Презентація на тему:
"Фрідріх Дюрренматт"

Фрідріх Дюрренматт (1921-1990)

План: Життєвий шлях Фрідріха Дюрренматта. а) народився 5 січня 1921 р. у Конольфінгені; б) навчався у початковій школі, в гімназії в Берні, в інститутах Цюріха і Берна; в) перша збірка – „Місто”(1952); г) друге покликання – образотворче мистецтво. 2. П’єси Дюрренматта започаткували нову добу – Постмодерн. 3. Пєса “Гостина старої дами”.

Фрідріх Дюрренматт (1921-1990) – швейцарський драматург , прозаїк , публіцист , автор кіносценаріїв та радіоп’єс , лауреат міжнародних і національних премій: Мольєра , Шиллера та ін. Його „ гротескні ” трагікомедії , що викривали вади суспільної свідомості , стали одним з найвизначніших явищ театрального життя другої половини ХХст.

Народився Фрідріх 5 січня 1921 року у Конольфігені (кантон Берн) в сім’ї провінційного пастора. Дюрренматти – потомки древнього і досить відомого свого часу швейчарського роду. До 1935 року Фрідріх навчався у провінційній початковій школі, а згодом – у гімназії у Берні. Освіту продовжив в університетах Цюріха і Берна, де слухав курси лекцій з літератури, філософії, природничих наук.

„ Я ріс, – писав він про своє дитинство і юність, – у світі християнського благочестя”. Рання творчість Дюрренматта народилася з відчаю і протесту. У перших оповіданнях, які пізніше увійшли до збірки „Місто” (1952), він постійно підкреслює двоякість ситуації людини, яка може стати і катом, і жертвою, або катом, охоронцем і жертвою одночасно. Так окреслилось коло провідних тем Дюрренматтової творчості: взаємини судді і звинуваченого, жертви і ката, справедливості й насильства.

Шлях швейцарського драматурга до слави не був легким. Скандальними провалами супроводжувались постановки на швейцарській сцені його п’єс „У писанні сказано” (1946), „Сліпий” (1947). Пізніше - п’єси, що уславили його у світі: „Гостина старої дами” (1956), „Фізики” (1962), а далі – знову п’єси, що викликають невдоволення публіки, зникають із репертуарів театрів.

Літературний доробок Дюрренматта, крім драм, охоплює ще прозу: романи („Суддя та його кат” , „Підозра” , „Обіцянка” , „Ущелина Догориногами”), повісті („Грек шукає гречанку”, „Аварія” ), радіоп’єси ( Нічна розмова з катом” , „Странницький і Національний герой”, „Вечір пізньою осінню” ), сценарії кінофільмів, театрознавчі та публіцистичні статті, есе.

1980 р. написане Дюрренматтом становило 30 томів. За 10 років решти життя автор підготував ще 9 книг. П’єси Дюрренматта започаткували нову добу – Постмодерн. На відміну від модернізму, що є експериментальним трагічним мистецтвом, постмодернізм, як правило, мистецтво трагікомічне, де органічно зливають трагедія і фарс, іронія і самоіронія, пародія і самопародія.

Основні твори: Фрідріх Дюрренматт (1921-1990) відомий своїми п'єсами «Бо сказано...» (1947), «Сліпий» (1947), «Ромул Великий» (1948), «Шлюб пана Міссісіпі» (1950), «Ангел приходить у Вавилон» (1953), «Геркулес та Авгієві конюшні» (1954), «Граємо Стріндберга» (1955), «Гостина старої дами» (1956), «Аварія» (1956), «Франк V», (1959), «Фізики» (1962), «Метеор» (1966), «Портрет однієї планети» (1970), «Відстрочка» (1977).

Становлення світовідчуття та поетики Ф.Дюрренматта відбувалося під впливом його знайомства з творчістю Ф.Достоєвського, Ф.Кафки, письменників-екзистенціалістів. Друге покликання Дюрренматт – образотворче мистецтво. Власне кажучи, він починав як художник-графік. Лише згодом вирішив заробляти на життя літературною працею, а живопис став його хоббі. Найближчим собі по духу художником Дюрренматт вважав маляра ЧV–ЧVІ ст. Є.Босха, уславленого майстра апокаліптичних картин.

Дюрренматт зауважив одного разу, що «парадокс - феномен сьогоднішнього мислення. Сьогоднішня драматургія - драматургія парадоксів». Це визначення цілком можна застосувати і до його власних п'єс. У них парадокс- не просто дотепна гра, а засіб наблизитися до болючих проблем сучасної епохи. «У парадоксальному, - відзначав швейцарський драматург, - виявляється дійсність».

Дюрренматт писав комедії. Він вважав, що лише цей драматичний жанр можливий у театрі XX сторіччя («сьогодні нам личить тільки комедія»). Але Дюрренматтові комедії трагічні, вони наближаються до жанру трагікомедії чи трагіфарсу. Недаремно він говорив, що комедія - це «своєрідна форма вираження відчаю». Гротескнi перебiльшення, балаганнi жарти та несподiванi парадокси властивi трагiкомедiї, дозволяють, на його думку, зобразити не лише справжню природу свiту та людини, але й показати механiзми несправедливостi. "Гротеск - одна з великих можливостей бути точним," - казав вiн. Отже, невипадково його найкращу п'єсу "Гостина старої дами" написано саме в такому жанрi.

Дюрренматт зазначав: „Гостина старої дами” – зла п’єса, саме тому трактувати її слід як найгуманніше. І персонажі мають викликати не гнів, а сум”. Сюжет цієї драми виріс із незакінченої повісті „Місячне затьмарення ”, над якою Фрідріх Дюрренматт працював у середині 50-х років. За задумом автора, ця повість мала розповідати про уродженця одного швейцарського села, який через півстоліття повернувся на батьківщину мультимільйонером. Метою подорожі багатія до рідного села була помста землякові, який колись звабив його кохану. За допомогою грубого підкупу головний герой змушує селян мовчки розправитись з давнім ворогом.

«Гостина старої дами» - чудовий зразок дослідження суспільної психології. На зміну поширеній приказці «не у грошах щастя» приходить твердження «ми не можемо терпіти серед нас злочинця». Процедуру перших гюлленських зборів, які одностайно відкинули страшну пропозицію, повторює хід других із протилежним рішенням. Отже, «трагічна комедія» Дюрренматта - не просто фантастичний гротеск. Вона присвячена поширеному в реальності XX століття явищу -здатності людей, натовпу змінювати під тиском обставин свої переконання. «Гостина старої дами» - притча, яку можна тлумачити і як антифашистський твір, і ширше.

П’єса Фрідріха Дюрренматта „Гостина старої дами” йшла на багатьох сценах світу та навіть була екранізована режисером Михайлом Козаковим на кіностудії „Мосфільм” у 1989 році.