Презентація на тему:
Левченко В.А.

Тема: Особливості хвороб нирок і сечовивідних шляхів

Джерела інформації: 1. Внутренние болезни // Под ред. А.С. Сметнева, В.Г. Кукса. – М.:Медицина,1982. – С. 423-425. 2. Внутрішні хвороби. Левченко В.А., Середюк Н.М., Вакалюк І.П. та ін. – Львів: "Світ", 1995. - С. 276-292. З. Паращук Г.П та співав. Внутрішні хвороби. - К.: Здоровья, 1994. - С. 212-215. 4. Гериатрия // Под ред. Чеботарева. – М.:.Медицина, 1990. - С.182-225. Список наочних приладь: таблиці клінічних проявів захворювань нирок, сечовидільних шляхів, схеми лікування.

ОСНОВНІ Біль в попереку, розлади сечовиділення та сечовипускання, зміни сечі, набряки. ОСНОВНІ ОЗНАКИ, ЯКІ ВКАЗУЮТЬ НА ЗАХВОРЮВАННЯ НИРОК

ОСНОВНІ ОЗНАКИ, ЯКІ ВКАЗУЮТЬ НА ЗАХВОРЮВАННЯ НИРОК ДРУГОРЯДНІ головний біль, запаморочення, порушення зору, біль у ділянці серця, задишка, зниження апетиту, нудота, блювота, підвищення температури тіла

Основні симптоми захворювання сечовидільної системи Ниркові кольки — тупий або гострий біль у ділянці нирок вна слідок розтягнення капсули при гострому запальному процесі у нирках, мисках або принирковій клітковині. Дизурія — болісне або утруднене сечовипускання, яке спосте рігається при захворюванні сечового міхура, уретри, мисок і сечо водів. Полакіурія— часті позиви до сечовипускання з виділенням щоразу незначної кількості сечі. Поліурія — виділення великої кількості сечі. Ніктурія — виділення надмірної кількості сечі за нічні години при звичайному прийманні рідини, що переважає виділення сечі за день. Олігурія — зменшення утворення кількості сечі внаслідок ура ження клубочково-канальцевого апарату, яке може перейти в ану рію. Анурія — стан, при якому нирка не виробляє сечі або коли сеча не потрапляє до сечового міхура.

порушення сечовиділення Поліурія – збільшення діурезу більше 2 л Олігурія – зменшення виділення сечі менше 500 мл за добу. Анурія – повне припинення виділення сечі; Ніктурія – перевага нічного діурезу над денним (в нормі 1:2); Дизурія – болючий сечопуск; Полакіурія – частий сечопуск;

Сечовий синдром помірна протеїнурія (від 100 мг до 3,5 г за добу), еритроцитурія (понад 1x106 за добу); лейкоцитурія (понад 2x106); циліндрурія; бактеріурія; виділення з сечею солей та їх кристалів, ниркового і перехідного епітелію та інших елементів осаду сечі; Провідною у сечовому синдромі є протеїнурія (альбумінурія) несправжня протеїнурія – білок потрапляє в сечу на протязі сечовивідних шляхів; справжня – це ниркова протеїнурія.

Нефротичний синдром симптомокомплекс, який характеризується: — протеїнурією (понад 3,5 г на добу), — гіпопротеїнемією (гіпоальбумінемія), — гіперліпідемією (гіперхолестеринемія), — набряками. Спостерігається при хронічному гломерулонефриті, амілоїдозі, малярії, сепсисі, туберкульозі, цукровому діабеті, захворюваннях сполучної тканини, хронічному гломерулонефриті;

Нефритичний синдром. набряки з типовою блідою одутловатістю обличчя; — олігурія; — наростаюча протеїнурія; — гематурія; — артеріальна гіпертензія (в першу чергу діастолічна); — порушення функції нирок. Ускладнення нефритичного синдрому: ~ниркова еклампсія, ~ ГНН, ~ гостра серцева недостатність.

Ниркова артеріальна гіпертензія – симптоматична гіпертензія зумовлена ураженням нирок і ниркових судин та порушенням механізму регуляції артеріального тиску. Серед усіх гіпертензій становить 10-15%, в 1/5 випадках схильна до швидкого та злоякісного перебігу. Три основних механізми забезпечують підвищення тиску при ниркових хворобах: ~ затримка натрію і води, ~ активація пресорної і зниження активності депресорної системи, ~ збільшення об’єму циркулюючої рідини.

