Презентація на тему:
икошригокапиогриркишришкш

винувпмнувмнвр

Ельяшевич Володимир Львович народився 12 грудня 1876 року в небагатій дворянській родині у маєтку Ельяшевичів, що знаходився в Малих Будищах, під Полтавою. Навчався у Полтавському кадетському корпусі, а з 1895 року в інженерному училищі в Петербурзі. З 1898 року В.Л. Ельяшевич навчається в Петербурзькому учбовому Повітроплавальному арку, яким командував піонер вітчизняної аеронавтики О.М. Кованько. Використовуючи польоти на повітряних кулях він здійснював дослідження земної атмосфери. На підставі цього ним було написано і опубліковано ряд наукових статей. За винятковий внесок у розвиток фізики атмосфери В.Л.Ельяшевич обирається членом-кореспондентом Головної фізичної обсерваторії Російської академії наук. 15 лютого 1915 року на 39-му році його життя раптово обірвалося.

Духов Микола Леонідович

народився 26 жовтня 1904 р. у селі Веприку Гадяцького повіту Полтавської губернії (тепер Гадяцького району Полтавської області) в родині фельдшера. З 1928 року по 1932 рік Духов М.Л. навчався в Ленінградському політехнічному інституті на механічному факультеті за спеціальністю „конструювання тракторів і автомобілів”. Після закінчення інституту він одержує направлення в конструкторське бюро Кіровського заводу, де займались конструкціями тракторів і танків. У 1939 р. М.Л. Духов розробляє конструкцію нового важкого танка КВ, який мав дизельний двигун потужністю 600 к.с. КВ-1 і КВ-2 відповідно мали масу 47 і 52 т., лобова броня – 100 мм. Широкі гусениці КВ дозволяли проводити бойові дії майже на будь- якій місцевості, за різних погодних умов. Дизельний двигун потужний, економний, добре працює і в спеку і на морозі. Наприкінці жовтня 1943 р. освоєно випуск танка ЙС, а в 1944 р. під керівництвом М.Л. Духова створюється новий важкий танк ЙС-3. У 1953 році М.Л. Духову було присвоєно вчений ступінь доктора технічних наук, його обрали членом-кореспондентом Академії наук СРСР. Помер М.Л. Духов 1 травня 1964 р.

Йофф Абрам Федорович

народився 29 жовтня 1880 р. в м. Ромни (в минулому Полтавської губернії), тепер Сумської обл. У 1897 р. А.Ф. Йоффе закінчив Роменське реальне училище, а з 1897 по 1902 р. навчався у Петербурзькому технологічному інституті. Після цього за порадою Н.А. Гезехуса він вирішив поїхати навчатися фізичному експерименту до В.К. Рентгена в Мюнхен де перебував до 1906 р. У 1907 – 1913 рр. виконав ряд досліджень по обґрунтуванню квантової теорії світла і механізму фотоефекту, зокрема у 1907 р. показав, що результати дослідів із зонішнього фотоефекту повністю вкладаються в рамки теорії Ейнштейна. У 1912 – 1913 рр. виконав важливі експериментальні дослідження на визначення заряду електрона. А.Ф. Йоффе вперше звернув увагу на вивчення напівпровідників як нових матеріалів для електротехніки та електроніки. Протягом багатьох років досліджував фотоелектричні й термоелектричні властивості напівпровідників, розробив теорію термоелектрогенераторів і термоелектричних холодильників, що поклало початок напівпровідниковій енергетиці. Помер А.Ф. Йоффе у 1960 р.

