Презентація на тему:
NATO

Виконала: студентка 4 курсу спец. Митна справа 342 групи Руснак Альона NATO

  НАТО – це міжурядова організація, політико-безпековий союз, об’єднаний спільною системою цінностей, до яких належать демократія, свобода, верховенство права, вирішення спорів мирним шляхом і ринкова економіка.

Північноатлантичний договір містить в собі такі статті: СТАТТЯ 1 Сторони зобов'язуються, як це визначено у Статуті Організації Об'єднаних Націй, вирішувати всі міжнародні спори, учасниками яких вони можуть стати, мирними засобами і таким чином, щоб не ставити під загрозу міжнародний мир, безпеку та справедливість, а також утримуватись у своїх міжнародних відносинах від погроз силою чи застосування сили у будь-який спосіб, несумісний з цілями Організації Об'єднаних Націй. СТАТТЯ 2 Сторони сприятимуть подальшому розвитку мирних і дружніх міжнародних відносин, зміцнюючи свої незалежні інституції, домагаючись кращого розуміння принципів, на яких ці інституції засновані, та створюючи умови для забезпечення стабільності і добробуту. Вони намагатимуться усувати конфлікти у своїй зовнішній економічній політиці та сприятимуть економічному співробітництву між окремими або між усіма учасниками Договору СТАТТЯ З Для забезпечення ефективнішої реалізації цілей цього Договору Сторони, діючи окремо чи колективно, шляхом постійного і ефективного вдосконалення власних можливостей та взаємодопомоги, підтримуватимуть і розвиватимуть свою індивідуальну та колективну здатність протистояти збройному нападу. СТАТТЯ 4 Сторони консультуватимуться між собою щоразу, коли, на думку якоїсь із них, виникне загроза територіальній цілісності, політичній незалежності або безпеці будь-якої із сторін. СТАТТЯ 5 Сторони погоджуються, що збройний напад на одну або кількох із них у Європі чи у Північній Америці вважатиметься нападом на них усіх: і, відповідно, вони домовляються, що в разі здійснення такого нападу кожна з них, реалізуючи своє законне право на індивідуальну чи колективну самооборону, підтверджене Статтею 51 Статуту Організації Об'єднаних Націй, надасть допомогу тій Стороні або Сторонам, які зазнали нападу, і одразу здійснить, індивідуально чи спільно з іншими Сторонами, такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили, з метою відновлення і збереження безпеки у Північноатлантичному регіоні.  СТАТТЯ 6 При застосуванні Статті 5 збройним нападом на одну або більше Сторін слід вважати збройний напад, здійснений: • на територію будь-якої із Сторін у Європі чи у Північній Америці, на алжирські департаменти Франції2, на територію Туреччини чи на острови під юрисдикцією будь-якої із Сторін, розташовані в зоні Північної Атлантики на північ від Тропіка Рака; • на збройні сили, кораблі чи літальні апарати будь-якої із Сторін, які перебувають в межах цих територій або в якомусь іншому регіоні Європи, де на момент набуття цим Договором чинності були розміщені окупаційні війська будь-якої із Сторін, а також у Середземному морі чи в зоні Північної Атлантики на північ від Тропіка Рака. СТАТТЯ 7 Цей Договір не зачіпає і не повинен тлумачитися як такий, що будь-яким чином зачіпає права і обов'язки Сторін, які випливають для них як держав-членів із Статуту Організації Об'єднаних Націй, чи головну відповідальність Ради Безпеки ООН за підтримку міжнародного миру й безпеки. СТАТТЯ 8 Кожна сторона заявляє, що жодна з чинних міжнародних угод між нею та будь-якою іншою із Сторін чи будь-якою третьою державою не суперечить положенням цього Договору, і зобов'язується не укладати жодних міжнародних угод, що суперечать цьому Договору. СТАТТЯ 9 Цим Договором Сторони засновують Раду, в якій кожна з них буде представлена для розгляду питань, пов'язаних з виконанням цього Договору. Рада буде організована таким чином, щоб її можна було скликати швидко і в будь-який час. Рада створить такі допоміжні органи, в яких вона може мати потребу: зокрема, вона негайно створить Комітет оборони, який рекомендуватиме засоби для виконання Статей 3 і 5. СТАТТЯ 10 Сторони можуть за одностайною згодою запросити приєднатися до цього Договору будь-яку іншу європейську державу, здатну втілювати у життя принципи цього Договору і сприяти безпеці у Північноатлантичному регіоні. Будь-яка запрошена таким чином держава може стати Стороною у цьому Договорі шляхом передачі свого документа про приєднання на збереження урядові Сполучених Штатів Америки. Уряд Сполучених Штатів Америки повідомить кожну із Сторін про депонування у нього кожного такого документа про приєднання. СТАТТЯ 11 Цей Договір повинен бути ратифікованим, а його умови виконуватись усіма Сторонами згідно з їхніми відповідними конституційними процедурами. Ратифікаційні грамоти у найкоротший термін мають бути передані на депонування уряду Сполучених Штатів Америки, який повідомить усі інші Сторони, що підписали цей Договір, про кожне депонування. Договір набуде чинності для тих держав, які його ратифікували, одразу після депонування ратифікаційних грамот більшості із Сторін, які його підписали, у тому числі ратифікаційних грамот Бельгії, Канади, Франції, Люксембургу, Нідерландів, Великобританії та Сполучених Штатів Америки, а для інших держав він набуде чинності з дати депонування їхніх ратифікаційних грамот3. СТАТТЯ 12 Через десять років після набуття Договором чинності або в будь-який час пізніше цього терміну Сторони, якщо того вимагатиме будь-яка з них, проведуть спільні консультації з метою перегляду цього Договору, враховуючи чинники, які на той момент впливатимуть на стан безпеки та миру в Північноатлантичному регіоні, у тому числі появу нових універсальних чи регіональних угод, укладених згідно зі Статутом ООН і спрямованих на підтримання міжнародного миру й безпеки. СТАТТЯ 13 Через двадцять років після набуття Договором чинності будь-яка із Сторін має право припинити свою участь у ньому через рік після передачі повідомлення про денонсацію урядові Сполучених Штатів Америки, який поінформує уряди інших Сторін про депонування кожного повідомлення про денонсацію. СТАТТЯ 14Цей Договір, тексти якого англійською і французькою мовами мають однакову силу, зберігатиметься в архіві уряду Сполучених Штатів Америки. Його належним чином завірені копії будуть передані цим урядом урядам Договірних Сторін.

