X Код для використання на сайті:
Ширина px

Скопіюйте цей код і вставте його на свій сайт

X Для завантаження презентації, скористайтесь соціальною кнопкою для рекомендації сервісу SvitPPT Завантажити собі цю презентацію

Презентація на тему:
Джованні Боккаччо

Завантажити презентацію

Джованні Боккаччо

Завантажити презентацію

Презентація по слайдам:

Слайд 1

Джованні Боккаччо (1313 – 1375)

Слайд 2

Джованні Боккаччо народився у червні чи липні 1313 року. Його народження оповите таємницею, адже ніхто достеменно не знає, де народився Боккаччо. Флорентійський історик Філіппо Вілані стверджував, нібито Джованні побачив світ у Парижі, а його матір’ю була шляхетна француженка. З інших джерел відомо, що Боккаччо народився у Флоренції або поблизу в невеличкому містечку Чертальдо (до його імені часто додавали прізвисько де Чертальдо).

Слайд 3

Батько письменника походив із селян, був купцем і лихварем, тому він сподівався, що син продовжить його справу. Дитинство Джованні минало у Флоренції, там він почав відвідувати школу, там змалку в нього виявились поетичні нахили. Батько віддав його вивчати торговельну справу, але торгівля викликала в хлопця відразу. Тому після кількох змарнованих років батько вирішив з невдалого купця зробити юриста, і майбутній письменник почав вивчати канонічне право, до якого ставився не з більшою прихильністю, ніж до торгівлі. Юриста з нього не вийшло.

Слайд 4

Канонічне право Боккаччо вивчав у Неаполі. Перебування в Неаполі лишило значний слід у житті й діяльності Боккаччо. Тут він глибше познайомився з творами античних, точніше кажучи, давньоримських письменників. Тут він по-справжньому розпочав і власну літературну працю, встановив зв'язки з ученими, зосередженими в Неаполі, доступився й до королівського двору, навіть разом з королем опрацював карту Італії, ледве чи не першу в історії італійської картографії.

Слайд 5

У Неаполі він знайомиться з королем Робертом Анжуйським, який відкрив перед ним двері у світ літератури. За роки перебування в Неаполі (1330-1340) майбутній автор «Декамерона» дістає добру освіту, опановує грецьку і латинську мови,починає писати вірші і одночасно вчені трактати (латинською мовою). Проте батько збіднів, тому юнакові у 1340 році довелося повертатися до Флоренції та самому дбати про себе. Він пішов на державну службу — став одним із дипломатів Флорентійської республіки.

Слайд 6

Ф’ямметта У Неаполі Джованні Боккаччо пережив палке і щире кохання до Марії Аквіно. Уперше побачив її в церкві Сан-Лоренцо великодньої суботи 1336 року. Через руде волосся Джованні назвав її Ф’ямметтою (Вогником) і прославив у своїй творчості.

Слайд 7

Ф’ямметта Написані в Неаполі сонети і канцони присвячені Марії Аквіно. Образ коханої з’являється у романі “Філоколо”, поемі “Любовне видіння”, романі “Елегія мадонни Ф’ямметти”. І холча Марія дуже швидко знехтувала палко закоханим Боккаччо, вона надовго залишилася його музою.

Слайд 8

У Флоренції він створює значні, глибокі поеми про кохання у дусі античних пасторалей, пройняті живим щирим відчуттям. З них найбільш відомі «Ф'єзоланські німфи» — (1343), а також невеликий прозаїчний твір «Ф'ямметта» (1343). Це фактично перший досвід психологічного роману в Європі, що привертає і сьогодні силою та інтенсивністю зображених в ньому відчуттів жінки, що сумує через розлуку зі своїм коханим, який її щойно покинув.

