Презентація на тему:
Кутура писемносты

КУЛЬТУРА ПИСЕМНОЇ НАУКОВОЇ МОВИ План 1. Особливості писемної мови. Система мовних засобів. 2. Види наукового тексту. Етапи створення наукового тексту. 3. Оформлення наукового тексту. Бібліографія, цитати, посилання.

Особливості писемної мови. Система мовних засобів Писемне мовлення для ділових людей, науковців, і медичних працівників у тому числі, дуже важливий елемент, бо саме через ділову документацію, листування, наукові праці встановлюються певні ділові контакти, описуються певні професійні процеси, доводяться до читача наукові ідеї, погляди.

Писемне мовлення відрізняється від усного такими особливостями: фіксується графічними знаками (в основному літерами, рідше малюнками, схемами, таблицями); воно завжди вторинне і спирається на усне мовлення; має форму в основному монологічну; пов’язане з попереднім обдумуванням; характеризується більшою регламентацією мовних засобів, точнішим добором відповідної лексики; чітко підпорядковується стилю і типу мовлення; у ньому є повний і ґрунтовний виклад думок; редагування думки і форми її вираження; самоаналіз написаного.

Метою наукового твору є знайомство читача з результатами досліджень учених у різних галузях знань. Їй підпорядковані і спосіб викладення матеріалу, і, відповідно, мовні засоби, що використовуються. Ці засоби повинні забезпечувати повне і точне осмислення теми, послідовність і взаємозв'язок думок. Усі міркування автора твору спрямовані на переконливе обґрунтування висновків, результатів, які були досягнуті під час досліджень. Чітка послідовність мислення автора передбачає насамперед логічне, а не емоційно-чуттєве сприйняття наукового твору, тому емоційно-експресивні мовні засоби не є домінуючими в ньому.

Важливою рисою наукової мови є нахил до розгорнених складних речень з розгалуженою системою різних видів підрядності, відокремлених зворотів (особливо дієприкметникових та дієприслівникових), вставних і вставлених конструкцій. Синтаксис наукового стилю має яскраво виражений книжний характер, чітко організовану будову речень, без чого неможливо було б висловити складну думку. Велика питома вага тут належить складнопідрядним реченням, зокрема з причиновим та наслідковим зв'язком. Такі речення найбільше відповідають специфіці наукового викладу.

У науковій літературі поширені безособові, неозначено-особові речення, які використовуються для описування фактів, явищ, процесів. Часто вживають розповідні речення, досить рідко — питальні, а окличні майже не трапляються, оскільки вони емоційно забарвлені.

Особливість наукового стилю визначається частим вживанням термінів, спеціальної лексики, складних речень. Загальновживані слова, терміни, загальнонаукова лексика визначають мовні особливості стилю творів, в яких йдеться про результати досліджень, досягнення вчених. Слова в таких творах вживаються у своїх прямих значеннях, синонімів у наукових працях обмаль. Із зображувальних засобів переважають порівняння. Вони допомагають скласти об'ємне уявлення про предмет розповіді.

Природно, найбільшу частину інформації викладено із застосуванням саме загальнонаукових та спеціальних термінів. Вживають також слова й усталені словосполучення, що допомагають послідовно, логічно пов'язати між собою окремі частини наукового тексту. Це насамперед: таким чином, однак, крім цього, з іншого боку, в свою чергу, у цьому разі, по-перше, описаний вище, наведені результати, на підставі отриманих даних, як показали дослідження.

Особливо необхідно виділити слова, які свідчать про ступінь достовірності (дійсно, зрозуміло, вірогідно), об'єктивність наведеної інформації (думають, вважають, стверджують, здається, можливо). У науковому стилі розширені функції іменників і прикметників за рахунок дещо звуженого використання дієслова. Для всіх його форм, а також для іменника характерні абстрактні, узагальнені значення.

Види наукового тексту Анотація (лат. аnnоtаtіо — зауваження) — це гранично стисла характеристика друкованих видань щодо їх змісту, форми, призначення. Завдяки анотації читач отримує можливість скласти попереднє уявлення про незнайомий друкований твір, відшукати, відібрати необхідну інформацію. Саме тому в анотації слід зазначати характер публікації (стаття, монографія, підручник), її будову, актуальність теми, на кого розрахована і який має обсяг.

Орієнтовна схема анотації Прізвище, ім'я, по батькові автора. Назва твору. Місце видання, видавництво, рік видання. Обсяг (загальна кількість сторінок, малюнків, таблиць). Стислий зміст (перелік основних положень тексту). Висновки. Використана у творі література. Читацька адреса.

