Презентація на тему:
Колти

Економічний розвиток Київської Русі

О.Бойко про сільське господарство Київської Русі Провідною галуззю економіки Київської Русі було сільське господарство. Спираючись на давні традиції, особливо великого розвитку досягло землеробство. Це сталося за рахунок використання досконалих та різноманітних знарядь праці (плуг, рало, соха, борона, заступ, мотика, серп, коса) та різних, залежно від географічних умов, систем обробітку ґрунту (вирубна, перелогова та парова з двопільною і трипільною сівозмінами). У сукупності ці чинники сприяли високому рівню продуктивності зернового господарства. Зокрема, середня врожайність зернових становила сам — 6,2, тобто одна десятина (1,09 га) давала 8 ц зерна. Здобутки в землеробстві в поєднанні із значними площами пасовиськ та сінокосів були підґрунтям для розвитку приселищного скотарства. Допоміжними галузями господарства стали промисли — бджільництво ( бортництво), мисливство, рибальство.

Відбувся перехід від двопільної до парової системи з трипільною сівозміною. Земля ділилася на три частини: на одній сіяли ярові, на другій — озимі, а третя — відпочивала («лежала під паром»), завдяки чому відновлювалась родючість ґрунтів. Щороку ділянки змінювалися. Двопільна система землеробства Трипільна система землеробства

Жнива за часів Русі Якщо у VІІІ-Х ст. основним знаряддям обробітку землі було рало, то з X ст. на зміну йому прийшов плуг. Плуг із залізним наральником вже не тільки розпушував, а й перевертав пласт ґрунту, що значно збільшувало врожайність. Бортництво

Ремесла Київської Русі Стародавній Поділ. Місце поселення київських ремісників

Ювелірне мистецтво Руські майстри володіли багатьма складними техніками виготовлення прикрас. Як наприклад, скань — вироби з крученого, срібного або золотого дроту, зернь — маленькі золоті чи срібні зерна накладалися на малюнок і припаювалися, перегородчата емаль — склоподібною масою різних кольорів покривали підготовлені ділянки, створюючи красиві й довговічні прикраси, що збереглися і до наших днів, хоча сама техніка втрачена назавжди. Ювелірні прикраси XI-XIII ст

Ювелірне мистецтво Колтами називалися старовинні жіночі прикраси у вигляді підвіски, що впліталася жінкам у коси. Золотий зірчатий колт. ХІІ ст. Золото, скань. Зберігається у Київському Державному Історичному Музеї Трибусинний колт київського типу. ХІІ ст. Срібло, скань, зернь. На даний момент зберігається у Російському Державному Історичному Музеї. Колт київського типу. ХІІ ст. Срібло, скань, зернь. Зберігається у Київському Державному Історичному Музеї.

Залізообробка Вироби руських ковалів цінувалися на Русі і за її межами. Хитромудрі висячі замки з ключами складної форми мали неабиякий попит у сусідніх країнах, де їх називали “руськими замками “. Давня ливарна майстерня. Рис. Р.Кудрявцева. Вироби із заліза ХІ-ХІІ ст. Вироби давньоруських ремісників

Кольчуга — обладунок у вигляді сорочки з металевих кілець, продітих одне в одне та скріплених на маленьких клепках. Іноді кольчуга мала стоячий комір, підбитий шкірою або тканиною і розрізи на подолі щоб зручніше було керувати конем. У ряді випадків рукави і поділ прикрашалися облямівками у вигляді кількох рядів кілець з кольорових чи навіть дорогоцінних металів. Плетіння кольчуги 4 в 1. Плетіння кольчуги 6 в 1.

Гончарство Гончарі виготовляли посуд, який у Київській Русі був дерев'яний і глиняний. З ІХ ст. глиняний посуд виготовляли на гончарному крузі. На своїх виробах гончарі ставили клеймо – ромби, зірки, інколи робили написи. Гончарні клейма часів Київської Русі. Керамічний посуд XI—XII ст. Київ.

