Презентація на тему:
Тема 15

ПРАВОЗНАВСТВО Для студентів неюридичних факультетів КНТЕУ

Тема 21: Загальні поняття кримінального права та кримінальної відповідальності ПЛАН 1. Поняття кримінального права України, його предмету і методів. 2. Загальне поняття кримінального правопорушення. Види кримінальних правопорушень. 3. Стадії вчинення кримінального правопорушення. 4. Співучасть у кримінальному правопорушенні. 5. Поняття кримінальної відповідальності, її підстав. 6. Кримінальні покарання та їх види.

Список рекомендованої літератури Конституція України від 28.06.1996 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2% D1%80 #Text Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text Правознавство: Підручник для студентів ВНЗ / Волошкевич Г.А., Джолос С.В., Дробот Ж.А., та ін. Черкаси: Черкас. нац. ун-т. ім. Богдана Хмельницького, 2019. – 686 с. Основи правознавства: навч. посіб. / за ред. проф. Ю.І. Крегула. Київ: Київ. нац. торг.-екон. ун-т., 2018. - 528 с. Правознавство: термінологічний словник: навч. посіб. / за ред. проф. Ю.І. Крегула. Київ: Київ. нац. торг.-екон. ун-т., 2018. – 268 с. Герц А.А., Кравчук С.Й. Правознавство: навч. посіб. Хмельницкий: Хмельн. ун-т управ. та права, 2017 – 283 с.

Поняття кримінального права України, його предмету і методів Кримінальне право України – це галузь національного права, яка представляє собою систему правових норм встановлених державою в кримінальному законі, які регулюють суспільні відносини пов'язані зі злочином і покаранням за нього, забезпечених примусовою силою державного апарату. Завданням кримінального права є правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально-протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням. Предметом кримінального права є суспільні відносини, які виникають у зв'язку із вчиненням злочину і застосуванням компетентними органами держави (судами) відповідного йому покарання передбаченого кримінальним законом. Методами кримінального права є: визначення в кримінально-правових нормах суспільно небезпечних діянь, що є злочинами; встановлення покарань за порушення заборон визначених в статтях Особливої частини Кримінального кодексу України від 05.04.2001.

Джерела кримінального права – це форми в яких існують норми, що регулюють суспільні відносини, які є предметом цієї галузі. Єдиним джерелом кримінального права в Україні є Кримінальний кодекс України від 05.04.2001, який складається із Загальної частини, Особливої частини і Прикінцевих та перехідних положень (складаються з 2 розділів). Загальна частина ККУ 05.04.2001 складається з 17 розділів (І. «Загальні положення», ІІ. «Закон про кримінальну відповідальність», ІІІ. «Кримінальне правопорушення, його види та стадії», IV. «Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт кримінального правопорушення)», V. «Вина та її форми», VI. «Співучасть у кримінальному правопорушенні», VII. «Повторність, сукупність та рецидив кримінальних правопорушень», VIII. «Обставини, що виключають кримінальну протиправність діяння», ІХ. «Звільнення від кримінальної відповідальності», Х. «Покарання та його види», ХІ. «Призначення покарання», ХІІ. «Звільнення від покарання та його відбування», ХІІІ. «Судимість», ХІІІ1. «Обмежувальні заходи», XIV. «Інші заходи кримінально-правового характеру», XIV1. «Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб», XV. «Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх»). Особлива частина ККУ 05.04.2001 складається з 20 розділів (І. «Злочини проти основ національної безпеки України», ІІ. «Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи»,

ІІІ. «Кримінальні правопорушення проти волі, честі та гідності особи», IV. «Кримінальні правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканності особи», V. «Кримінальні правопорушення проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина», VI. «Кримінальні правопорушення проти власності», VII. «Кримінальні правопорушення у сфері господарської діяльності», VIII. «Кримінальні правопорушення проти довкілля», ІХ. «Кримінальні правопорушення проти громадської безпеки», Х. «Кримінальні правопорушення проти безпеки виробництва», ХІ. «Кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту», ХІІ. «Кримінальні правопорушення проти громадського порядку та моралі», ХІІІ. «Кримінальні правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші кримінальні правопорушення проти здоров'я населення», XIV. «Кримінальні правопорушення у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації», XV. «Кримінальні правопорушення проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та кримінальні правопорушення проти журналістів», XVІ. «Кримінальні правопорушення у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку», XVІІ. «Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг», XVІІІ. «Кримінальні правопорушення проти правосуддя», ХІХ. «Кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби, ХХ. «Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку»).

