Презентація на тему:
А.Малишко

Андрій Самійлович Малишко

Андрій Самійлович Малишко народився 14 листопада 1912 року в місті Обухові на Київщині. Сім'я, в якій ріс майбутній поет, була великою - одинадцятеро дітей, батько з матір'ю, старенька бабуся. Щоб прогодувати сім'ю, батько займався чоботарським ремеслом, а в засушливі роки ішов на заробітки в Таврію, в беріславські і каховські степи.

Родина поета: сидять-брат Сергій Самійлович, мати Ївга Остапівна, внука Віра, батько Самійло Микитович Малишко, невістка Ганна Юхимівна; стоять-сестра Галина Самійлівна із сином Сашком і внука Марія Сергіївна. 1942р.

Чоботарі Обухівськой шевської артілі з родинами: Бригадир артілі -- брат поета Сергій Самійлович Малишко. 1935 р.

У 1927 році, закінчивши Обухівську семирічку, Малишко вступає до Київської медичної профшколи. Однак вже тоді його приваблювала поезія. Перший друкований вірш Малишка з'явився 1930 року в журналі "Молодий більшовик" (№ 9-10). Ряд його поезій увійшов до колективної збірки "Дружба", що вийшла в харківському видавництві "Український робітник" 1935 року. У них Малишко оспівує "труди і дні" комсомольскої юні, героїзм молоді в роки громадянської війни, радість праці на вільній радянській землі.

Микита Микитович Малишко, дядько поета зі своїми дітьми, "чорнокнижник", який привив Андрієві любов до книжок. 1920-і роки.

З 1934 року Малишко - у лавах Червоної Армії. Враження від служби, розповідей про героїчного полководця Миколу Щорса вилилися в поезіях пісенного характеру. В армії було написано і більшість віршів, які увійшли до першої збірки поета "Батьківщина" (1936). Невелика обсягом збірка одразу ж засвідчила появу талановитого лірика. Одна за одною виходять збірки віршів: "Лірика" (1938), "З книги життя" (1938), "Народження синів" (1939). За заслуги у розвитку української радянської літератури уряд у 1939 році нагородив поета орденом "Знак пошани".

Андрій Малишко з дочкою Валею. 1939 р Ївга Остапівна з внучкою Валею. 1940р.

Плідним був для поета і 1940 рік. Крім книги "Листи Червоноармійця Опанаса Байди", вийшли друком збірки "Березень", "Зореві дні", "Жайворонки". Влітку 1941 року поет закінчував готувати збірку балад і пісень "Запорожці", яка того року так і не була опублікована: почалася Велика Вітчизняна війна. Поезії цього часу позначені безпосередньою близкістю до фолькльору. Проте є тут образи і свої, суто малишківські. Це орігінальні поетичні метафори: "День устав на люту муку", "не вітри грудьми в розгоні прилягли до шпоришів", "квітне вечір синім цвітом, припадає до лиця" і ін.

Широкі епічні картини минулого й сучасного, пророчі візії майбутнього переплітаються з особистими спогадами й переживаннями поета. Романтична піднесеність і реалістична виразність, гнівна інвектива й ніжний ліризм утворюють широке багатобарвне художнє полотно вражаючої сили ніжності й любові: Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі, Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла. Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі, Щоб з пожару ти встала, тополею в небо росла.

У збірці "Віщий голос" (1961 р.) Малишко створює монументальний образ Тараса Шевченка, причому чує в вічному Кобзаревому голосі не тільки заклик "добре вигострить сокиру", а й насамперед велику людську любов, яка й веде його в житті. З роками голос Андрія Малишка міцнів, наливався силою. Поет починає пильніше придивлятися до життя, глибше сягати в сутність складних вічних проблем, бачить загальнолюдське, йдучи "Дорогою під яворами", як назвав він збірку (1964 р.), що її певною мірою можна вважати етапною на творчому шляху, як і внутрішньо пов'язану з нею "Руту" (1966 р.).

Обухів. На садибі родини Малишків: Ольга Малишко, Андрій Малишко, Любов Забашта, Тетяна Забашта, Василь Сак, Сергій Малишко, Галина Малишко і Сергій Сак. 1966р.

Поглиблений філософський підхід Малишка до всього, що лягло йому на душу і перо, характерний для останніх збірок - "Синій літопис" (1968 р.), "Серпень душі моєї" (1970 р.), яка вийшла вже після смерті поета. Пристрасний лірик дещо поступається поетові-мислителеві, поетові-філософу, хоч лірична амплітуда віршів не спадає. Частіше трапляються характерні назви віршів: "Роздум", "Медитація", "Дума", "Пам'ять". Не диво, що багато Малишкових пісень стали воістину народними в найповнішому розумінні цього слова. І насамперед це - "Пісня про рушник", яку народ усе-таки називає по-своєму, любовно "Рідна мати моя..."

І здається не випадковим, що й останнім твором поета, написаним у лікарні за тиждень до кончини 17 лютого 1970 року, була славнозвісна "Стежина" ("Чому, сказати, й сам не знаю..."), в якій він роздумує над людським життям, згадує рідну стежину, з якої воно починається, якій немає ні кінця, ні повороту, людина смертна, а народ живе вічно

Дружина поета Любов Забашта (друга зліва) з учителями Ольгою Овсієнко, Валерією Гречинською та Ольгою Малишко біля Обухівської школи імені А.С.Малишка. 1973р.

У піснях Андрія Самійловича такі скарби почуттів, буяння краси, тепло любові, що самі вони принесли б поетові безсмертну славу.