Структура НАТО - Головні органи - Рада НАТО (на рівні глав держав і урядів, або міністрів); - Генеральний секретаріат; - Комітет планування оборони (міністри оборони); - Військовий комітет (начальники штабів); - Регіональні командування.

  На сьогодні членами НАТО є 28 країн: Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Сполучені Штати Америки, Туреччина, Угорщина, Франція, Чехія, Литва, Латвія, Естонія, Румунія, Болгарія, Словаччина, Словенія, Албанія і Хорватія.

Головним принципом діяльності Організації є загальне визнання суверенними державами необхідності співпрацювати на основі неподільності безпеки його членів. Альянс дає можливість досягти індивідуальних власних цілей в питаннях національної безпеки через колективні зусилля.

Діяльність НАТО зосереджена на таких основних напрямках: боротьба з міжнародним тероризмом, розповсюдженням зброї масового знищення, нелегальним обігом наркотичних речовин, торгівлею людьми, незаконним відмиванням грошей; здійснення миротворчих операцій з метою врегулювання конфліктів та забезпечення пост-конфліктного будівництва; впровадження міжнародних освітніх та наукових програм; надання гуманітарної допомоги країнам, постраждалим від стихійних лих та техногенних катастроф; сприяння демократичному розвитку країн, забезпеченню дотримання основоположних прав людини, боротьбі з корупцією, ефективному функціонуванню механізмів державного управління.

Головною метою НАТО є захист свободи і безпеки всіх її членів політичними та військовими засобами відповідно до Статуту ООН. З самого початку існування Альянс працює над установленням справедливого і тривалого мирного порядку в Європі на засадах загальних демократичних цінностей, прав людини та верховенства права.

Для досягнення своєї головної мети Альянс виконує такі основні завдання в галузі безпеки: Безпека: закладає необхідне підґрунтя для стабільного клімату безпеки в Європі на основі зміцнення демократичних інститутів і прагнення до розв’язання суперечок мирним шляхом. Він намагається створити такі умови, за яких жодна країна не могла б вдаватись до залякування чи тиску, спрямованих проти будь-якої іншої держави, через загрозу силою, або загрозу застосування сили. Консультації: відповідно до Статті 4 Вашингтонського договору Альянс є трансатлантичним форумом для проведення спільних консультацій з будь-яких питань, що впливають на життєво важливі інтереси його членів, зокрема з приводу нових подій, які можуть становити загрозу їхній безпеці. Він також сприяє координації їхніх зусиль у галузях, що становлять спільний інтерес для всіх членів Альянсу. Стримування і оборона: забезпечує стримування та захист від будь-якої форми агресії, спрямованої проти будь-якої держави – члена НАТО.

