Презентація на тему:
Сонячний вітер

Сонячний вітер Підготувала Учениця 11-А класу Єцкало Юлія

Сонячний вітер Сонячний вітер — потік іонізованих частинок, який виділяється із сонячної корони зі швидкістю 300–1200 км/с у навколишній простір у всіх напрямках. Рух цих частинок викривлює магнітне поле Сонця, Землі та галактики і галактичний вітер. Водночас магнітне поле Сонця уповільнює сонячний вітер, зменшуючи його дальність. Сонячний вітер є зоряним вітром Сонця.

Характеристики Сонячний вітер складається в основному з електронів, протонів та ядер гелію; ядра інших елементів і неіонізованих частинок містяться в дуже незначній кількості. Хоча сонячний вітер виходить із внутрішнього шару Сонця, він не відображає справжнього складу елементів у цьому шарі, оскільки в результаті процесів диференціації вміст деяких елементів збільшується, а деяких — зменшується. Інтенсивність сонячного вітру залежить від його джерел та змін сонячної активності. В залежності від швидкості потоки сонячного вітру діляться на два класи: повільні і швидкі. Існують ще спорадичні високошвидкісні короткочасні потоки.

Повільний сонячний вітер Повільний сонячний вітер породжується «спокійною» частиною сонячної корони при її газодинамічному розширенні. Нагрівання сонячної корони відбувається внаслідок конвективної природи теплопереносу у фотосфері сонця: розвиток конвективної турбулентності в плазмі супроводжується утворенням інтенсивних магнітозвукових хвиль; у свою чергу при поширенні в напрямку зменшення густини сонячної атмосфери звукові хвилі перетворюються в ударні; ударні хвилі ефективно поглинаються речовиною корони і нагрівають її до температури 1 - 3×106 К°.

Швидкий сонячний вітер Потоки рекурентного швидкого сонячного вітру випускаються Сонцем протягом декількох місяців і мають період повторюваності при спостереженні із Землі в 27 діб. Ці потоки асоційовані з корональними дірами — областями корони з відносно низькою температурою, зниженою густиною плазми і радіальним стосовно Сонця магнітним полем.

Високошвидкісні потоки Спорадичні потоки при русі в просторі, заповненому плазмою повільного сонячного вітру, ущільнюють плазму перед своїм фронтом, утворюючи ударну хвилю, що рухається разом із ним. Раніше передбачалося, що такі потоки викликаються сонячними спалахами, однак на сьогодні вважається, що спорадичні високошвидкісні потоки в сонячному вітрі обумовлені корональними викидами. Разом із тим слід зазначити, що і сонячні спалахи, і корональні викиди пов'язані з тими самими активними областями на Сонці і між ними існує статистична залежність.

Дальність вітру Під впливом галактичного вітру частинки сонячного вітру уповільнюються до передзвукових швидкостей. Район, де це відбувається, називається кінцевим шоком. Далі простягається плащ Сонячної системи, а ще далі — геліопауза. За геліопаузою тиск галактичного вітру перевищує тиск сонячного вітру, і в цьому районі дія сонячного вітру зникає.

Феномени, породжені сонячним вітром Сонячний вітер утворює геліосферу, завдяки чому перешкоджає проникненню міжзоряного газу в Сонячну систему. Сонячний вітер породжує на планетах Сонячної системи, що мають магнітне поле, такі явища, як полярні сяйва і радіаційні пояси планет.

Сонячний вітер і тиск світла Часто люди плутають сонячний вітер з ефектом тиску сонячного світла. Це зв'язано з проектами використання сонячних вітрил: здається природним, що сонячне вітрило повинне надиматися сонячним вітром; у дійсності тиск сонячного світла в кілька тисяч разів перевищує тиск сонячного вітру. Хвости комет, завжди спрямовані в протилежну сторону від Сонця, також утворюються за рахунок тиску світла, а не за рахунок сонячного вітру.

Історія досліджень Теорія сонячного вітру в її сучасному вигляді була сформульована Ю. Паркером у 1957 році при аналізі умов рівноваги речовини корони. Існування цього вітру вперше, було експериментально підтверджене лише в 1959 році під час польоту радянського апарата «Місяць-1», і в 1962 році під час польоту американського космічного зонда «Марінер-2» до Венери.