Презентація на тему:
Фредерик Стендаль

Фредерик Стендаль Анрі Марі Бейль (1783-1842)

Анрі Бейль, відомий в літературі під псевдонімом Фредерік Стендаль — учасник наполеонівських походів і руху італійських карбонаріїв, залюб- лений у мистецтво та філософію, заглиблений у спостереження бурхливих подій тодішнього міжнародного життя, виступив як видатний письменник, маючи вже понад 40 років. Стендаль народився 23 січня 1783 року в Греноблі, у родині багатого адвоката. Його дід, лікар і громадський діяч, захоплювався ідеями Просвітництва й був шанувальником Вольтера. Але з початком революції в родині погляди дуже змінилися, батько Стендаля змушений був навіть ховатися. Через сім років померла його мати, залишивши сина на виховання батькові(людині черствій, суворій і недовірливій) і тітці Серафі, яких він ненавидів. Батько не переймався вихованням сина, довіривши його католицькому абатові Ральяну. Це призвело до того, що Стендаль зненавидів і церкву, і релігію.

майбутній письменник зневажав батька за надмірну жадобу до грошей, схиляння перед монархією й церквою. Пізніше, навіть у найскрутніші роки свого життя, він уникав звертатися до батька по допомогу. Замолоду захоплений ідеями Французької революції 1789—1794 років і філософією французьких просвітителів, Анрі в сімнадцять років вступив до наполеонівської армії і пройшов з нею Італію, Австрію, Німеччину, не раз сміливо дивився в очі смерті.

. В період російського походу, будучи головним інтендантом армії, він являв собою рідкісний виняток серед розгнузданої наполеонівської вояччини, як людина повністю некорислива, і після війни лишився зовсім незабезпеченим. Однак військова служба стала для Бейля, який уже тоді обрав собі постійний літературний псевдонім Фредерік Стендаль, поштовхом до філософських роздумів, політичних узагальнень та гострого інтересу до проблем визвольного руху в Європі.

Під час відступу з-під Москви Стендаль писав у листі до друзів: «...про те, що я бачив і пережив, письменник-домосід не здогадався б і за тисячу років». Він уже давно зрозумів деспотичний характер правління свого колишнього кумира генерала Бонапарта як «повторення монархічної нісенітниці», спробу «знищити соціальну свідомість французів».

Демократ і республіканець, Стендаль після падіння Наполеона відмовився служити у відновленій Франції дворянській монархії Бурбонів (1814— 1830) і виїхав до Італії.

Живучи на невеличку військову пенсію та незначні літературні гонорари, він зблизився з національно-революційним рухом, був особисто знайомий з італійськими поетами-карбонаріями Уго Фосколо, Сільвіо Пелліко та з видатним англійським поетом-романтиком Байроном.

Розгром карбонаризму й загроза шибениці змусили непокірливого літератора повернутися до ненависної йому Франції Карла X.

Сюжет і образ головного героя «Червоного і чорного» взяті автором із живої дійсності.

Паризька «Судова газета» опублікувала 1827 року смертний вирок, винесений сину коваля Антуану Берте, що став учителем у домі провінційного дворянина і вчинив замах на життя своєї коханки — дружини господаря. Не задовольняючись судовими звітами преси.

Стендаль докладно вивчив матеріали процесу Берте і майже повністю використав канву трагічної біографії молодого плебея для свого першого великого прозового твору.

. У романі «Червоне і чорне» він характеризує роман як «дзеркало, яке проносять по великій дорозі». Якщо дорога брудна, якщо на ній є калюжа, це неминуче відіб'ється в цьому дзеркалі, і дарма було б обвинувачувати дзеркало в тім, що воно відбиває точно; треба обвинувачувати дорогу, або, вірніше, доглядача дороги, в тім, що він погано порядкує на ній».

ОСНОВНІ ТВОРИ: «Історія живопису в Італії», «Прогулянки по Риму», «Італійські хроніки», «Пармська обитель», «Расин і Шекспір»,«Ваніна Ваніні», «Червоне і чорне».

Отже, в літературу XIX століття Стендаль вносить бойовий дух століття іреволюції, віру в розум, у гармонійну особистість, культ сильнихпристрастей. Але відстоюючи ідеали революції, він змушений вдавати, що ці священні для нього ідеали далекі від сучасності, у якій тріумфуєпроза буржуазного життя. Героїчне стає непотрібним у практиці буржуазнихвідносин, там, де панує безнадійна тупість, гонитва за наживою,кар'єризм. У цих умовах людині сильних пристрастей, яка жадаєгероїчного, немає місця, і вона неминуче вступає в протиріччя з буржуазною дійсністю. У цьому й полягає трагедія головних героївСтендаля. У 20-х роках Стендаль пише чудову новелу «Ваніна Ваніні», щоввійшла пізніше в «Італійські хроніки». У ній розкривається епізод з історії революційно-демократичного руху карбонаріїв в Італії.

Стендаль почував себе хворим, проте досить часто їздив з Чівіта-Веккії до Рима. У 1841 році з ним стався,перший апоплексичний удар. Йому даливідпустку, і восени він знову приїхав до Парижа, маючи намір пробути тамусього кілька днів. І несподівано його звалив другий удар.Після смерті письменника навколо його імені критики створили «змовумовчання». Першим, хто заговорив про нього і змусив звернути увагу наСтендаля, був Бальзак. Називаючи Стендаля чудовим художником, Бальзак стверджував, що зрозуміти його можуть тільки найбільш піднесені уми суспільства.

підготувала Учениця 10 класу Сковрон Марія