Презентація на тему:
Дієтотерапія

ПрАТ "Закарпаттяобленерго"

Історія Вісімдесяті роки XIX століття в Європі характеризувалися важливими науково-дослідними та конструкторськими відкриттями по практичному застосуванню електроенергії для освітлення та інших потреб. Відень, Будапешт та Прага – наукові та адміністративні центри тодішньої Австро-угорської імперії, до якої входив і наш край, впливали на просування нових досягнень науки та практичного застосування використання електричної енергії. Історична подія сталося у 1890 році, а саме коли в Мукачівській пивоварні графа Шенборна запрацювала гідроелектростанція. Незабаром одна з перших малопотужних електростанцій розпочала діяти на відомому в Ужгороді млині, але вся вироблена електроенергія використовувалася для власних потреб. Прагнення нового сильно впливало і на мешканців міста Ужгорода, особливо коли вони спостерігали за променями світла, які йшли від млину, територія якого вже була освітлена Це настільки стурбувало Уряд міста, що мер міста Ужгорода у грудні 1893 року звернувся з заявою до загальних зборів депутатів міської Ради щодо електроосвітлення вулиць міста Ужгорода. Після багатьох пропозицій був укладений Договір, яким Уряд міста Ужгорода надав право акціонерному товариству «Ужгородська меблева фабрика» провести електроосвітлення вулиць міста. На основі цього договору починаючи з вересня 1902 року узаконилось право надання послуг з електроосвітлення не тільки вулиць міста, а також великих та малих магазинів, адміністративних будівель та приватних будівель, тобто - розпочалася електрифікація міста Ужгорода. У вересні 1902 року вперше були освітлені будинки, вулиці і площі міста Ужгорода відповідно до угоди між урядом міста і Ужгородською меблевою фабрикою. Працювали всього дві парові машини потужністю 60 і 80 кінських сил, виробляючи електроенергію постійного струму напругою 220 вольт. Серед 17 тис. жителів тогочасного міста споживачами електроенергії були лише 75. У 1903 році електроосвітлення одержало місто Мукачево, в 1908 році – Берегово, а в 1913 році місто Севлюш (Виноградово) та Королево над Тисою. У 1921 році було створено Ужгородське електроенергетичне акціонерне товариство на базі акціонерного товариства «Підкарпатські електростанції» та новостворених електростанцій в Краковських Хомцях та Сачурові, які забезпечували електроенергією населені пункти Требішов, Сечове та Вранов у Східній Словаччині. У 1928 році фірма «Чеськоморавська – Колбен – Данек», у Празі скупила акції товариства «Ужгородські електрарні» в Ужгороді. За підтримки Міністерства суспільних робіт в Празі та Уряду Підкарпатської русі в 1929 році було створене нове акціонерне товариство «Підкарпаторуські електростанції» в Ужгороді. У 1929 році з ініціативи фірми «Колбен-Данек» в Ужгороді розпочалося будівництво потужної на той час паротурбінної електростанції на 5 тисяч кіловат. Одночасно розпочалось будівництво електромереж 0,4–6-35 кіловольт. У 1931 році розпочала роботу Ужгородська паротурбінна електростанція із двома генераторами встановленою потужністю по 2,5 тисяч кіловат.

В післявоєнний період, постановою РМ УРСР та ЦК КП(б) 16 липня 1946 року організовано Ужгородський енергокомбінат головного енергоуправління Міністерства комунального господарства УРСР. Становище з енергопостачанням наймолодшої області Радянської України — Закарпатської склалося дуже важким. Певне розширення Ужгородської електростанції і будівництво дрібних установок не задовольняло зростаючих потреб. А про одержання електроенергії ззовні через відсутність енергетичних зв’язків можна було лише мріяти. Єдиним реальним на той час рішенням було одержання достатнього потужного джерела електроенергії шляхом використання власних водноенергетичних ресурсів. До 50-х років працювали лише старі лінії передачі невисоких напруг на обмежених територіях, переважно в районі великих міст. Найбільшими були 35-кіловольтні лінії на Закарпатті й у Львівсько-Дрогобицькому районі. Електроенергетична база Закарпаття була мізерно малою, а промисловість, що почала бурхливо розвиватися при Радянській владі, потребувала багато електроенергії, можливість будівництва нової теплової електростанції через відсутність паливних ресурсів виключалася. Одержати електроенергію з інших областей було неможливо із-за відсутності енергетичних зв'язків через Карпати. Отже, найраціональнішим виходом в обстановці, що склалася, було створити на Закарпатті потужну гідростанцію. І раніше чимало гірських річок і створів на них привертали увагу гідротехніків. Однак було на Верховині в районі сіл Вільшанки й Нижнього Бистрого одне місце, яке спеціалісти визнали рідкісним даром природи. Тут дві ріки – Теребля і Ріка, розділені хребтом, зближуються на 4 кілометри і при цьому мають різницю в рівні висот у 200 метрів. Задум підказала сама природа: води Тереблю повернути в тунель, пробитий крізь гору, і спрямувати їх у Ріку. Закарпатці гордяться своїми земляками, яким випала честь будувати першу на Верховині гідроелектростанцію. Вчорашні хлібороби стали на будові кваліфікованими спеціалістами. Чимало приїжджих по дорозі з Хуста на Міжгір'я зупиняються біля села Нижнього Бистрого, на березі Ріки, щоб помилуватися світлою ниткою трубопроводу на фоні зеленого схилу, будівлею ГЕС. Гарно і, здається, просто виглядає електростанція. Проте не так вже й легко було будувати. Це стає ясно, коли поглянути профіль трубопроводу на Ріцькому схилі. З 25 травня 1956 року, з пуском електростанції в експлуатацію, було підведено підсумки шестирічної наполегливої праці будівників. Тепер, після 46 років роботи станції, на основі аналізу результатів спостережень можна зробити висновок, що Теребле-Ріцька ГЕС успішно витримала іспит: стійкою і мало проникною для води показала себе гребля - стійкими виявились береги водоймища, безперебійно надходить вода.

Урочисте відкриття Ужгородської теплової електростанції (25 січня 1931 року)

Машинний зал Ужгородської теплової електростанції у день відкриття. Турбогенератори №№ 1, 2 потужністю 2,5 МВт кожен

Схема електрифікації Закарпаття в 1945 році

Гребля ТР ГЕС 1956-1960 роки

Машинний зал та напірний водопровід та ТР ГЕС сьогодення