Під час написання анотації досить часто використовують такі слова й словосполучення: 1. Наукову працю присвячено (чому?). У ній розглядається, досліджується, говориться, дається, зазначається, що... Стаття повідомляє (про що?), (кому?); знайомить (кого?), (з ким?), (з чим?); аналізує (що?); дає аналіз (чого?)... 2. Особлива увага приділяється (чому?). У центрі уваги виявляється (що?). Автор дає огляд (чого?) і робить висновок, що... Представлено дані (про що ?). Досліджуються маловивчені проблеми (чого ?). Наведені дані засвідчують, що...

3. Актуальне (-а) Важливе (-а) Суттєве (-а) 4.Стаття (книга, праця) має наукове значення, робить певний внесок у науку, має науково-популярний характер, розрахована на (кого?) спеціалістів, широке коло читачів; адресована (кому ?); може бути цікавою, корисною (для кого ?); може бути використана (для чого?).

Зразок анотації Шевчук С. В. Українське ділове мовлення: Навч. посібник. — К.: Вища шк., 1997. — 271 с. Посібник містить відомості про стилі сучасної української мови, зокрема про офіційно-діловий. Наведено класифікацію ділових паперів та вимоги до їх складання, зразки оформлення різних видів документів, а також пов'язаний з темою теоретичний матеріал із сучасної української мови. Система вправ і завдань має на меті як набуття студентами навичок складання різних ділових паперів, так і закріплення знань з мови. Для студентів вищих навчальних закладів, а також для учнів ліцеїв, гімназій, вчителів шкіл. Стане у пригоді працівникам організацій та установ.

Реферат Реферат (лат. reffere — доповідати, повідомляти) — це текст, написаний на основі першоджерела з метою викладу його змісту. На відміну від анотації, реферат більш конкретний. У ньому повинна бути відповідь на запитання: що нового можна знайти у певній публікації? Реферат — документ вторинний, компілятивний, у більшості випадків не може замінити першоджерело. Монографічний реферат готують за одним джерелом, оглядовий — за декількома книгами, главами або статтями.

Здебільшого пишуть саме оглядові реферати. Тому перед початком роботи над рефератом треба чітко визначити його тему й основну думку. Це допоможе цілеспрямовано працювати з літературою і водночас складати план майбутнього реферату. Він створюється на підставі плану та зібраного матеріалу. Вважають оптимальним реферат обсягом 10—12 друкованих сторінок. Найчастіше його пишуть своїми словами. Цитати вводять у текст лише тоді, коли вони необхідні для повнішого розкриття теми або якщо вони викликають у референта заперечення.

Орієнтовна схема реферату Вступна частина. Опис. Це власне реферативна частина, в якій стисло викладаються відомості про основні теми першоджерела; зроблено докладний аналіз кількох найважливіших із них; висвітлено позицію автора і думки референта щодо неї. Заключна частина реферату складається з висновків, узагальнень автора, зауважень референта стосовно значення статті чи книги, оцінки повноти та своєчасності аналізу зазначених проблем.

Під час написання реферату можна використовувати такі мовні засоби: Праця, монографія, стаття поділяється, містить, має назву; в ній розглядається, висловлюється, викладається, узагальнюється (що?); присвячена темі, проблемі, питанню; є узагальненням, переказом, оглядом, описом, аналізом; говориться (про що?); дається оцінка, виклад (чого?). Висловлено погляди автора (щодо); він зосереджує свою увагу; автор торкається (порушує, повідомляє, сповіщає, зауважує...) таких проблем; є дискусійні положення; обґрунтовується теза; особливу увагу приділено; автор зупиняється (зокрема) на таких проблемах (питаннях, фактах); важливо відзначити; беручи до уваги; наведені дані свідчать; окремо розглядаються питання; далі висвітлюються проблеми; робота поділяється (має) на; починається з; складається з; закінчується; містить; доведено, що...; автор наводить приклад (цитату, факти, дані).

У заключній частині автор пише, робить висновок (доходить висновку, підводить до висновку); узагальнюючи сказане; в підсумку можна відзначити; автор переконливо доводить; суть викладеного (згаданого, зазначеного) вище зводиться до, полягає в тому; критично ставиться; незрозуміло; викликає сумнів; визнає переваги; відзначає недоліки; автор не розкриває змісту; сумнівно, що...

Зразок титульної сторінки реферату МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського МЕДИЧНА ТЕРМІНОЛОГІЯ ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА УКРАЇНСЬКОЇ ЛЕКСИКИ Реферат студентки 7 групи медичного факультету Власенко Олени Петрівни Тернопіль – 2008

Рецензія (лат. recensio — розгляд) — це відгук, критичний аналіз та оцінка художнього або наукового твору. Спочатку рецензія відігравала службову роль — інформувала читача про новий друкований твір, звертала увагу на його переваги і недоліки, давала уявлення про його призначення та можливості використання. Поступово рецензія стала самостійним жанром творчої діяльності. Іноді рецензією називають розгорнуту анотацію, в якій розкривається зміст книги, а сам підбір матеріалу стає прихованою оцінкою.

