Презентація на тему:
Зінаїда Тулуб

“В степу безкраїм за уралом” Зінаїда ТУЛУБ

1964 рік “ Думка написати повість або роман про Тараса Григоровича Шевченка виникла у мене взимку 1947-1948 року, коли примхами зрадливої долі я працювала шкільним бібліотекарем в одному з районів Алма-Атинської області ”. “ Наближалося 90-річчя від дня його смерті, а крім того, я вперше опинилася в Казахстані…”.

І. Приїзд в Оренбург “ Шевченко мовчав. Подорож змучила його вкрай. Все бачене в дорозі: болотяні низовини Інгерманландії, дрімучі Костромські та Володимирські ліси, міста та посади, села й поля, весняна могутня розкіш Волги в водопіллі, заволзькі чорні землі, моторошно пустельний степ – все змішалось в якийсь строкати хаос. Спати! Лише спати! – благало знесилене тіло ”. Меморіальний музей-гауптвахта Тараса Шевченка Засновано – 1989 р., Адреса: м. Оренбург, вул. Совєтська, 24

“В казармі Тарас Григорович ліг на нари долілиць, пригнічений і приголомшений разючою зміною своєї зовнішності ”.

“ Друзі радісно метушилися, розставляли на столі українські ковбаси,сухі мисливські сосиски, пляшки запіканки та старого меду й сухе київське варення, яке Шевченко так любив ”. “І не встиг Левицький застібнути комір своєї вишиваної української сорочки, як Лазаревський вже ввів до кімнати Кобзаря ”. Перші друзі

“Залишившись з Шевченком віч-на-віч, Герн попросив поета прочитати йому ті вірші, за які його засудили. Тарас Григорович не відмовлявся. Прослухавши їх, Карл іванович довго мовчав, задумливо посмоктуючи цигарку і раз у раз струшуючи попіл у попільницю. - Так, - нарешті сказав він. – Тепер мені все ясно: ці ваші вірші закликають не просто до селянського повстання, а… до штурму Бастилії. В жандармів нюх добрий…”. В гостях у Герна 14 липня 1789 р.взяття Бастилії у Франції.

“ Вже третій тиждень тягнув Кобзар свою важку солдатську лямку. Тепер він добре знав команду, в строю чітку бив землю одразу всією підошвою…, і на стрільбах, і на солдатській “словесності” навіть заслужив похвали…”. Просвіток “Потім Шевченко розповів про Кирило-Мефодіївське товариство, про зошит “Три літа”, який забрали у нього жандарми, прочитав їм свої “Посланіє мертвим, і живим, і ненародженим землякам”, “Заповіт” і ще дещо. Поляки дивились на поета побожно. Уперше в цій страшній в'язниці без стін вони були щасливі…”.

“…Коли генерал віддихався від своєї палкої тиради і знов спитав Шевченка, в чому йому допомогти, той просто сказав: - Марштрування – клята річ, але ще гірше – життя в казармі. Цей жахливий бруд, цей непереносний сморід, і воші, і мільйони блощиць та мух, тарганів і прусаків, що не дають ані на мить відпочити… Я виріс у злиднях, у жалюгідній селянській хаті, але нічого подібного й уві сні не бачив…”.

Дні та думи “…Зажурився Тарас Григорович, і на сторінках його крихітної книжечки з'явилися сумні рядки про те, що не гріє сонце на чужині і, якщо судилося йому загинути в зауральському степу, хай хоч вільний вітер принесе сюди жменьку рідної землі і посипле нею могилу вигнанця…”

В гостях у бая “…Усі ми бідні. Дуже бідні. За старе шмаття та об'їдки працюємо на бая від ночі до ночі. Ти, мабуть, помітив, як Шаукен збирав баранячі кістки в миску? Це їм на вечерю. Це у вас достаток: мужик одягнений, і хата в нього тепла, і поле є, і город, та й худоба якась. Де нам так жити! Шевченко мимоволі зупинився. Невже є такі нещасні, що заздрять кріпакам-селянам?! Спробували б вони того кріпацького, сльозами та кров'ю просоленого мужицького хліба!...”.