Пильчиков Микола Дмитрович

народився у м. Полтава 21 травня 1857 р. в сім’ї вчителя. У 1880 р. М.Д. Пильчиков успішно закінчив університет із ступенем кандидата і був залишений на кафедрі фізики для підготовки на звання професора. Молодий вчений у 1883 р. проводить дослідження в районі Курської магнітної аномалії, результати яких опублікував у статті „Магнитные наблюдения между Харьковом и Курском в 1883 г.” Він перший висловив думку про те, що подальші дослідження в районі Курська можуть привести до відкриття тут багатих покладів залізної руди. М.Д. Пильчиков був одним із піонерів- винахідників радіо. Незалежно від О,С, Попова та Шимкевича він винайшов і виготовив власний протектор бездротового телеграфування для застосування у військовій і морській справі. З дозволу головного морського штабу Російської імперії, при сприянні командування Чорноморського флоту і портів Чорного моря вперше провів експеримент радіокерування на відстані. Досліди з бездротового телеграфування було проведено в 1903 р. на Чорноморському флоті між Херсонським маяком і транспортом „Днестр” у присутності М.Д. Пильчикова. На обговоренні доповіді М.Д. Пильчикова про проведення експерименту з його приладом був присутній відомий російський вчений-професор, винахідник радіо О.С. Попов. Пильчиков захоплювався музикою та українською поезією, сам писав вірші, кілька з яких надрукував у альманасі українського письменника і військового лікаря В.С. Александрова „Складка” під ініціалами М.П. Життя М.Д. Пильчикова обірвалося 19 травня 1908 р., коли вченому йшов 51 – й рік.

Іваненко Дмитро Дмитрович

доктор фізико-математичних наук, професор Московського університету ім. М.В. Ломоносова. Він народився 29 липня 1904 р. у м. Полтаві. В 1927 р. закінчив Ленінградський університет. Очолював відділ теоретичної фізики в Українському фізико-технічному інституті в Харкові. Після відкриття англійським фізиком Д. Чедвіком третьої елементарної частинки – нейтрона, про що він повідомив у кінці лютого 1932 р. на сторінках англійського журналу „Nature”, Д.Д. Іваненко 28 травня 1932 р. виступив на сторінках цього самого журналу із статтею „Гіпотеза про роль нейтронів”, в якій уперше висловив думку, що нейтрон є поряд з протоном структурним елементом ядра, і вперше сформулював протонно-нейтронну модель ядра, нині загальновизнану. На початку 1934 р. разом з І.Є. Таммом, коли у фізиці першочерговою стала проблема пояснення природи сил, що утримують нуклони в ядрі, заклали основи теорії ядерних сил, що базується на так званому обмінному характері дії нуклонів у ядрі. Протягом 1944 – 1948 рр. разом з Т.Я. Померанчуком і А.О. Соколовим розробив теорію електромагнітного випромінювання електронів великих енергій у прискорювачах типу бетатрона і синхротрона. Виконав важливі дослідження з теорії космічних злив. Д.Д. Іваненко разом з В.О. Фоком розробив теорію паралельного перенесення спінарних хвильових функцій електрона, що дало змогу узагальнити квантове рівняння Дірака на випадок наявності тяжіння.

Пасічник Митрофан Васильович

народився 17 червня 1912 р. в м. Жирківці (тепер Машівського району Полтавської області. Основний напрям наукової діяльності – фізика атомного ядра. Він досліджує фундаментальні проблеми цієї галузі фізичних знань, тісно пов’язуючи свою наукову діяльність з роботами школи академіка І.В. Курчатова. При безпосередній участі і керівництві М.В. Пасічника в ІФ АН УРСР була створена велика експериментальна база для ядерних досліджень( у 1957 р. почав працювати тут споруджений циклотрон, а в 1960 р. був запущений у дію атомний реактор типу ВВР-М потужністю 10 МВт, завершується монтаж нового унікального циклотрону). Разом із співробітниками виконав ґрунтовні дослідження по вивченню взаємодії протонів і нейтронів з атомними ядрами і особливо непружного розсіяння нейтронів ядрами. Встановив залежність ефективності розсіяння від числа нейтронів і протонів у ядрі, досліджував поляризацію протонів при пружному розсіянні. Дослідження, які проводилися в ІФ АН УРСР висвітлені М.В. Пасічником в монографіях „Вопросы нейтронной физики средних энергий”, „Нейтронная физика”.

Засядька Олександра Дмитровича.