Орієнтовна схема рецензії 1. Предмет аналізу. Автор, назва книги, статті, видання. 2. Вступ. Аргументоване пояснення рецензента, чому саме до цього видання він звертається, яка проблема в ньому розглядається і наскільки вона актуальна. 3. Основна частина. Виклад змісту (основних положень) рецензованого твору (можливе цитування), позиції автора, розгорнута аргументація оцінок. 4. Заключна частина. Висновки рецензента.

У роботі над рецензією вживають такі словосполучення У рецензованій книжці велику цінність становить... У цій книжці автор з нових позицій розкриває... Достоїнство публікації полягає в тому… Автор переконливо аргументує свої думки… У книжці відзначається важливість… Автор підкреслює, що … Книжка розрахована на широкий загал і буде цікавою багатьом читачам. Саме такі види науково-мовних творів допомагають студенту-медику навчитися самостійно мислити в процесі пізнання.

Існують певні етапи підготовки до написання наукового твору, правила його оформлення, вимоги до композиції, системи мовних засобів. Логіка наукового дослідження визначає структуру твору. Його композиція складається з двох взаємопов'язаних частин: описової (оглядової) та основної. У першій, як правило, відбивається хід наукового дослідження та його актуальність. Тут слід також торкнутися (наскільки дозволяє обсяг твору) історії вивчення проблеми. Якщо в описовій частині йдеться про предмет і методи дослідження, то в основній — висвітлюються його методика, результати, робляться висновки. Композиція наукового твору, безумовно, залежить від завдання, методики дослідження, належності до певної галузі знань.

Оформлення наукового тексту. Бібліографія, цитати, посилання Науково-писемні тексти мають свої специфічні ознаки. У писемному мовленні надзвичайно велике значення мають виразність, чіткість літер, акуратність тексту. Друкують звичайно чорним кольором середньої жирності по 57 - 60 знаків у рядку, враховуючи проміжки між словами. Розташовують текст на форматі, тобто стандартному аркуші паперу .У звичному користуванні розрізняють два формати: А 4 (210 х 297) та А 5 (146 х 210).

Писати потрібно, залишаючи поля, - цього вимагають і технічні умови, наприклад, підшивання ділових паперів, і традиція зберігати поле для поміток, правок, доповнень, і навіть естетика форматів. Згідно з Державним стандартом (ДСТ), поля повинні бути такими: ліве - 30 мм, праве - 10 мм, верхнє - 20 мм, нижнє - 20 мм. Друкують звичайно на одному боці стандартного листка білого паперу одного сорту. Небажаними у писемному тексті є виправлення і домальовування чорнилом.

Таблиці, малюнки, креслення, схеми, графіки, фотографії у писаному тексті повинні мати розмір стандартного аркуша. Таблиці треба віддрукувати й розграфити. Цифровий матеріал таблиць друкується через 1,5 інтервала, текст головки і боковини можна друкувати через 1 інтервал. Нумерація сторінок іде за порядком від титульного листа до останнього, без пропусків, повторів, літерних доповнень. Таким чином, титульний лист є першою сторінкою (нумерація не ставиться), на наступній сторінці - 2 і т.д. Порядковий номер друкується посередині верхнього поля сторінки.

Списки використаної літератури у наукових працях оформляються таким чином: порядковий номер у списку ставлять зліва, другий та наступні рядки опису рівняють по першій букві першого рядка опису. Прізвища авторів у заголовку бібліографічного опису можна виділяти розрядкою, великими буквами або підкреслюванням. Після згадки у тексті відповідної роботи чи після цитати з неї вказують у квадратних дужках номер, під яким ця робота наведена у списку літератури, а при необхідності також номер тому і сторінки: [12]; [13, IV, с.28]. Якщо список не нумерований, то так: (Жовтобрюх М.А., 1995). Прізвища іноземних авторів в тексті роботи звичайно вказують мовою оригіналу.

Зразки оформлення списку літератури Монографії: Золотухін Г.О., Литвиненко Н.П., Місник Н.В. Фахова мова медика: Ділова українська мова для студентів-медиків. – Київ: Здоров’я, 2002. – 389 с.

