводить до кальцифікації внутрішніх органів та м’язів, утворення сечових каменів.

Практичне застосування гормонів регуляторів фосфорно-кальцієвого обміну Паратиреоїдин - при гіпопаратиреозі для попередження тетанії. Препарати кальцитоніну (кальцитрин, міакальцик) - при остеопорозах, при фіброзній дисплазії, а також при травмах кісток (сповільненому зрощуванні переломів).

Гормони мозкового шару наднирників Катехоламіни (біогенні аміни): дофамін, норадреналін, адреналін. Синтез з тирозину. Інактивація дезамінуванням МАО, або метилюванням Механізм дії аденілатциклазний

Механізм дії аденілатциклазний. Біологічні ефекти: 1.Скорочення гладеньких м’язів судин і підвищення АТ, збільшення частоти і сили серцевих скорочень, скорочення гладеньких м’язів інших органів; 2) Гіперглікемія (через розпад глікогену); 3) Стимуляція ліполізу;

Використання катехоламінів. Для стимуляції серцевих скорочень та підвищення АТ. при алергічних реакціях, анафілактичному шоці; для зняття бронхоспазму; при недостатності периферичного кровообігу, як місцевий судинозвужуючий засіб.

Гормони кори наднирників (кортикостероїди) 1. глюкокортикоїди – кортизол, кортизон, кортикостерон 2. мінералокортикоїди – альдостерон, 11- дезоксикортикостерон, 18-оксикортикостерон 3. статеві гормони. Механізм дії цитозольний

Синтез з холестерину. Активує синтез АКТГ, кортиколіберин, стан стресу, тривоги, страху (теорія Сельє – адаптаційний синдром). Синтез альдостерону регулює ренін-ангіо-тензинова система, К+, Nа+, АКТГ. Метаболізуються гормони в печінці, нирках, кишечнику. Екскретуються у вигляді 17-КС, сульфатів, глюкуронатів.

Роль глюкокортикоїдів Гіперглікемічна дія: 1. активація синтезу ферментів глюконеогенезу 2. вивільнення амк з білків на синтез глюкози 3. гальмування використання глюкози в тканинах Жиромобілізуюча дія (активація ліполізу) через стимуляцію секреції адреналіну і СТГ. Стимуляція еритропоезу та синтезу гемоглобіну через активацію експресії еритропоетину.

Імунодепресивна та антиалергічна дія, через блокування проліферації лімфоцитів. Протизапальна дія - гальмування активності фосфоліпази А2, яка вивільнює арахідонову кислоту з фосфоліпідів для синтезу запальних ейкозаноїдів. Підвищують стійкість організму до стресу

Аддісонова, або бронзова хвороба (гіпофункція, або гіпокортицизм) При дефіциті глюкокортикоїдів знижується стійкість організму до стресу, інфекційних, хімічних факторів; спостерігається гіпоглікемія, втрата маси тіла. Дефіцит альдостерону порушує водно-мінеральний обмін. Організм втрачає натрій і воду, але утримує калій: виникає гіперполяризації мембран, що призводить до гіпотонії, м'язової слабкості У хворих посилена пігментація шкіри та слизових як наслідок компенсаторно підвищеної секреції АКТГ

Гіперкортицизм – хвороба Іценко-Кушинга Причина - пухлини надниркових залоз, гіпофізу. Знижується толерантність до глюкози, виникає гіперглікемія та інші симптоми стероїдного діабету. Різке посилення катаболізму білків спричиняє стоншування шкіри, зменшення м'язової маси і негативний азотистий баланс. Характерним проявом є остеопороз.

Практичне застосування кортикостероїдів. Синтетичні глюкокортикоїди (преднізолон, дексаметазон т.і.) активніші за природні гормони. Застосовуються при алергіях та аутоімунних захворюваннях (ревматизм, ревматоїдний артрит, колагенози, бронхіальна астма, нейродерміти) як імунодепресивні, протизапальні, десенсибілізуючі. Із аналогів мінералокортикоїдів застосовується дезоксикортикостерон при хворобі Аддісона, міастенії, загальній м'язовій слабкості. Імунодепресивна дія глюкокортикоїдів дозволяє використовувати їх при трансплантації органів і тканин для пригнічення реакції відторгнення.

Статеві гормони - сексгормони А. Гормони яєчників - жіночі гормони: естрогени (пристрасний потяг), похідні естрану, або С18-стероїди) та прогестагени (похідні прегнану, С21-стероїди). Механізм дії цитозольний. Контроль секреції через ФСГ та ЛГ. Синтез з холестерину, екскретуються у вигляді сульфатів та глюкуронідів Естрогени (естрадіол, естрон та естріол) - в 1-й половині менструального циклу Прогестерон синтезується в 2-й половині жовтим тілом і під час вагітності плацентою.

Ефекти естрогенів: 1. стимуляція росту і дозрівання органів розмноження, забезпечення репродукції, формування вторинних статевих ознак (розвиток молочних залоз, формування скелету за жіночим типом, розвиток хрящів гортані і т.і.); 2. регуляція змін в слизовій оболонці матки і піхви під час менструального циклу (прогестерон); 3. затримка солей кальцію і фосфору в кістках - при дефіциті естрогенів - остеопороз;

Мають антиоксидантну дію і підвищують стійкість жінок до судинних захворювань – підвищують синтез ЛПВГ і зменшують - ЛПНГ. При гіпофункції яєчників у жінок - прояви маскулінізації (борода, вуса, грубий голос). Дефіцит прогестерону производить до порушення статевих циклів і викиднів. Гіперпродукція естрогенів - фактор ризику пухлин матки та молочних залоз.

