Презентація на тему:
Йоган Вольфганг Гете: життєвий шлях

28 серпня 1749 р. народився у Франкфурті- на –Майні у багатій бюргерській родині. Батько, Йоганн Каспар,імперський радник , дав своїм сину і дочці Корнелії чудову домашню освіту за власною програмою: З 7 років Гете вивчав латинську і грецьку; З 9 – французьку; З 11 – італійську; З 14 – навчався грі на фортепіано і флейті; Під керівництвом батька вивчав юриспруденцію; З 15 – займався античною філософією; Крім того, юний Гете добре малював, фехтував, їздив верхи, грав у дитячих виставах і дуже багато читав.(Дефо, Гомер, Вергілій,Расін, Мольєр, Корнель тощо) З 10 років пише вірші

Рання творчість Гете 1765 – вивчає право в Лейпцизькому університеті 1768 – занедужав і на півтора роки залишає університет. Захопився алхімією і магією. Містика заступає для нього просвітницьке світобачення.

1770 рік – продовжив навчання в м. Страсбург. Крім лекцій права відвідує лекції з анатомії, хірургії, займається хімічними дослідами, цікавиться магією, залишивши поезію. 1771 рік – латинською мовою захищає докторську дисертацію. Провідна ідея – ні церква, ні держава не повинні втручатися в особисті переконання громадян. Дисертація визнана “небезпечною” і не рекомендованою до друку. Знайомиться з філософом і просвітником Йоганном Гердером(1744-1803), який очолює рух “Буря і навала”, німецький варіант сентименталізму. Завдяки Гердеру Гете повертається в літературу.

Заклали основу штюрмерської культури: Сповідували право митця на натхнення, пристрасть , свободу творчості Нормативність класицизму сприймається як важкі кайдани, які сковують уяву художника Розсудливості класицистів протиставляється юнацький запал, прагнення нових тем та ідей, книжності – життєва енергія, виховним цілям – безпосередність вираження потаємних переживань. ДО ТВОРЧОСТІ ПОВИННІ СПОНУКАТИ ПОЧУТТЯ, А НЕ РОЗУМ 1770 – збірка віршів 1773 – вірш “Прометей” Виникає задум трагедії “Доктор Фауст” 1774 – автобіографічний роман “Страждання молодого Вертера” приніс автору європейську славу і зробив лідером німецького сентименталізму

Перше веймарське десятиліття 1774 – юний правитель герцогства Саксен-Веймарського Карл Август у Франкфурті знайомиться з автором “Вертера” 1775 – 18-річний герцог Запрошує Гете до Веймару.Гете погоджується. Він сподівається: позитивно вплинути на правління юного герцога; хотів активної корисної діяльності; 26-річному Гете хотілося бути фінансово незалежним від батька; прагнув нових вражень тощо.

Иоганн Гердер, який також оселився у Веймарі, писав про життя Гете цих років: «Він тепер дійсний таємний радник, камерпрезидент, голова Військової колегії, управляючий будівництвом та ще й до того ж дорожнім відомством, директор гірських рудень, а також... придворний поет, розпорядник святкувань, придворних балетів, прогулянок, директор художньої академії...» Герцог Карл-Август по дарував Гете титул барона. Гете, намагаючись принести реальну користь своєю діяльністю цій карликовій країні, робив усе можливе, щоб поліпшити життя селян, зменшити податки, відновити роботу рудень, обмежити права поміщиків та багато-багато іншого. Гете щиро прагнув здійснити позитивні зміни у межах одного дорученого йому герцогства. Але вже через кілька років марних зусиль він визнав свою мрію нереальною.

Зайнятий постійними державними справами, Гете писав мало. Великі твори залишилися незавершеними, або, на думку самого автора, були недосконалими. Лише лірика цього періоду стала справжнім твор чим здобутком митця.

Поезія першого веймарсько десятиріччя відзначається відсутністю бунту, появою мотиву примирення. Людину поет бачить вже не богорівною, а істотою, слабшою від лозинки. Якщо раніше у штюрмерських поезіях тема мандрівки пов'язувалася з настроєм бурхливої радості пізнання невідомого, бажанням випробувати свої сили, то тепер у веймарських віршах присутній мотив втоми, прагнення спокою. Гете поступово відмовляється від юнацької ідеї про необхідність руйнування старих порядків, від переконання, що поет повинен піднімати людей на непримириму боротьбу з тиранією. Тепер він вважає, що високе покликай митця — вливати у серця спокій, лікувати душевні рани, відкривати красу природи. Гете, відходячи від штюрмерства, дедалі більше схиляється до думки, що справжня поезія повинна служити Істині, Гуманності та Красі. Розмірковуючи про сутність Прекрасного, Гете звертається насамперед до приро ди, вічної та мінливої, щедрої та суворої.