Хронічна ниркова недостатність кінцева стадія різних первинних або вторинних хронічних захворювань нирок, що призводить до значного зменшення кількості діючих нефронів через загибель більшості з них. За ХНН нирки втрачають здатність виконувати свої екскреторні та інкреторні функц

Основні симптоми захворювання сечовидільної системи Розрізняють секреторну і екскреторну анурію. Секреторна анурія — припинення секреції ниркою сечі — розвивається при тяжких нефритах, отруєннях, тромбозах ниркових судин. Ек скреторна анурія виникає внаслідок обтурації сечоводів ка менем, перетискання їх пухлиною, збільшеними лімфатичними вузлами. Затримка сечі - неможливість самостійного виділення сечі зі сечового міхура внаслідок змін нервово-м'язового апарату або ме ханічного закуп орення виходу з міхура і сечовипускного каналу. Симптом Пастернацького — відчуття різкого болю при посту куванні по спині в ділянці нирок. Застійна сеча характеризується значною концентрацією азоти стих шлаків, високою питомою вагою, підвищеним вмістом білка. Циліндрурія — наявність у сечі циліндрів, які утворюються в дистальних канальцях нирок і є зліпками білка. Зернисті циліндри складаються із детриту злущеного епітелію канальців; воскоподіб-ні циліндри товстіші, мають гомогенну структуру і чіткі контури. Гематурія — виділення зі сечею еритроцитів. Гемоглобінурія — виділення ниркою гемоглобіну без наявності в сечі формених елементів.

Хронічний ґломерулонефрит - хронічне дифуз не захворювання нирок, для якого характерна наявність імуноло гічних і клініко-морфологічних змін, передусім у клубочках. Мор фологічні особливості впливають на перебіг захворювання. Етіологія. Хронічний ґломерулонефрит може бути наслідком не вилікуваного гострого ґломерулонефриту. Наприклад, якщо про тягом року при гострому ґломерулонефриті зберігається сечовий синдром або набряки, артеріальна гіпертензія, то можна припу стити перехід захворювання у хронічну форму. Хронічний ґломерулонефрит виникає як ускладнення при системних васкулітах, колагенозах, при деяких інфекційних захворюваннях. Відомий та кож первинний хронічний ґломерулонефрит без початкового го строго періоду. Патогенез хронічного ґломерулонефриту виявляється імуноло гічними розладами, характерними для гострого ґломерулонефриту.

діагностують у тому випадку, якщо через 2-3 міс після ГГ зберігається незначно виражений сечовий синдром або набряки, підвищення АТ. діагностують у тому випадку, якщо через 2-3 міс після ГГ зберігається незначно виражений сечовий синдром або набряки, підвищення АТ. Хронічний гломерулонефрит

Класифікація ХН за (Л.А. Пиріг і співавт., 1995) Хронічний ГН: первинно-хронічний вторинно-хронічний гломерулонефрит Стадії хронічного ГН: догіпертензивна гіпертензивна, стадія ниркової недостатності (виділяють її чотири ступені); Варіанти перебігу: Сечовий синдром; Нефротичний синдром; Фази хронічного гломерулонефриту: Загострення; Ремісії. Розрізняють форми ХГ : нефротичну, гіпертонічну, змішану, латентну, гематуричну.

Клінічна картина. Розрізняють такі клінічні форми хронічного гломерулонефриту: латентний — виявляється ізольованим сечовим синдромом, іноді з помірною артеріальною гіпертензією; гематуричний — постійна гематурія; гіпертонічний — артеріальна гіпертонія з незначними змі нами в сечі (незначна протеїнурія, гематурія); нефротичний — набряки, виражена протеїдурія (більше 3,5 г білка за добу), гіпопротеїдемія, гіперхолестеринемія, гіпертригліцсридемія; змішаний — поєднання нефротичного синдрому й артері альної гіпертензії; підгострий — швидкопрогресуючий ґломерулонефрит,

Додаткові обстеження У сечі виявляється протеїнурія, гематурія, циліндрурія, іноді помірна лейкоцитурія. В крові в період загострення може відзна чатися помірний лейкоцитоз, прискорення ШОЕ, гіпер-ос2-глобу-лінемія. Рівень креатиніну, сечовини, а також величина клубочкової фільтрації залежать від функціонального стану нирок..

Лікування призначають залежно від клінічної форми захворю вання, особливостей морфологічних змін у нирках, наявності ус кладнень. При лікуванні слід дотримуватися певного режиму: уни кати переохолоджень, фізичних перевантажень, психоемоційних стресів. Категорично заборонено працювати у нічний час. Щоріч но, а при необхідності частіше, хворого госпіталізують для стаці онарного лікування. Дієта також залежить від форми захворювання. Наприклад, при латентній формі призначають загальний стіп із обмеженням солі до 10 г на добу. При нсфротичній і гіпертонічній формах кількість солі обмежують до 8—6 г на добу. Медикаментозна терапія передбачає призначення: 1) патоге нетичних засобів (кортикостероїди, цитостатики, амінохінолінові препарати), імуносорбції, плазмоферезу; 2) гіпотензивних препа ратів (клофелін, допегіт, бета-адреноблокатори); 3) діурстиків (фу-росемід, гіпотіазид, урегіт); 4) антибіотиків (призначають при ін фекційних ускладненнях); 5) препаратів, які впливають на проце си гемокоагуляції та агрегації (гепарин, курантил, тиклід, індометацин).

