Презентація на тему:
Джек Лондон «Любов до життя"

Хто добре жив і кинув все, Лиш той здобуде гарту,- І виграти потрапить той, Хто ставить все на карту.

Вони ступали, кульгаючи, до річки... Кожен ніс рушницю... На спині вони несли важелезні клунки. - Агов, Білле! Я підвернув ногу! Білл так і не оглянувся...

У тому боці Полярне коло застережливо накреслило свій кордон. З усіх боків одноманітна пустеля. Ні деревця, ні кущика, ні травинки... Він зіщулився, ніби вся оця неозора пустеля пригнітила його своєю нездоланною силою й моторошним спокоєм.

Білл чекатиме на нього біля схованки. Він переконував себе, що Білл не кинув його напризволяще. Він мусив так думати... Чому мусив? Для чого це йому було потрібно? Чи зробив би він так, як Білл?

Два дні у нього не було й ріски у роті. Чоловік знав, що від ягід ніякої користі, але він їх їв і їв... Прокинувся він о шостій ранку. Перед ним стояв олень. Що зробив герой? Чи вдалося йому вполювати оленя? Він повернувся до багаття і став пакуватись.

Їх було 67...Він перелічив їх тричі. Тоді розділив сірники на три пучечки, загорнув кожен у промащений папір і сховав. Мокре взуття він висушив біля вогню. Чому герой так ретельно перелічив сірники? Що вони для нього значили? Чому заховав кожен у інше місце?

Ніде ні деревця, ні кущика... Тільки сіре море моху, серед якого розкидано сірі скелі, сірі озерця та сірі струмки. Небо теж було сіре. Незабаром він дістанеться до Країни Патичків. Що це за країна? Чому героєві так потрібно було туди дістатись?

У одному видолинку злетіла зграя куріпок. Він жбурляв у них камінням, але не влучив у жодну... Раз він мало не наткнувся на куріпку, що, напевно, спала. Він устиг її схопити, але у руці у нього залишилося лише три пір”їни від хвоста... Повз нього пробіг табун оленів... Назустріч йому вибіг лис з куріпкою у зубах. Але лис втік. Він шукав у озерцях жаб.. У одному озерці побачив рибку, але й вона втекла... Він розпалив багаття і зігрівся, випивши лише кілька кварт окропу...

Спершу він плакав тихенько, далі вголос. Його ридання розлягалися над байдужою пустелею довкола... Перед сном він перевірив, чи не промокли сірники. Він уже не думав ні про Країну Патичків, ні про Білла, ні про схованку...

Цієї ночі у нього не було ні багаття, ні окропу. Він заповз під свої укривала й заснув неспокійним голодним сном. Сніг перейшов у холодний дощ... Він розділив золото й одну половину заховав біля примітного кам”яного виступу. Чому герой розділив золото? Чому просто не викинув його, а заховав? Чи була у нього якась надія?

Одного разу він побачив перед собою коня... Але це був великий бурий ведмідь. Чоловік стояв перед ведмедем із мисливським ножем у руках. Якби чоловік побіг, ведмідь погнався б за ним...

Звідусіль долинало їхнє виття. Час від часу вовки перебігали йому дорогу. Надвечір він натрапив на кістки... “Що ж Білл покинув його, але він не візьме Біллового золота й не стане смоктати його кісток...”

Він відпочивав там, де падав Хоч він і охляв до краю, але був спокійний і мислив ясно. За двадцять кроків од себе угледів вовчу голову. Тепер його ніщо не цікавило. Шлунок і нерви заснули. Чим закінчився двобій з вовком? Чому на цей раз виграв чоловік?

Незабаром він угледів судно, але до нього було ще так далеко... “Істота звивалася, корчилася, крутилася, але рухалася...” Що ж допомогло герою подолати відстань до судна?

У кожному кутку були сухарі... Знесилений, майже непритомний, герой залишився живий. Він розлучився із золотом. Чому цей герой вижив, а Білл загинув? Чому переміг звірів? Чому письменник не дав героєві імені? Чи вернеться він колись за золотом? Чи можна назвати героя сильною людиною? А просто ЛЮДИНОЮ?