“Тільки раз не втримався Тарас Григорович: якось зустрів п'яного фельдфебеля Лаптєва з унтером Злинцевим. Приятелі йшли обнявшись і похитуючись. Підібравши на дорозі вуглик, Шевченко намалював їх на білій стіні найближчої хати такими схожими, що люд, проходячи вулицею, хапалися за боки з реготу. Доповіли генералові. Ісаєв сам пройшов цією вулицею, побачив карикатуру і теж дуже сміявся, а потім сказав Глобі: - Яке ж це малювання? Це – жарт, карикатура для повчання наших п'яниць, щоб хоч на вулиці не показувались в такому непристойному вигляді. Малювати картини йому, звичайно, не дозволено, а це дрібниця…”. Душа степу

Вибої життя “Ввечері Лаврентьєв приніс наказ “посадити рядового Шевченка на гауптвахту строком на одну добу за появу на вулиці і в церкві в білих рукавичках замість формених рукавиць…” “Живучи в казармі, Шевченко знов почав хворіти. Ноги нили від ревматизму і скільки не напував його фельдшер конячими дозами саліцилового натру, йому не легшало. Не допомагав йод, яким він мастив суглоби. А інших ліків не знав ані фельдшер, ані лікар Александрійський, і марширувати Шевченкові ставало все важче. З'явилася й задишка, і навіть набряки… Тепер серце частіше нагадувало про себе: коли доводилося бігти і навіть при звичайному маршируванні Тарас Григорович задихався…”.

Порада Козловського “ Після куті і вечері в незвично чистій і добре провітреній казармі не було ані п'яних пісень, ані лайки… Шевченко пішов у свій куток і ліг обличчям до стінки, щоб ніхто не бачив його сліз. Він пригадав своє безрадісне дитинство і той особливий Святвечір у рік материної смерті…”.

“А ЯКОСЬ, КОЛИ РОЗМОВИ УЩУХЛИ, Шевченко заспівав пісню. Солдати спочатку слухали, потім почали неголосно підспівувати, і сталося так, що відтоді кожного вечора, замість лайки і брудних дотепів, співали вони хороших пісень і за тиждень сам собою склався хор… Старі солдати не пізнавали казарми і здивовано казали один одному: - Дивна річ: ніби від пісень люди на людей стали схожі й життя робиться легшим…”. Облава

ІІ. До синього моря “…день народження Тараса Григоровича. За два дні Лаврентиха купила все потрібне і приготувала таку закуску, що сам Шевченко здивувався. Крім офіцерів, довелося запросити фельдшера, фельдфебеля, унтера та чудового сліпого гармоніста … Він грав то марші, то народні пісні, а коли офіцери були напідпитку, вдарив камаринську…”.

Від Орська до Раїми “Всю ніч палав степ… Обходячи вранці свій табір, генерал Шрейбер натрапив на Шевченка. Зупинившись біля художника, він довго дивився на його роботу, похвалив її і з одвертим жалем повернув Тарасу Григоровичу. Шевченко зрозумів натяк. Що робити? - Ваше превосходительство, - зніяковіло сказав Шевченко. - Я бачу, що моя робота вам подобається. Дозвольте подарувати її вам на згадку про цю пожежу…”. Ледве дочекався він світанку і, поки Макшеєв та його денщик мирно спали, тихенько вийшов із джеломійки, витяг свою заповітну книжечку і замислився… А рука швидше бігала білою сторінкою, нанизуючи дрібний бісер літер. Рядок за рядком народжувалася байка “Сичі”…”. Орська фортеця. Малюнок 1736 р.

Лейтенант Бутаков “Дружба Шевченка з Вернером міцнішала. Захопившись ботанікою, Тарас Григорович багато допомагав йому в збиранні гербарію, за допомогою довідника визначав сімейство та вид кожної рослини, сушив квіти, трави і гілки кущів”. З'їжджаючи на берег, він перш за все шукав мальовничих краєвидів і одразу брався за пензлі. Але кожного разу в його розпорядженні було лише дві-три години. Тому він накреслював контур, намічав тіні і одразу брався за фарби, щоб схопити особливості колориту ”. Укріплення Раїм

На Косаралі. “Багато став тепер писати Тарас Григорович. Знов і знов малював сумні картини важкої селянської долі, де жіноча краса – не щастя, а лихо ”. “ Жорстких злиднів зазнав Шевченко цієї зими. Частенько не було в нього мідного п'ятака на тютюн, на на конверт і поштову марку, на шматок мила, на фунт цукру до чаю. Довелося йому шукати заробітку. Він писав листи на батьківщину для неписьмнних солдатів і козаків, але й вони не мали чим платити. Інколи він пропонував офіцерам зняти з них портрет, і за такий портрет олівцем або аквареллю йому платили червінець”. Укріплення Косарал