Таким чином, кримінальне право України складається із Загальної частини та Особливої частини. Норми Загальної частини закріплюють основні принципи кримінального права та положення, що мають відношення до будь-якого кримінального правопорушення визначеного в Особливій частині: поняття кримінального правопорушення, його видів та стадій; поняття суб'єкта кримінального правопорушення; вину та її форми; повторність, сукупність та рецидив кримінального правопорушення; обставини, що виключають кримінальну протиправність діяння; покарання та його види тощо. Норми Особливої частини конкретизують діяння, що є кримінальними правопорушеннями і розподіляють їх за родовим об'єктом на окремі види: злочини проти основ національної безпеки України; кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; кримінальні правопорушення проти власності; кримінальні правопорушення у сфері господарської діяльності; кримінальні правопорушення проти безпеки виробництва; кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг та інші. В нормах Особливої частини визначені санкції, які передбачають міри кримінальної відповідальності, адекватні суспільній небезпеці вчиненого діяння.

Загальне поняття кримінального правопорушення. Види кримінальних правопорушень Ст. 11 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 встановлює, що кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом кримінального правопорушення. Не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. Ознаки кримінального правопорушення: кримінальна протиправність, тобто діяння (дія чи бездіяльність) спрямоване проти заборони, визначеної в конкретній статті Особливої частини ККУ 05.04.2001; суспільна небезпека діяння, що проявляється в настанні чи загрозі настання суспільно-небезпечних наслідків; вина, тобто психічне ставлення особи до вчинюваної нею дії чи бездіяльності, передбаченої в конкретній статті Особливої частини ККУ 05.04.2001, та її наслідків, вираженим у формі умислу або необережності; кримінальна караність, що конкретизована в санкціях статей Особливої частини ККУ 05.04.2001 у вигляді кримінальних покарань.

Наявність всіх вищезазначених ознак є підставою для порушення компетентними органами держави кримінальної справи. Кримінальне правопорушення має місце тільки тоді, коли суспільно-небезпечне діяння містить його склад, тобто сукупність встановлених кримінальним законом об'єктивних та суб'єктивних ознак, які характеризують це діяння, як злочин. Елементами складу кримінального правопорушення є: 1) об'єкт кримінального правопорушення – це суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом і на які здійснюється протиправне посягання (відносини життя, здоров'я людини, відносини власності, екологічні відносини тощо); 2) об'єктивна сторона кримінального правопорушення – це зовнішня сторона прояву суспільно-небезпечного діяння, яка характеризується ознаками: суспільно-небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю особи); суспільно-небезпечними наслідками; причинним зв'язком між діянням та суспільно-небезпечними наслідками, що настали; місцем, часом, способом, знаряддям та засобом, обстановкою вчинення злочину; 3) суб'єкт кримінального правопорушення – це фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого, відповідно до ст. 22 ККУ 05.04.2001, може наставати кримінальна відповідальність (за всі злочини з досягненням 16 років, а за окремі, перелік яких визначений у цій статті з 14 років).

Суб'єкт злочину може бути спеціальним, він крім вищезазначених ознак загального суб'єкта також володіє додатковими ознаками: - є медичним працівником при ненаданні допомоги хворому (ст. 139 ККУ); - є службовою особою при вчиненні злочинів у сфері службової діяльності (ст. 364-368 ККУ); - є військовослужбовцем при вчиненні військового злочину (ст. 402-431 ККУ) та інші. 4) суб'єктивна сторона кримінального правопорушення – це внутрішня психічна діяльність особи пов'язана з вчиненням суспільно небезпечного діяння, яка характеризується ознаками: виною (умисною чи необережною); метою, тобто психічною уявою особи про бажаний результат, якого вона прагне досягти вчиняючи злочин; мотивом, тобто психічним спонуканням особи до протиправних дій (корисливий, кар'єристський мотив, неприязнь та інші); емоції, тобто стан сильного душевного хвилювання викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого. Вказані ознаки дають можливість зрозуміти психічні процеси, що відбуваються та відображають зв'язок свідомості та волі особи із тим кримінально-протиправним діянням, що нею вчиняються. Наявність всіх чотирьох ознак складу кримінального правопорушення є свідченням того, що він має місце, а також єдиною фактичною підставою для кримінальної відповідальності особи.

