X Код для використання на сайті:
Ширина px

Скопіюйте цей код і вставте його на свій сайт

X Для завантаження презентації, скористайтесь соціальною кнопкою для рекомендації сервісу SvitPPT Завантажити собі цю презентацію

Презентація на тему:
Містика

Завантажити презентацію

Містика

Завантажити презентацію

Презентація по слайдам:

Слайд 1

Презентація на тему: «Містика»

Слайд 2

Мі стика (від грец. μυστικος — «прихований», «таємний») — надприродні явища і наслідки духовної практики, як зв'язок із потойбічним світом і надприродними силами. Якщо у містичних переживаннях є безпосередній зв'язок (єднання) з Богом (божественними силами) шляхом аскетизму (офіційно встановлених релігією духовних традиційних практик), тоді говорять про релігійну містику. Окультизм, ворожіння тощо не відносять до релігійної містики відповідно академічної класифікації релігієзнавства.

Слайд 3

Класифікація міфічних істот: Божества (ангели, архангели і т.д.) Демони (павші, верховні і т.д.) Нежить (напівживі, напівмертві) Напівлюди Міфічні тварини Наможливості

Слайд 4

Божества Боги (божества ) — реальні надприродні сутності, яким зазвичай, але не завжди, люди приписують суттєвий вплив на життя людини, вклоняються їм, звертаються до них з молитвами, вважають святими або священними, віддають їм належну повагу та шану. Слово «бог» у стародавніх індоєвропейських мовах вживалось у значенні «благий», «багатий», тобто сутність, яка надає певні блага, добро. Тому в стародавні часи богами називали як сили природи (дощ, сонце, місяць) так і людей (царів, богатирів, мудреців), тобто ті сутності, які дають людям ті чи інші блага. Разом з тим, вже у стародавні часи, після появи єдинобожжя, його прихильники твердили, що єдиним джерелом благ може бути лише суще в цілому, життя, яке так само, як і його створіння може і повинно розглядатися як унікальна особа, Творець Всесвіту, Сущий (староєвр. Яхве), Божество (староєвр. Елогім).

Слайд 5

Боги набувають різних подоб, але часто зображуються у вигляді людини або тварини. Надання богам будь-якої конкретної форми іноді вважається богохульством. Зазвичай боги безсмертні. Часто вважається, що вони мають розум, інтелект, бажання та емоції подібно до людей. Їм приписують такі руйнівні природні явища як блискавка, повінь, буревій, вважають, що вони є розпорядниками кожного аспекту життя людини (на кшталт народження чи потойбічного життя). Деяких богів вважають вершителями часу та долі, укладачами людського закону та етики, остаточним мірилом цінностей та поведінки, зодчими та творцями Землі, та навіть цілого Всесвіту. Боги зазвичай невидимі або недоступні людям; головним чином мешкають в потойбічних, віддалених або ізольованих і святих місцях, на кшталт небес, пекла, неба, підземного світу, морських глибин, високих гір, непрохідних лісів, або в надприродних чи божественних сферах. Часом з'являються людям, але, головним чином, проявляються через свої діяння. Деяким правителям, наприклад, римським імператорам, або імператорам Японії вклонялися як божествам за життя, в той час у багатьох культурах правителів та інших видатних або святих людей починають вважати божествами після смерті. У багатьох культурах вважають, що правителі походять від богів.

Слайд 6

Демони Де мон (грец. δαίμων) — дух із надлюдською силою, що належить до невидимого світу і має вплив на життя й долю людей. Вислів грецького філософа Фалеса, що все навколо сповнене демонами, — погляд, на якому ґрунтувалася первісна релігія всіх народів. Ця релігія сприяла культові померлих або предків;