“…вийшов Тарас Григорович у своєму благенькому фраку з гусячим пером за вухом, а за ним козак Столєтов у синій чумарці, в чоботях пляшками і з довгою чорною бородою. Вони розіграли цікаву побутову сценку з життя чиновників - хабарників, які від усіх одвідувачів збирають свою данину, і ця сценка викликала вибух реготу й бучні оплески ”. Зимівники

За шкурки-чорнобурки “…Жодної шкурки більше не продавай цьому мерзотникові. Принеси мені завтра двадцять штук…”. “ Тарас Григорович теж не гаяв марно часу. Вранці Жайсак приніс йому двадцять чорнобурок, і Шевченко пішов з ним в Раїм і перш за все обійшов усіх одружених… Залишилося у Тараса Григоровича дванадцять шкурок, які він почав потроху збувати палким залицяльникам смугленької Людочки Цибісово ”. “В день народження Людочки кожен з її вірних рицарів подарував їй по чорн0-бурій лисиці. Багато було з цього приводу сміху і жартів…”.

Великий той “ Шевченкові дуже хотілося, щоб Абдрахман проспівав йому славетні пісні Утемисова, якими той запалював і закликав на боротьбу за волю весь безкрай казахський степ. Ці пісні, як розповідали йому колишні учасники придушення руху Ісатая Тайманова, були вогненними кличами гніву, гімнами боротьби за волю ”. (1791–1838 р.р.) Ісатай Тайманов Герой національно- визвольної боротьби казахського народу Герой повстання казахської бідноти у Західному Казахстані   в 1836—1837 р.р. Махамбет Утемисов 

Думки, розмови і суперечки “…ми зробимо розкішний альбом або навіть два альбоми з вашими малюнками і піднесемо їх цареві. Гадаю, вони стануть підставою для вашого повернення на батьківщину ”.

Прощай, убогий Косарале, Нудьгу заклятую мою Ти розважав-таки два літа… “ Із затоки Перовського Бутаков узяв курс на мис Кара -Тюбе. В путі Шевченко замилувався білою скелею Аульє, схожою на велетенський біломармуровий саркофаг, який високо здіймався над морем. Далі шхуна попрямувала до півострова Куланди, де минулого року знайшли вони кам'яне вугілля ”. “…а Шевченко дістав свою заповітну книжечку і почав писати. І раптом йому стало сумно від думки про те, що він часом так недбало і навіть презирливо ставився до цього Синього моря, до повної величі багатоводної Сирдар'ї, до Раїма і Косарала, де жилося йому багато краще, ніж в Орську. Тут сві ставилися до нього чуйно, шанували в ньому не тільки людину, але й художника, і поетав, і його прощальні вірші мимоволі відбили цей його сум”. Матроська пісня

Серед друзів “ Шевченко махнув рукою. - доля моя бурлацька,-відповів з гіркою посмішкою.- Бутаков представив на унтер-офіцера за роботу в його експедиції, але всі ці малюнки треба ще докінчувати. Всі вони підуть у Петербург до самого господаря. Друзі сподіваються, може, тоді помилує… А поки що буду наполегливо працювати ”. “ Але важливо те, що у лікарському висновку сказано, що ви хворієте на порок серця, а тому вас перевели у нестройові… А оскільки ви засланець і тепер вже працюєте як художник,- ваша хвороба це ще один серйозний шанс на помилування. - Що ж, і за це спасибі долі,- сумно посміхнувся поет ”.

Столичний художник “…- Однаково це задарма,- повторювала Софія Іванівна.-Ну, тут ми знайдемо вам замовців. І не з бідних. Я сама чим займуся ”. “…- Я на три роки відстав від літературного життя,- пояснив Кобзар.- Хотів би прочитати все найкраще, що з'явилося за цей час. Треба наздогнати життя. Бібліотекар почав викладати на стіл книжку за книжкою…”. Портрет П.О. Румянцева. Гравюра, 1844р. Портрет Г.О. Потьомкіна. Гравюра, 1844р.