Диспансеризація, профілактика, прогноз Хворі хронічним ґломерулонефритом повинні перебувати на диспансерному обліку і один раз на місяць здавати на досліджен ня сечу. Таким хворим рекомендоване санаторно-курортне ліку вання в зоні сухого та жаркого клімату (Середня Азія, Південний берег Криму). Оскільки в цих умовах виникає розширення пери феричних судин, поліпшується ниркова гемодинаміка. Прогноз. Тривалість життя хворого хронічним ґломерулонефритом залежить від клінічної форми хвороби і функціонального стану нирок. Більш сприятливий прогноз при латентній формі, менш сприятливий —, при гіпертонічній і гематуричній формах і не сприятливий — при нефротичній і, особливо, змішаній формах. Профілактика хронічного ґломерулонефриту — загартування, здоровий спосіб життя, боротьба зі шкідливими звичками, сво єчасне лікування вогнищ хронічної інфекції.

– це неспецифічне інфекційно-запальне захворювання нирок із ураженням, чашечок та мисок, канальців, сполучно – тканинної основи нирок з подальшим ураженням судин і клубочків. Первинний пієлонефрит розвивається на фоні незміненого відтоку сечі, становить 20% усіх випадків. Вторинний пієлонефрит зумовлений застоєм сечі спостерігається у 80% хворих Пієлонефрит

Причини пієлонефриту Викликають пієлонефрит різні мікроорганізми, зокрема кишкова паличка. У нирку бактерії потрапляють по лімфатичних судинах. Із сечових шляхів, а також із сусідніх органів (червоподібний відросток, кишки, статеві органи). Мікроорганізми можуть потрапляти в нирки з віддалених вогнищ інфекції (мигдалики, додаткові пазухи носа, каріозні зуби, жовчні шляхи). Посилюють можливість розвитку пієлонефриту наявність перешкод для відтоку сечі - камінці, рубці, перегини сечоводів, опущення нирки, природжені аномалії, збільшення передміхурової залози. Можливість виникнення пієлонефриту посилюють захворювання с-с системи з порушення кровообігу, цукровий діабет, різні виснажливі хвороби, переохолодження тіла, запори, зловживання деякими ліками (сечогінні, фенацетин, ацетилсаліцилова кислота, анальгін, амідопірин), а також вагітність, яка викликає порушення відтоку сечі.

Хронічний пієлонефрит –це хронічне неспецифічне запалення захворювання інтерстиціальної тканини нирок і слизової оболонки мисок з наступним ураженням кровоносних судин і тенденцією до прогресування я

Ознаки хронічного пієлонефриту Запідозрити ХП можна на підставі періодично, здавалося б, «безпричинного», раптового підвищення температури тіла, яке триває іноді навіть неповну добу. Іноді підвищення температури тіла до 37,2-37,50С спостерігається протягом тижнів і місяців. Біль у ділянці попереку, часті позиви та біль при сечовипусканні, зниження працездатності, апетиту, кволість, швидка втомлюваність. У пізніших стадіях ХП у хворих виникає гіпертензія, яка супроводиться головним болем, неприємними відчуттями в ділянці серця, задишкою. Розвивається недокрів'я, блідість шкіри, задишка. У хворих з первинно-хронічним пієлонефритом недокрів'я, гіпертензія бувають першими ознаками захворювання, які змушують хворого звернутися до лікаря. Загострення ХП за клінічними проявами нагадує гострий пієлонефрит. З'являються підвищення температури тіла, нерідко до 38-39 0С, погіршується загальний стан, виникають болі в поперековій ділянці, дизуричні явища, анорексія, нудота, блювота, болі в животі, головні болі.

Синдроми при ХП Загальної інтоксикації (інколи єдині прояви хвороби) – розбитість пітливість, головні болі, відсутність апетиту, схуднення, монотонний субфібрилітет. При тривалому перебігу ХП ознаки інтоксикації набувають стійкого характеру – постійно підвищена стомлюваність, зниження працездатності, млявість, сонливість, періодичні головні болі, зниження апетиту, схуднення. З приєднанням ХНН появляються постійні диспепсичні явища. Температура тіла нормальна, інколи по вечорах піднімається до субфебрильних цифр. Місцевий больовий синдром. (характерна локалізація і іррадіація). Дизуричні явища - х-на поліурія з виділенням 2-3 л сечі за добу, ніктурія, обумовлені порушенням концентраційної здатності нирок. Артеріальна гіпертонія у 10% хворих на ХП спостерігається зростання АТ, зміни судин очного дна, гіпертрофія лівого шлуночка АГ частіше транзиторна, а при ХНН набуває стійкого характеру. Приєднує гіпертензії порушує перебіг захворювання. Розвивається гіпертрофія ЛШ, перевантаження ЛШ, ішемія, напади стенокардії. Фізикальне обстеження: одутловатість обличчя, пастозність або набряклість повік, особливо під очима. Зрідка набряки на н/к. Типовий ранковий максимум набряклості. Блідість шкіри. При приєднанні ХНН –сухість шкіри, сірувато-жовтий, землистий колір. Зростають набряки. Язик сухий, з брудно-коричневим нальотом, слизова оболонка губ суха і груба. С-м Пастернацького позитивний, але не завжди.

