Презентація на тему:
ІСТОРІЯ КІРОВОГРАДЩИНИ

ІСТОРІЯ КІРОВОГРАДЩИНИ CЗШ № 14 М. КІРОВОГРАД АВТОР –СУХАРЄВА АНАСТАСІЯ КЕРІВНИК – СКОБІОАЛЕ НАТАЛІЯ ВІКТОРІВНА

Між широким Дніпром і Південним Бугом розкинулась щедра земля Кіровоградщини. Дві могутні ріки обіймають її, а перетинають десятки рік і річечок, отих тихоплинних і говірких Біанок, Синюх , Сріблянок, що, мов разки намиста, розсипані по всьому краю, а серед них і чарівна Ятрань. Кіровоград- Місто над сивим Інгулом. Історія краю починається з III - IV тисячоліття до нашої ери з часів трипільської культури. Знайдено рештки поселень чорноліської, черняхівської культур, а також скіфських племен. У кінці I тисячоліття н. е. північна частина області входила до складу Київської Русі. Згодом землі краю були під владою Литви, Польщі.

ЗГОДОМ ВИНИКЛА ПОТРЕБА ПОБУДУВАТИ ПОТУЖНУ ФОРТЕЦЮ, ЯКА Б СТАЛА ФОРПОСТОМ ДЕРЖАВИ НА ПІВДНІ, АДМІНІСТРАТИВНИМ ЦЕНТРОМ КРАЮ. У другій половині ХV століття ці терени стали частиною земель, на яких виникло Запорізьке козацтво. Перша битва Визвольної війни українського народу 1648–1654 рр. під Жовтими Водами відбулася саме на території сучасної Кіровоградщини. У середині ХVІІІ століття розпочалось активне заселення краю вихідцями з Росії, Сербії, Болгарії. У 1752 році була адміністративно заснована Нова Сербія.

У жалуваній грамоті Івану Хорвату від 11 січня 1752 року йшлося про те, що майбутня фортеця мала отримати ім’я Святої Єлисавети. Місце її розташування було обрано в грудні 1752 року на узвиші правого берега річки Інгулу. Будівництво розпочалося 18 червня 1754 року, а за три роки над диким українським степом уже височіла унікальна земляна споруда, аналогів якої не було. Цитадель фортеці Св. Єлисавети складалася із шести бастіонів у вигляді п'ятикутних виступів і зверху нагадувала шестикутну морську зірку.  

У фортеці відбував військову службу майбутній ватажок селянського повстанського руху Омелян Пугачов. Може, вільний дух степу живив тоді його сміливі задуми… Під захистом фортеці поступово виросла слобода, що дала початок місту Єлисаветграду. Першими поселенцями там стали представники різних національностей, проте значною була і кількість вихідців із українських губерній.

"Поселения около крепости Св.Елисаветы,как равно и сама крепость… вошли… под названием Елисаветградской провинции в состав Новороссийской губернии, в которую по высочайшему указу 22 марта 1764 года … была переименована Новая Сербия." А.Пашутин З військовою інспекцією сюди приїздив Олександр Суворов, тут містився штаб Бузького єгерського полку, яким командував Михайло Кутузов. Роки, проведені Кутузовим в Єлисаветграді, були одними з найкращих в його житті. Тут перспективний, новоприсвоєний генерал набирався військового досвіду, тут з’явились на світ дві його молодші доньки і єдиний син.

Під час Кримської війни 1853- 1856рр. у місцевому госпіталі працював відомий лікар Микола Пирогов, закладаючи основи вітчизняної військово -польової хірургії. З 1764 року слобода стала центром Єлисаветградської провінції, а з 1775 - отримала права міста Єлисаветграда. Управляв містом магістрат, який відав адміністративними, господарськими, фінансовими та судовими справами. У другій половині 18 ст. із загрозою татарських набігів було покінчено завдяки перемозі у війні 1768-1774 років; ліквідація Запорізької Січі (1775 р.), а за нею й остаточне викорінення гайдамаччини, розділи Речі Посполитої (1772, 1793, 1795 рр.), що знищили Польску державу, приєднання Криму у 1783 р, – всі ці фактори обумовили просування імперських кордонів далеко від фортеці Св. Єлисавети, отже вона втратила своє стратегічне значення, була роззброєна, а зрештою і ліквідована як військова одиниця. У рескрипті від 10 лютого 1784 року зазначалося, що фортеця «за своїм становищем всередині держави фортецею більше вважатися не може, а тому обертається на внутрішнє місто». З цього часу фортеця разом з передмістями отримала права міста і стала іменуватися містом Єласаветградом.