Практичне застосування естрогенів. Застосовують гормони і синтетичні препарати (диетилстільбестрол і синестрол) при порушенні статевих циклів, для зберігання вагітності. Синтетичні аналоги естрогенів, які гальмують синтез і секрецію гонадотропних гормонів, але не мають інших властивостей естрогенів, використовують як контрацептиви. Синтетичні сполуки з антиестрогенною активністю конкурують з естрадіолом за рецептори. Наприклад, тамоксифен - для лікування раку молочної залози.

Гормони яєчок (сім’яників) – андрогени Синтезуються в клітинах Лейдіга і частково в корі наднирників та яєчниках у жінок з холестерину (С19-стероїди). Інактивуються до 17-КС. Секрецію регулюють ФСГ та ЛГ. Максимум продукції 7-9 година ранку. Механізм дії цитозольний.

Біологічна роль андрогенів: 1. статеве диференціювання; 2. сперматогенез; 3. формування вторинних статевих ознак; 4. анаболічна дія: стимуляція синтезу білків в м’язах і збільшення їх маси. 5. формування психофізичного статусу чоловіка

Гіпогонадизм (дефіцит тестостерону), або євнухоїдизм. До статевого дозрівання порушується розвиток вторинних статевих ознак, а після - їх регресія. Гіпогонадизм - недорозвиненя статевих органів та вторинних статевих ознак, атрофія мускулатури, ожиріння, порушення психофізіологічних реакцій.

Препарати тестостерону та його синтетичні аналоги застосовують при гіпофункції сім’яників та функціональних порушеннях статевої системи у чоловіків. Синтетичні (ретаболіл, нерабол, феноболін) мають анаболічну дію і мінімальну статеву активність та використовуються при переломах, при станах, що супроводжуються виснаженням і негативним азотистим балансом

Гормони підшлункової залози Ендокринна частина представлена острівцями Лангерганса-Соболєва: α-клітини секретують глюкагон, β-клітини (70% острівців) – інсулін, δ-клітини – соматостатин

Інсулін від лат. insula – острівець. Це перший гормон, у якого була виявлена і розшифрована білкова природа, і який одержали синтетично. Інсулін відкрив у 1902 р. Л.Соболєв, виділили Ф.Бантінг й Бест у 1921 р. Амінокислотну послідовність розшифрував Ф.Сенгер (1955р.)

Інсулін - простий білок. М.м. 5700. Містить 51 амінокислоту і побудован із 2 ланцюгів, з'єднаних між собою 2 дисульфідними містками. Ланцюг А містить 21 амк., а В – 30:

Інсуліни людини, свині й бика схожі. Так, інсуліни людини й свині розрізняються однією амінокислотою. Тому свинячий інсулін має меншу антигенну активність і використовується для замісної терапії. З цією метою використовують інсулін людини, який одержують за допомогою генної інженерії.

Синтез інсуліну Регуляція секреції – метаболічна через підвищення рівня глюкози.

Інсулін зв’язується з плазматичними рецепторами типу тирозинкіназ Дію проявляє через синтез вторинних посередників (іони Ca2+, циклічні нуклеотиди, ІТФ, ДАГ).

Біологічна дія інсуліну Єдиний гормон, що викликає гіпоглікемію: 1. стимулює транспорт глюкози в клітини м’язів, жирової тканини, печінки, фосфорилюючи транспортер глюкози-4. 2. прискорює утилізацію глюкози через активацію гліколізу, пентозного шляху, синтезу глікогену, стимулюючи активність ключових ферментів.

3. гальмує глікогенез та глюконеогенез 4. володіє ліпогенною дією: стимулює синтез жирних кислот з глюкози та жирів, гальмує ліполіз. 5. стимулює анаболічні процеси, прискорює транспорт амінокислот в клітини й синтез з них білків. 6. має ростостимулюючу дію

Цукровий діабет Є наслідком дефіциту інсуліну. Цукровий діабет: I типу (інсулінзалежний), II типу (інсуліннезалежний). При діабеті I типу порушується синтез і секреція інсуліну. Цукровий діабет II типу виникає через зниження чутливості тканин до інсуліну, зумовлене зменшенням кількості мембранних рецепторів. В усіх випадках цукрового діабету катаболічні процеси переважають над анаболічними

Глюкагон Пептид з 29 амінокислот. Секреція регулюється рівнем глюкози в крові. Механізм дії мембранний через цАМФ Антагоніст інсуліну. Головна мішень гепатоцити печінки і адипоцити. Збільшує рівень глюкози і жирних кислот в крові, стимулюючи глікогеноліз та ліполіз.

Гормони тимуса Тимус потрібний для формування і діяльності імунної системи організму. Містить гормони пептидної природи: 1.Тимозин стимулює імунокомпетентність Т-лімфоцитів та їх проліферацію; 2. тимопоетини I та II – диференціація тимоцитів; 3. тимусний гуморальний фактор активує реакції Т-клітин на антигени,

Нормальний імунологічний статус порушується, або зовсім відсутній. Може бути відсутність тимуса при народженні (відсутні і клітинний, і гуморальний імунітет), або недостатній розвиток тимуса в дітей. Тоді або порушується синтез гуморальних антитіл при нормальному клітинному імунітеті (агаммаглобулінемія), або відсутній клітинний імунітет при нормальному синтезі антитіл (синдром Ді Георга).