Лікування ХП При лікуванні слід дотримуватися певного режиму, уникати переохолоджень, фізичних навантажень психоемоційних стресів. Категорично заборонено працювати у нічний час. Щорічно, а при необхідності частіше, хворого госпіталізують для стаціонарного лікування. Дієта також залежить від форми захворювання. Наприклад при латентній формі призначають загальний стіл із обмеженням солі до 10 г на добу. При нефротичній і гіпертонічній формах кількість солі обмежують до 8-6 г на добу. Медикаментозна терапія передбачає призначення: а) патогенетичних засобів( кортикостероїдів, цитостатики аміно хінолінові препарати); б) гіпотензивних препаратів (клофелін, еналапріл, каптопрес); в) діуретиків (лазікс, фурасемід); г) антибіотиків (ципронат, амоксиклав) Хворі хронічним гломерулонефритом повинні перебувати на диспансерному обліку і один раз на місяць здавати на дослідження сечу. Таким хворим рекомендоване санітарно-курортне лікування в зоні сухого та жаркого клімату. Оскільки в цих умовах виникає розширення периферичних судин, поліпшується ниркова геомодинаміка.

Профілактика захворювань Своєчасне лікування гострих і хронічних вогнищ інфекції, загострень, диспансерне спостереження, дотримання правил септики і антисептики при виконанні обстежень (цистоскопія, катетеризація сечового міхура

Нефролітіаз, або сечокам'яна хвороба, — захворювання нирок і сечовивідних шляхів, при якому утворюються ниркові камені (конкременти). Етіологія. Захворювання пов'язане з порушенням сольового і мінерального обміну, з інфекційними процесами, станом нервової системи. Важливе значення має спадково-конституційна схиль ність, а також особливості харчування. Наприклад, утворення каменів спричиняють питна вода з підвищеним вмістом калійових солей і мікроелементів (стронцію, свинцю, кремнію), одноманітна надмірна їжа, авітаміноз А, травми поперекової ділянки. Камені можуть утворюватися під час вагітності, при захворюваннях шлун ково-кишкового тракту, нейроендокринних розладах.

Нефролітіаз, Залежно від складу камені поділяються на оксалатні, фосфат ні, уратні. Оксалатні камені тверді, зі шорсткою поверхнею, тем но-бурого кольору; уратні — гладкі, жовто-червоні; фосфатні— світло-сірі. Камені можуть бути поодинокі або численні, розміще ні в одній чи обох нирках, завбільшки від піщинки до великого яйця. Після відходження каменів звичайно утворюються нові. Камені, які розміщені у мисках і чашечках, утруднюють відті кання сечі, травмують слизову оболонку, призводять до її запа лення, а при повній закупорці сечоводу спричиняють гідро- або піонефроз (скупчення рідини або гною в нирці).

Клінічна картина. Клінічні прояви хвороби визначаються розмі рами і локалізацією конкрементів. Класичними ознаками нирко вокам'яної хвороби є біль, дизурія, гематурія і відходження каме нів. Відходження каменів малого розміру можливе майже без больо вих відчуттів. Такий перебіг хвороби триває роками. Найбільш типовим проявом нирковокам'яної хвороби є приступи ниркових кольок. Напад виникає раптово: біль у ділянці нирок переймистий, ір радіює вниз по сечоводу в сечовий міхур і статеві органи. Най менші рухи посилюють біль, хворі неспокійні. Іноді біль є хви леподібним. Хворі відчувають здерев’яніння у пахвинній ділянці і стегні. На висоті приступу ниркових кольок виникають численні реф лекторні явища: нудота, повторне блювання, метеоризм, запір, припинення відходження газів. Сечовипускання прискорене, ут руднене, часто болісне, рідко виникає анурія. Напад ниркових кольок супроводжується слабістю, частим серцебиттям, спрагою, сухістю в роті, підвищенням температури тіла. Шкіра хворих волога, блі да, симптоми подразнення очеревини відсутні.

Клінічна картина. При дослідженні нирок визначається позитивний симптом Пастернацького (болісність при постукуванні по спині у ділянці ни рок), інколи пальпується болісна збільшена нирка. Приступ три ває кілька годин; після відходження каменя із сечею біль ущухає. Сеча після приступу кров'яниста, містить багато кристалів со лей; у проміжках між приступами часом виявляють мікрогематурію. Ниркові камені можуть спричиняти численні ускладнення. По дразнення конкрементами навколишніх тканин часто призводить до розвитку запальних процесів (пієліту, пієлонефриту), гідро- або піонефрозу з уремією й атрофією специфічної ниркової тканини. Незважаючи на характерну клінічну картину приступу нирко вих кольок, необхідно виключати захворювання органів черевної порожнини (апендицит, тромбоз мезентеріальних судин, коліти), міжреберні невралгії, печінкові кольки.