Місто декілька разів змінювало назву: в 1924 році місто назвали Зінов’євск, ця назва протрималась всього 10 років. Вже 1934 році перейменували в Кірово, але коли місто стало обласним центром, із смутком помітили, що одна Кіровська область в СРСР вже існує. Так 1939 році місто стало Кіровоградом і вже з цим ім’ям майже сімдесят років.

Дуже багато імен пов’язано з цим краєм! Пам’ятає він своїх уродженців декабристів Івана Сухинова і Євгена Оболенського. В селі Бовтушці(нині Олександрійського району) знаходиться родовий маєток Миколи Раєвського, в якого гостював Олександр Пушкін. «Мій друже,- писав поет своєму молодшому братові Леву, -найщасливіші хвилини життя провів я серед сім’ї шанованого Раєвського… » У Єлисаветграді в різний час зупинялись Тарас Шевченко, Адам Міцкевич. Під цим небом звучала натхненна музика угорського піаніста і композитора Ференца Ліста. Наприкінці 1847 року, одразу після від’їзду, він створює п’єси для фортепіано на українські народні мотиви. Тут минули дитячі роки Ярослава Івашкевичя, Кароля Шимановського.

Новоукраїнка, Новомиргород, Новоархангельск, Нова Прага, Нова Сербія, Ново миколаївка, Ново… З різних місць приходили сюди люди, несли пам'ять про рідні домівки, і залишаються тут назавжди. Обживався, забудовувався степовий край, закладалися підприємства, розвивалася промисловість. Процес цей привів до того, що великий прошарок селянства, позбавлений землі, став основою південно- українського пролетаріату. Під керівництвом революційних соціал – демократів міцніла політична свідомість мас. 1892 року О. Г. Шліхтер утворив у Златополий соціал – демократичний гурток. Через 5 років у Єлисаветграді розпочав роботу «Південно –російський союз робітників». За завданнями В. І. Леніна до єлисаветградських більшовиків приїздили Ф. А. Сергєєв (Артем), Р. С. Землячка, С. І. Гусєв.

Велика Жовтнева соціалістична революція сколихнула край. Проте нелегкими були перші кроки Радянської влади. Зрадницька угода контрреволюційної Центральної ради віддала цю землю на поталу австро –німецьким окупантам. Плюндрували її петлюрівці, денікінці, банди отамана Григор’єва Хоробро билися з ворогами революції воїни комбрига П. С. Ткаченка, партизани А. Ф. Стратієнка. У складі 44-ї піхотної дивізії Миколи Щорса виступила Таращинська бригада, якою командував колишній бережанський батрак –легендарний Василь Боженко. У Єлисаветграді розташувався штаб Першої Кінної армії С. М. Будьонного, на Єлисаветградщині була сформована бригада Г. І. Косовського, ратні подвиги якої увійшли до історії. Далеко линула слава революційного бронепоїзда під командуванням матроса Желєзняка.

Полум’яні роки всенародної боротьби за землю, за волю яскраво змалював у своєму романі «Вершники» уродженець Кіровоградщини –Юрій Яновський. У горнилі громадянської війни зміцнив талант сина степового краю пролетарського поета Дем'яна Бєдного. У селі Рівному Новроукраїнського району в 1897 році народився видатний український письменник і публіцист Іван Микитенко. Його твори «Брати», «Ранок», «Диктатура», «Кадри», «Дівчата нашої країни» увійшли в класичну спадщину української радянської літератури. На початку 20-х років у Єлисоветграді народжувалася муза видатного українського радянського поета Володимира Сосюри. В той час він був слухачем військово –політичних курсів і брав участь у боях проти банд Махна. Тут поет виколисував свою «Червону зиму». Пізніше він напише про ці дні полум’яні рядки: О, не даремно,ні, в степах Гули гармати, І ллялась наша кров, І падали брати…

Кіровоградщина - унікальний історичний центр української культури, колиска першого професійного українського театру, заснованого корифеями сцени М.Кропивницьким та І.Тобілевичем. Тут жили і працювали видатні актори М.Садовський, П.Саксаганський, М.Заньковецька, народилися письменники В.Винниченко, І.Микитенко, Ю.Яновський, вчений Д.Чижевський, композитори Г.Нейгауз і Ю.Мейтус, художники А.Осьмьоркін, П.Покаржевський, В.Федоров, діячі українського театру І.Мар′яненко, Г.Юра.