План дій щодо членства (ПДЧ) - це програма НАТО з надання консультацій, допомоги та практичної підтримки, що враховує індивідуальні потреби держав, які задекларували прагнення вступити до Альянсу. Процес надання допомоги країнам-претендентам багато в чому ґрунтується на досвіді, набутому внаслідок приєднання до Альянсу Чеської Республіки, Угорщини та Польщі, які вступили до НАТО у 1999 році в рамках першого раунду розширення після завершення холодної війни. Одним із основних елементів ПДЧ була розробка країнами-претендентами індивідуальних щорічних національних програм, які охоплювали політичні, економічні, оборонні, ресурсні, безпекові та правові аспекти. Завдяки системі зворотного зв'язку країни-учасниці ПДЧ мали змогу отримувати відверті конкретизовані відгуки щодо оцінки виконання ними цих програм з боку Альянсу. Передбачалося, зокрема, надання політичних та технічних консультацій, проведення щорічних засідань за участю усіх країн-членів НАТО та окремих держав-кандидатів на рівні Північноатлантичної ради для підбиття підсумків роботи. У галузі оборонного планування країнам-претендентам був запропонований такий підхід, який включав розробку та аналіз визначених цілей планування.

План дій щодо членства в НАТО, який є фактичним проявом політики відкритих дверей, складається з п'яти розділів, а саме: I. Політичні та економічні питання II. Оборона / Військові питання III. Питання ресурсів IV. Питання безпеки V. Правові питання

ПОЗИТИВНІ СТОРОНИ ВСТУПУ В АЛЬЯНС Аналізуючи тенденції у розвитку світових політичних, економічних, соціальних відносин слід зауважити, що вступ України в НАТО дає можливість мирного розвитку економіки та політичної системи нашої держави. Гарантії НАТО щодо безпеки України, як члена альянсу, створюють сприятливі умови для інвестування економіки країни. Потужний військово-промисловий комплекс України матиме досить великі шанси завоювати нові ринки збуту для своєї продукції. До того ж, підготовка нашої держави до вступу в НАТО - це можливість якісного реформування не тільки Збройних Сил України, а й всієї економіки та соціальної структури держави.

Типи членів 28 членів Офіційна мова Англійська Французька Штаб-квартира Брюссель Бельгія Поточний голова Андерс Фос Расмуссен

Україна і НАТО домовилися подумати над безпекою Євро-2012 Україна та НАТО домовилися про проведення консультацій щодо посилення співпраці у ряді сфер. Про це повідомив українським журналістам в Брюсселі Посол України при НАТО Ігор ДОЛГОВ по завершенню засідання Комісії Україна-НАТО на рівні послів. “Це - консультації по про залучення України до антипіратської операції НАТО “Океанський щит”, це - використання досвіду та експертизи НАТО в плані забезпечення безпеки на Євро-2012 і подальша участь України в миротворчих операціях під проводом НАТО”, - сказав Посол. Він зазначив, що конкретні дати проведення консультацій поки не визначені. Разом з тим, звертаючи увагу на консультації щодо забезпечення безпеки під час Євро-2012, І.ДОЛГОВ зазначив, що підготовчі робот будуть проведені швидко. За словами Посла, що стосується організації безпекових заходів під час Євро-2012, сторони планують співпрацювати за кількома напрямками: безпека цивільних ситуацій при проведенні заходів широкого масштабу, захист і інформація про ситуацію в повітряному просторі, обмін інформацією в реальному часі.