Діагностика. Рентгенологічне дослідження, зокрема оглядова урограма, дає змогу побачити камінь і уточнити його локалізацію; фосфатних каменів на знімках не видно, тому у цих випадках використовують метод екскреторної урографії або радіонуклідні дослідження нирок.

Лікування сечокам'яної хвороби під час приступів і в міжприступному періоді різне. При неускладненій нирковокам'яній хворобі хворим призначають дієту, в якій обмежені речовини, що входять до складу каменів. Протипоказання зловживання сма женим, м'ясом, печінкою, перцем, гірчицею, алкогольними на поями. Щоб запобігти утворенню осадів у ниркових мисках, хворий повинен багато пити (рекомендуються мінеральні води Свалява, Лужанська), приймати магурліт, блемарен, алопуринол, амонію хлорид тощо. Для збільшення об'єму сечі використовують відвари з листя берези, кореня петрушки, куку рудзяних приймочок, звіробою. Необхідно регулярно контролюва ти рН сечі. Хворим рекомендується багато рухатися, займатись гімнастикою і лікувальною фізкультурою. Хірургічне втручання при нирковокам'яній хворобі полягає у видаленні каменів із нирки або видаленні самої нирки при її вторинному ураженні.

Лікування сечокам'яної хвороби В останні роки широко впроваджуються методи фітотерапії нирковокам'яної хвороби і розробляються шляхи неоперативного дроблення (літотрипсія) і видалення конкрементів (електрогідрав лічні, ультразвукові, лазерні методи). При лікуванні ниркових кольок необхідний ліжковий режим: застосовують теплу грілку або зігрівальний компрес на ділянку нирок, гарячі ванни, вводять атропін (1 мл 0,1% розчину підшкірно), морфін (1 мл 1% розчину підшкірно), но-шпу, баралгін, трамал, заспокійливі засоби (реланіум, дроперідол). Прогноз визначається частістю рецидивів та ускладнень.

Гострий пієлонефрит — гостре бактеріальне захворюван ня ниркових мисок, чашечок і канальців. Етіологія і патогенез. Гострий пієлонефрит може виникати при наявності в організмі будь-якого хронічного, запального процесу. Мікроорганізми потрапляють у нирки з кров'ю, лімфою або ви східним урогенним шляхом. Виникненню захворювання сприяють перевтома, гіповітаміноз, переохолодження, розлади сечовиділен ня, застій сечі в мисці, цукровий діабет, вагітність. Необхідно пам'ятати, що проникнення інфекції в сечовивідні шляхи можли ве внаслідок цистоскопії, катетеризації мисок. Розрізняють гострий серозний і гострий гнійний пієлонефрити (апостсматозний нефрит, абсцес і карбункул нирки). . Запалення мисок буває одно- і двобічним, залежно від анато мічних особливостей.

Клінічна картина. Гострий пієлонефрит починається ознобом, підвищенням температури тіла до 38—40°С. Хворі відчувають ту пий біль у попереку і в підребер'ї, який посилюється при зміні положення тіла. їх турбує загальна слабість, головний біль, біль у суглобах і м'язах. При об'єктивному обстеженні вдається визначи ти напруження м'язів у ділянці нирок і позитивний симптом Пастернацького. Сечовипускання прискорене і болісне; спостеріга ються рефлекторні метеоризм, нудота, блювання.

Клінічна картина. Сеча виділяється каламутна, іноді з осадом солей і гнійними пла стівцями, нерідко має лужну реакцію, поганий запах. У сечі з'яв ляється в невеликих кількостях білок (0,33—0,99 г/л). Під мікрос копом виявляють в усьому полі зору лейкоцити, зернисті цилін дри, а також еритроцити. Посів сечі дає змогу визначити ріст відповідного збудника. Якщо однобічний пієлонефрит є наслідком обтурації сечоводу, змін у сечі не виявляють, оскільки у сечовий міхур надходить сеча зі здорової нирки. У крові хворих гострим пієлонефритом визначають нейтрофільний лейкоцитоз, прискорення ШОЕ, анемію.

Клінічний перебіг захворювання залежить від шляху проникнення інфекції: при гематогенному — переважають загальні симптоми, при уроґенному — місцеві. В тяжких випадках можливий розвиток септичного стану — уросепсису з наростанням ознак ниркової недостатності; гострий пієлонефрит може ускладнитися паранефритом, піддіафрагмальним абсцесом, рідше перитонітом.

Лікування гострого пієлонефриту Хворим рекомендують багато пити — брусничний чи журавлиновий морс, відвар зі шипшини, компоти, мінеральні води (Трускавецька, Миргородська, Боржомі) в об'ємі до 3 л на добу. Медикаментозну антибактеріальну терапію гострого пієлонеф риту слід починати якомога раніше, але водночас доцільно визна чити чутливість бактеріальної флори до антибіотиків, враховуючи нефротоксичність препаратів. Широко застосовують гентаміцин, фосфоміцин, азлоцилін, клафоран, ампіцилін, левоміцетин, пеніци лін. Для лікування гострого пієлонефриту призначають фуразолідон, фурагін (по 2 табл. 3-4 рази на день протягом 7—10 днів), бісептол (по 2 табл. 2-3 рази на день протягом 2-3 тижнів), 5-НОК (по 2 табл. 4 рази на день протягом 2-3 тижнів). Необхідно враховувати побічну дію антибактеріальних препаратів, залежність їх впливу від рН сечі і електролітного балансу в організмів Анти бактеріальну терапію при гострому пієлонефриті поєднують із приз наченням спазмолітиків, діуретиків, протигрибкових препаратів, дезінтоксикаційних засобів.

