Презентація на тему:
поширення механічних коливань у пружному середовищі

Анна Ахматова – голос свого покоління

Я - голос ваш, жар вашого дихання, Я-відображення вашого обличчя… А. Ахматова. Народилася в Одесі 11 червня 1889 в сім'ї інженер-капітана 2-го рангу Андрія Антоновича Горенко та Інни Еразмівна. Вона прекрасно володіла французькою. У 1905 році Інна Еразмівна розлучилася з чоловіком і переїхала з дітьми спочатку в Євпаторію, а потім до Києва. Тут Ганна Андріївна закінчила Фундуклеївської гімназії і вступила на юридичний факультет Вищих жіночих курсів, віддаючи все ж перевагу історії та літератури. Семья Горенко. Анна, Инна Эразмовна, Ия,. Андрей и Виктор. Киев. 1909 год Після народження дочки сім'я переїхала в Царське Село, де Анна Андріївна вчилася в Маріїнській гімназії. А. Ахматова в детстве

Ахматова і Гумилев Зі своїм майбутнім чоловіком поетом Миколою Гумільовим Анна Горенко познайомилася ще чотирнадцятирічної дівчинкою. Пізніше між ними виникла листування, а в 1909 році Анна прийняла офіційну пропозицію Гумільова стати його дружиною.

25 квітня 1910 Гумільов і Ахматова повінчалися в Миколаївській церкві села Микільська слобода під Києвом. Після вінчання молоді вирушили у весільну подорож, пробувши в Парижі всю весну. Незабаром у них народився син.

1910 відбувся дебют Ахматової на "вежі" В'ячеслава Іванова. За свідченням сучасників, "Вячеслав дуже суворо прослухав її вірші, схвалив тільки одне, про решту промовчав, одне розкритикував". Висновок "метра" було байдуже-іронічним: "Який густий романтизм ..." Пишучи вірші з 11 років і друкуючи з 18 років, Ахматова вперше оприлюднила свої досліди перед авторитетної аудиторією (В.Іванов, М.А.Кузмін).

Перші перемоги У 1912 р вийшла перша збірка Ахматової "Вечір" з передмовою М. А. Кузміна: "Милий, радісний і сумний світ" "Четки" (1914), наступна книга Ахматової, продовжувала ліричний "сюжет" "Вечора".

Визнання таланту Ахматової Після «Чоток« (1914) до Ахматової приходить слава. Серед її захоплених шанувальників були поети, тільки входили в літературу, - М. І. Цвєтаєва, Б. Л. Пастернак. Більш стримано, але все ж схвально поставилися до Ахматової А. А . Блок і В. Я. Брюсов.

Я научилась просто, мудро жить, Смотреть на небо и молиться Богу, И долго перед вечером бродить Чтоб утомить ненужную тревогу. Когда шуршат в овраге лопухи И никнет гроздь рябины желто-красной, Слагаю я веселые стихи О жизни тленной, тленной и прекрасной. Я возвращаюсь. Лижет мне ладонь Пушистый кот, мурлыкает умильней, И яркий загорается огонь На башенке озерной лесопильни. Лишь изредка прорезывает тишь И если в дверь мою ты постучишь, Мне кажется, я даже не услышу. 1912

У ці роки Ахматова стає улюбленою моделлю для багатьох художників і адресатом численних віршованих присвят. Її образ поступово перетворюється на невід'ємний символ петербурзької поезії епохи акмеїзму. Портрети Ахматової

Збірник "Біла зграя", що вийшов у вересні 1917, не мав такого галасливого успіху, як попередні книги. Але нові інтонації скорботної урочистості, молитовно руйнували звичний стереотип ахматовской поезії, що склався у читача її ранніх віршів. Тираж 2000 прим. у видавництві «Гіпербореї» Я посміхатися перестала, Морозний вітер губи студить, Однією надією менше стало, Одною піснею більше буде. 1917

Анна Андріївна розлучилася з М. Гумільовим. Восени того ж року Ахматова вийшла заміж за В. К. Шілейко, вченого-ассирологом і перекладача клинописних текстів. Жовтневу революцію поетеса не прийняла. Бо, як вона писала, "все розкрадено, продано; все голодної тугою изглодано". Але Росію не покинула, відкинувши "утешно" голоси, звавшие на чужину, де опинилися багато її сучасники. Навіть після того, як в 1921 році більшовики розстріляли її колишнього чоловіка Миколи Гумільова.