Словники: Дюбенко К.А. Анатомічний українсько-латинсько-англійський словник-довідник. – К.: Довіра, 1997. – 343 с. Російсько-українсько-латинський словник гігієнічних термінів / За ред. Є.Г. Гончарука. – Київ, 1991. – 585 с. Українсько-латинсько-англійський медичний тлумачний словник: Близько 33000 термінів: У 2 т. – Львів, 1995. – Т. 1: А–К. – 651 с.; Т. 2.: Л–Я. – 786с.

Статті у періодичних виданнях: Гонський Я.І., Шершун Г.Г., Кліщ І.М. Сучасні методи організації навчального процесу з біохімії та їх оптимізація // Проблеми підготовки медичних та фармацевтичних кадрів в Україні: Тези доповідей науково-практичної конференції. – Київ-Полтава, 1998. – С. 115 – 116. Ковальчук Л.Я., Ліщенко Н.О., Усинська О.С. Сучасна концепція підручника для медсестер // Медична освіта. – 2006. – № 3. – С. 11 – 14. Симоненко Л., Тараненко О. Українська термінологія: Стан, проблеми і перспективи // Урядовий кур'єр. – 1993. – 18 березня. Стрижаковська О. Словотвір дієслів у медичній термінології // Актуальні проблеми українського словотвору. – Івано-Франківськ, 2002. – С. 516-522.

Дисертації та автореферати дисертацій: Габорак М.М. Семантико-словотвірні типи ойконімів Прикарпаття: Авторефер. дис... к-та філолол. наук: 10.01.02. – Івано-Франківськ, 1999. – 17 с. Габорак М.М. Семантико-словотвірні типи ойконімів Прикарпаття: Авторефер. дис... к-та філолол. наук: 10.01.02. – Івано-Франківськ, 1999. – 17 с.

Слова можна записувати скорочено з метою економії часу і текстової площі. Але скорочування повинно здійснюватися так, щоб не допустити двозначності чи непорозуміння. Графічні скорочення вимовляються повністю і скорочуються лише на письмі.

До найпоширеніших загальноприйнятих скорочень належать: акад. - академік, гр. - громадянин, вид. - видання, гл. - глава, вид-во - видавництво, див. — дивись, доц. - доцент, год. - година, зав. - завідувач, ін. - інші, проф. - професор, ім. - імені, п. - пан, пані, пп.- панове, К. - Київ, М. - Москва, X. - Харків (у бібліографії), порівн. - порівняй, порівняти та ін.

Скорочення імен та по батькові - ініціальне, тому написання типу Ів., Андр., Ант., Олекс, неправильні (у рідкісних випадках при наявності відомих однофамільців допускається інше скорочення, наприклад: П.П.Чучка (батько) і Пв. Пв. Чучка (син) - відомі мовознавці, обох називають Павло Павлович. Якщо перед прізвищем є назва наукового ступеня, вченого звання, посади, професії, то після цієї назви пишемо прізвище, а потім ініціали (проф. Олійник І.С.), без таких назв ініціали записуються перед прізвищем (І. С. Олійник).

Поштові відправлення (листи, бандеролі) підписують так: прізвище, ім'я та по батькові (у давальну відмінку), вулиця, будинок, квартира, село, район, область, індекс, країна: Андрюку Петрові Васильовичу вул. Південна, № 3, кв.1, с. Плотича, Збаразький р-н, Тернопільська обл., 18005, Україна

Дотримання специфічних правил вимагають епіграфи і цитати Чужі слова, як правило, беруть в лапки Зміщення епіграфа відносно тексту (написання справа на листку) уже виділяє його, тому епіграфи не беруть у лапки. Якщо вказівка на автора слів наведеного епіграфа додається відразу після останнього слова, то ініціали і прізвище записується в дужках, а після них ставиться крапка. Якщо ж вказівка на автора подається з нового рядка - як підпис (а так краще, особливо для епіграфа, що є віршованим текстом), то ініціали й прізвище в дужки не беруться, а після прізвища ставимо крапку.

Цитати із текстів (або окремі слова іншого автора) записуємо як пряму мову, тобто беремо їх у лапки. У цитатах потрібно зберігати всі особливості авторського написання, не можна змінювати жодного слова, на місці пропущених слів ставимо у квадратних дужках три крапки. Коли якесь слово потребує пояснення, то вказуємо, що це пояснення наше (напр.: "Він (поет. — М.С.) не йде на компроміс із совістю"). Якщо в цитаті підкреслюємо слово або частину фрази, то після цитати в дужках вказуємо: (підкреслення наше. - М.С); якщо слово виділяємо в друкованому тексті курсивом чи жирним (або прописним) шрифтом, зазначаємо: (виділено нами. – М.С.).

Уникнути помилок у писемному мовленні допоможуть і досконалі знання єдиного орфографічного режиму, якого повинні дотримуватися усі носії мови.

Дякую за увагу