Хронічний пієлонефрит — захворювання ниркових мисок, чашечок і канальців, яке є наслідком гострого пієлонефри ту з поступовим ураженням клубочків і кровоносних судин нирок.. Етіологія і патогенез. Перехід гострого пієлонефриту у хроніч ний спричиняється тривалими патологічними процесами в нирках і сечовивідних шляхах, функціональними змінами сечових шляхів, хронічними запальними процесами в організмі, хронічними інтоксикаціями, ожирінням, цукровим діабетом, неефективним ліку ванням гострого пієлонефриту. На розвиток захворювання суттєво впливають місцеві автоімунні реакції, мікробна асоціація.

Клінічна картина. Хронічний пієлонефрит може перебігати уп родовж багатьох років під «маскою» різних захворювань. Врахову ючи локалізацію ураження нирок, одно- або двобічність процесу, ступінь пошкодження ниркової паренхіми, розрізняють латентну, рецидивну, гіпертензивну, анемічну і азотемічну форми хроніч ного пієлонефриту. Захворювання може перебігати безсимптомно, із субфебрильною температурою, легким ознобом, почуттям розбитості. Іноді виникають гарячкові загострення, біль вг ураженій нирці. Під час об'єктивного дослідження визначають позитивний симптом Пастсрнацького. При прогресуванні хвороби розвивається синдром артеріальної гіпертензії з гіпертонічними кризами, болем у ділянці серця, при ступами ядухи, анемічний синдром, хронічна ниркова недостат ність. Зміни сечі більш специфічні: спостерігається протеїнурія, лейкоцитурія, циліндрурія, гематурія, позитивні проби сечі за Нечипоренком. У крові при хронічному пієлонефри ті виявляють прискорення ШОЕ, анемію, нейтрофільний лей коцитоз.

Лікувальна тактика хронічного пієлонефриту Лікувальна тактика хронічного пієлонефриту визна чається його етіологією* тяжкістю і функціональним станом ни рок. Хворим рекомендують уникати переохолодження і простуд. Дієта при хронічному пієлонефриті нічим не відрізняється від особливостей харчування при інших запальних захворюваннях ни рок і нирковій недостатності. При анемічному синдромі у харчо вий раціон обов'язково включають продукти, багаті на залізо і кобальт (полуниці, яблука, гранати), корисні виноград, кавуни, дині. Важливе значення має раціональна, малотоксична антибіотикотерапія. Застосовують антибіотики широкого спектру дії трива лий час зі створенням відповідної концентрації препарату в сечі і крові. Для лікування хронічного пієлонефриту призначають похід ні налідиксової кислоти (неграм, невіграмон), левоміцетин, бісептол. Антибактеріальні препарати призначають 10—12-денними курсами з дво-, тритижневими перервами. На фоні антибіотикотерапії підвищують імунну реактивність організму за допо могою автогемотерапії, переливання крові, введенням імуноглобуліну.

Лікувальна тактика хронічного пієлонефриту Рекомендують приймати вітаміни групи В (рибофлавін, піридоксин, ціанокобаламін), аскорбінову кислоту, ретинолу ацетат, антигістамінні і протизапальні засоби, спазмолітики. Призначають настої і відвари з рослин (трава хвоща польово го, нирковий чай, ведмежі вушка, мучниця). У випадках розвитку артеріальної гіпертензії згадане вище лі кування поєднують із препаратами гіпотензивної і спазмолітичної дії (допегіт, клофелін, корінфар, папаверин, дибазол). Хворим ане мією призначають препарати заліза, анаболічні стероїди (неробол, ретаболіл). У тяжких випадках необхідна терапія хронічної нирко вої недостатності. У фазі ремісії рекомендують санаторно-курортне лікування (Трускавець, Желєзноводськ, Джермук, Мінеральні Води).

Гостра ниркова недостатність — хворобливий стан організму, який виникає внаслідок раптового припинення діяльності нирок. Етіологія. Гостра ниркова недостатність розвивається при шо кових станах, порушеннях кислотно-лужної рівноваги, гострих отруєннях (сулемою, свинцем, чотирихлористим вуглецем), токсикоалергічних реакціях, захворюваннях нирок (ґломерулонефрит, пієлонефрит), гострій затримці сечі (камінь, пухлина сечо воду, аденома простати), септичному аборті, патологічних поло гах тощо. Патогенез і патанатомія. Унаслідок припинення клубочкової фільтрації і порушення виділення нирками відпрацьованих про дуктів обміну виникає отруєння організму азотистими шлаками. У крові крім підвищення вмісту сечовини і залишкового азоту спо стерігається збільшення кількості продуктів ароматичних фенолів і складних амінів, скупчення сполук фосфору, сірки, калію, виникає ацидоз.

