Презентація на тему:
Вишивання

Вишивка — один із видів народного декоративного мистецтва; орнаментальне або сюжетне зображення на тканині, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами; один із найпоширеніших видів ручної праці українських жінок і, зокрема, дівчат. Вишивку вживають в українському народному побуті передусім на предметах одягу, в основному на жіночих і чоловічих сорочках. Крім того, вишивки поширені на предметах домашнього вжитку, як наліжники, обруси, наволочки, рушники тощо.

Історія вишивки дуже давня. Вишивки були відомі ще в 2 ст. до н. е. Великий вплив на характер вишивки мали ткані візантійські матерії. Про вишивку на білій сорочці українців є звістки 11-12 ст. візантійських письменників. Відомі малюнки на мініатюрах і фресках в Україні тієї ж доби. Ще в 11 ст. на Русі існувала перша вишивальна школа, організована сестрою Володимира Мономаха Ганкою, де дівчата вчилися гаптувати золотом і сріблом. Про українські вишиванки згадують іноземні мандрівники 16-19 ст. Збереглися вишиванки з козацьких часів 17-18 ст. У 16-18 ст. центрами вишивання були Качанівка на Чернігівщині, Григорівка на Київщині, Велика Бурімка на Черкащині та інші. Вишивали у кожному селі, монастирях, дворянському, купецькому середовищі. У 19-20 ст. відкривалися навчально-кустарні майстерні, художньо-промислові артілі, великі спеціалізовані підприємства з вишивки.

«Швейний спосіб». Вводьте голку в тканину і виводіть її на лицьову поверхню тканини, тримаючи голку під гострим кутом до поверхні, і проштовхуючи її вперед одним рухом. Такий спосіб менш акуратний, ніж удар кинджалом, але робота на щільній тканині або канві без п'ялець просувається швидше. Намагайтеся не мнути тканину.

Існує два основні методи виконання цього основного стібка. Традиційний або англійський метод.

Данський метод. Спочатку виконайте нижні стібки, потім вишивайте у зворотному напрямку.

Чо рна ви шивка або бле кворк (від англ. blackwork) — техніка вишивання, в якій малюнок виконується чорною ниткою на білій тканині, а стібки накладаються рядками, утворюючи симетричний візерунок, вишитий всередині контура. Використання стібків в дві і одну нитку створює живописні тіні, а незаповнені вишивкою ділянки — ефект світла, що відбивається на тканині. У чорній вишивці найчастіше використовують два стібки: «назад голку» (також відомий як backstitch) і стібок «гольбейн» — однаковий з лицьової і виворітної сторін, завдяки чому він став дуже популярним для прикрашання таких деталей одягу, як манжети і коміри.

Стібок «гольбейн» — один з основних швів чорної вишивки, набагато простіший, ніж вишивання хрестиком або гладдю. Гольбейн часто називають «подвійним наметочним стібком». Спочатку роблять наметочний стібок в одному напрямі, потім повертаються назад таким самим стібком, закриваючи пропущені ділянки. Найскладніше при цьому — рухаючись назад, потрапляти голкою в ті ж дірочки, що і під час руху «вперед». У підсумку виходить двосторонній (тобто однаковий з обох боків полотна) візерунок, схожий на мереживо. Колір фону під швом гольбейн нині вже може бути будь-яким. Наприклад, жовтим. Але нитки мають бути лише чорні — інакше це не блекворк.

Процес, що дозволяє автоматизовано наносити вишиті візерунки на тканині. У сучасних умовах малюнок вишивки звичайно формується на комп'ютері, з'єднаному з верстатом, який згідно команд може наносити сформований візерунок на подану тканину. Візерунки можуть бути оброблені різними редакторами машинної вишивки і збережені в різних форматах, наприклад, EMB, DST, PES, HUS або JEF.

Сьогодні, як і сотні років тому, не старіє стародавнє мистецтво тканих і вишиваних рушників, які є традиційною прикрасою українського народного життя. Розвішані у світлиці по стінах і над картинами, вони надають їй охайності, святковості та затишку. Спільною творчою працею народних майстрів і художників – професіоналів українська вишивка всебічно розвивається, широко виходить у художню промисловість, знаходить застосування в побуті міста і села.