Презентація на тему:
ТАМАРА ЙОСИПІВНА МЕЛЬНИЧЕНКО Поетеса, прозаїк.

( 09.12.1927 --- 23.02.2009 )

ТАМАРА ЙОСИПІВНА МЕЛЬНИЧЕНКО Поетеса, прозаїк.

План 1. Рідна домівка поетеси. 2. Родина Тамари Йосипівни. 3. Страшне дитинство. 4. Життєвий шлях. 5. Творчі здобуття: а) “Живи Жайворонку” б) “Жага життя” в) “Біла казка” г) “Кохан – зілля” д) “Час вечірніх вогнів” е) “Чим пахне дитинство” 6. Колеги по перу. 7. Син і його сім”я.

Народилася Тамара Йосипівна в селі Антонівка Таращанського району на Київщині. Рідне село оспівано поетесою у вірші “Антонівка” , який увійшов до збірки “Кохан – зілля”: Садів не садили В селі моїм зроду Чомусь повелося – Тут сад не зародить. Та тільки Антонівка – Яблуком пахне…

Зростала майбутня поетеса в працелюбній, дружній, щирій, щедрій та веселій родині: Мама весела, молодша за мене (Нинішню мене) Сміється татусь. Жодної зморшки. В руках балалайка. Ми по долівці,мов дзиги, довкруж. “Сестрі” зб. “Кохан- зілля” Батько працював учителем. Мав веселу вдачу. Саме він зародив своїй дитині любов до книги , до рідного слова, до свого народу… З вдячністю, любляча донька присвячує йому вірша: А ти все той же – веселий, юний, З хлоп”ячим серцем. Вже твоїм учням давно лелеки Внучат приносять. “Батькові” зб. “Біла казка” Мама була, як і годилося на той час, домогосподаркою. Ніжні, щирі слова своєї великої любові, поетеса втілила на папері, присвятивши їй вірш, порівнюючи її з казкою: Казчині очі в мами. Скільки їх знаю – веселі – веселі, Гріють із далекості… Затишно в хаті під теплою стелею – Діти приїхали в гості. Радості стільки… “Мама Марія” зб. “Біла казка” Але дитинство її стало гірким, тяжким, холодним і голодним…

1933 р. В п”ятирічному віці пережила страшне лихоліття–Голодомор: -Хліба…хоч крихту…- Пучки до скроні Тисну. І знову благаю… Мама німіє. “Тридцять третій” 1941 р. Розривами бомб і снарядів, димами і пожарищами, вкарбувалась війна в дитячій пам”яті. Тамара Йосипівна розділила долю тих, кого згодом названо “дітьми війни”: руїну, голод, ненависть до ворога, знущання і незламна віра в перемогу… Прийшла Перемога… й скінчилось дитинство…

1949р. – закінчила Дубновський бібліотечний технікум. 1957р. – закінчила Харківський культурно-освітній інститут (бібліотечний відділ). Починала трудитись на культурно-освітній ниві в Таращанському районі бібліотекарем. 1952-1980рр. – кращі свої роки проживала в Бородянці. 20 років пропрацювала в Бородянській районній бібліотеці для дорослих, а пізніше – в районній бібліотеці для дітей. З 1980р. Проживала в Києві і працювала вихователем профтехучилища м. Києва. Саме в Бородянці почала писати вірші і друкуватись. Автор численних поетичних та прозових публікацій в багатьох українських журналах та газетах: “Вітчизна”, “Україна”, “Дніпро”, “Радянська жінка” …

Художня палітра Тамари Мельниченко багатогранна й оригінальна. Філософські роздуми й пейзажні замальовки, лірико – епічні твори й ліричні вірші позначені щедрістю почуттів, гуманістичною позицією митця. Окремими виданнями вийшли: -“Живи жайворонку” – 1975р. - “Громівка” – 1976р. -“Жага життя” – 1976р. - “Біла казка” - 1981р. -“Кохан - зілля” – 1987р. -“Час вечірніх вогнів” – 1991р. - “Чим пахне дитинство” – 2008р.

Про дітей,кинутих у вир війни, розповідається ця книжка. А ще про людяність, безприкладну мужність і самовідданість. Хлопчик Сашко, якого партизани знайшли у спаленому селі, стає розвідником, відважним Жайворонком. А пастушки Олеся та Сергійко теж, як можуть, допомагають народним месникам. «Живи жайворонку»

Найсильніше слово Тамари Мельниченко у виразі інтимних почуттів сучасної людини. Вірші про кохання виглядають глибокими психологічними малюнками, в якому передано великий світ переживань. Авторка не лише уміє “переживати”, а й давати своїм почуттям глибоку психологічну трактовку. В цьому – сильна сторона книжки “Жага життя”. “Жага життя”

Збірка складається з двох розділів: “Пам”яттю нетлінною” та “Мить дивосвіту”. У центрі авторської уваги широке коло тем: наша сучасність, нескінченність життя, неосяжність всесвіту, многогранність людини. Поетеса оспівує подвиг радянського нараду у дні Вітчизняної війни, виступає в жанрі інтимної лірики. “Біла казка”

Книжка цікава пісенною своєрідністю світовідчуття ліричного героя . Любов до людей, прагнення осягнути радість праці, красу і гармонію людських почуттів притаманні більшості віршів цієї збірки. “Кохан-зілля”

Тамара Йосипівна довгий час працювала вихователем у профтехучилищах м. Києва. Свої спостереження про підлітків, їхні духовні запити, стосунки з товаришами вона записувала спочатку в щоденник. Пізніше це стало повістю. Талант педагога, людяність і чуйність допомагали письменниці рознізняти у характерах своїх юних друзів показне й справжнє, часом приховане за награною грубістю, а то й войовничістю. “Час вечірніх вогнів”

Відчуваєш? Повіяло чимось запашним і до болю рідним. Чи то маминими млинцями, чи манною кашею з ванількою, яку так солодко смакувати в дитинстві… Запахи поглинають тебе, беруть у полон спогадів – і раптом відчуваєш, що ти вже зовсім інший. Маленький, безтурботний, у кумедних капцях. Пізнаєш навколишній світ – де нічка ховає зорі й місяць, як народжується новий день, хто малює взимку на вікнах… То чим же пахне дитинство? “Чим пахне дитинство”

Тамара Мельниченко була Членом Національної Спілки письменників України. Її творчість – це вагомий внесок у розвиток культури надбань Київщини. Її краща поезія вміщена в антологію “Поети Київщини – рідному краю”, яка стане у пригоді учням шкіл Київщини, зокрема Бородянського району, на уроках української літератури та народознавства. Колеги по перу називали її своєю ніжною і щирою подругою. Близькими її подругами були Ганна Чубач та Леся Клименко.

Її син Валентин з сім”єю проживає в Бородянці. Сива голова в сина. А, здається, ще вчора Під серцем носила. А, здається, лиш вчора На ноги спинався… Сину, синочку, Де сніг той узявся? Скидай – і не скинеш, Струшуй – не струсиш… Лиш тільки б не в серце, Тільки б – Не в душу. В неї виросли два прекрасні онуки – Олег і Юрій. Правнучка Марія Мойсеєнко навчається в нашій школі в п”ятому класі. 23 лютого цього року Тамари Мельниченко – землячки, поетеси, прозаїка не стало.