Клінічна картина. У перебігу гострої ниркової недостатності розрізняють чотири стадії: початкову, олігоануричну, відновлення діурезу, одужання. Початкова стадія триває декілька годин і часто залишаєть ся не розпізнаною — переважають симптоми основного захво рювання. В олігоануричній стадії різко зменшується або повністю при пиняється сечовиділення, знижується у сечі вміст сечовини, азо ту, креатиніну. На 5—7-й день стан хворого різко погіршується, з'являються симптоми уремічної інтоксикації. Хворі скаржаться на втрату апетиту, сухість у роті і спрагу, гіркий присмак сечо вини, нудоту, блювання; характерним є аміачний запах із рота. Розвивається уремічний стоматит, гастрит і коліт. Наростають нервові порушення — слабість, сповільнене психічне сприйнят тя, загальна скутість. У тяжких випадках виникає уремічна кома з приступами збудження, галюцинаціями, часом судомою. У ле генях вислуховується жорстке дихання, застійні хрипи в нижніх відділах і специфічне шумне «велике» дихання Куссмауля (рідкі глибокі вдихи і короткі видихи). Інколи спостерігають дихання Чейн-Стокса.

Клінічна картина. Процес може супроводитись розвитком перикардиту і міокар диту. Поява шуму тертя перикарда — ознака близького летально го наслідку. У хворих з гострою нирковою недостатністю нерідко вдається спостерігати на шкірі відкладення кристалів сечовини, схожих на іній; порушується трофіка шкіри, хворих турбує свер біння, часто виникають гнійні ураження шкіри. Порушення водного обміну виявляється гіпергідратацією або І дегідратацією тканин. Тривалість олігоануричної стадії — два-три тижні. При сприятливому перебігу захворювання анурія змінюється стадією відновлення діурезу. Із наростанням діурезу поступово від новлюються функції всіх органів і систем організму. Тривалий час можуть зберігатися астенія, анемія, зниження концентраційної функції нирок.

Лікування хворих гострою нирковою недостатністю здійсню ють у спеціалізованих нсфрологічних або реанімаційних відділен нях, оснащених відповідною апаратурою. Крім режиму і дієти застосовують, залежно від стадії хвороби і стану хворого, меди каментозні засоби і методи очищення організму від азотистих шлаків. Важливим є контроль водного балансу (вода виділяється з ор ганізму не тільки нирками, але іі легенями, шлунково-кишковим трактом, шкірою). При підвищенні температури тіла на 1°С втрата води зростає на 300—500 мл за добу. Добову потребу організму Хворого у воді визначають шляхом старанного обліку втрат. Вод ний баланс можна контролювати за допомогою регулярного зва жування хворого, визначення гематокриту, гемоглобіну, централь ного венозного тиску, об'єму циркулюючої крові. Враховуючи сту пінь гідратації організму, електролітний баланс, кислотно-лужну рівновагу, при гострій нирковій недостатності доцільне парентерально введення глюкози з інсуліном, натрію хлориду, натрію гідрокарбонату, глюконату кальцію, натрію лактату.

Лікування хворих Для зниження білкового катаболізму вводять жирові емульсії, амінокислотні препарати, анаболічні стероїди. Застосовують анти бактеріальну і симптоматичну терапію. Для лікування гострої ниркової недостатності застосовують гемодіалізатори «штучна нирка». Апарат «штучна нирка» підклю чають до судинної системи організму хворого шляхом катете ризації великої підшкірної вени стегна або стегнової вени. Кров хворого гепаринізують (відсмоктують) перфузійним насосом і після пропускання через діалізатор повертають в організм. Гемодіаліз застосовують при концентрації сечовини у плазмі крові вище 48 ммоль/л, креатиніну — 1,3 ммоль/л, залишкового азо ту — 107 ммоль/л. Тривалість одного сеансу гемодіалізу — 6 год.; деяким хворим необхідні декілька сеансів з інтервалами один-два дні. З інших, більш простих методів очищення крові використову ють перитонеальний діаліз, гемосорбцію і лімфосорбцію. Апаратні методи очищення організму від азотистих шляхів є обов'язковими перед виконанням операції з пересадження нирок.

Хронічна ниркова недостатність — хвороб ливий стан, який розвивається внаслідок загибелі частини нефронів нирок і характеризується поступовим і тривалим прогресуван ням порушення видільної функції нирок, що призводить до уре мічної інтоксикації. Етіологія і патанатомія. Хронічна ниркова недостатність розви вається під час тривалих хронічних захворювань нирок, особливо хронічного ґломерулонефриту і хронічного пієлонефриту. У па ренхімі нирок виникають незворотні структурні зміни: зменшення кількості функціонуючих клубочків, атрофія і зморщення нирок. Швидкість прогресування ниркової недостатності залежить від ос новного захворювання і компенсаторної здатності нирок.

