Презентація на тему:
Фредерік Стендаль (Марі Анрі Бейль) 23.01.1783 – 23.03.1842

Фредерік Стендаль (Марі Анрі Бейль) 23.01.1783 – 23.03.1842 Народився 23 січня 1783 року в Греноблі (Франція), у родині багатого адвоката. Його дід, лікар і громадський діяч, захоплювався ідеями Просвітництва й був шанувальником Вольтера.

Родина письменника Дід, батько матері, Анрі Ганьон Шерюбен Бейль - батько письменника Поліна Бейль – сестра Стендаля

Через сім років померла мати Анрі, залишивши сина на виховання батькові (людині черствій, суворій і недовірливій) і тітці Серафі, яких він ненавидів. Батько не переймався вихованням сина, довіривши його католицькому абатові Ральяну. Це призвело до того, що Стендаль зненавидів і церкву, і релігію. Таємно від свого вихователя він почав знайомитися з працями філософів-просвітників (Дідро, Гольбаха) Гренобль (сучасні фото)

Формування світогляду Читання, а також найбільш сильні враження і переживання дитячих років, пов'язані з Першою французькою революцією, стали визначальними моментами у формуванні світогляду майбутнього письменника. Прихильність до революційних ідеалів він зберіг на все життя.

Навчання 1797 р. Стендаль вступив у Греноблі до Центральної школи, метою якої було введення в республіці державного і світського навчання замість релігійного, і озброєння молодого покоління знаннями й ідеологією буржуазної держави, що народжувалася. Тут хлопець захоплювався математикою. Після закінчення курсу його відправили до Парижа для вступу в Політехнічну школу, куди він так і не вступив.

У Парижі Стендаль прибув до Парижа через декілька днів після перевороту 18 брюмера, коли молодий генерал Бонапарт захопив владу і оголосив себе першим консулом. Тоді ж почалися приготування до походу в Італію. 1800 р. сімнадцятилітній Стендаль вступив в армію Наполеона. Він прослужив у ній понад два роки, а потім подав у відставку й 1802 р. повернувся до Парижа з прихованим наміром стати письменником.

В армії Наполеона З 1800 до 1812рр. Ф.Стендаль служив сублейтенантом в армії Наполеона. Пройшов Італію, Берлін, Відень, Москву. М.І.Кутузов – командувач російською армією - під час Бородінської битви Переможений Наполеон Теодор Жеріко “Повернення З Росії” Пожежа в Москві. 12 -14. 09. 1812 р.

Після падіння Наполеону не зміг існувати у Франції епохи Реставрації і поїхав до Італії, де брав участь у боротьбі карбонаріїв, товаришував із Байроном.1821 р. повернувся до Франції, а після перемоги республіканців, 1831 р. отримав посаду італійського консула і до кінця життя мешкав в Італії, яка приваблювала його набагато більше, ніж Франція. Дж.Байрон У Міссолонгах Карбонарії

Італія Вже перші кроки Бейля - письменника ( "Життєпис Гайдна, Моцарта і Метастазіо" ( 1814 ), "Історія живопису Італії" ( 1817 ) "Рим, Неаполь, Флоренція" ( 1817 ), "Прогулянки Римом" ( 1829 ), демонструють особливості його творчої особистості.

Стендаль був прихильником ідеалізації Наполеона, що відбилося і в його творчості. Але його ставлення до Наполеона, особливо після захоплення останнім престолу Франції і перетворення на імператора, було, проте, досить критичним. Деякі зауваження Стендаля свідчать про те, як добре він розумів деспотичні й узурпаторські прагнення Наполеона і яку загрозу він вбачав у ньому для справжнього духу революції.

Стендаль про роль літератури Творчість Стендаля належить до першого етапу в розвитку французького критичного реалізму. Стендаль вносить у літературу бойовий дух і героїчні традиції нещодавньої революції. У розумінні мистецтва й ролі художника Стендаль йде далі від просвітителів і стверджує, що мистецтво за своєю природою соціальне, воно служить суспільним цілям. Це положення Стендаль перетворює на бойову зброю проти мистецтва свого часу, насамперед проти класицизму. Його мистецтвознавчі роботи були гостро публіцистичні.