Відносини Україна – НАТО Хронологія подій 1991 рік — Вступ України до Ради північноатлантичного співробітництва; 1994 рік — Приєднання до програми «Партнерство заради миру» (ПЗМ); 1996 рік — Розгортання українських миротворців у Боснії та Герцеговині; 9 липня 1997 року, Мадрид, підписання Хартії про Особливе партнерство, заснування Комісії Україна — НАТО, відкриття місії України при НАТО, відкриття Центру інформації та документації НАТО в Україні; 1998 рік — Заснування Спільної робочої групи з питань оборонної реформи; 1999 рік — Відкриття Офісу зв'язку НАТО у Києві, розгортання українсько-польського батальйону у Косові; 2000 рік — Ратифікація Угоди про статус сил, що беруть участь у заходах ПЗМ, яка сприяла участі України у військових навчаннях 22 листопада 2002 року, Прага, ухвалення Плану дій Україна — НАТО; 2004 рік — Ратифікація угоди про підтримку операцій НАТО з боку України; 2005 рік — Початок інтенсифікованого діалогу з НАТО з питань набуття членства та відповідних реформ як передумови переходу до Плана членства як останнього кроку щодо вступу у НАТО; з 18 до 20 жовтня 2005 року відвідини північноатлантичною радою НАТО (ПАР) України. Постійні представники 26 країн-членів НАТО та Генеральний секретар пан Яап де Хооп Схеффер взяли участь у засіданні Комісії Україна — НАТО (КУН); з 23 до 24 жовтня 2005 року — Саміт НАТО — Україна у Вільнюсі, Литва. Генеральний секретар НАТО Яап Де Гооп Схеффер заявляє, що Альянс готовий надати Україні допомогу в здійсненні політичних і військових реформ, необхідних для членства Києва у НАТО. Міністр оборони США Дональд Рамсфельд обіцяє Києву всебічну підтримку Вашингтона; 2006—2008 роки — НАТО оголушує політику відкритих дверей щодо вступу України. 15 січня 2008 — подання офіційної заяви щодо можливості приєднання України до Плану дій з членства (ПДЧ) в НАТО (так званий «лист трьох», який був підписаний Президентом України Віктором Ющенко, прем'єр-міністром Юлією Тимошенко і головою Верховної Ради Арсенієм Яценюком). 3 квітня 2008 на Бухарестському Саміті на рівні Глав держав та урядів держав-членів Північноатлантичної Ради одностайно було погоджено Декаларацію, у якій Україну (поряд з Грузією) було запевнено у майбутньому отриманні членства у НАТО. « НАТО вітає євроатлантичні прагнення щодо членства в НАТО України та Грузії. Сьогодні ми дійшли згоди, що ці держави стануть членами НАТО. Обидві країни зробили цінні внески в операції Альянсу. Ми вітаємо демократичні реформи в Україні та Грузії... ПДЧ буде наступним кроком для України та Грузії на їх шляху до членства. Сьогодні ми чітко заявляємо, що ми підтримуємо заявки цих країн щодо ПДЧ... Ми звернулись до міністрів закордонних справ з проханням зробити першу оцінку прогресу на їх зустрічі в грудні 2008 р. Міністри закордонних справ мають повноваження приймати рішення щодо ПДЧ для України та Грузії [1]  » 4 квітня 2008 на підсумковій прес-конференції по результатах самміту у Бухаресті генеральний секретар Яаап де Хооп Схеффер проголосив, що поза усякими сумнівами Україна і Грузія приєднаються до НАТО [2] Також у рамках робочої Комісії Україна-НАТО українські керівники були завірені, що НАТО хоче запросити Україну приєднатися до альянсу.

Основні нормативно-правові документи України у сфері євроатлантичної інтеграції - Постанова Верховної Ради України від 2 липня 1993 р. №3360-ХІІ “Основні напрями зовнішньої політики України”. - Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 травня 2002 р. “Про Стратегію України щодо Організації Північноатлантичного договору (НАТО)”, введене в дію відповідним Указом Президента України від 8 липня 2002 р. - Постанова Верховної Ради України від 21 листопада 2002 р. №233-IV “Про рекомендації парламентських слухань про взаємовідносини та співробітництво України з НАТО”. - Закон України від 19 червня 2003 р. № 964-IV “Про основи національної безпеки України”. - Указ Президента України від 21 квітня 2005 р. №702/2005 “Питання Воєнної доктрини України”. - Указ Президента України від 12 лютого 2007 р. №105/2007 „Про Стратегію національної безпеки України”.

Практичне співробітництво Україна-НАТО Цільовий план Україна-НАТО З метою забезпечення співробітництва Україна-НАТО в рамках Плану дій Україна-НАТО, прийнятого на засіданні КУН в рамках Празького саміту 22 листопада 2002 р., щорічно розробляються Цільові плани Україна-НАТО. На цей час забезпечено реалізацію вже п’яти Цільових планів (2003-2007 рр.). ЦП-2007 (затверджений Указом Президента України № 535 від 18.06.07) містив 278 заходів. У цілому із278 заходів ЦП-2007 виконано повністю – 204, виконано частково - 57, не виконано - 12 заходів. Термін виконання 5 заходів перенесено на поточний рік. Таким чином, за звітний період виконано повністю 73,3 % заходів ЦП-2007. У грудні 2007 року було завершено міжвідомче погодження проекту Цільового плану Україна-НАТО на 2008 рік (ЦП-2008) у рамках Плану дій Україна-НАТО. Проте, з огляду на зміни складу Уряду України, проект ЦП-2008 пройшов процедуру повторного погодження причетними міністерствами і відомствами України, та був переданий на розгляд Кабінету Міністрів України. З урахуванням досвіду, отриманого в минулому та попередніх роках Уряд України спрямовуватиме зусилля виконавчої влади у 2008 році на забезпечення належного виконання заходів ЦП-2008 та на більш тісну співпрацю з Організацією Північноатлантичного договору з метою реалізації євроатлантичних прагнень нашої держави. Цільовий план формується на основі пропозицій міністерств і відомств, які містять конкретні завдання в різних сферах, таких як внутрішньополітичні питання, зовнішня та без пекова політика, реформування структур безпеки та оборони, інформування громадськості, інформаційна безпека, а також економічні та правові питання. Зобов"язання України згідно з цим документом мають політичний характер. Для виконання цілей і завдань, передбачених ЦП, залучено понад 50 профільних міністерств та відомств України.