народився 27 лютого 1779 р. в селі Лютенька (нині Гадяцького району Полтавської обл.) в козацькій сім’ї. Батько Дмитро Данилович був головним гармашем Війська Запорозького. Після ліквідації Катериною II Січі в 1775 р. він одержав дворянське звання. В російській армії дослужився до чину генерал-майора. Найбільше прославив О. Засядька талант конструктора та винахідника. В цей період посилюється інтерес до ракет, які стають новою зброєю. Власним коштом він дістав необхідне обладнання для своїх експериментів по створенню ракет. Він продає родовий маєток під Одесою, будує кузню, накупив пороху, різних матеріалів, відкриває піротехнічну лабораторію. І з 1815 р. розпочинає свої дослідження. Ним було створено ракети трьох калібрів: 4-, 2.5-,та 2- дюймові, а також спеціальну установку для залпового вогню. Його ракети летіли на віддаль 3700 м проти 2740 м кращих западноєвропейських. У 1828 р. ракетами О. Засядько було озброєно 2-гу армію, а пізніше ракетами оснащені Чорноморський флот та Дунайська флотилія. Помер 8 червня 1837 р., похований в Курязькому монастирі.

Побєдоносцев Юрій Олександрович

Народився 7 лютого 1907 р. в Москві у сім’ї вчителя фізики і математики. У перші роки радянської влади, коли Москву, як і багато інших міст, охопив голод, сім’я Побєдоносцевих переїздить на Україну, а в 1922 р. сім’я переїхала до Полтави. Восени 1922 р. Ю.О. Побєдоносцев поступив в Полтавську Індустріально-технічну профшколу з дворічним терміном Навчання. Побєдоносцев повністю переключається на роботу в галузі ракетної техніки. Однією з великих заслуг вченого є створення в СРСР аеродинамічної труби надзвукових швидкостей. Він стає першим конструктором прямоточних повітряно-реактивних двигунів на твердому паливі, одним з творців теорії порохових ракетних двигунів. У передвоєнні роки в Ракетному науково- дослідному інституті, який деякий час очолював Ю.О. Побєдоносцев, при безпосередній його участі, проводилася велика плідна робота по створенню зовсім нової на той час зброї: ракет „повітря-повітря” та „повітря-земля”. Перше успішне бойове застосування ракет було в боях на річці Халкін-Гол. Одночасно велась розробка наземної багатозарядної установки для запуску реактивних снарядів (БМ-13 у народі „Катюша”), яка відіграла велике значення в досягненні перемоги над фашизмом. Він є автором майже 100 наукових робіт. Життя вченого обірвалося від серцевого нападу 8 жовтня 1973 р. в м. Баку.

Челомей Володимир Миколайович

Народився 30 червня 1914 р. в м. Сідлець Привіслянського краю, тепер м. Седльце в Польщі. У період першої світової війни сім’я Челомей переїхала у Полтаву і поселилася на Келінському проспекті (до 1908 р. Інститутська вулиця, нині Першотравневий проспект) у невеликому одноповерховому будинку, який простояв до 1969 р. Розпочав навчання Володимир у десятій семирічній трудовій школі м. Полтави, на приміщенні якої у 1989 р. встановлено меморіальну дошку на честь видатного вченого.1932 р. В.М. Челомей поступив до Київського політехнічного інституту на авіаційний факультет і в 1937 р. достроково закінчив його.Війна застала Володимира Миколайовича в Москві. За його ініціативою в Центральному інституті авіаційного моторобудування створюється відділ для розробки пульсуючого повітряно-реактивного двигуна. Цим відділом і почав керувати сам Володимир Миколайович. Через деякий час у цьому ж відділі на базі двигуна конструкції Челомея почали під його керівництвом розробляти безпілотний літаючий апарат. До грудня 1944 р. ракета ІОХСПуПРД (десята модифікація невідомої зброї з пульсуючим повітряно-реактивним двигуном) була виготовлена івипробувана на літаках ПС-8, Ту-2 і пізніше Ту-4. Після війни До 1954 р.на заводі де він був головним конструктором, було створено покоління крилатих ракет (ІОХН, 14Х, 16Х) з пульсуючим повітряно-реактивним двигуном.У 1959 р. В.М. Челомей стає Генеральним конструктором підприємства, яке за п’ять років створило універсальну ракету-носій „Протон”. Орбітальні станції „Салют”, „Мир”, модуль„Квант”, геостаціонарні супутники виводилися на космічну орбіту „Протонами”. 8 грудня 1984 р. Володимира Миколайовича нестало, але слід який він залишив у космонавтиці ніколи не зітреться. Ідеї вченого знаходять визнання і після смерті.