“Расін і Шекспір” Однією з головних його робіт з літератури є есе «Расін і Шекспір» (1825). Головну помилку класицистів Стендаль вбачає в тому, що вони хочуть зберегти те мистецтво, що склалося задовго до революції. Новим напрямком він вважає романтизм — як нове мистецтво, що веде боротьбу з усім відсталим, приреченим на вимирання. Ще одне важливе положення: мистецтво повинне бути правдивим. У романі «Червоне та чорне» він характеризує роман як «дзеркало, яке проносять по великій дорозі». Якщо дорога брудна, якщо на ній є калюжа, це неминуче відіб'ється в цьому дзеркалі, і дарма було б обвинувачувати дзеркало в тім, що воно відбиває точно; треба обвинувачувати дорогу, або, правильніше, доглядача дороги, в тім, що він погано порядкує на ній".

Письменники про Стендаля За життя Стендаля як письменника оцінило небагато людей, та серед них були Бальзак, Гете, Пушкін.   Після смерті письменника навколо його імені критики створили «змову мовчання». Першим, хто заговорив про нього і змусив звернути увагу на Стендаля, був Бальзак. Називаючи Cтендаля чудовим художником, Бальзак стверджував, що зрозуміти його можуть тільки найбільш піднесені розуми суспільства.

Засновник соціально-психологічного роману  Фредерік Стендаль належав до письменників ХІХ століття, який разом з О. де Бальзаком став засновником соціально-психологічного роману. Ці романи відображали психологію людини, формування особистості під впливом різних обставин.  

Основні твори Романи: «Арманс» (1827), «Червоне та чорне» (1830), «Пармська обитель» (1839), «Люсьєн Левен» (1894), «Життя Наполеона» (1929). Автобіографія: «Життя Анрі Брюлара» (1835—1836) Новели: «Ваніна Ваніні» у збірці: «Італійські хроніки» (1839) Есе: «Про Кохання» (1821), «Мемуари еґоїста» (1892)

Червоне і чорне (1830)

Історія створення Соціально-психологічний роман створювався на основі дійсного життєвого випадку. Одного разу Стендаль у "Судовій газеті" натрапив на такий матеріал : у грудні 1827 року Гренобльський суд слухав справу Антуана Берте, сина коваля, домашнього вчителя в дворянських сім'ях, який стріляв у матір своїх учнів. Ця історія стала чудовим матеріалом для майбутнього твору.

Символіка назви (одна з версій) Суди на злочинцями широко висвітлювала преса і часто інтерпретувала їх як типовий приклад низької моралі плебеїв, які, мовляв, народжуються із прихильністю до злочинної діяльності. Республіканця і наполеонівського солдата, який писав під псевдонімом "барон де Стендаль, кавалерійський офіцер", глибоко обурювали подібні тлумачення, і він створив роман, в центр якого поставив простолюдина із гарячою кров'ю  (червоне), який народився в епоху, коли старі форми життя знову повернулися на арену, в мертвий сезон епохи Реставрації ( чорне ).

Автор про головного героя: «Молоді люди, подібні Лаффаргу (одному з прототипів головного героя роману «Червоне і чорне»), - писав Стендаль, - «якщо їм вдається одержати гарне виховання, змушені трудитися і боротися з існуючим нестатком, чому і зберігають здатність до сильних почуттів і жагучу енергію. Разом з тим у них легко вразливе самолюбство». А тому, що зі сполучення енергії і самолюбства нерідко народжується честолюбство, Стендаль закінчив характеристику молодої людини наступним зауваженням: «Ймовірно, усі великі люди будуть відтепер вихідцями з класу, до якого належить пан Лаффарг (він був робітником - червонодеревцем). Колись Наполеон сполучив у собі ті ж риси: гарне виховання, палку уяву і крайню бідність.»

Мотивація поведінки: Психологія Жюльєна Сореля (головного героя роману) і його поведінка пояснюються класом, до якого він належить. Це психологія, створена Французькою революцією. Він трудиться, читає, розвиває свої розумові здібності, носить пістолет, щоб захистити свою честь. Жюльєн Сорель на кожному кроці виявляє зухвалу хоробрість.

Ідея твору: У Франції, де панує реакція, немає простору для талановитих людей з народу. Вони задихаються і гинуть, немов у в'язниці. Той, хто позбавлений привілеїв і багатства, повинен, щоб домогтися успіху, пристосовуватися. Поведінка Жюльєна Сореля обумовлена політичною обстановкою. Нею зв'язані в єдине і нерозривне ціле картина вдач, драматизм переживань, доля героя роману.