Ст. 12 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 встановлює, що кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини. Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов’язане з позбавленням волі. Злочини поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі. Нетяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п’яти років. Тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років. Особливо тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п’ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

Стадії вчинення кримінального правопорушення Стадії вчинення кримінального правопорушення – це визначені законом етапи підготовки і безпосереднього скоєння кримінального правопорушення. Ст. 14 і 15 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 визначає дві стадії попередньої злочинної діяльності, пов'язаної із вчиненням кримінального правопорушення: 1) готування до кримінального правопорушення – це підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення кримінального правопорушення, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення кримінального правопорушення. У самому готуванні до злочину може міститися інший закінчений злочин, так придбання, виготовлення, ремонт, передача чи збут вогнепальної зброї та бойових припасів до неї без передбаченого законом дозволу, що здійснюється особою для вчинення іншого злочину містить склад закінченого злочину, передбаченого ст. 263 ККУ 05.04.2001;

2) замах на вчинення кримінального правопорушення – це вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини ККУ 05.04.2001, якщо при цьому кримінальне правопорушення не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Замах на вчинення кримінального правопорушення може бути: закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, але кримінальне правопорушення не було закінчено з причин, які не залежали від її волі (особа хотіла вчинити крадіжку із квартири, але не змогла її відкрити і при цьому була затримана); незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця (особа хотіла викрасти гроші із сейфу, його відкрила але грошей там не було; особа стріляла в іншу особу з метою її вбивства, але не влучила). Окремі кримінальні правопорушення не мають таких стадій як приготування чи замах на вчинення кримінального правопорушення. Кримінальна відповідальність за готування до кримінального правопорушення і замах на вчинення кримінального правопорушення настає за тією статтею Особливої частини ККУ 05.04.2001, яка передбачає відповідальність за закінчене кримінальне правопорушення.

Співучасть у кримінальному правопорушенні Ст. 26 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 встановлює, що співучастю у кримінальному правопорушенні є умисна спільна участь декількох суб'єктів кримінального правопорушення у вчиненні умисного кримінального правопорушення. Вчинення кримінального правопорушення у співучасті збільшує суспільну небезпеку аналогічного кримінального правопорушення, вчиненого однією особою, тому що: - спільно легше підготувати і вчинити кримінальне правопорушення; - легше приховати злочинця, знаряддя кримінального правопорушення і засоби його вчинення, сліди кримінального правопорушення, а також предмети добуті злочинним шляхом. Ознаки співучасті: • погодженість дій співучасників (змова про спільне вчинення кримінального правопорушення ); • взаємне усвідомлення про спільне вчинення кримінального правопорушення (необхідною умовою вчинення кримінального правопорушення є дії кожного співучасника, так як суспільно-небезпечний наслідок є результатом спільної діяльності всіх співучасників);

• участь у кримінальному правопорушенні двох і більше осіб, кожен із яких є суб'єктом кримінальної відповідальності; • зусилля співучасників об'єднуються в одному кримінальному правопорушенні; • наявність причинного зв'язку між діями всіх співучасників разом та кожного окремо і настанням суспільно-небезпечних наслідків; • дії співучасників завжди умисні, вони характеризуються єдністю умислу. Співучасті немає там, де особи, які приймають участь у вчинені кримінального правопорушення не мають властивостей суб'єкта кримінальної відповідальності (малолітні, неосудні особи). Співучасть може бути: 1) простою (співвиконавство), якщо у вчиненні кримінального правопорушення приймають участь два або більше виконавців; 2) складною, якщо у вчиненні кримінального правопорушення приймають участь особи із розподілом ролей (поряд з виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник).

