Презентація на тему:
Іосиф Олександрович Бродський

Іосиф Олександрович Бродський (1940-1996)

Іосиф Олександрович народився в Ленінграді у російськомовній єврейській родині. В юності мріяв стати морським офіцером (за прикладом свого батька, який був учасником війни, дослужився до звання капітана третього рангу, працював у Військово-Морському музеї, однак на початку 50-х років, під час організованої в СРСР антисемітської кампанії, був змушений вийти у відставку і надалі працював журналістом у флотській газеті).

Спроба вступити до Другого Балтійського училища (де готували підводників) виявилася невдалою, відтак 15-річний Йосиф назавжди покинув школу і влаштувався працювати фрезерувальником на військовий завод. Протягом наступних восьми років він змінив багато професій і занять: був помічником прозектора в обласному морзі, кочегаром, доглядачем маяка,працював у геологічних експедиціях у Якутії, в Середній Азії, на Далекому Сході.

Почав писати вірші Бродський приблизно у 18 років, перебуваючи в геологічній експедиції. Як згодом згадував сам поет, першим безпосереднім імпульсом до власної творчості послугувала публікація в «Літературній газеті» добірки віршів Б. Слуцького, яка справила на Бродського надзвичайно сильне враження. Невдовзі юнак почав відвідувати зібрання літературного об'єднання при молодіжній газеті «Зміна», де познайомився з близькими за віком і духом поетами Є. Рейном, О. Кушнером, Г. Горбовським, Д. Бобишевим. У сучасному літературознавстві цих, вельми різних за талантом і творчою манерою, літераторів називають «ленінградською школою» (на противагу напівофіційним московським «шістдесятникам» — Є.Євтушенкові, А. Вознесенському, Р. Рождественському).

На засланні Півтора року Й. Бродський провів у глухому селі Норинське Архангельської області. Працював робітником у радгоспі, багато писав і, за власним зізнанням, почувався чудово серед дивовижної північної природи, серед простих жителів російської «глибинки».

Суд на Бродським привернув увагу діячів культури не лише в СРСР, а й за кордоном. Звільнити поета від несправедливого покарання просили А. Ахматова, К. Паустовський, С. Маршак, К. Чуковський, Д. Шостакович, Ж.-П. Сартр та ін. Тож невдовзі, влада «помилувала» його, дозволивши повернутися в рідне місто. Однак поет надалі не мав можливості публікувати свої твори — до від'їзду на чужину він зумів надрукувати в СРСР лише чотири вірші та кілька перекладів. Натомість зростала його «самвидавна» слава. Крім того, твори Бродського були опубліковані в США: у 1965 р. побачила світ збірка «Вірші та поеми», а в 1970-му — «Зупинка в пустелі».

На чужині Емігрантський період життя Й. Бродського був загалом небагатим на бурхливі події: він, зрештою, оселився у Нью-Йорку (оскільки не уявляв свого існування без морського краєвиду за вікном), викладав історію російської літератури у багатьох коледжах та університетах, багато писав (вірші — російською, есеїстику — переважно англійською), намагався популяризувати поезію в американському суспільстві. На чужині побачили світ його поетичні збірки: «В Англії» (1977), «Кінець прекрасної епохи» (1977), «Частина мови» (1977), «Римські елегії» (1982), «Нові станси до Августа» (1983), «Уранія» (1987).

Нобелівська премія У жовтні 1987 року Шведська королівська академія назвала Й. Бродського лауреатом Нобелівської премії з літератури. Варто зауважити, що значною мірою світовій славі Бродського посприяло те, що у своїй творчості він орієнтувався як на російську, так і на англомовну традицію. Принаймні, у промові перед Нобелівським комітетом поет із вдячністю згадав не лише О. Мандельштама, M. Цвєтаєву й А. Ахматову, а й P. Фроста і В. X. Одена. У 1992 р. Й. Бродський став постом-лауреатом Бібліотеки Конгресу США.

Іосиф Бродський і Україна У 1994році Йосип Бродський написав вірш —неоднозначну відповідь на незалежність України (1991), проникнуту українофабією, нерозумінням в еміграції ані національної проблематики, ані руйнування радянської соціально-економічної формації. Його інтелектуально-філософські тексти позначені постмодерністською мозаїчністю художнього світу, зорієнтовані на відтворення буття і космосу людського духу, насичені історичними та культурологічними ремінісценціями, що гармонійно поєднуються із зображенням світу речей.

