Презентація на тему:
Радіоактивність

ДЕСТАЛІНІЗАЦІЯ ВИКОНАВЕЦЬ: ТОМИЩ ІРИНА

Смерть Й. Сталіна 5 березня 1953 р. стала поштовхом до кардинальних змін в духовному житті, в економіці, серйозних змін зазнала внутрішня і зовнішня політика Радянського Союзу. Починаючи з березня 1953 р. нове керівництво СРСР, в якому поступово посилювались позиції першого секретаря ЦК КПРС М. Хрущова, розпочало курс на лібералізацію внутрішньої політики. Цей процес отримав назву десталінізації.

Причини десталінізації: 1) Продовження політичних репресій могло призвести до соціального вибуху. 2) Тотальний контроль над усіма сферами життя, максимально жорстка цензура в культурі та мистецтві створювалинепотрібну напругу в суспільстві, обмежували будь-які прояви творчості таініціативи, в кінцевому рахунку гальмували матеріальний і духовний розвиток суспільства.

3) Відверте ігнорування національної самобутності народів СРСР для радянського керівництва загрожувалопоявою потужних національних антирадянських рухів. 4) Існувала потреба покращити міжнародний імідж СРСР, для успішної боротьби з США на ідеологічному фронті в рамках холодної війни. 5) Економіка та система управління потребували реформування.

Для десталінізації характерні такі риси: 1) боротьба з культом особи Сталіна, яка активізувалась після відомої доповіді Хрущова “Про культ особи та його наслідки”, виголошеної 25 лютого 1956 р. на закритому засіданні депутатів ХХ з’їзду КПРС. 2) обмеження цензури; 3) уповільнення процесу русифікації;

4) припинення масових політичних репресій, зменшення чисельності репресивного апарату. Часткова реабілітація безпідставно засуджених; Реабілітація - поновлення втраченого доброго імені, відновлення репутації. Поновлення прав, відміна необґрунтованого звинувачення невинної особи або групи осіб через «відсутність складу злочину». 5) припинення масових політичних репресій, зменшення чисельності репресивного апарату. Часткова реабілітація безпідставно засуджених;

6) розширення прав УРСР в економічній фінансовій, юридичній сферах; відбулося скорочення кількості союзних та збільшення числа республіканських та союзно-республіканських міністерств. Частка промисловості, підпорядкованої уряду УРСР, в економіці України збільшилась з 30 до 76 відсотків. 7)активізація дій української дипломатії та активізація контактів з зарубіжними країнами.

Приєднання Криму до України. 19 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ “Про передачу Кримської області із складу РСФСР до складу УРСР”  Витоки рішення про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР потрібно шукати в трагічному для півострова 1944 році. Тодішня криза економіки та сільськогосподарського виробництва була спричинина масовою депортацією кримськотатарського народу, греків, вірмен, чехів, болгар і німців.

В Криму наприкінці 1953 року була тільки 3 хлібних магазини, 18 - м'ясопродуктів , 8 - молочних , 2 - тканин , 9 - взуття , 5 - будівельних матеріалів та 28 - книжкових магазинів. Загальна кількість вивезеного з Криму люду сягала близько 300 тисяч, доросле чоловіче населення воювало на фронтах і зазнало значних втрат, отже півострів практично обезлюднів.

Початок “хрущовської відлиги” спричинив нову “хвилю українізації”. В середовищі української громадськості розпочалось обговорення питання про збереження української мови та сфери її вживання. Проте радянське керівництво не відмовилось повністю від політики русифікації.за 1959-1966 рр. кількість шкіл з російською мовою викладання збільшилась майже на 500, а кількість українських скоротилась на 2 тисячі.

Шестидесятництво – рух творчої молоді, яка сповідувала нові думки, ідеї, нову тематику, не обмежену рамками пануючої ідеології. Шестидесятники відкидали ідеологічні стереотипи та звеличували загальнолюдські ідеали. Шістдесятники, які зважувались на відкритий конфлікт з владою ставали дисидентами. Їх на відміну від шістдесятників було набагато менше, відповідно свою діяльність вони не обмежували культурою, але виступали за свободу слова та інші права людини.

Дисидентство – суспільно-політичний опозиційний рух в СРСР та Україні, який боровся мирними методами проти національного, політичного гніту. Основні причини існування руху опору: 1) політичні (відсутність реальної політичної самостійності республік, однопартійна система, відсутність демократичного вибору політичної альтернативи та легальних можливостей зміни влади чи опозиційної діяльності, бюрократизація системи управління);

2) національні (цензура, русифікація); 3) соціально-економічні (низький рівень життя населення, недоліки економічної політики); 4) релігійні (антицерковна кампанія).