Презентація на тему:
Шарль Бодлер — предтеча символізму

Шарль Бодлер — предтеча символізму

Словникова робота: Модернізм - (від франц. - новітній, сучасний) - напрям у літературі та мистецтві, який починає формуватися на межі XIX-XX ст. і набуває розквіту у 10—40-і роки XX ст. Модернізм тяжіє до умовних засобів художнього зображення та вираження, йому властивий дух експериментаторства.

Символізм (від франц. — знак, ознака) - художній напрям у мистецтві та літературі кінця XIX — початку XX ст. Його особливістю є тотальна «символізація» художнього мислення, внаслідок якої речі матеріального світу перетворювалися у свідомості митця на «знаки» певних душевних станів і вічних ідей, котрі знаходяться поза межами земної реальності, а художні образи — на символи, що тлумачилися як єдиний засіб прорватися через серпанок повсякдення до сутності речей, ідеальної краси та істинного сенсу.

Вірш прозою — невеликий прозаїчний твір ліричного характеру, графічно представлено як проза. У ньому відчутні повторення ритмічно подібних синтаксичних конструкцій, звукові переклички, рідше — рими і т. п., тобто ті засоби виразності, які використовуються у віршованій мові. Іноді цими властивостями володіють ліричні відступи в повістях і романах

Життєвий і творчий шлях Шарля Бодлера

Доля подарувала Шарлю П'єру Бодлеру всього 46 років, позначивши печаткою вже при народженні. Коли 9 квітня 1821 р, він з'явився на світ, його батькові, Жозефу Франсуа Бодлеру, було 62 роки, а матері, Кароліні, — 28.

Батько помер, коли Шарлю не було ще й 6 років, але на все життя в душі Бодлера залишилося тепле дитяче почуття до батька, що межувало з поклонінням.

Він любив згадувати шляхетного сивого старого з красивим ціпком у руці, який гуляв з сином Люксембурзьким садом і пояснював символіку численних статуй. Люксембурзький сад

Але психічна травма, яку митець отримав у дитинстві, полягала не в ранньому сирітстві, а в "зраді" матері, яка через рік після смерті чоловіка знов вийшла заміж за 39-річного генерала Опіка.

Відвертий, чесний І дисциплінований, Опік все ж таки не був звичайним солдафоном, хоча й зовсім не знався на мистецтві. Бодлер до самої смерті вітчима не пробачив йому, що той «забрав» у нього матір.

Але повторне одруження було ще не єдиною "зрадою" Кароліни Бодлер: у 1832 році 11-рІчного Шарля віддають в інтернат при ліонському Королівському коледжі, бо сім'я перебралася саме до Ліона. Ліон

Тут і прокинулися почуття, що псували життя Бодлера до кінця його днів — образа, ревнощі, ненависть. Ліонський період життя тягнувся до 1836 р., коли родина Опік знов повернулася до Парижа.

Шарль закінчив коледж Людовіка Великого і, отримавши ступінь бакалавра, відчув, що не хоче більше продовжувати навчання. Це був акт протесту і звільнення — він вирішив стати "творцем".

Бодлер приятелював з молодими літераторами і навіть насмілився заговорити на вулиці з самим Бальзаком. Юнак не уникав сумнівних знайомств, вів богемне життя.

В результаті — хвороба століття "сифіліс" на все подальше життя стала причиною нервових зривів, фізичних недомагань, депресії, нудьги, тривоги Шарля Бодлера.

Нажахана поведінкою Шарля, родина Опік вирішує відправити його у далеку мандрівку. Юнака посадили на корабель, що відпливав до Калькутти, однак в Індію Бодлер так і не потрапив.

Він витримав 5 місяців на борту корабля і відмовився пливти далі. В лютому 1843 року він знов опинився в Парижі, де його чекав батьківський спадок — 100 000 франків.

Ці гроші він витрачає надто швидко і безоглядно — на розваги, повій, на створення іміджу денді (денді - чоловік, який підкреслено стежить за «лоском» зовнішнього вигляду та поведінки).

Бодлер усіма можливими засобами намагався вразити своїм зовнішнім виглядом: оксамитовий камзол, як у венеціанських аристократів; чорний фрак з циліндром на голові; вільна блуза, яку він вважав новою власною формою дендизму.

Хоча елегантна зовнішність і манери Бодлера справляли враження на жінок, він не намагався завести серйозні стосунки з порядною жінкою.

Гіпертрофована саморефлексія, нерішучість, невпевненість у собі як в чоловікові підштовхували його шукати жінку, поруч з якою він відчував би свою беззаперечну вищість, при цьому нічого не пояснюючи і не виправдовуючись.

Такою жінкою стала Жанна Дюраль, статистка одного з паризьких маленьких театрів. Протягом 20 років вона була його постійною коханкою, хоча не відзначалась ані красою, ані розумом, ані талантом.

У ставленні Бодлера до цієї дивної жінки відчувається не лише характер поета, а й його сприйняття проблеми зради (точніше внутрішнє застереження проти будь-якої "зради" — і фізичної, і моральної)

Вона відверто зневажала літературну діяльність Шарля, постійно вимагала у нього гроші, зраджувала при будь-якій нагоді, але Бодлер доглядав за нею, пізніше розбитою паралічем, забезпечував матеріально і був поруч до своєї смерті.

Саме з цією жінкою пов'язана величезна кількість віршів у збірці "Квіти Зла". Літературна діяльність Бодлера починається у 40-і роки.

У цей момент вже написана частина поезій, що увійшли пізніше до складу його збірки, але вперше митець заявив про себе як літературний критик.

У середині 1844 р. сталася подія, яка підірвала душевний настрій Шарля — він був визнаний людиною неблагонадійною, яка потребує опіки і нагляду.

Причиною стала наркотична залежність Бодлера і легковажне ставлення до отриманого спадку (половину грошей він вже витратив на розваги). Родичі вимагали перед владою офіційної опіки.

Таким опікуном став нотаріус Ансель, який вів грошові справи Бодлера і видавав йому певну незначну суму щомісячно.

Душевному стану бунту, непокори, який був притаманний поету все життя, повністю відповідав революційний бунт у Франції 1848 р. Сам Бодлер згадував:

"Моє сп'яніння в 1848 р. Якої природи було це сп'яніння? Жага помсти. Природне задоволення від руйнування". Останні роки життя поета були сумними.

Збірка "Квіти Зла", що вийшла у 1857 р., зробила Бодлера відомим. Після появи цієї славнозвісної збірки митцю залишалося жити ще 10 років і два місяці.

Але оточений неймовірною самотністю і сумом, він встиг написати небагато, в тому числі 50 "віршів у прозі", які були не стільки шедевром нової поетичної форми, скільки поетичної думки.

У 1862 р. на повний голос "заговорила" давня хвороба Бодлера — почастішали напади запаморочення, жару, безсоння, майже божевілля.

Він практично нічого не пише, одягнений в лахміття, годинами ходить вулицями, намагаючись "загубитися" в натовпі.

Але все ж таки знаходить в собі сили читати лекції і домовитися про видання своїх творів. Катастрофа сталася 4 лютого 1866 р., коли під час відвідання церкви Бодлер непритомніє.

У нього виявляють ознаки паралічу, часткову, а пізніше і остаточну втрату здатності говорити. У липні його перевозять до Парижа, де він і помер.