Слайд 7

Між демонами, силами природи, й душами людей спочатку не було чіткого розмежування: померлий предок міг утілюватися в будь-який священний камінь, дерево, зірку тощо, а з другого боку, будь-який природний дух міг прибрати людську подобу, змішуватися з людьми і стати демоном-родоначальником. Фантазія стародавніх греків в усіх незрозумілих і грізних явищах природи (повінь, обвал, землетрус, приплив, буря, пошесть, посуха тощо) бачила дії демонів. Внутрішні зміни в уявленнях про демонів нерозривно пов’язані з загальним процесом розвитку грецької релігії. Знаходимо тут дві співвідносні течії релігійної думки: одна (диференційна) веде від первісного змішаного пандемонізму до поняття про демонів як винятково злих духів; друга репрезентує інтеграцію релігійного світогляду, що поступово переходить від хаотичної множинності божественних і демонічних істот до монотеїзму. Гомерів епос є пам’яткою такого процесу; релігійна свідомість щойно вийшла з-під первісної байдужості, найвищі олімпійські боги виділені й поставлені над сонмом міфічних істот нижчого порядку; проте пам’ять про попередній стан ще свіжа і розрізнення нечітке; олімпійців і самого Зевса подеколи названо загальним іменем демонів. А втім, це лише виняток, загалом демон постає як узагальнена надприродна сила, що остаточно й непорушно визначає людські вчинки (наприклад, Іліада, VII, 271, 377, 396); інколи як мудре й добре навіювання згори.

Слайд 8

Проте частіше демонам приписується шкідливий вплив на людину. У давньому епосі знаходимо зародок майбутнього перетворення демона з божества на злого духа, що засліплює, відбирає розум, спричинює якесь лихо тощо. Чіткіше відокремлення демонів від богів (не за їхніми вчинками, а за походженням) знаходимо в Гесіода («Роботи і дні»). За словами Плутарха, Гесіод перший установив 4 розряди наділених розумом істот, що живуть у всесвіті: найвище боги, потім велика кількість добрих демонів, далі герої або напівбоги і, нарешті, люди. Оскільки герої за життя зараховувались до людей, а після смерті змішувалися з демонами чи богами, то чотири розряди насправді зводилися до трьох. Тож демон визначався як щось середнє між безсмертним божеством і смертною людиною. З розвитком культури й, зокрема, літератури, божества природи втрачали своє життєве значення, і суспільний інтерес зосереджувався на міфічних образах, пов’язаних з культурним існуванням людини та з питаннями самостійної релігійної думки. Геракл — уособлення людської праці й подвигу, що перемагає ворожу владу природи і зумовлює цивілізацію; Деметра — засновниця осілого культурного життя; Діоніс — бог відродження та безсмертя, добрий демон (agathos daimon) переважно — ось головні об’єкти релігійного культу тієї епохи, а з ними чимало демонічних істот, які оточують людину і беруть безпосередню участь у її повсякденному житті. Згідно з ученням грецьких філософів-ідеалістів, кожна людина від народження аж до смерті мала свого демона, який нею керував. У Римі з демонами ототожнювали геніїв. Християнська церква, борючись проти поганських вірувань, перенесла назву демон на чортів, бісів.

Слайд 9

Слайд 10

Класифікація демонів 1. По місцях перебування. Цей тип класифікації сходить до неоплатонічних уявлень про те, що не всі демони абсолютно злі й не всі обов’язково повинні жити в Пеклі. Особливого поширення в середні віки одержала класифікація духів Михайла Пселла - вогняні демони - живуть в ефірі, області розрідженого повітря над місяцем; - повітряні демони - живуть у повітрі під місяцем; - земні демони - населяють землю; - водяні демони - живуть у воді; - підземні демони - перебувають під землею; - люцифуги або гелиофоби - світлоненависники, живуть в найвіддаленіших глибинах пекла

Слайд 11

2. По роду занять. Досить довільна класифікація, запропонована в 15 ст. Альфонсом де Спиною. До неї можна пред’явити цілий ряд претензій: багато хто з характерних демонських функцій залишилися за її межами, до того ж практично неможливо віднести того або іншого з відомих демонів до певної категорії. - Парки - жінки, що прядуть нитку долі, які насправді демони; - Полтергейсти - демони, що пустують по ночах, що пересувають речі й роблять інші дрібні капості; - Інкуби й суккуби - зваблюють в основному черниць; - Демони, що марширують, - звичайно прибувають юрбами й роблять багато шуму; - Службові демони - прислужують відьмам, їдять і п’ють разом з ними; - Демони кошмарів - приходять у снах; - Демони, що утворяться з сперми і ї запасі при статевому акті; - Демони-ошуканці - можуть бути в образі чоловіків або жінок; - Чисті демони - нападають тільки на святих - Демони, які обманюють баб, вселяючи їм, начебто вони літали на шабаш.

