Презентація на тему:
Микола Негода. Біографія

Талант людяності

09 січня 1928 р. – 11 вересня 2008 р. “Я любила в Негоді Людину – щедру талантом, глибоку душею” Валентина Коваленко

автобіографія

Микола Негода, будучи ще зовсім малим, почав «мудрувати» над віршами, а перший його – третьокласника Бузуківської школи – вірш надрукувала республіканська піонерська газета. Цей твір потрапив на очі поетові - академіку Павлові Тичині. Між поетом початківцем і відомим поетом зав'язалося щире листування. П. Тичина радив юному митцеві приглядатись до життя, вивчати його. Микола Феодосійович був безмежно вдячний Павлу Григоровичу, який у одному зі своїх листів написав: «Чую завжди голос Ваш. Чую і вслухаюсь». Юний Микола Негода З портрета засл. діяча мистецтв В. Кузнецова

Вершиною творчості Миколи Негоди став твір «Степом, степом...», який поклав на музику композитор Анатолій Пашкевич. І народилася пісня-реквієм українського народу, яку не можна слухати без щему у душі, без сліз. Більшість дослідників творчості Миколи Негоди сходиться в тому, що будь у його творчому доробку лише одна ця пісня, й то його ім’я заслуговувало б найвищої оцінки.    Відомий український письменник Олесь Гончар писав: «Поет Микола Негода і композитор Анатолій Пашкевич піснею «Степом, степом...» обезсмертили себе...» Степом, степом... Сл. Миколи Негоди Муз. Анатолія Пашкевича Степом, степом йшли у бій солдати. Степом, степом - обрій затягло. Мати, мати стала коло хати, А навкруг в диму село. Степом, степом розгулись гармати, Степом, степом - клекiт нароста... Степом, степом падають солдати, А навкруг шумлять жита. Степом, степом поросли берізки, Степом, степом сонце розлилось... Степом, степом - встали обеліски, А навкруг розлив колось. Степом, степом - людям жито жати, Степом, степом даль махне крилом... Мати, мати жде свого солдата, А солдат спить вічним сном!

Кожен митець України вважає за честь торкнутися своєю творчістю до долі Великого Кобзаря. Тим паче – літератори Шевченкового краю. У творчості Миколи Негоди Шевченкіана займає одне з найпомітніших місць. Найкращим твором на цю тему є драматична поема «Дума про Кобзаря». Вона розповідає про останній приїзд поета на милу його серцю Черкащину влітку 1859 року. Тема Шевченко і народ є наскрізною у поемі «Амангуль», циклі віршів «Тарасовими шляхами». На відкритті пам'ятника Т. Шевченку, м. Черкаси, 1957р. На Тарасовій горі, 1980р. М. Негода і В.Пономаренко слухають кобзаря Олексія Чуприну.

Помітною віхою у творчості Миколи Негоди став його перший прозовий твір – роман «Холодний Яр». Та пильне компартійне око додивилося, що головний герой роману Савка Чорноус – «не зовсім радянський» і приховано симпатизує «контрреволюційному бандитському гнізду» (так тоді компартійні ідеологи називали Холодноярську республіку, яка найдовше протистояла більшовицькій агресії). Твір нищівно розкритикували у пресі. Автора цькували й повчали, як не слід писати про героїчну історію народу. Саме тоді Микола Тодосійович переніс перший інфаркт… Вистраждану й виношену художню правду про Холодноярську республіку письменник зміг повідати своїм читачам лише через 24 роки, коли Україна стала незалежною державою. Майже чверть століття мучила митця тема волелюбного Холодного Яру, не відпускала його, аж поки не вибухнула новим твором про одного з найяскравіших лицарів боротьби за українську волю, інтелігента, вчителя, науковця, людини високої гуманної душі Якова Панасовича Щирицю – легендарного отамана Мамая із чигиринської Боровиці. У передмові до свого нового роману «Отаман Мамай» Микола Негода напише такі сповідальні слова: «...народився роман, яким я спокутуюсь перед пам’яттю полеглих холодноярців, мужніх борців за волю і незалежність України». Письменник знайшов у собі сили, щоб сказати правду про героїв Холодного Яру. У холодноярському лісі. 1986р.

«Божа кара» – так називається роман Миколи Негоди, який переносить нас у кінець 80-х початок 90-х років XX століття. Для сьогоднішнього молодого покоління він є історичним твором. Тема роману – це відображення фаху імперсько-радянської системи, яка більше сімдесяти років насаджувала свою волю народам колишніх республік, що входили до Радянського Союзу. Подіям Помаранчевої революції присвячена збірка Миколи Негоди «Новолітуймо», у якій постають проблеми нашого сьогодення. М. Негода з дружиною Лідією Терентіївною

Вічно житиме в серцях У ніч проти 11 вересня 2008 року на 81 році життя відійшов у Вічність український поет і письменник Микола Негода. Час, у який випало жити й творити письменникові, сповнений складних і драматичних подій та соціальних процесів: голодомор, Друга світова війна, жахлива доба сталінізму, перші проблиски хрущовської відлиги, брежнєвські часи застою, і нарешті - часи незалежності України. Та, незважаючи ні на що, він завжди залишався вірним своєму народові, виконав обов’язок перед ним – зробив вагомий внесок у розвиток української літератури. У народі кажуть, що людина живе доти, доки про неї живе людська пам'ять. У одному зі своїх віршів книги вибраного «Пісня на рушникові» (2008р.), поет написав: Не навтішався волею, Не переслухав юрму… Все, що відведено долею, З вдячністю, земле, прийму. Візьмеш мене до себе В лоно своє земне, Тільки б не вмовкнув щебет, Коли вже не стане мене… Рідна черкаська земля взяла Миколу Феодосійовича у своє лоно, але життя триває, щебет не вмовкає. Його книгами зачитувалися і будуть зачитуватись і люди похилого віку, і наша чудесна молодь – бо вони, твори Миколи Негоди, за висловом відомої сучасної письменниці Галини Тарасюк «позначені потужною енергетикою, високою майстерністю і справжністю почуттів» («Літературна Україна» від 30.12.04 р.).

Микола Феодосійович залишив по собі добрий слід, який вервечкою мистецьких звершень торує у майбутнє стежину сповнених творчим горінням літ. А обабіч тієї упевненої стежини барвисто цвітуть нев’янучі квіти створених ним чудових патріотичних пісень, які співають і будуть співати вдячні українці…

Дорогі миті спогадів… Микола Негода був скромною людиною і не любив виставляти свої заслуги на широкий загал. Анатолій Горбівненко Він був схожий на святого із лагідними, сумними, всепрощенними очима. Я відчувала цю тиху доброту, бачила стигле яблуко його душі. Людмила Солончук І за природою свого творчого обдарування, і за світоглядом, і за вдачею Микола Негода є особистістю значного громадянського темпераменту. Володимир Поліщук

http://gorishna.narod.ru/ http://svitlytsia.crimea.ua http://library.ck.ua Сайти Використана література Наш Микола Негода: спогади, Черкаси, видавець Ю,А Чабаненко., 2009. – 212с. В. Поліщук. Під прапором неба: літературно-критичні статті, нариси, – Черкаси, Брама, 2000, –128с. Пісня на рушникові: вибрані твори, – Черкаси: Видавець Чабаненко Ю,А., 2006. – 470с.

Дерев’янко Ірина Михайлівна, учитель української мови і літератури Межиріцької ЗОШ І – ІІІ ступенів Канівської райради