Клінічна картина хронічної ниркової недостатності визначається ступенем порушення функції нирок, змінами у серцево-судин ній, нервовій і кровотворній системах організму, порушеннями діяльності шлунково-кишкового тракту. Хворі апатичні, малорухливі, скаржаться на сухість шкіри, свер біж, виражену м'язову слабість, інколи виникають судоми. Ураження кістково-суглобової системи характеризуються роз витком остеопорозу, болем у кістках, накопиченням рідини у суг лобах, виникненням «вторинної подагри». У легенях при наростанні явищ хронічної ниркової недостат ності вислуховуються вологі хрипи, може розвиватись уремічний набряк легень, фіброзний плеврит, вторинні пневмонії. Під час розвитку ацидозу виникає «велике» шумне дихання. Постійно наростаюча артеріальна гіпертензія, яку часто нази вають «злоякісною гіпертонією», супроводжується гіпертрофією лі вого шлуночка, розвитком серцевої недостатності, серцевої астми, аритміями, ураженням судин сітківки (ангіосклероз, ретинопатія). Класичний вияв хронічної уремії — розвиток перикардиту, який нерідко виявляється тільки шумом тертя перикарда.

Клінічна картина хронічної ниркової недостатності Хворі поступово втрачають апетит, особливо до м'ясної їжі. Спостерігаються диспепсичні явища — нудота, блювання, спрага. Характерним є аміачний запах із рота, розвиток гастриту і коліту. При хронічній нирковій недостатності часто відзначаються гі потермія, анемія, геморагічний діатез, порушення всіх видів обмі ну. Температура тіла іноді знижується до 35—36°С і навіть до 32°С. Прогресує кахексія. У крові підвищується вміст креатиніну (у термінальній фазі більше 1,055 мкмоль/л) і сечовини, знижується концентрація каль цію, натрію, зростає кількість калію і магнію; виникає зсув кис лотно-лужної рівноваги у бік декомпенсованого метаболічного аци дозу. Стійко знижується клубочкова фільтрація: від 40 мл/хв при вираженій нирковій недостатності до 10—5 мл/хв у термінальній фазі хвороби. Виникає поліурія, яка згодом змінюється олігурією або анурією.

Лікування. Дієта і медикаментозна терапія визначаються стаді єю захворювання, враженістю ниркової недостатності і симптомокомплексом захворювання. Харчування хворих у стадії компенсації повинно бути повно цінним і забезпечувати фізіологічну потребу у білках, жирах і вуглеводах. Треба призначати дієту, яка містить 0,6 г білків на 1 кг маси тіла хворого, і чергувати звичайні та розвантажувальні дні. При підвищенні рівня креатиніну у крові рекомендують малобілкову дієту (20—25 г/добу — 0,3 г на 1 кг маси тіла). Широко використовують олії, продукти, багаті на клітковину (морква, яблука, буряк), безбілковий хліб, мед, несолоне масло, яйця. Іноді довенно вводять жирові емульсії (ліпофунгін, ліпомаїз та ін.). Необхідно контролювати водний і електролітний баланс, регулярно визначати рН крові.

Лікування. При застосуванні медикаментозних засобів необхідно враховувати, що виведення їх з організму у випадках прогресування недо статності нирок може змінюватись, внаслідок чого зростає не тільки ефективність препаратів, але і їх токсичність. Обережно признача ють антибіотики, сульфаніламіди, серцеві глікозиди, кортикосте роїди, нестероїдні, протизапальні засоби. Довенно кра пельно вводять дезінтоксикаційні розчини: гемодез, реополіглюкін та ін. Нетривалий позитивний ефект забезпечує промивання шлунка і кишок, дуоденальне зондування. Широко застосовують позаниркове очищення крові за допомогою апарату «штучна нирка» (ге модіаліз), перитонеальний діаліз, гемо- і лімфосорбцію. Операції з пересадження нирок виконують при хронічній нир ковій недостатності на фоні різноманітних захворювань нирок. Для трансплантації використовують нирки живого донора або померлого. Важливою умовою є оптимальна імунологічна сумісність донора і реципієнта за системою АВО, рсзус-чинником, та іншими імунологічними тестами. Донорські нирки від померлих беруть за умови біологічної смерті (внаслідок травм). У післяопераційному періоді найважливішим є забезпе чення відновлення функції пересадженої нирки, ефективна імуносупресивна терапія, запобігання відторгненню трансплантата. Прогноз хронічної ниркової недостатності несприятливий.

висновки вікові особливості орґанів сечовиділення накладають специфічний відбиток на перебіг захворювань в геріатричному віці. Поліморбідність патології робить безперспективною боротьбу медичного персоналу з точки зору повного одужання. Але допомогти хворому уникнути важких ускладнень і продовжити йому життя - актуальна задача медицини. З цією патологією зв’язана інша важлива проблема трансплантації нирок, що є важливою медичною і соціальною проблемою.