Грудня 1922 ознаменувався новим поворотом в особистому житті Ахматової. Вона переїхала до мистецтвознавцю Миколі Пунину, пізніше став її третім чоловіком. «З середини 20-х років мої нові вірші майже перестали друкувати, а старі - передруковувати».   «З 1925 р ЦК виніс постанову (не опублікована в пресі) про вилучення мене (мається на увазі вірші Ахматової) з обігу» 1922год. Напечатана книга стихов «Anno Domini»

14 августа 1946 года было опубликовано печально-знаменитое постановление ЦК КПСС "О журналах "Звезда" и "Ленинград", в котором творчество А. Ахматовой определялось как "чуждое идеологически". Союз писателей СССР постановил "исключить Анну Ахматову из Союза советских писателей", тем самым она практически лишались средств к существованию. Ахматова вынуждена была зарабатывать на жизнь переводами. Опала была снята с Ахматовой лишь в 1962 году, когда из печати вышла ее "Поэма без героя".

Тяжелые 1930-1940-е В трагические 1930 — 1940-е годы Ахматова разделила судьбу многих своих соотечественников, пережив арест сына, мужа, гибель друзей, свое отлучение от литературы партийным постановлением 1946 г. Это было, когда улыбался Только мертвый…

«В страшные годы ежовщины я провела семнадцать месяцев в тюремных очередях в Ленинграде. Как-то раз кто-то «опознал» меня. Тогда, стоящая за мной женщина с голубыми глазами, которая , конечно, никогда в жизни не слыхала моего имени, очнулась от свойственного нам всем оцепенения и спросила меня на ухо (там все говорили шепотом): А это вы можете описать? И я сказала: Могу. Тогда что-то вроде улыбки скользнуло по тому , что некогда было ее лицом».

Реквием 1935—1940 написана поэма «Реквием». Свидетельство о способности поэта не отделять переживание личной трагедии от понимания катастрофичности самой истории. Создавалась поэма в нечеловеческих условиях.

В год смерти Сталина, когда начал отступать ужас перед репрессиями, поэтесса произнесла пророческую фразу: "Теперь арестанты вернутся, и две России глянут друг другу в глаза: та, что сажала, и та, которую посадили. Началась новая эпоха".

«Слава миру» Попыткой (неудачной) продемонстрировать лояльность к режиму являлась публикация цикла стихов «Слава Миру» (1950). В дальнейшем Ахматова неизменно исключала этот цикл из всех своих сборников.

Поэма без героя Многозначительная недосказанность становится одним из художественных принципов позднего творчества Ахматовой. На нем строилась поэтика итогового произведения — "Поэмы без героя" (1940 — 65), которой Ахматова прощалась с Петербургом 1910-х.

Мировое признание В 1962 году Ахматовой была присуждена Международная поэтическая премия "Этна-Таормина" - в связи с 50-летием поэтической деятельности и выходом в Италии сборника избранных произведений Ахматовой. В том же году Оксфордский университет принял решение присвоить Анне Андреевне Ахматовой степень почетного доктора литературы. В 1964 году Ахматова побывала в Лондоне, где состоялась торжественная церемония ее облачения в докторскую мантию. Впервые в истории Оксфордского университета англичане нарушили традицию: не Анна Ахматова всходила по мраморной лестнице, а ректор спускался к ней.

«Бег времени» В 1965 издан итоговый сборник «Бег времени». На закате дней Ахматовой было позволено принять итальянскую литературную премию Этна-Таормина (1964) и звание почетного доктора Оксфордского университета (1965).

5 марта 1966 года Анны Ахматовой не стало. И если зажмут мой измученный рот, Которым кричит стомильонный народ Пусть так же они поминают меня В канун моего поминального дня… До конца жизни Анна Андреевна Ахматова оставалась Поэтом. В своей короткой автобиографии, составленной в 1965 году, перед самой смертью, она писала: "Я не переставала писать стихи. Для меня в них - связь моя со временем, с новой жизнью моего народа. Когда я писала их, я жила теми ритмами, которые звучали в героической истории моей страны. Я счастлива, что жила в эти годы и видела события, которым не было равных".

Ржавеет золото, и истлевает сталь, Крошится мрамор – к смерти все готово. Всего прочнее на земле печаль И долговечней – царственное слово.