Польський гурток “…Сьогодні ввечері введу тебе в наш гурток. Сам знаєш, як багато нас тут, конфірмованих. Але не всі в солдатах: є й такі, що на вільному поселенні, живуть під наглядом поліції. Давно вже мене просили привести тебе, та через цю кляту роботу ніколи було й дихнути… Люди хороші, не жалкуватимеш ”.

На зламі двох років “-Нам цього не можна. Пророк заборонив,- відсунув чарку Жайсак. Жайсак схилив голову, потім раптом взяв чарку: - коли це за те, щоб ти, Тарас-ага, вільний був і в свій рідний степ відкочував, - тоді я згодний,- сказав він і, не знаючись, що треба цокнутись, одним ковтком випив вино ”. “…- Це означає, що треба бути обережним. Ваші аральські малюнки, виконані для державної потреби, ніхто не збирається ховати, але відкрито приймати замовлення на портрети й малювати їх тут, у майстерні, ніяк не можна, та й у замовця теж треба бути надзвичайно обережним і брати замовлення лише у напевно чесних і порядних людей і з умовою, щоб ніхто не застав вас там за роботу… Та ви не журіться, не занепадайте духом,- взяв його за руку Герн.- Усе минеться і все буде добре ”.

У слобдці “ Довго сидів він так у своїй майстерні на слобідці, не відчуваючи плину часу, потім витяг свою заповітну книжечку і почав писати…”. “ Брати замовлення за гроші Шевченко тепер не наважувався. Він малював на Костьольній кілька хороших пейзажів за аральськими етюдами, та не ризикнув їх підписати і тримав у кімнаті Лазаревського, з сумом міркуючи, що найкраща, але не підписана картина втрачає половину своєї вартості ”. “Шевченку писалося. Він створив велику поему “Пет -русь” про долю парубка, що взяв на себе чужу провину і пішов на каторгу, рятуючись від суду справжнього винуватця. Не одну таку історію чув Кобзар по каторжних казематах ”.

… ведуть Старого дурня муштрувати. Щоб знав, як волю шанувати, Щоб знав, що дурня всюди б'ють. “ Отрута ісаєвського доносу не відразу прохопила Обручова до кісток. Спочатку він просто кидав уривчасті обурені вигуки, повні презирства до Ісаєва і співчуття до Тараса Григоровича, але коли Герн пішов він вдруге перечитав донос, він зі всією ясністю зрозумів, що вістря доносу скеровано не проти художника, а проти нього самого ”. “ Лазаревський побіг до перукарні, зазирнув в неї, але Шевченка там вже не було. Бігом повернувся він назад, зайшов до кухні і викликав Шевченка, який прасував там штани від нового сюртука. - Їдьмо в слобідку: вночі у тебе буде трус. Обручову подано донос на тебе ”. Крах “ Отже, знов Орськ, казарма, муштра! І в голові вже бриніли колись написані в Орську рядки про те, як знову…”.

Лютий 1959 р. – жовтень 1962 р. Світлій пам'яті мого діда, кирило - мефодіївського братчика, Олександра Даниловича Тулуба присвячую. Кирило-Мефодіївське товариство січень 1846-березень 1847 р.р.

Впу №7 Калуш 2013 р. Філософія песимізму Т.Г. Шевченко Шкіра Н.З. “Шевченко довго мовчки ішов з Броненком, потім раптом заговорив, ніби думаючи в голос: - Коли кинеш камінь у ставок, то підуть водою кола, спо-чатку маленькі, а потім все ширші й ширші… Отак ще ма-лим хлопчиком я думав, що коли б наш пан був добрим – все було б чудово. Це – найменше коло. Згодом я зрозумів, що треба видати закон, за яким панам суворо заборонялося б кривдити й ображати людей – це вже ніби ширше коло. По-тім побачив я, що треба зовсім скасувати кріпацтво. А під-ростаючи, зрозумів, що не самим лише селянам погано жи-ти, а й інтелігенції, і дрібним чиновникам, і майстровим. Думав, що досить було б мати кращого царя, а потім зрозу-мів, що всі вони однакові, тільки один пригноблює людей од-верто, а інший – обманом. Мріяв про КОНСТИТУЦІЮ, а зго-дом побачив, що це теж шахрайство: просто обдурюють людей обіцянками. Здавалося мені, що треба тільки оголо-сити республіку – і все зміниться, а за цей рік зрозумів, що й це тільки ширше коло, бо раніше гнобили людей аристок-рати, а за республіку – капіталістичні підприємці ”.