Бондарство Бо ндарство — вид деревообробного промислу, пов'язаний з виготовленням місткостей — бочок, діжок, барил, цебер тощо. Сучасний український бондар. Сорочинський ярмарок, 2008. Давні бондарі

Торгівля Зовнішня і внутрішня; Валютою була гривня – від голови(гриви) тварини; Торгові шляхи – морські, річкові і сухопутні. ……. – торговий шлях “Із варяг у греки”

Торгові шляхи шлях із варя гів у гре ки («Грецький шлях») — назва основного водного торгового шляху Київської Русі, що зв'язував північні райони країни з південними руськими землями і скандинавські країни з Візантійською імперією; « Соляний » - це шлях (згадуваний літописом під 1170 р.), яким привозили сіль з Криму до Києва; «Шовковий» шлях, який пролягав через Наддніпрянщину, з'єднував Центральну Європу з Середньою Азією та Китаєм; «Залозний» - цей торговельний шлях проходив з Європи через Кавказ до арабського сходу. Згадується в літописах під 1168 і 1170 рр.

Першим карбувати власні монети став князь Володимир після прийняття християнства. Проте до початку XI ст. в грошовому обігу Київської Русі переважали арабські срібні монети — диргеми. Поряд із ними, на думку багатьох дослідників, як засіб обміну використовували хутро дикого звіра — куниці, вивірки тощо. Від тривалого використання диргеми зношувалися, а інколи їхній край обрізали шахраї. Тому на початку XI ст. з них стали виробляти срібні зливки — гривні. Київська гривна мала шестикутну форму і масу близько 160 г. Назва «гривна» використовується в усіх давньоруських джерелах. Буква «я» наприкінці цього слова з’явилася в XIX ст., імовірно, під впливом західноукраїнського діалекту. Срібна гривня київського типу

Грошовий обіг Зі зростанням обсягу торгівлі поширюється гривня, яка в XII ст. дорівнювала 50 кунам. Згодом м'які хутряні гроші поступаються місцем твердій валюті — гривням, що являли собою зливки срібла вагою 160—196 г Лише наприкінці XIII ст. виникає карбованець — срібний зливок, вагою 1/2 гривні. Карбування монет в Київській державі Давньоруські гривні Срібник Святополка

Грецький талант. Це лічильно-грошова одиниця Стародавньої Греції (Аттика), Єгипту, Малої Азії, Персії, яка використовувалася в обігу київськими купцями.

Широкий вибір сільськогосподарської продукції та вишукані ремісничі вироби приваблювали іноземних купців. Географічне положення Києва, розташованого на перехресті сухопутних і водних шляхів, сприяли тому, що за часів князювання Володимира та Ярослава місто перетворилося на найбільший центр міжнародної торгівлі у Східній Європі. На березі річки Почайни (протоки Дніпра) була велика пристань, куди прибували купці з усієї Русі, а також Європи та Азії. На київських ринках продавали свої вироби греки, болгари, вірмени, євреї. Там вони мали свої склади товарів і проводили широку торгівлю.

Матеріал створив Гук Олександр Іванович, учитель Київського спортивного ліцею-інтернату Використана література: Бойко О.Д. Історія України: Посібник. – К.: Видавничий центр « Академія», 2002; Ісакова Н.П., Кропивко О.М., Паламарчук Н.І. Історія України (в схемах і таблицях): Навчальний посібник. – К.: Аграрна освіта, 2005; Історія України. 7-9 класи: Наочний довідник/ Гісем О.В., Мартинюк О.О., Трухан О.Ф. – К.; Харків: Веста, 2007; Літопис руський/ Переклад з давньорус. Л.Махновця. – К.: Дніпро, 1989; Свідерський Ю.Ю., Ладиченко Т.В., Романишин Н.Д. Історія України: Підручник для 7 кл. – К.: Грамота, 2007; Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. – 2-ге вид., перероблене та розшир. – К.: Критика, 2005; матеріали електронної енциклопедії Вікіпедія.