Кримінальне правопорушення може бути вчинено у співучасті: - групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою; - групою осіб за попередньою змовою, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку кримінального правопорушення, домовилися про спільне його вчинення. - організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) кримінальних правопорушень, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи; - злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Злочинна організація є найнебезпечнішою формою співучасті. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 визначає її як: - організовану групу (ст. 185-191 ККУ); - групу контрабандистів (ст. 201 ККУ); - злочинну групу у виправно-трудовій установі (ст. 392 ККУ); - терористичну групу (ст. 258 ККУ); - банду (ст. 257 ККУ); - воєнізоване чи збройне формування (ст. 260 ККУ). Співучасники злочину притягаються до кримінальної відповідальності лише за кримінальні правопорушення, в яких вони особисто брали участь, а члени злочинної групи (організації) і тоді коли вони не брали участі у конкретному злочині але відповідальність настає за саму участь у злочинній групі (організації). Не є співучастю: - не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення кримінального правопорушення, слідів кримінального правопорушення чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збут таких предметів; - обіцяне до закінчення вчинення кримінального правопорушення неповідомлення про достовірно відоме підготовлюване або вчинюване кримінальне правопорушення. Такі особи піддягають кримінальній відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння містить ознаки іншого злочину.

Поняття кримінальної відповідальності, її підстав Кримінальна відповідальність – це найсуворіший вид юридичної відповідальності, встановлений державою в санкціях статей Особливої частини ККУ 05.04.2001, що застосовується тільки судом у кримінальному процесуальному порядку до суб'єкта злочину і полягає у позбавленні винної особи певних належних їй благ матеріального, організаційного чи особистого характеру. Кримінальна відповідальність реалізується через кримінально-правове відношення, що виникає між державою і особою, яка вчинила кримінальне протиправне діяння, тобто особі інкримінується (ставиться у вину) скоєне нею суспільно небезпечне діяння. Ознаки кримінальної відповідальності: - встановлюється державою тільки в кримінальному законі; - накладається тільки судом; - порядок притягнення винної особи до цієї відповідальності визначений у Кримінальному процесуальному кодексі України від 13.04.2012;

- має індивідуальний характер і покладається тільки на особу в діянні якої є склад злочину; - конкретизується в кримінальному покаранні визначеному в санкції статей Особливої частини ККУ 05.04.2001; - пов'язана з позбавленням винної особи певних належних їй благ майнового, організаційного чи особистого характеру; - пов'язана із настанням певних негативних наслідків у вигляді судимості. Кримінальна відповідальність реалізується через наступні етапи: • виникнення кримінальної відповідальності (порушення кримінальної справи); • кваліфікації компетентними органами держави (поліцією, прокуратурою тощо) діяння винної особи як обвинуваченої; • постановлення судом вироку та конкретизації в ньому визначеного кримінального покарання; • відбування покарання; • перебування особи в стані судимості. Кримінальна відповідальність завершується фактом погашення судимості або її зняття. Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу.

Кримінальні покарання та їх види Ст. 50 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 встановлює, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність. Кримінальні покарання являють собою систему заходів впливу держави на суб'єкта злочину. У відповідності з Кримінальним кодексом України від 05.04.2001, ця система включає: 1) Основні покарання: Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Встановлюються на строк від 60 до 240 годин і відбуваються не більш як 4 години на день;

Виправні роботи встановлюються на строк від 6 місяців до 2 років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від 10 до 20 відсотків; Службові обмеження для військовослужбовців застосовуються до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від 6 місяців до 2 років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше 2 років призначити службове обмеження на той самий строк; Арешт полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від 1 до 6 місяців; Обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці. Встановлюється на строк від 1 до 5 років; Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців призначається всім категоріям військовослужбовцям на строк від 6 місяців до 2 років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше 2 років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк; Позбавлення волі на певний строк полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу.

За загальними правилами встановлюється на строк від 1 до 15 років; Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк. 2) Додаткові покарання: Позбавленням військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.; Конфіскація майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. 3) Змішані покарання (застосовуються як основні, так і як додаткові): Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і розмірі, встановлених цим Кодексом. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та з урахуванням майнового стану винного в межах від 30 до 50 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу; Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне покарання на строк від 2 до 5 років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.