Відгриміли бої. Залікував рани степовий край, випростався на повний зріст. Зустрічало поле мирного орача, до верстата тяглися робітничі руки, чекали розвідників багаті надра землі. Почалося будівництво нових і реконструкція старих підприємств. Уже на початку другої п’ятирічки розпочав роботу Байдаківський вугільний комплекс у Олександрії. Жити, працювати, творити –тільки цього прагнув радянський народ. Але час знову вимагав взятися за зброю.

…1941 РІК. В УРОЧИЩІ ЗЕЛЕНА БРАМА ПОБЛИЗУ СЕЛА ПІДВИСОКЕ ЧАСТИНА 6-Ї ТА 12-Ї АРМІЇ СТРИМУВАЛИ ШАЛЕНИЙ НАТИСК 22-Х ГІТЛЕРІВСЬКИХ ДИВІЗІЙ. КОЖНА П’ЯДЬ ЗЕМЛІ БУЛА ПОЛИТА КРОВ’Ю ЗАХИСНИКІВ.

У роки Великої Вітчизняної війни з ворогом боролися не тільки регулярні частини Червоної Армії, а й увесь волелюбний український народ. Ніколи раніше в історії воєн партизанський рух, боротьба патріотів у тилу не досягали такого розмаху. З першого дня партизанські загони почали боротьбу з ворогом. Антифашистський опір нашого народу став справді священною війною за звільнення Батьківщини, завдяки йому кувалася Велика Перемога

У період окупації Кіровоградщини (1941 - 1943 роках) німецько-фашистськими загарбниками в м. Кіровограді діяло 6 підпільно-диверсійних груп. Одна з них, якою керував Петро Лахман, діяла на міському молокозаводі. В загоні Лахмана було до сотні підпільників. Вони разом з молокопродуктами транспортували у бідонах вибухівку, зброю. Пробиралися у табір військовополонених, розповсюджували листівки, допомагали полоненим харчами, мінували шосейні шляхи. Група виводила з ладу сільськогосподарський інвентар, псувала зв’язок у німців. Загін Лахмана неодноразово у селах зривав відправку молоді до Німеччини. Восени 1943 року, за доносом зрадника, учасники підпільної групи були заарештовані. Їх били прикладами, залізними прутами, ногами. Напівживих поскидали на підводи і в районі Захарівського мосту в глибокому яру розстріляли. Серед страчених були Петро Лахман, Петро Залізняк, Петро Білявський, Микола Кукало та інші. На всіх фронтах Великої Вітчизняної війни билися уродженці Кіровоградщини. 135 воїнів –кіровоградців удостоєно високого звання Героя Радянського Союзу. Завжди житиме в серці народу священна пам'ять про тих, хто віддав життя за свободу і незалежність Батьківщини.

Трагедії 20 ст. не обминули нашої області, окремі з них залишили глибокі рани: Кіровоградщина зазнала найбільших втрат від Голодомору. 60 років радянської влади: побудовано фабрики, заводи, освітні та культурні заклади. У роки війни область втратила більше 92 тисяч чоловік. Пам’ять про них увічнена в меморіальних дошках, пам’ятниках, що зведені у місті.Для кожного з нас священним місцем є військово-меморіальне кладовище на території фортеці Св. Єлисавети. Відкрито кладовище у 1944 році. У 1955 році було проведено перезахоронення останків воїнів зі скверу Театрального, а у 1967 році з різних частин міста перезахоронено останки учасників громадянської війни на Кіровоградщині, підпільників, радянських воїнів

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ http://www.lib.kr.ua/vv/index.php?categoryid=14 http://www.kr-rada.gov.ua/istoriya_kirovograd.html «Землі квітучої краси» упорядкування та вступне слово В.Ганоцького, Фото Івана Корзуна ,Макет Олександра Арламова. Київ «мистецтво» 1988р