Презентація на тему:
Мамонти

Мамонти жили 4,8 млн. – 4,5 тис. років тому в Європі, Азії, Африці та Північній Америці. Знайдені численні кістки мамонтів у стоянках стародавньої людини кам'яного століття; виявлені також малюнки та скульптури мамонтів, зроблені доісторичною людиною. У Сибіру і на Алясці відомі випадки знаходження трупів мамонтів, які збереглися завдяки перебуванню їх в товщі багаторічної мерзлоти.

Основні види мамонтів за розмірами не перевершували сучасних слонів, але при цьому північноамериканський підвид Mammuthus imperator досягав висоти 5 м і маси 12 т, а карликові види Mammuthus exilis і Mammuthus lamarmorae не перевищували 2 метри у висоту і були масою до 900 кг. Мамонти володіли масивним тулубом і короткими ногами, довгою шерстю і довгими вигнутими бивнями, які могли служити для добування їжі з-під снігу в зимовий час. Корінні зуби мамонта з численними тонкими дентин-емалевими пластинами були добре пристосовані для пережовування грубого рослинного корму.

Більшість мамонтів вимерло близько 10 тисяч років тому під час останнього похолодання Вислинского льодовикового періоду в пізньому дріасі, одночасно з вимиранням 34 родів великих тварин (Велике голоценове вимирання).

На даний момент існує 2 основні гіпотези вимирання мамонтів: згідно з першою істотну, або навіть вирішальну, роль у цьому зіграли мисливці верхнього палеоліту; інша, пояснює вимирання, обумовлене природними причинами (в результаті швидкої зміни клімату близько 10-12 тисяч років тому і зникнення кормової бази для мамонтів). Є й більш екзотичні припущення, начебто падіння комети в Північній Америці, або великомасштабних епідемій.

Перша гіпотеза була висунута в XIX столітті Альфредом Уоллесом, коли були виявлені стоянки давніх людей з великими скупченнями кісток мамонта. Ця версія швидко завоювала популярність. Вважається, що людина розумна вже близько 32000 років тому оселилася в північній Євразії, і проникла до Північної Америки 15000 років тому, і ймовірно, почала активно полювати на представників мегафауни. Але в благополучних умовах на просторах степів їх популяція була стійкою. Пізніше відбулося потепління, під час якого значно скоротився ареал проживання мамонтів, як це траплялося й раніше, але активне полювання призвело до майже повного винищення виду.

Прихильники другої точки зору вважають, що вплив людини сильно переоцінене. Недостатньо прямих доказів активного полювання людей на мамонтів - в Євразії відомо всього 6 «місць забою і оброблення хоботних», а в Північній Америці - 12. Тому в цій гіпотезі антропогенному втручанню відведена другорядна роль, а первинними факторами вважаються природні зміни: клімат, зміни кормової бази тварин і площі пасовищ. Отже, роль людей у вимиранні була оцінена як незначна, також відзначалася крайня рідкість прямих доказів полювання людей на мамонтів.

За будовою скелета мамонт мають значну схожість з нині існуючим індійським слоном. Величезні бивні мамонта, до 4 м в довжину, вагою до 100 кг, були розташовані у верхній щелепі, виставлялися вперед, загинались догори і розходилися в сторони. Корінні зуби, яких у мамонтів було по одному в кожній половині щелепи, дещо ширші, ніж у слона, і відрізняються великою кількістю і твердістю пластинчастих емалевих коробочок, заповнених зубною речовиною.

У міру стирання зуби мамонта, як і у сучасних слонів, змінювалися на нові, така зміна могла проходити до 6 разів за час життя. У Валенсії корінний зуб мамонта шанували як частина мощей св. Христофора, і ще в 1789 році каноніки св. Вінцента носили стегнову кістку мамонта в своїх процесіях, видаючи її за залишок руки названого святого. Зуби мамонта

Більш докладно з анатомією мамонта вдалося ознайомитися після того, як в 1799 році тунгуси відкрили в вічній мерзлоті Сибіру, поблизу гирла ріки Лени, цільний труп мамонта, вимитий весняними водами, який чудово зберігся - з м'ясом, шкірою і шерстю. Через 7 років, відправленому Академією наук Адамсу вдалося зібрати майже повний скелет тварини, з уцілілими почасти зв'язками, частинами шкіри, деякими нутрощами, очима і до 30 фунтів волосся; все інше знищили вовки, ведмеді і собаки. У Сибіру бивні мамонтів, що вимивалися весняними водами, збиралися тубільцями, і становили предмет відпускної торгівлі, замінюючи в токарних виробах слонову кістку.

Комі, як і інші народи Півночі, часто знаходили кістки мамонта у відкладеннях на берегах річок і вирізали з них кістяні трубки, рукояті, … «Земляний олень», в уявленнях комі, ненців, хант і мансі, жив у початкові часи творіння. Він був такий важкий, що провалювався в землю по груди. Його стежки створювали русла річок і струмків і, зрештою, вода залила всю землю (комі, знайомі з біблійним потопом, розповідають, що мамонт хотів врятуватися в Ноїв ковчег, але не міг там поміститися). Мамонт плавав по водах, але птахи сідали на його «роги», і звір потонув.

Лапландці, які живуть на Крайній Півночі, твердо вірять в існування волохатих велетнів, що мешкають під вічними снігами. У ескімосів, які населяють азіатський берег Берингової протоки, мамонт відомий під ім'ям «килу крук», тобто «кит на ім'я килу». У легенді ескімосів кит посварився з морським чудовиськом Аглу, за що був викинутий на сушу, але виявився занадто важким і провалився в землю, яка стала його притулком, він риє собі ходи величезними бивнями.

Бивень мамонта міцніше слонової кістки і має неповторну кольорову гаму. За тисячі років, проведених під землею, бивні піддалися поступовій мінералізації і придбали найрізноманітніші відтінки: від молочно-білого і рожевого до синьо-фіолетового. У майстрів-косторізів високо цінується природне потемніння матеріалу. Завдяки неповторному кольору, бивень мамонта здавна використовується для створення дорогих шкатулок, табакерок, статуеток, шахів, чудових гребенів, браслетів і жіночих прикрас. Ним також інкрустують зброю.