Юрій Васильович Кондратюк (О.Г. Шаргей)

народився 21 червня 1897 р. в Полтаві, на вулиці Стрітенській (нині Комсомольська). 1910 р. він вступає до третього класу другої Полтавської гімназії. 28 травня 1916 р. він отримує атестат зрілості і 1 вересня того ж року стає студентом механічного відділення Петроградського політехнічного інституту. Свій перший „космічний рукопис” Ю. Кондратюк закінчив у березні 1917 р. В червні переїжджає до Києва. Тут починає роботу над своїм другим рукописом „Тим,хто буде читати, щоб будувати”. Щоб назавжди відвернути від себе білогвардійство, він приймає документи, роздобуті мачухою, стає Ю.В. Кондратюком і переходить працювати на Маловисківський цукровий завод кочегаром. Тут він створює в 1921 – 1925 рр. третій рукопис, який В.П. Ветчинкін пізніше назвав „Про міжпланетні подорожі”. У січні 1929 р. тиражем у 2 тис. Примірників виходить його книга „Завоювання міжпланетних просторів”. Тоді ж почалося листування та обмін працями Кондратюка і Ціолковського. 25 лютого 1942 року на Орловщині, у невдалійБолхівській операції, біля села Кривцово, забезпечуючи зв’язок східного берега Оки з плацдармом на іншому березі, ЮрійВасильович Кондратюк загинув.Дуже багато ідей і винаходів Ю.В. Кондратюка були використані і використовуються у сучасній космічній техніці. Кондратюк, поруч з Ціолковським та Цандером вважається одним з основоположників теоретичної космонавтики, так як багато його ідей знайшли своє практичне застосування. А саме – „Траса Кондратюка” була здійснена при проведенні американської програми „Аполлон”, що передбачала політ і висадку людини на Місяці. Газета „Комсомольськая Правда” процитувала висловлення американського вченого – доктора Лоу, після вдалого польоту до Місяця: „... ми розшукали маленьку непримітну книжку, яку видали в Росії, відразу ж після революції. Автор її Ю. Кондратюк обґрунтував і розрахував енергетичну вигідність посадки на Місяць за схемою: політ на орбіту Місяця- старт на Місяць з орбіти – повернення на орбіту і стиковка з основнимкораблем – політ на Землю”.

Остроградський Михайло Васильович

Він народився 24 вересня 1801 р. в селі Пашенна Кобеляцького повіту на Полтавщині (нині с. Пашенівка Козельщанського району) в сім’ї українського поміщика. У 8 років його віддали на навчання в Полтавську гімназію, помістивши в пансіон при ній, де наглядачем в той час працював відомий український письменник І.П. Котляревський. У 1816 р. Михайло Остроградський став студентом відділення фізичних та математичних наук Харківського університету. Для удосконалення математичних знань Остроградський поїхав до Франції де під впливом П. Лапласа, Ж. Фур’є, О. Коші та інших видатних французьких математиків він почав дослідження в галузі математичної фізики. У 1829 р. вчений дав загальне визначення методу Фур’є і дослідив з його допомогою коливання газу, пружних пластин та інших тіл. Йому вдалося узагальнити формулу інтегрального обчислення, що була виведена в одному загальному випадку К.Ф. Гаусом. Так з’явилася теорема Остроградського-Гауса, яка до цього часу має широке використання у фізиці. М.В. Остроградський плідно займався теоретичною механікою і математичним аналізом. За 40 років наукової діяльності він написав ряд праць з основних проблем механіки. Багато праць вченого мали прикладний напрямок – він займався зовнішньою балістикою та статистичними методами. Значних результатів вчений досяг у галузі варіаційного числення. Його „мемуар про числення варіаційних кратних інтервалів” був ще за його життя перекладений і надрукований німецькою та англійською мовами. Важливі результати вчений одержав і в теорії чисел, геометрії, теорії ймовірностей.

Робота Учня 11 класу Радянської ЗОШ І-ІІІ ст. Алексеєнка Ростислава Юрійовича