Презентація на тему:
Феменізм

Фемінізм Підготувала Учениця 10 класу Шпиця Інна

Феміні зм являє собою набір рухів та ідеологій, спрямованих на визначення, створення і захист рівних політичних, економічних і соціальних прав жінок.

Анархо-фемінізм Своєрідною течією у фемінізмі початку 20 ст були анархо-феміністські організації. Теоретиком анархо-фемінізму вважається американка Ема Голдман («Червона Ема»), яка вважала, що жінку визволяє не право голосу або право вибору роботи, а особиста самостійність, психологічна незалежність і свобода від норм «загальноприйнятої моральності». Анархістська критика Е. Голдман поширювалася на сім'ю і материнство: їх вона вважала основними обмежувачами сексуальної свободи жінки. Тому анархо-фемінізм — напрямок фемінізму, який проголошує боротьбу з нормами загальноприйнятої моральності та інститутом сім'ї, які є основними засобами обмеження свободи жінки. У період Першої світової війни 1914–1918 феміністськї організації всюди припинили свою діяльність. Більшість лідерів суфражизму підтримували свої уряди. Феміністки в соціал-демократичних партіях готувалися до соціального перевороту. Невелика частина пацифістськи настроєних жінок з обох воюючих сторін утворила в 1915 «Жіночу міжнародну лігу за мир і свободу» (існує і зараз)

Фемінізми «другої хвилі Після Другої світової війни однією з важливих завдань жіночого руху стає боротьба за фактичну реалізацію прав жінок, визнаних на законодавчому рівні. Під час протестних виступів 60-70-х рр. в США і Європі феміністський рух стає масовим явищем («друга хвиля»). Основоположницею і теоретиком «другої хвилі» стала Сімона де Бовуар — французька філософіня-екзістенциалістка, авторка книги «Друга стать» (1949). Вона не вважала себе феміністкою. Але саме вона розвіяла постулат про природність сексуального розподілу праці, поставила проблему історичності існуючого стереотипу, що співвідносить «природне» (жіноче) з «культурним» (чоловічим), показавши, що це проблема не взаємодоповнення (природного — культурним, жіночого — чоловічим), а ієрархії та влади (чоловічого над жіночим). Конфлікт між здатністю бути суб'єктом і нав'язаною роллю об'єктові (права, політики, чужої влади) визначає, згідно з її теорією, значення поняття «жіноча суть» і особливості «жіночої долі». На початку 60-х пробудження соціальної жіночої самосвідомості було пов'язане з підйомом ліворадикальних рухів (студентською революцією 1968) і формуванням нових соціальних теорій. Спільна вимога феміністок «другої хвилі» — боротьба за право не лише обирати, але увійти самим у владні структури.[3] Під час підйому «другої хвилі» різні напрямки у фемінізмі остаточно розділилися, після чого феміністки поставили питання про визнання плюральності самого поняття («фемінізми»), яке почало уживатися замість терміну «напрямки у фемінізмі».

ЇЇ фото

Ліберальний фемінізм Ліберальний фемінізм й досі має найбільшу кількість прихильників. Його відродження пов'язане з книгою американської феміністки Бетті Фрідан «Містика Жіночності» (1963), яка доводить, що сучасні білі американки середньго класу не мають рівних з чоловіками можливостей реалізації прав, прописаних в законах. Після виходу книги в США з'явилася Національна Організація Жінок, яка за короткий термін об'єднала біля 300000 членів і проголосила, що її ціль — боротьба за рівні стартові умови для самореалізації обох статей. Неоліберальні феміністки (Е.Россі, Дж. Річардс, С.Оукін) досі апелюють до білих жінок середнього класу, орієнтуючи їх на досягнення високих професійних цілей, але не звільняючи від виконання традиційних соціальних ролей (коханки, жінки, матері, господині і т. д.). Услід за Б.Фрідан, неолібералки в Європі і США — як прихильниці «фемінізму рівності» — побачили проблему не у відсутності прав, а в інертності жінок, їхньому невмінні користуватися тим, що вже дано законом або може бути здійснено в легітимному ладі (особливо в юридичній і освітній області).

Бетті Фрідан

Постмодерністський фемінізм Виник в останній чверті 20 ст., перетворивши фемінізм на методологію, яка критикує колишню наукову раціональність і об'єктивність, оголошуючи їх обслуговуючими чоловічу науку. Ставить проблему обмеженості знань, представлених у соціальній теорії виключно чоловіками, їхньою системою цінностей, чоловічим поглядом на світ («адроцентрична картина світу»), чоловічими засобами вираження знання («фаллогоцентризм»). Заперечуючи колишню раціональність, постмодерністський фемінізм пропонує враховувати особливості суб'єкта пізнання певної статі, його (її) ціннісні орієнтації. Методологія такого фемінізму спрямована проти позитивістської тези про «об'єктивний факт», підкреслює вплив світогляду ученого як представника певної статі на завдання дослідження і висновки з нього. У центрі більшості праць філософів-феміністок цього напряму стоїть питання придушення жінок через мовні практики (дискурси). Завдяки філософам-постмодерністкам феміністської орієнтації в науку введені поняття «жіночого письма» і «жіночого читання». Джерелами «жіночого письма» як особливої форми самовираження є, з точки зору постмодерністських філософів, жіноче тіло і жіноча сексуальність

Український жіночий рух Під час Першої світової війни 1914-18 рр. та українських визвольних змагань 1917-21 рр. жінки брали активну участь у догляді та лікуванні поранених. Окремі українські жінки перебували на військовій службі: в Легіоні Українських січових стрільців (О. Степанів, С. Гапечко, Г. Дмитерко та ін.), в Армії УНР, у повстанських загонах (Маруся Соколовська та ін). У цей час активізувалась політична діяльність жінок. До Української Центральної Ради увійшло 11 жінок (Л. Старицька-Черняхівська, З. Мірна, В. О'Коннор-Вілінська, С. Русова та ін.). Традицію ліберального фемінізму в міжвоєнний період розвинули жіночі організації у Західній Україні. У Галичині найбільшим жіночим об'єднанням був Союз українок, на Волині — Союз українок Волині, на Закарпатті — Жіночий союз. Були створені Жіноча громада, яка об'єднувала прихильників Радикальної партії, Українське товариство жінок з вищою освітою, жіночі гуртки при Українському католицькому союзі. У 1939 замість забороненого польською владою Союзу українок у Львові була створена політична жіноча організація — Дружина княгині Ольги. Жінки мали свої окремі секції та відділи у товариствах «Просвіта», «Сільський господар» та ін. Основними формами діяльності жіночих організацій були доброчинно-харитативна, кооперативно-господарська, освітньо-просвітницька, а також національно-виховна.

Висновки Фемінізм має багато значень, кількість яких весь час зростає — рух за рівність статей; залучення жінок до всіх галузей науки та суспільства; розуміння відмінностей між чоловічим та жіночим і подолання цих відмінностей; жіночі студії в рамках широкого суспільного контексту; жінка як категорія сама в собі; використання феміністичної ідеї як аналітичного інструменту у філософії та її використання для зміни характеру аналітичних підходів. Проте насамперед фемінізм виник із усвідомлення існування самостійності названої жінкою та її права на самовизначення.