Слайд 9

1348 р. у Європу прийшла «чорна смерть» — чума, яку багато хто сприймав як Божу кару й кінець світу. Дві третини Флоренції (у тому числі батька Джованні) «викосила» її безжальна коса. Саме тоді в Боккаччо виник задум «Декамерона», над яким він працював з 1350 по 1353 р. Цей твір приніс йому світову славу і закріпив у століттях його ім'я. Після появи «Декамерона» творчість Джованні Боккаччо помітно занепала. Настав час глибоких розчарувань, усвідомлення суперечностей епохи і неможливостей реалізації задуманого.

Слайд 10

Останні роки свого життя Боккаччо присвятив великому Данте. Започаткував курс лекцій про «Божественну комедію», але через хворобу був змушений відмовитися від публічних виступів. Незакінченою залишилася розпочата письменником перша біографія видатного майстра слова «Життя Данте Аліг’єрі». 21 грудня 1375 року Джованні Боккаччо помер у рідному містечку Чертальдо.

Слайд 11

Боккаччо і Петрарка Петрарка був для скромного й щирого Боккаччо учителем, прикладом для наслідування, недосяжним зразком. Він звертається до Петрарки в критичні хвилини, шукаючи підтримки, поради, сподіваючись напучування. Особиста зустріч їх відбулась досить пізно, 1350 року, після того Боккаччо ще кілька разів навідував свого друга, а листовні стосунки підтримувались між ними безперервно. Таким чином між двома митцями зав’язалися теплі дружні та творчі стосунки.

Слайд 12

Боккаччо і Петрарка Боккаччо побожно перечитував і списував усі твори свого друга, захоплювався ними, навіть спалив значну частину ранніх своїх італійських віршів, вважаючи, що вони нічого не варті в порівнянні з лірикою Петрарки. Петрарка, свідомий свого значення, егоїстичний і самозакоханий, дозволяє собою захоплюватись, але сам, незважаючи на пишну риторику своїх фраз про дружбу ставиться до нього не без почуття зверхності. Показово, що з «Декамероном» він познайомився досить пізно, за багато років після його написання. Смерть Петрарки була важким ударом для Боккаччо.

Слайд 13

Періоди творчості Боккаччо I-ий період Юнацький або неаполітанський (до 1340 року) II-ий період Перший флорентійський (1340 – 1355) III-ий період Другий флорентійський (1355 – 1375)

Слайд 14

Юнацький або неаполітанський період (до 1340 року) У цей період Боккаччо вдається до розробки літературних жанрів, у яких оспівує кохання і насолоду життям. Так з’являється роман у п’яти книгах «Філоколо» (обробка відомої в середньовічній літературі історії кохання язичника Флоріо та християнки Б'янчіфйоре) та дві великі поеми «Філострато» і «Тезеїда».

Слайд 15

Юнацький або неаполітанський період (до 1340 року) Ранні твори Боккаччо - це підготовчий етап, ніби вступ, що провіщає наступний розквіт творчості письменника. Історики літератури в заслугу молодому письменникові ставлять те, що він перший запровадив до «великої літератури» октаву - строфу, яка доти зустрічалася тільки в італійських народних співців.

Слайд 16

Перший флорентійський період (1340 – 1355) Розпочинається цей період з пасторалі «Амето» (1341); пастуша ідилія, суміш прози з віршами, її тема - сила кохання, що підносить, ушляхетнює навіть грубу, тваринну вдачу. Наступний твір Боккаччо, поема в октавах «Ф'єзоланські німфи» (1344-1345)(2) - трагічна історія кохання пастуха Афріко до німфи Мензоли. Боккаччо тут досягає найбільшої простоти в розповіді, найбільшої майстерності в володінні віршем. На загальну думку, ця поема - найвище досягнення Боккаччо-поета, єдиний поетичний його твір, до якого часом звертаються й теперішні читачі.

Слайд 17

Перший флорентійський період (1340 – 1355) Не встановлена дата написання невеликої повісті «Елегія донни Ф'ямметти», частіше званої «Ф'ямметта». Найпевніше, що вона виникла десь близько 1346 чи 1348 року. Це твір, позначений печаттю творчої дозрілості. Майже позбавлена сюжету, ця повість є сповіддю жінки, яку покинув коханець. «Ф'ямметта» - перший зразок того жанру, якому в майбутньому судився такий блискучий розвиток, - психологічного роману. Закінчується цей період збіркою новел «Декамерон».

