Презентація на тему:
Театральна культура. Театр корифеїв. Творчий шлях Марії Заньковецької

Театральна культура. Театр корифеїв. Творчий шлях Марії Заньковецької

Театральне мистецтво України бере початок з глибокої давнини, коли воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях та обрядах. З 11 століття відомі театральні вистави скоморохів. В епоху Київської Русі елементи театру були в церковних обрядах. Про це свідчать фрески Софійського собору в Києві. У 1795 році був відкритий перший в Україні стаціонарний театр у Львові, в колишньому костелі єзуїтів.

Становлення класичної української драматургії пов'язане з іменами Івана Котляревського, який очолив театр у Полтаві та Григорія Квітки-Основ'яненка, основоположника художньої прози в новій українській літературі

У другій половині 19 століття в Україні поширився аматорський театральний рух. В аматорських гуртках розпочинали діяльність корифеї українського театру — драматурги і режисери Михайло Старицький, Марко Кропивницький та Іван Карпенко-Карий. Заслуга швидкого розвитку театру належить також і видатній родині Тобілевичів, члени якої виступали під сценічними псевдонімами Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського і Панаса Саксаганського. Кожен із них не лише створив власну трупу, а й був видатним актором і режисером. Провідною зіркою українського театру того часу була Марія Заньковецька.

Будівля “театру корифеїв”

І. Карпенко-Карий - «один з батьків новочасного українського театру» І. Карпенко-Карий написав 18 оригінальних п'єс, кожна стала своєрідною вершиною драматургії. Митець жив і працював заради розвитку українського театру, збагативши українську драматургію соціально-психологічною та історичною драмою, соціальною комедією. Йому аплодували Москва і Кубань, Білорусь і Поволжя, бо І. Карпенко-Карий був і прекрасним актором з надзвичайно тонкою грою. А тому драматурга, режисера і актора І. Карпенка-Kapoгo по праву, за висловом Івана Франка, називають одним із батьків українського театру. Драматург був культурним діячем, борцем за відродження свого народу.

Микола Садовський Як актор Садовський відзначався винятковою пластичністю, простотою, глибиною і щирістю почуттів, хоч і не позбавлених характером гри «нутром» (від великих емоцій до спаду). Садовський уславився в героїчно-історичному — Богдан Хмельницький (в одноіменній п'єсі М. Старицького), Сава Чалий (І. Карпенка-Карого), Гетьман Дорошенко (Л. Старицької-Черняхівської) і героїчно-побутовому репертуарі: Дмитро («Не судилося» М. Старицького), Опанас («Бурлака» І. Карпенка-Карого); був першим Командором («Камінний господар» Лесі Українки) і Городничим на українській сцені («Ревізор» М. Гоголя); крім того, виступав у оперовому репертуарі й уславився як виконавець українських народних пісень.

Професійну акторську діяльність Панас Саксаганський розпочав у 1883 році, виконавши роль Возного в «Наталці Полтавці» І.Котляревського. Панас Саксаганський мав передусім талант коміка, переважно з сатиричним забарвленням. Проте також мав успіх і в інших амплуа: у героїчних та трагедійних ролях. Грав у трупах Марка Кропивницького, Миколи Садовського, в 1890-1898 роках очолював Товариство Українських Акторів. У 1918 році Панас Саксаганський очолив Державний Народний Театр, який мав завдання ставити побутовий, історично-побутовий класичний репертуар. Гастролював в складі Театру ім.. М. Заньковецької, а з 1926 року - у різних театрах. Останній його виступ на сцені відбувся 1935 року.

Кропивницький Марко Лукич - фундатор українського професійного театру; Йому належить основоположна роль у створенні національної школи театрального мистецтва, формуванні оригінального вітчизняного репертуару. Актора не раз запрошували на імператорську сцену, однак він не хотів розлучитися з батьківщиною, рідним мистецтвом, відстоюючи у такий спосіб право українців на свою мову і культуру.

М. П. Старицький - "батько українського театру" "Батьком українського театру" назвав Михайла Петровича Старицького Іван Франко, відзначивши його видатну роль у становленні й розвитку вітчизняної драматургії. В українському театрі М. Старицький був і драматургом, і автором, і режисером, і організатором театральних труп. Його перу належать п'єси, в основу яких покладено гострі соціальні конфлікти, характерні для пореформеної України: "Не судилось", "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці", "У темряві", "Розбите серце", "Талан".

Марія Заньковецька Театр для мене, перш за все і після всього, — Храм. М. Заньковецька

Народилася 4 серпня (22 липня) 1854 року, в селі Заньки під Ніжином на Чернігівщині у багатодітній родині дворянина Костянтина Костянтиновича Адасовського та міщанки з Чернігова Марії Василівни Нефедової. 1876 — вийшла на сцену ніжинського театру. Вперше на професійній сцені вона зіграла роль Наталки («Наталка Полтавка») Івана Котляревського. Пізніше Марія Заньковецька (вона взяла цей псевдонім на згадку про щасливе дитинство в рідному селі Заньки) працювала в найпопулярніших і найпрофесійніших українських трупах

Марія Заньковецька. 70-і рр. ХІХ ст. М. Заньковецька з сестрою Лідією. 80-і рр. ХІХ ст.

Марія Заньковецька з братом Євтухієм Адасовським. 90-і рр ХІХ ст.

Грала Наталку в «Наталці Полтавці» (1909), матір в «Остапі Бандурі» (1923). З року в рік зростала майстерність Марії Костянтинівни як драматичної актриси. В її репертуарі більше 30 ролей на сцені. Це переважно драматично-героїчні персонажі. Вона «пережила» жіноче безталання Харитини («Наймичка» І. К. Карпенка-Карого, 1887), Олени («Глитай, або ж Павук» М. П. Кропивницького, 1883), Ази («Циганка Аза» М. П. Старицького, 1892), Катрі і Цвіркунки («Не судилось», 1889, «Чорноморці», 1882 М. П. Старицького), Галі («Назар Стодоля», 1882 Т.Шевченка) та Квітчиної Уляни («Сватання на Гончарівці»). А ще: Аксюші з «Лісу» О.Островського (1891) та Йо із «Загибелі Надії» Гейєрманса.

М. Заньковецька в ролі Олени Чаплинської у виставі М. Старицького "Богдан Хмельницький". 80-90-і рр. ХІХ ст. М. Заньковецька в ролі Зосі у виставі за п'єсою І. К. Карпенка-Карого "Сава Чалий". До 1917 р.

Вшановуємо пам’ять Марії Заньковецької Пам`ятник у Ніжині. Надгробок Марії Заньковецької на Байковому цвинтарі в Києві

Марія Заньковецька на поштовій марці 2004 року Монета в честь Марії Заньковецької