Презентація на тему:
Гербологія

ГЕРБОЛОГІЯ ЯК НАУКА. Гербологія як наука. Історія становлення науки. Особливості бур’янів. Шкода від бур’янів. Позитивний вплив бур’янів. Класифікація бур’янів. План

Об’єктами професійної діяльності агронома є, так звані біологічні фактори ризику втрати урожаю – шкідники, хвороби та бур’яни. Це положення затверджено законом України про захист рослин. Озброїти спеціалістів необхідною сумою знань щодо біології бур’янів та методів боротьби із ними призвана гербологія. Гербологія – наука, що вивчає біологічні особливості бур’янів, їх поширення, видовий склад, рясність у складі агрофітоценозів та розробляє методи регулювання рівня їх присутності та шкодочинності.

Історія розвитку науки. Історія вивчення бур’янів є історією розвитку землеробства. Вона невід’ємна від нього. За змістом історію вивчення бур’янів можна поділити на кілька етапів: - емпіричні знання – знання набуті в процесі виробничої діяльності. Вони передавалися з покоління в покоління і не втратили своєї актуальності, в певних межах, і на сьогодні. Вони стосувалися і стосуються широкого кола питань: біології, екології, шкідливості та методів знищення бур’янів. - науковий ботанічний опис бур’янів. Це й етап характеризується величезною працею ботаніків, агрономів із складання загального переліку бур’янів, визначення їх таксономічної належності та морфологічному описі. Слід відмітити, що до теперішнього часу відсутня мінімально необхідна інформація про біологічні та морфологічні особливості стосовно ряду видів бур’янів. - вивчення бур’янистої рослинності на рівні популяцій та угруповань в агрофітоценозах різних сільськогосподарських культур. Цей напрямок є перспективним і продовжує розвиватися.

Великий вклад у розвиток гербології вніс А.Т. Болотов, який в 1773 році навів повну класифікацію бур’янів і вивчив біологічні особливості деяких видів бур’янів.

Саме поняття гербології, як науки про бур’яни, було введено професором А.В. Воєводіним. В Україні вивченням бур’янів займались чимало відомих вчених М.М. Зеленецький, І.Я. Акініфієв, В.В. Липський, І.Ф. Шмальгаузен, І.К. Пачоський, І.Н. Шевельов. У 1912 році І.К. Пачоський опублікував список бур’янів Херсонщини. Спеціальне дослідження бур’янів колишньої Таврії з 1910 року проводив О.А. Яната. Слід відмітити, що до революції вчені провели значну роботу по вивченню бур’янової флори України в окремих регіонах, але узагальнюючих робіт було опубліковано дуже мало і вони неповні. Важливу роль з вивчення бур’янів в Україні зробило Бюро бур’янів ботанічної секції сільськогосподарського наукового комітету України в 20-х роках. Було проведено загальне обстеження бур’янів України. У 1934 році на дослідному полі під керівництвом І.О.Мальцева розгорнулись дослідження з вивчення потенційної засміченості ґрунту, динаміки засміченості посівів, ролі глибини обробітку ґрунту в регулюванні чисельності сегетальної рослинності. В цілому, роботи, що були виконані в довоєнні часи, до цих пір є базою наших знань про біологію бур’янів. У післявоєнний період робота по вивченню сегетальної рослинності набула іншого напряму. Багато робіт присвячувалось вивченню ефективності гербіцидів. Ведеться вивчення сегетальної рослинності на рівні популяцій.

Бур’янами називають будь-які небажані види рослин, які проникають у агрофітоценоз всупереч бажанню людини, які перешкоджають його господарській діяльності і збільшують собівартість рослинницької продукції у зв’язку із необхідністю регулювання їх чисельності.

Бур’яни самостійно з’являються у посівах і посадках культурних рослин; відрізняються швидким ростом вегетативних органів, швидким темпом використання основних ресурсів - елементів мінерального живлення і вологи, у порівнянні із культурними рослинами; мають високі потенціали генеративного (однорічники) і вегетативного (багаторічники) розмноження порівняно із культурними рослинами; за незначні проміжки часу можуть досягати високої чисельності; невибагливі до умов зростання і можуть рости у широкій амплітуді родючості і вологості ґрунту; створюють у ґрунті банки насіння або органів вегетативного розмноження, яке зберігається на протязі тривалого часу у життєздатному стані; для розмноження не потребують особливих умов, спеціалізованих запилювачів або поширювачів насіння, навпаки, зачатки їх розмноження поширюються за несвідомою участю людини; відрізняються високою конкуруючою потужністю по відношенню до основних видів культурних рослин; відрізняються високою здатністю пристосовуватися до умов зростання. Особливості бур’янів

Шкода від бур’янів: Бур’яни перехоплюють найважливіші ресурси формування врожаю – сонячну радіацію, вуглекислий газ повітря, елементи мінерального живлення і воду. Тим самим бур’яни знижують реальну врожайність культурних рослин, не дають можливості повністю розкрити їх генетичний потенціал продуктивності і вимушують вносити в агроекосистеми додаткові ресурси. Зокрема, підраховано, що при середньому рівні забур’яненості посіву бур’яни перехоплюють до 50 % нітрогену, фосфору і калію, який вноситься із добривами. За умов масового розростання, бур’яни ускладнюють всі заходи щодо догляду за посівами, призводять до підвищення норм витрат енергії і матеріальних ресурсів, збільшуючи тим самим собівартість продукції і збільшуючи ціну всього виробничого процесу. При проведенні протибур’янових заходів частково відбувається пошкодження культурних рослин і порушується структура ґрунту. А при використанні для хімічних прополок гербіцидів відбувається забруднення природного середовища їх залишковими кількостями, часто знижується якість продукції. Розростання ряду бур’янів викликає полягання зернових культур, що погіршує умови дозрівання урожаю, веде до втрат продукції і подорожчання процесу збирання врожаю.