Слайд 18

Другий флорентійський період (1355 – 1375) Цей період представлено творами латинською мовою: «Про нещасну долю славетних людей» та «Походження поганських богів».

Слайд 19

Новела Новели – невеликі за обсягом прозові твори із напруженим сюжетом і незначною кількістю персонажів. У них зображено одну незвичайну життєву подію. Творам властива несподівана розв’язка, точність художніх деталей, глибокий психологічний аналіз, майстерність творення характерів. В Італії перша збірка оригінальних новел з’явилася наприкінці XIII століття і мала назву «Новеліно, або сто давніх новел».

Слайд 20

Новела Джованні Боккаччо вважають творцем ренесансної новели, а його «Декамерон» - класичним зразком новелістики доби Відродження. Своєрідність новел Боккаччо: побудовані переважно за сюжетними схемами середньовічних латинських оповідань, східних притч, французьких фабліо – невеличких гумористичних оповідань; в основі багатьох новел – реальні випадки з життя флорентійців, зокрема анекдотичні; присутні ідилічні описи природи і портретні характеристики персонажів; відомі сюжети художньо оброблені згідно з новими гуманістичними ідеалами, прапагують філософію людяності, любові та гармонії.

Слайд 21

Декамерон «Декамерон» Джованні Боккаччо – одна з найвизначніших літературних пам’яток доби Відродження, книга, яка відкриває своєю появою історію європейської прози. Задум написати збірку новел про сучасне письменникові життя виник під час епідемії чуми у Флоренції. Грецька назва «Декамерон» перекладається як «десятиденник». Хоча серед простолюду книга дістала назву «Принц Галеотто», яка, хоча і походила із середньовічних романів про лицарів Круглого столу, однак у Флоренції мала негативне забарвлення.

Слайд 22

Декамерон Композиція. Збірка Боккаччо становить єдине ідейне та художнє мозаїчне полотно: кожна новела відображає певний фрагмент життя, а увесь твір – гуманістичне бачення світу та людини. «Декамерон» складається з десять розділів (днів), кожен з яких уміщує по десять оповідок. Боккаччо застосовує прийом обрамлення. Усі сто новел обрамлені ліричними «Переднім словом» та «Одавторською післямовою», в яких автор розмірковує про вміння співчувати чужому горю і розповідає про своє кохання.

Слайд 23

Декамерон Композиція. За словами Боккаччо, книга призначена для закоханих, зокрема жінок. Десяти новелам кожного розділу передує інтродукція – вступ до літературного твору або вистави, в якій автор переважно описує ідилічні ранкові пейзажі кожного нового дня, розваги товариства.

Слайд 24

Декамерон Оповідачі. Нове суспільство в книзі Боккаччо представляють семеро дам і троє кавалерів, які вирішують залишити зачумлене місто і виїхати за околиці в чийсь маєток, щоб уберегтися від страшної хвороби і весело провести час. Кожен з них щодня розповідає по одній цікавій історії. Так народжується сто новел «Декамерона». Юнаків письменник наділяє іменами Панфіл, Філострат і Діоней. Усі юнаки гарні на вроду і добрі, але різні за вдачею. Панфіл – розсудливий, Філострат – меланхолічний, а Діоней – веселий жартівник.

Слайд 25

Декамерон Оповідачі. Справжні імені жінок Боккаччо нібито приховує з етичних міркувань і наділяє їх вигаданими: Пампінея, Ф’ямметті, Філомена, Емілія, Лауретта, Неїфіла, Еліза. Вдачі жінок також розкриваються у їхніх розповідях, поведінці, але ще менш виразно.

Слайд 26

Декамерон Тематичне розмаїття. Вісім із десяти днів мають визначені теми, які оповідачі по-різному трактують у своїх розповідях.