У віршах Гете природа прихильна до людини, але зовсім іншою постає у його баладах цього періоду: вона ворожа, сповнена темних сил. Зокрема, у найвідомішій бала ді «Лісовий цар» (1782). Гете остаточно відмовляється від штюрмерських поглядів і відкидає можливість революції як засобу перебудови державного ладу, вважаючи, що суспільство (яке становить частину природи) також повинно розвиватися шляхом поступових змін.

Духовна криза і другий веймарський період творчості Гете Йоганн Вольфганг Гете втратив надію на можливість розумного вла штування веймарського господарства. Його обурювали непомірні витрати молодого герцога на розваги, полювання і розкоші. Він усвідомив — чим більше виробляється у герцогстві, тим більше споживається при дворі. Втомлений багаторічними щоденними клопотами, роздратований неспроможністю привести у порядок фінансові справи герцогства, Гете вирішує поїхати на відпочинок. У вересні 1786 року, як колись йому радив батько, поет на 2 роки вирушив до Італії. Перебуваючи в Італії, Гете захоплюється спокійною величчю і благородною простотою античного мистецтва. Перебуваючи під впливом цих вражень, він у 1787 році завершує роботу над віршованою трагедію « Іфігенія в Тавриді» , в якій звернувся до головних класицистичних принципів. тепер поет вважає необхідною умовою щасливого життя не зміну зовнішніх обставин і не виправлення умов життя людини, а її духовне оновлення. У цій думці Гете особливо утвердився з початком Французької революції, спостерігаючи боротьбу за владу її ватажків та жахаючись кривавих розправ над тисячами громадян країни.

Повернувшись у Веймар, Гете залишив за собою лише керівництво театром, Йенським університетом та художньою академією. З цього часу він вирішив присвятити себе лише мистецтву. Несподівано для інших Гете закохався у просту робітницю фабрики штучних квітів Хрістіану Вільпус, яка, як він сам писав, стала для нього найбільшим подарунком долі. Кохання до неї знайшло відображення у збірці віршів «Римські елегії», в яких Гете передав також враження від поїздки до Італії та відтворив традиції античної поезії. Взагалі для творчості другого веймарського періоду властиве наслідування давнім класичним зразкам, тому цей період називають веймарським класицизмом. Гете багато і плідно працював: займався наукою (мінералогію, геологією, метеорологією, оптикою, остеологією, філософією); писав вірші, балади. теоретичні праці, драми, трагедії. Чимало сил він віддавав організації у Веймарі загальнодоступного театру, який досі був аматорським, придворним. Поет не тільки більше 15 років керував діяльністю новоствореного театру, а й добирав для нього репертуар, писав п'єси і навіть деколи сам виконував ролі.

Зблизившись у 1794 році із Фрідріхом Шіллером, 45-річний Гете знайшов одно думця, щодо особливого значення театру в житті суспільства. Обидва колишні штюрмери,які відмовились від революційних поглядів, вважали, що завдання мистецтва полягає у вихованні людини згідно з ідеалами прекрасного, зображенні її кращих рис. У кожній людині є ідеальна людина (або, як писали самі митці, «чиста людина»). А якщо можливе існування ідеальної людини, то можливе й існування сукупності ідеальних людей, тобто суспільства, держави

Під впливом Фрідріха Шіллера Гете продовжує роботу над задуманою ще у штюрмерський період трагедією «Фауст», фрагмент якої уже друкував раніше у 1790 році, і доповнивши її новими сценами, він опублікував І частину трагедії у 1808 році. Читацька публіка була у захваті, а критика визнала її одним із найвеличніших творів у світовій | літературі й із нетерпінням чекала появи II частини.

Пізня творчість Гете У жовтні 1805 року після багаторічної важкої хвороби помер Фрідріх Шіллер. Гете важко пережив цю жахливу втрату — втрату свого молодшого друга й однодумця. Йоганн Вольфганг Гете знову звертається до науки та літератури. Він багато читає, листується з видатними культурними діячами Європи, слухає лекції, приймає у себе молодих письменників. У 1823 році річний поет починає роботу над II частиною «Фауста», очікуваною публікою протягом 25 років, і закінчить її у 1831 році. Проте не всі сприйняли це видатне творіння, спов нене складних символів, міфологічних і біблійних образів, фантастичних сцен, несподі ваних поворотів, і головне — сюжетно слабо пов'язане з Частиною І.

У 1816 році Йоганн Вольфгапг Гете втратив дружину Хрістіану, а у 1830 — єдиного сина Августа. Сам він помер 22 березня 1832 року. За кілька днів до смерті поет написав у листі, що мало сподівається на розуміння сучасниками його «Фауста», більші надії він покладає на майбутні покоління.