Презентація на тему:
Микола Тимофеев

ДНК – молекулярна основа спадковості Доцент кафедри біології НАУКМА, к.б.н. А.Г.Безусько Частина 2

Микола Тимофєєв-Ресовський Микола Володимирович Тимофєєв-Ресо вський Народився (7 (20) вересня 1900 года, Помер — 28 марта 1981 року) — біолог, генетик. Основні напрямки досліджень: радіаційна генетика, популяційна генетика, проблеми мікроеволюції.

Ім’я науці придумали до її народження Розпорядник Рокфеллерівського фонду Уоррен Вівер в 1937 році відвідав Європу і запросив М. Дельбрюка переїхати до США. Він першим назвав нову галузь науки, фінансовою підтримкою якої став займатись Рокфеллерівський фонд, МОЛЕКУЛЯРНОЮ БІОЛОГІЄЮ

Макс Дельбрюк Макс Людвиг Хеннінг Дельбрюк (нім. Max Ludwig Henning Delbrück, 4 вересня 1906 — 9 березня 1981,— американський біофізик німецького походження, лауреат Нобелевської премії з фізіології та медицини в 1969 році (разом із Алфредом Херші та Сальвадором Лурія) «за відкриття, що стосуються механізму реплікації та генетичної структури вірусів».

Від будови ядра до сутності життя “Що таке життя? З точки зору фізики” Е рвін Рудольф Йозеф Александер Шре дінгер, 12 серпня 1887 - 4 січня 1961, австрійський фізик-теоретик, один із засновників квантової механіки, лауреат Нобелівської премії з фізики (1933). З 1939 року — директор заснованого ним Інституту передових досліджень (англ. Institute for Advanced Studies) у Дубліні; розробив квантову механіку і хвильову теорію матерії. Записав основне рівняння нерелятивістської квантової механіки — рівняння Шредінгера.

Відкриття нуклеїнових кислот У 1868 р. швейцарський біохімік Фр. Мішер виявив у ядрах клітин хімічну речовину, що містила фосфор, яку він назвав нуклеїном, або нуклеїновою кислотою

ДНК або БІЛОК (кандидати на спадкову молекулу) Микола Костянтинович Кольцов Важко визнати за такою “простенькою молекулою, як ДНК, такі складні функції” Ідея матричного синтезу біомолекул!

Рентгеноструктурний аналіз та фізична природа гена Кавендишська лабораторія під керівництвом Лоуренса Брегга досліджувала просторову будову білків. Джон Кендрю та Макс Перутц навчилися визначати третинну структуру білків.

Просторова структура міоглобіну та гемоглобіну Джон Коудрі Кендрю (24 березня 1917 - 23 серпня 1997). Англійський біохімік, фахівець у галузі молекулярної біології і кристалографії, член Лондонського королівського товариства. У 1957 році вперше визначив просторове розташування поліпептидних ланцюжків у молекулі білка міоглобіну; у 1959 встановив його детальну будову, підтвердивши наявність в нім α-спіралей, передбачених у 1951 році Лайнусом Полінгом. Засновник і головний редактор «Journal of Molecular Biology». Лауреат Нобелівської премії з хімії 1962 року (спільно з Максом Перуцем). Макс Фердинанд Перутц ( 19 травня 1914 — 6 лютого 2002). Англійський біохімік австрійського походження, що спеціалізувався в галузі молекулярної біології і кристалографії, член Лондонського королівського товариства (з 1954 року). Член Американської академії мистецтв і наук (з 1963 року), член Австрійської академії наук (з 1963 року) і багатьох наукових товариств. Основні роботи Перутца з вивчення структури білків за допомогою вдосконаленого ним методу рентгеноструктурного аналізу. Вперше розшифрував просторову будову молекули гемоглобіну. За цю роботу отримав Нобелівську премію з хімії 1962 року.

Досліди Гріфітса Живі патогенні бактерії Живі непатогенні бактерії Патогенні бактерії вбиті нагріванням Суміш вбитих патогенних та живих непатогенних бактерій

Досліди Евері, Маклеода та Маккарті Культура віруленетних бактерій ІІІS Фільтрат бактерій ІІІS 1 2 3 1 2 3 РНКаза протеаза ДНКаза Додавання до культури бактерій ІІR ІІR бактерії в культурі з додаванням ДНКази IIIS IIIS IIR

Чому дослідження Евері не можна вважати відкриттям генетичної ролі ДНК? “Лише теорія вирішує, що ми примудряємося спостерігати” Альберт Ейнштейн

Ервін Чаргафф Ервін Чаргафф - американський біохімік, член Національної АН США (з 1965 року). Закінчив Віденський університет (1928). Працював у лабораторії обмінної хімії в Єльському університеті (США; 1928-1930), Берлінському університеті (1930-1933). У 1933 емігрував із Німеччини, у 1933 - 1934 працював у Пастерівському інституті в Парижі. З 1935 року в Колумбійському університеті в Нью-Йорку (з 1952 року - професор, з 1970 - завідувач кафедри біохімії, з 1974 - професор біохімії в лабораторії клітини). Основні наукові роботи присвячені вивченню хімічного складу і структури нуклеїнових кислот. Визначив кількісне відношення азотистих основ, які входять до їх складу. Показав (1950-1953), що загальна кількість аденінових залишків у кожній молекулі ДНК рівна кількості тимінових залишків, а кількість гуанінових одиниць - кількості цитозинових. Це відкриття ("правило Чаргаффа") було використане Ф. Х. К. Кріком і Дж. Д. Уотсоном при побудові моделі структури ДНК. Довів, що ДНК володіє видовою специфічністю.