Значна кількість видів бур’янів є проміжними хазяїнами хвороб і шкідників, а інші виступають як резерват таких хвороб і шкідників, з яких вони переходять на культурні рослини посівів. Так, дикоростучі пасльонові бур’яни виступають як резерват колорадського жука. У процесі життєдіяльності бур’яни продукують і виділяють у грунт і атмосферу органічні речовини, які характеризуються пригнічуючою дією на культурні рослини. Цей механізм конкуренції називається алелопатією і у деяких видів бур’янів він є вираженим дуже чітко. Затінення ґрунту, що викликають бур’яни, призводе до зниження її температури на 2-4 0С, що помітно знижує активність ґрунтових мікроорганізмів і погіршує розкладання і мінералізацію органічних речовин у ґрунті. Деякі види бур’янів у їх вегетативних частинах або у насінні отруйні для людини і потрапляння їх до продукції і у корм може викликати тяжкі захворювання. Бур’яни змушують вводити до технологічних схем виробництва продукції рослинництва спеціальні прийоми і засоби, які за відсутності бур’янів не були б такими необхідними. Прикладом цього може бути досходові, післясходові і пожнивні культивації, які висушують ґрунт а необхідні тільки для знищення сходів бур’янів або для провокації проростання їх насіння.

Крім негативних властивостей, бур’яни мають і позитивний вплив на агроекосистеми, який може виявлятися, перш за все, у наступному: припинення або зниження водяної і вітрової ерозії ґрунту; зниження вимивання поживних елементів, перш за все азоту; пом’якшення впливу монокультури із своїми негативними екологічними наслідками; забезпечення хижаків, паразитів і інших представників корисної фауни середовищем їх місцеперебування із можливостями перезимівлі і годівлі у період свого циклу розвитку. Крім цього, бур’яни являються важливими генетичними ресурсами для селекції.

Класифікація бур’янів. Бур’яни виключно різноманітні: Одні із них є автотрофними організмами, інші ведуть паразитичний або напівпаразитичний спосіб життя. Деякі види бур’янів – багаторічники, але є і такі, у яких життєвий цикл укладається у 2-3 місяці. Значна кількість бур’янів розмножується виключно генеративно за рахунок утворення плодів і насіння, але чимало видів, що розселюються по полям практично виключно за рахунок різноманітних форм вегетативного розмноження.

Сегетальні види - види, які приурочені виключно до посівів і посадок культурних рослин і в інших місцях не зустрічаються. Прикладом може бути волошка польова. Сегетально-рудеральні види – бур’яни, які пов’язані у своєму поширенні переважно з посівами, але також зростають і на узбіччях, біля доріг, на луках і в населених пунктах. Прикладом є осот щетинистий. Рудерально-сегетальні види – на відміну від попередньої групи, це рослини, які переважно ростуть на смітниках, біля доріг, на перелогах. У посіви вони потрапляють значно рідше. Культурні рослини – це культурні рослини, які ростуть у посіві або іншого виду, або іншого сорту. Рудеральні види - рослини, які є супутниками житла людини, зустрічаються на смітниках, біля заборів, на узбіччях доріг, в інших місцях біля житла людини, на покинутих землях, відвалах тощо.

Екологічна класифікація бур’янів виходить із їх відношення до умов зростання: режиму вологості, родючості ґрунтів, кислотності ґрунтів тощо. За відношенням до водозабезпеченості бур’яни поділяють на основні групи: Гідрофіти - бур’яни, які ростуть безпосередньо у воді. Гігрофіти - бур’яни, які ростуть у  вологих місцях. Мезофіти - бур’яни, які властиві місцям помірного зволоження. Ксерофіти - рослини посушливих місцезростань. За тіньовитривалістю бур’яни поділяють на дві основні групи: Геліофіти - світлолюбні види, які не виносять значного притінення. Умброфіти - види високої тіньовитривалості. За вибагливістю до тепла: Термофільні види - теплолюбні види. Психрофільні види - бур’яни, які відрізняються підвищеною холодостійкістю.

Cкереда покрівельна

Блекота чорна

Бромус житній

В'язіль різнобарвний

Вівсюг звичайний

Грицики звичайні

Гірчак березковидний

Гірчиця польова

Заразиха соняшникова

Зірочник середній

Кравник пізній

Липучка їжакова

Метлюг звичайний

Мишій зелений

Мишій сизий

Осот городній

Плоскуха звичайна

Повитиця польова

Суріпиця звичайна

Талабан польовий

Фіалка польова

Чистець болотний

Чистець однорічний

Лобода біла

Щириця звичайна

Березка польова

Осот рожевий (осот польовий)

Пирій повзучий

Хвощ польовий

Щавель кінський

Щавель горобиний

Дякую за увагу!