Слайд 12

3. По чинах. Виходячи з того що демони - зкинуті ангели, деякі демонологи (И.Вієр, Р.Бертон) припустили наявність у пеклі системи з дев’яти чинів, подібної ангельської ієрархії Діонісія. Ця система в їхньому викладі виглядає так: - Перший чин - Псевдобоги, ті, хто видає себе за богів, їхній князь Вельзевул; - Другий чин - Духи неправди, що дурять людей пророкуваннями, їхній князь Піфон; - Третій чин - Посудина беззаконь, винахідники злих справ і порочних мистецтв, їх очолює Веліал; - Четвертий чин - Карателі злодіянь, мстиві дияволи, їхній князь Асмодей; - П’ятий чин - Ошуканці, ті, хто спокушає людей не справжніми чудесами, князь - Сатана; - Шостий чин - Повітряні влада, що наводять заразу й інші нещастя, ними керує Мерезин; - Сьомий чин - Фурії, сівачі лих, розбратів і воєн, ними править Абаддон; - Восьмий чин - Обвинувачі й спостерігачі, під предводительством Астарота; - Дев’ятий чин - Спокусники й злстивці, їх князь Маммона.

Слайд 13

Нежить Немертві (англ. undead, дослівно «немертвий») — загальна назва вигаданих, міфологічних чи легендарних образів та істот, які вже померли, але поводяться, ніби ще живі. Нежить є у міфах різних народів світу, у багатьох літературних творах жанру фентезі, а також дуже поширена в комп'ютерних відеоіграх. Вперше слово «undead» вжив ірландський письменник Брем Стокер як назву для свого твору «Дракула». Стокер застосовував цей термін виключно для вампірів, однак теперішнє його значення набагато ширше. Нежить буває: із плоті і безтілесні духи

Слайд 14

Нежить. Із плоті Гуль Мумія Скелет Зомбі Упир Вампір Ліч Мавка Нічниця Русалка

Слайд 15

Гуль Гуль (араб. غ ول ) — істота з арабських міфів і казок, перевертень, що живе в пустелі, печерах, кладовищах і харчується падлом, а також самотніми мандрівниками. Гулі - це істоти жіночої статі, яких зачислюють до нижчого рангу джинів. Чоловічий варіант гуля має назву аль-кутруб, ці істоти живуть на острові аль-Кутрубія. Гулі мають потворний вигляд, за переказами - у них котяча голова, собачий тулуб, ослячі копита, що не зникають за жодних перетворень, в деяких казках «Тисячі і одної ночі» описуються гулі (чоловічої статі) з довгими вухами, якими вони можуть прикритись. Гулі можуть перетворюватись в молодих, привабливих жінок, і таким чином вони заманюють самотніх чоловіків до себе в лігвище, де вони вбивають і поїдають їх. Гулів можна вбити звичайною зброєю, але ударити нежить потрібно один раз, бо другий раз оживить її знову. А щоб гуль не зміг перетворюватись, потрібно вигукнути ім'я Аллаха. Згідно з уявленнями народів Середньої Азії, гулі живуть в криницях, болотах, на полях битв, харчуються загиблими разом з воронами. Мають страшну зовнішність: синю, слизьку, мертвецьку шкіру. Людей бояться і уникають.

Слайд 16

Слайд 17

Мумія Мумія — збережене бальзамуванням тіло. Мумією називається тіло не тільки людини, але і будь-якої іншої живої істоти, піддане спеціальній хімічній обробці, у результаті якої припиняється чи сповільнюється процес розкладання тканин. Варто розрізняти штучно і природно муміфіковані тіла.

Слайд 18