На независимость Украины (1994) « Дорогой Карл ХІІ, сражение под Полтавой слава Богу, проиграно. Как говорил картавый, «время покажет Кузькину мать», руины, кости посмертной радости с привкусом Украины. То не зелено-квитный, траченный изотопом,-- жовто-блакитний реет над Конотопом, скроенный из холста, знать, припасла Канада. Даром что без креста, но хохлам не надо. Гой ты,рушник,карбованец семечки в полной жмене! Не нам,кацапам, их обвинять в измене. Сами под образами семьдесят лет в Рязани с залитыми глазами жили, как при Тарзане. Скажем им, звонкой матерью паузы медля строго: скатертью вам, хохлы, и рушником дорога! Ступайте от нас в жупане, не говоря — в мундире, по адресу на три буквы, на все четыре стороны. Пусть теперь в мазанке хором гансы с ляхамиставят вас на четыре кости, поганцы. Как в петлю лезть — так сообща, путь выбирая в чаще, а курицу из борща грызть в одиночку слаще. Прощевайте, хохлы, пожили вместе — хватит! Плюнуть, что ли, в Днипро, может, он вспять покатит, брезгуя гордо нами, как скорый, битком набитый кожаными углами и вековой обидой.

Особливо щирі стосунки склалися у Бродського з Є. Рейном, якого він навіть вважав своїм єдиним літературним учителем. У 1961 р. саме Є. Рейн познайомив друга з видатною поетесою А. Ахматовою. У цей період Й. Бродський багато писав, перекладав з англійської, польської, чеської мов, які вивчав самотужки.

У 1963 р. молодий поет звільнився з останнього місця роботи і вирішив присвятити себе суто літературній діяльності. Однак у листопаді 1963 року один із тодішніх керівників місцевих «дружинників» опублікував у газеті «Вечірній Ленінград» фейлетон «Кололітературний трутень» (рос. «Окололитературный трутень»), у якому звинуватив Й. Бродського у неробстві (рос. тудеядство). На той час це було досить серйозне звинувачення: оскільки молодий поет не належав до жодних офіційних письменницьких організацій, то, за радянськими законами, міг займатися літературною діяльністю тільки «у вільний від основної роботи час». У лютому 1964 р. Й. Бродського було заарештовано. Спочатку його на півтора місяця запроторили до психіатричної лікарні для примусового обстеження, а у липні 1964 р. відбувся т.зв. «суд», який оголосив поета неробою і засудив на 5 років заслання.

Наприкінці 1980-х років вірші Й. Бродського нарешті почали публікуватися в Росії. Слово поета повернулося на Батьківщину, натомість він сам так і не зміг знову побувати у рідному місті. Вночі 28 січня 1996 року Й. Бродський помер у Нью-Йорку — внаслідок четвертого інфаркту, яке його серце вже не витримало. Його поховали у Венеції, у місті, яке він, за винятком Санкт-Петербурга, найбільше любив і якому присвятив чимало чудових віршів

Бог сохраняет всё (на столетие Анны Ахматовой) Страницу и огонь, зерно и жернова, секиры острие и усеченный волос - Бог сохраняет все; особенно - слова прощенья и любви, как собственный свой голос. В них бьется рваный пульс, в них слышен костный хруст, и заступ в них стучит; ровны и глуховаты, затем что жизнь - одна, они из смертных уст звучат отчетливей, чем из надмирной ваты. Великая душа, поклон через моря за то, что их нашла, - тебе и части тленной, что спит в родной земле, тебе благодаря обретшей речи дар в глухонемой Вселенной.

ЗИМНИМ ВЕЧЕРОМ В ЯЛТЕ Сухое левантинское лицо, упрятанное оспинками в бачки, когда он ищет сигарету в пачке, на безымянном тусклое кольцо внезапно преломляет двести ватт, и мой хрусталик вспышки не выносит; я жмурюсь - и тогда он произносит, глотая дым при этом, "виноват". Январь в Крыму. На черноморский брег зима приходит как бы для забавы: не в состояньи удержаться снег на лезвиях и остриях атавы. Пустуют ресторации. Дымят ихтиозавры грязные на рейде, и прелых лавров слышен аромат. "Налить вам этой мерзости?" "Налейте".

Тебе, когда мой голос отзвучит настолько, что ни отклика, ни эха, а в памяти — улыбку заключит затянутая воздухом прореха, и жизнь моя за скобки век, бровей навеки отодвинется, пространство зрачку расчистив так, что он, ей-ей, уже простит (не верность, а упрямство), — случайный, сонный взгляд на циферблат напомнит нечто, тикавшее в лад невесть чему, сбивавшее тебя с привычных мыслей, с хитрости, с печали, куда—то торопясь и торопя настолько, что порой ночами хотелось вдруг его остановить и тут же — переполненное кровью, спешившее, по-твоему, любить, сравнить — его любовь с твоей любовью.